Ідучи додому, він бачив повсюди траурні прапори. Столиця світу вбралася в жалобу по своїх синах.
Чистка
Фазер, високий, маслакуватий чолов'яга, був один з тих трьох людей, що знали Макхіта ще як Беккета. Він працював на Райд-стріт під командою О'Ґари і приятелював з ним.
Діставши від Макхіта доручення стежити за Поллі й ОТарою, він зразу сповістив про це свого друга. Вони разом спорожнили склад, який їм наказано було знищити, й самочинно сплавили товари. Від Груча — третього з старих членів банди — Фазер це приховав.
Фазер, крім того, знав майже все про стосунки ОТари з місіс Макхіт, бо він уважав за корисне для себе бути поінформованим якомога ширше.
Винюхав він також і те, хто вбив маклера Кокса. Але його приятель ОТара не знав, що йому відома й ця таємниця. Одного ранку, коли на Райд-стріт центнер антрациту коштував двадцять вісім пенсів, до складів у дворі будинку номер двадцять вісім зайшли три агенти кримінальної поліції. Піднявши з ліжка Фазера, який мешкав у невеличкій кімнатинці при цих складах, вони з вишуканою чемністю, що нею здавна славиться Скотленд-Ярд, попросили його показати їм склади.
Фазер неквапно скінчив свій туалет і, знаючи, що ОТара раніше одинадцятої години не прийде, пішов у слідчу в'язницю до Макхіта.
Макхіт саме пив свою ранкову каву. Він перебив Фазера на третьому слові, байдуже сказавши:
— В двадцять восьмому нема нічого, хай собі дивляться скільки хочуть.
— Звідки ви це знаєте? — понуро спитав Фазер і спробував сісти на стіл.
— Бо я наказав очистити його,— відказав оптовик і вмочив у каву грінку.— Отже, його очищено. Більше мі сяця тому.
— Так ось, якщо хочете знати, там ще лежало багато —дечого. Ми збирались очистити його завтра, але тепер там ще дещо є.
Макхіт мовчки сьорбав каву. Нарешті він озвався:
— Ах, он як... Ну, в такому разі я хотів би тільки знати, що ви тримали в моєму складі. Сподіваюся, там нема нічого такого, що боялося б світла денного, і ви на все маєте документи.
Фазер спантеличено мовчав. Лиш за хвилину він промимрив півголосом:
— Між іншим, вони прийшли прямо в двадцять восьмий.
— Кепсько,— відказав Макхіт і знизу вгору глянув своїми водявими очима на Фазера. *
Той нарешті набрався духу. 3 раптовою рішучістю сів на край столу, своєю здоровезною рукою відкинувши календар, якого Макхіт завбачливо поклав там, і сказав голосно й різко:
— Якщо ви, Беккете, думаєте, що ми за вас сядемо в Олд-Бейлі *, то ви помиляєтесь. Можете й не сподіватись. ОТара мій друг, ми один одного держимось, як реп'яхи, й нам і на думку ніколи не спаде, щоб можна було продавати своїх давніх товаришів, як це замишляв дехто. Ви зрозуміли?
— Говоріть, говоріть сміливо, Фазере, тільки встаньте з мого столу, а то я накажу викинути вас за двері, хоч ви й давній товариш.
Фазер незграбно встав. Він аж тремтів від люті.
— Ага, ось воно що! На смітник нас, значить? Спершу висмоктали всі соки з півсотні добрих хлопців своєю системою, платили їм помісячно, поки вам треба було мати повні склади, а потім, коли товари стали вам непотрібні, ви почали платити відрядно. Весь час так, як вигідно вам! А тепер і зовсім хочете продати всіх поліції? Ви, бачте, тільки банкір! Ви ні про що не знали, еге ж?
Макхіт уважно розглядав його.
— Я не вразливий,— відповів він досить приязно.— Можете казати мені все, що у вас на серці. Тільки не за-
1 Старий замок —одна з лондонських в'язниць (англ.).
бувайте, що ви дістали від мене доручення, якого не виконали. Щоправда, ви ОТарин друг, але я ж не міг цього знати. Це така підла тварюка, що я й у голові не покладав, ніби він може мати друзів, ладних сісти за нього в тюрму.
— Ви... Ви...— Фазер аж заїкався від люті.— Ви краще приставте шпига до своєї вірної жіночки! Він вам багато дечого зможе розповісти! А про ОТару, щоб ви знали, не всі такої поганої думки, як ви!
Він нетямився від злості, але водночас пильно стежив за Макхітом. Однак на обличчі в того жоден м'яз не здригнувся. Він тільки сказав:
— Я бачу, Фазере, що ви зовсім не така лиха людина, як прикидаєтесь. Ви, значить, усе-таки придивлялись до дечого.
— А ви ж як думаєте, Беккете! — Фазер погрозливо наставив лоба.— Я бачив також, що зробили на ваш наказ із маклером Коксом. Торбинки з піском з неба не падають.
Макхіт раптом відклав ложечку й глянув на Фазера з щирим зацікавленням.
— Фазере,— сказав він уже зовсім іншим тоном,— про це ви повинні мені розповісти. Бо я нічого не знаю, далебі. Цей Кокс і справді загинув якось аж надто несподівано.
Фазер відчайдушно боровся з самим собою. Він знав Макхіта і бачив, що той каже правду. Але ж якщо Макхіт нічого не знає про вбивство Кокса, значить, це приватна справа його друга ОТари. Виходить, він ляпнув зайве.
Макхіт пильно стежив за його мімікою.
— Фазере,— сказав він приязно,— не треба викручуватись, пізно вже. Торбинкою з піском працює тільки Джайлз. Я його в вічі не знаю, як вам відомо. Він же з ОТариних людей, правда? Відступати пізно, Фазере. Вам треба полегшити своє сумління і подумати про те, як вибратись цілим із Райд-стріт та дістати закордонний паспорт і грошей на квиток, друже. Я не звірюка. Ви весь час називаєте мене Беккетом, але моє прізвище Макхіт. Я ладен навіть забути, що ви сиділи на моєму столі. А те, що ви сказали про мою дружину, сказано згарячу. До одинадцятої години ви ще встигнете спакуватись, а потім ідіть у перукарню, там уже будуть поінформовані про все, що треба. Але якщо ви скажете ОТарі хоч одне-однісіньке слово, хоча б "прощавай" або "ну й погодка ж", то о пів на дванадцяту ви вже сидітимете за ґратами. Це ви повинні зрозуміти.
Фазер не зміг сказати більше нічого: Макхіт не хотів нічого чути. Насамперед він не хотів нічого чути про Поллі й ОТару. Він не хотів більше марнувати жодної думки на це темне діло. Він не хотів більше бачити жодної людини, яка могла б заговорити з ним на цю тему.
Фазер не міг цього знати, але це його врятувало.
Розгублений, вернувся він на Райд-стріт, спакував валізку й надів свій найкращий костюм. Коли він виходив зі складу, було вже пів на одинадцяту, і у хвіртці він побачив ОТару, що з сигарою в губах входив у двір. Фазер завагався — чи не попередити його все-таки. Адже вони були давні друзі. Фазер добре знав ОТарину матір.
Він нерішуче зупинився за причиненою ворітницею, ОТара його ще не бачив.
Повагавшись мить, Фазер вийшов з-за воріт і пройшов повз ОТару мовчки, дивлячись просто перед себе. Уст& його були стиснуті, наче краї сталевої шкатулки.
ОТара провів його Здивованим поглядом.
Звернувши за ріг, Фазер зітхнув з полегкістю. Не міг же ОТара не помітити валізки й дорогого сірого костюма.
Але о пів на дванадцяту ОТару заарештували вдома.
В поліції він поводився дуже самовпевнено. Дізнавшися, що його звинувачують у грабунках і переховуванні краденого, він засміявся. Він уперто твердив, що товари, які він постачав ЦЗТ, куплені законним шляхом і що документи на них зберігаються в конторі ЦЗТ в Сіті.
Йому відповіли, що якраз звідти надійшла заява на нього.
ОТара зразу зажадав, щоб його.звели на очі з банкіром, і по обіді його повезли до слідчої в'язниці, де сидів Макхіт. У його камері були присутні також лорд Блумзбері та містер Браун із Скотленд-Ярду. Перше ніж ОТара встиг розтулити рота, Макхіт підступив упритул до нього й спитав:
— Пане-добродію, звідки ви брали ;гі товари, що їх постачали моїм крамницям останні півроку?
Тільки опинившися знов у камері, ОТара трохи отямився від здивування. Але в ту мить до нього ввіпхнули Джайлза Торбинку.
Фазер уже плив у чистому морі, а одне речення, сказане ним, ніяк не йшло з думки його хазяїнові, Макхітові,
Речення це звучало приблизно так: "Постежте краще за своєю вірною жіночкою!"
Ішов дощ. Сховавши руки в кишені, Макхіт ходив по камері й прислухався до його шуму. Час від часу він зупинявся, нахиляв свою редькувату голову і вслухався 9 монотонний шум іще уважніше. Потім, сердито тупнув-іпи ногою по товстому килиму, знову поринав у свої
ДУМКИ.
"Добре, що він хоч тепер сидить у в'язниці. Хоч у цьому я впевнений. Мені казали, мої люди ремствують на те, що я нібито став нерішучий. Та коли треба стало, я ще зумів знайти в собі досить рішучості. Я знаю краще, ніж будь-хто: часом бував треба рубонути з усього маху. Треба бути в курсі всього, що робиться в фірмі, й давати всьому достигнути, мов наривові. А одного чудового дня вдарити, як грім з ясного неба, як справжній хазяїн. Усі неподобства нещадно викриваються. Все завмирав. Хазяїн довго дивився, але ж нарешті й рубонув, під самий корінь! Він не пожалів навіть своїх найдавніших товаришів, тільки-но помітив, що вони не туди гнуть. От який він! Його не одуриш! — Ступивши кілька кроків, він знову зупинився й замислився.— Як важко стало тримати жінку в руках!— думав він.— Колись, було, чоловік вертався з полювання на дві години раніше і сполохував із ліжка своєї дружини якого-небудь молодого фертика... Та що там з ліжка! Досить було застати її в одній кімнаті зі стороннім чоловіком — і все ясно. А тепер ділове життя примушує її хоч-не-хоч виставляти литки напоказ чоловікам, а в деяких конторах кохаються так легко, немов руки миють,— головним чином аби красти в нас, підприємців, робочий час! Яка ж мова може бути про викриття, коли подружня зрада не більше впадає в очі й має не більше значення, ніж миття рук?"
Макхіт спантеличено похитав головою, ще раз пильніше прислухався до осіннього дощу й знову забігав по камері. Трохи згодом він сів до письмового столу й почав гортати судові матеріали.
Через кілька днів його справа мала розглядатися в суді.
Тривожні дні
Працювати й не зневірятися. е НарлеШЬ
Маленька фабрика на Олд-Оук-стріт працювала в дві зміни, та ще й понаднормово.
У швачок на стіні б ло пришпилено кнопками вирізку з газети, в якій описувалася геройська смерть модистки Мері-Енн Воклі:
"Двадцятирічна Мері-Енн Воклі, що працювала, в двірській кравецькій майстерні, брала участь у виготовленні святкових уборів для високородних дам до балу на честь дружини наступника престолу.