Станьте ж і ви для своєї половини зерцалом і зоровзором цноти і чести. І повсякчас моліть Бога, щоб він завжди милосердував про вас.
— Виходить (сказав Панурґ, покручуючи вус), що мені треба взяти ту мудру жінку, яку оспівав Соломон? Та її вже давно немає на світі, повірте мені. Я її зроду, скільки знаю, у живовидячки не бачив, хай Бог мене милує. А все ж велика вам дяка, панотченьку. З'їжте ось цей кусничок марципану: травленню допомагає, і запийте кларетом на кориці — для шлунка корисно. А ми продовжимо.
Розділ XXXI
Як давав пораду Панурґові лікар Рондибіліс
Панурґ повів річ далі, мовлячи:
— Перше, що сказав холощій сосиньяцьких монахів, потому як кастрував брата Шодорея, було: "Хто далі?" Так само і я скажу: "Хто далі?" Отож, пане магістре Рондибіліс, зовсім коротко: женитися мені чи не женитися?
— Мулом-виноходом (озвався Рондибіліс) присягаю, не знаю, що вам на це й відповісти. Ви самі кажете, що бруд ваш піднімає вушка. На медичному факультеті мене навчали (а підказали нам це ще давні платоніки), що плоть можна усмиряти п'ятьма способами. На першому місці — вино.
— Авжеж (сказав брат Жан). Коли я п'яний, мені б тільки лягти і пухнути.
— Зрозуміло (мовив Рондибіліс), надмірне винопиття. Справді, пияцтво спричиняє в людському організмі охолодження крови, розшарпання нервів, непродуктивне розчинення сімени, притуплення чуттів і безладність рухів, а все це перебаранчає актові запліднення. Направду, ви ж бачите, як Бахуса, бога п'яндиголів, малюють безбородьком, у жіночій одежі, істотою жінкуватою, євнухом і кастратом. Інша річ, як п'єш вино до міри. Про це свідчить давнє прислів'я, де мовиться, що Венера ніжки б ознобила, якби не було при ній Церери і Бахуса. На думку старожитніх, як воно викладено у Діодора Сицилійського, а також на думку лампсакійців, як указує Павсаній, мессір Приап був сином Бахуса і Венери.
На другому — деяке зілля і рослини, які роблять людину фриґідною, причинуватою і яловою. Саме такі, як це перевірено, nymphaea heraclia[298], америна, верба, конопля, жимолость, тамариск, вітекс, мандрагора, цикута, зозулинець, шкіра гіпопотамова та інші, що, в організмі людини, завдяки своїй елементарній силі, а також завдяки специфічній дії, заморожують і вбивають життєдайне сім'я або ж розбивають токи, що приваджені доставляти його до місць, передбачених Природою, або ж заснічувати шляхи і ходи, якими воно стікає. І навпаки, ми маємо ті засоби, що людину роз'ярюють і збуджують і схиляють до шморгання.
— Мені це ні до чого (сказав Панурґ), дяка Богові. А от як ви, пане магістре? Тільки не майте мені цього за зле. Я вам лиха не зичу.
— На третьому (сказав Рондибіліс) — завзята праця. Бо тоді стається великий відлив у тілі, кров, розтікаючись по ньому, аби живити кожен член, не має ні часу, ні дозвілля, ні змоги на цю сім'янисту і залишкову після третього травлення секрецію. Природа не розтрачується, вважаючи важливішим підтримування життя індивідальности, ніж розмноження свого роду і людства. Ось чому Діана, названа цнотливицею, вічно полює. Ось чому castra[299] походить від casta[300], бо в таборі невтомно поралися атлети і воїни. Ось чому Гіппократ у книзі De aere, aqua et locis[301] пише, що певні скитські народи в любовних іграх кволилися, мов ті євнухи, бо вони завжди були на конях і завжди у бою, тоді як, на думку філософів, Неробство — мати Пещоти.
Коли Овідія спитали, чому Егіст блудствує, він відповів, що тільки з гультяйства і що, як гультяйство скоренити, то штука Купідона згине. Лук, сагайдак і стріли стануть йому за тягар: він уже не підстрелить нікого. Бо з нього не такий уже добрий лучник, щоб уразити стрілою журавля в небі чи вистеженого у лісі оленя (як колись парфяни), тобто як люд непогамовний і ручий. А Купідонові подавай вайлів, лежебок, сибаритів. Недарма Теофраст на запитання, що це за звір, що це за штука — романсування, відповів, що це поривання гулящих умів. Діоген теж сказав, що гулі це робота для людей не робочих. Тим-то і в Канаха, сницаря сикіонського, переконаного, що Безділля, Ледарство, Порожнювання — це пахолки Розпусти, Венера сидить, а не стоїть, як у всіх його попередників.
На четвертому — пильне студіювання, бо тоді відбувається неймовірне розкладення токів, таке, що немає чим пропхнути до відповідних органів цю плідну секрецію і роздути порожнисту жилу, призначену викидати її для продовження роду людського.
Справді, гляньте на людину, поглинуту розумовою роботою: бачте, як напнуті всі артерії її мозку, не кажи ти тятива арбалета, з тим щоб швидше постачати його токами, здатними наповнити шлуночки, що відають здоровим глуздом, уявою і тямою, метикуванням і судженням, пам'яттю і спогадом, і щоб легко їх переганяти від одного до іншого ходами, чітко відведеними анатомією на краю чудової мережі, де закінчуються артерії, беручи свій початок у лівому сердечному закамарку, і куди, зрештою, виходять, проблукавши довгими манівцями, жизняні токи, аби стати токами животними. Отож-бо у такої зайнятої людини всі природні потреби зависають, усі зовнішні відчуття відключаються, коротко, вам здається, ніби вона не живе сама по собі, а витає поза собою в екстазі, і ви скажете, що мав якусь рацію Сократ, стверджуючи, що філософія не що інше, як наука про смерть.
Може, через це Демокріт себе потемнив: він вважав, що осліплення не таке небезпечне, як поверхове самоспоглядання, бо зосередитися заважає, як йому здавалося, неуважний зір.
Ось чому не розповиває свого віночка Паллада, богиня мудрости і заступниця науковців. Ось чому неблазні Музи. Ось чому вічні невиннятка Харити. І, пригадується, я читав, як Купідонова матір, Венера, допитувалася сина, чому він Муз не чіпає, а він на те: Музи такі гарні, такі чисті, такі честиві, такі цнотливі і такі клопотливі: та зорює, та вичисляє, та вимірює, та риторствує, та віршує, та музикує, і от він при підході до них, стидаючись і боячись нашкодити, опускає лука, замикає сагайдак і гасить смолоскип. А потім знімає з очей пов'язку, щоб ліпше їх роздивитися і послухати солодкі співи й оди. І знай собі тішиться, не натішиться, зачарований їхньою красою і гожістю, поки його ця гармонія не присипляє. Де вже йому щось починати чи перебаранчати їм у заняттях.
Ось коли до мене дійшло, чому Гіппократ у вже згаданій книзі, пишучи про скитів, і в книзі під титулом De geniture[302] мовить, що всі люди стають безплідні, як їм перерізати паротидні артерії (тобто привушні), з причини, наведеної вже мною, як я говорив про розкладання токів і про одухотворену кров, що тече в жилах; а ще він доводить, що дітородний апарат зв'язаний з мозком та хребтом.
На п'ятому — злягання.
— Аж ось діждався і я (сказав Панурґ). Цей засіб саме для мене. А інші хай як собі хочуть.
— Ось його (сказав брат Жан) брат Росцелін, пріор марсельської обителі Святого Віктора, називає умертвінням плоті. Зате я дотримуюся думки схимника зі скиту Святої Радеґунди, що під Шінооном. Він казав, що тебаїдські пустельники краще б замість умертвляти свою плоть поскромили хіть і приборкали ярливість, повторюючи це двадцять п'ять-тридцять разів на день.
— Панурґ (сказав Рондибіліс) — ставний постаттю, поміркованої вдачі, до того ж чоловік у соку, первої молодости, якраз на порі, і прагнення його женитися цілком законне. Досить йому знайти жінку ярливу, і вони сплодять дітей, достойних запанувати на будь-якій заморській території. І що швидше, то й краще, як він хоче дітей вивести в люди.
— Пане магістре (сказав Панурґ), це буде дуже скоро, запевняю. Під час вашої вченої промови блоха, що в моїм вусі сидить, ніколи ще мене так не лоскотала. Ви в списку весільчан. Ми з вами гульнемо на всі заставки, обіцяю вам. Сподіваюся побачити і вашу дружину і, звісно, її сусідок. Ставки відкриті!
Розділ XXXII
Як Рондибіліс оповістив, що роги — це природний додаток до шлюбу
— Зостається (провадив Панурґ) з'ясувати ще одну деталь. Ви бачили на римській корогві напис СШР? То це означає не сенат і народ римський, а сіреньке і ніяке розумування. Чи буду я рогатий?
— Достолиха! (покликнув Рондибіліс). Знайшли про що питати! Чи будете ви рогаті? Друже мій, я одружений, і вас чекає Гіменей. Ну, то запишіть у своєму мозку залізним стилосом ось що: кожен жонатий чоловік наражається на небезпеку носити роги. Роги — це природний додаток до шлюбу. Тінь не йде так вірно утропі за тілом, як за жонатим роги. І, як ви почуєте, що про когось кажуть: "Він одружений", і подумаєте: "Отже він має або мав, або матиме роги", вам ніхто не закине, що у вас кульгає логіка.
— Гіпохондрик ви бісовий! (гукнув Панурґ). Оце сказонули!
— Друже мій! (відповів Рондибіліс). Гіппократ, вирушаючи з Коса до Абдери, одвідати філософа Демокріта, написав до Дионіса, свого давнього друга, листа і попросив відвести його жінку до її вітця-неньки, людей достойних і шанованих, бо йому не хотілося, щоб вона залишалася вдома сама, та ще велів пильно сочити за нею, куди вона ходить і хто вчащає до її батьків. "Не те (писав він) щоб я вагався щодо її невинности і скромности, ні, такі чесноти, як я переконався, за нею водяться, але вона — жінка, та й край".
Друже мій! Місяць — ось що втілює жіночу натуру, і огулом, і зокрема: жінки теж ховаються, стидаються і прикидаються перед очима своїх мужів. А тільки-но відвихнуться мужі, як вони зовсім берега пускаються: казяться, розважаються, жирують, зривають з себе машкару і являють справжній свій лик. Так само і місяць, при сходинах із сонцем, його не видно ні на небі, ні на землі, а при розбіганню, опинившись далеко від сонця, він міниться ясотою і постає повнявою, звісно, нічною добою. Ось такі і всі жінки, сказано — бабота.
Мовлячи жінка, я розумію слабку, мінливу, несталу і недосконалу білу челядь, і Природа, як мені здається (не кладіть на мене за цю правду гніву), створюючи жінку, скрутилася з того здорового глузду, яким позначено все створене і зліплене нею. Я стільки разів ходив до голови по розум і так ні до чого і не додумався; мабуть, куючи жінку, вона дбала про вдоволення чоловічої потреби у спілкуванні і про тривання роду людського, а не про жіночність кожної жінки. Навіть сам Платон губився, куди жінку віднести: до тварин, обдарованих розумом, чи до звичайного бидла.