І він одразу взяв свої газети і пройшов повз неї, не затримуючись.
Присунувши крісло до радіатора, Герствуд запалив газ. Далі все пішло, як напередодні. Усі труднощі були забуті за читанням дописів на його улюблені теми.
На другий день він почував себе іще пригніченішим, бо ніяк не міг придумати, куди б йому піти. До десятої години він шукав у газетах і не знаходив нічого підходящого. Він розумів, що треба йти, і здригався на саму думку про це. Куди, куди йти?
— Не забудь залишити грошей на цей тиждень, — спокійно мовила Керрі.
У них було заведено, що він щотижня давав їй дванадцять доларів на господарство. Почувши її слова, він легенько зітхнув і витяг гаманець. Йому знов стало страшно. Він все тільки витрачає й витрачає, а прибутків ніяких.
"Боже мій! — промайнула думка. — Так далі не може тривати".
Проте Керрі він нічого не сказав. Вона й сама помітила, що нагадування про гроші його стурбувало; коли так триватиме далі, то розмовляти з ним про гроші буде просто мукою.
"Але чим же я винна? — думала вона. — О, чом я мушу так мучитись?"
Герствуд вийшов з дому і знову попрямував до Бродвею. Він все міркував про те, куди йти. Та скоро він дійшов до "Гранд-Отелю" на Тридцять першій вулиці. Герствуд пригадав, що там дуже затишний вестибюль, а він ішов пішки кілька кварталів і трохи змерз.
"Зайду поголюся тут", — вирішив він.
Таким чином він знайшов собі зачіпку, щоб посидіти тут, вийшовши з перукарні.
Час знову тягся нестерпно довго, і Герствуд рано повернувся додому. Це повторювалось ще кілька днів. Щоразу його мучила думка про те, що треба йти шукати роботу, і щоразу огида до цього шукання, туга, сором приводили його у вестибюль готелю, де він годинами сидів без діла.
Потім три дні не вщухала хуртовина, і Герствуд не виходив зовсім. Сніг почав іти якось надвечір. Він сипнув несподівано великими, м'якими, білими пластівцями. Уранці він не припинявся, та ще зірвався сильний вітер, і газети попереджали про снігову бурю. З вікон видно було глибокий, пухкий шар снігу, що вкрив усе.
— Сьогодні я, мабуть, не піду у місто, — сказав він Керрі за сніданком. — У газетах пишуть, що буде страшенна негода.
— А мені вугілля не привезли, — мовила Керрі.
Вона замовляла паливо мішками.
— Я вийду і сам займуся цим, — сказав Герствуд.
Уперше він запропонував їй допомогти в господарстві, і це пояснювалось тим, що він хотів якось виправдати своє сидіння вдома.
Сніг ішов цілий день і цілу ніч, і в місті порушилась робота транспорту. Газети приділяли велику увагу наслідкам хуртовини, розписуючи страждання міської бідноти.
Герствуд сидів і читав у кутку біля радіатора. Він забув і думати про те, що йому треба шукати роботи. Страшна завірюха, що спинила нормальне життя, звільнила його від цієї турботи. І він умостився якнайзручніше, гріючи ноги ва радіаторі.
Керрі з тривогою спостерігала це розкошування. Хоч і лютує завірюха, як можна так ніжитись і з таким філософським спокоєм сприймати своє становище!
А Герствуд читав собі та й читав, майже не звертаючи уваги на Керрі. Вона ж поралася по господарству і не турбувала його розмовами.
На другий день сніг не вщухав, на третій — теж, а потім вдарив лютий мороз. Герствуд, наляканий газетами, не виходив з дому. Правда, він тепер охоче виконував різні дрібні доручення по господарству — то йшов до різника, то в бакалійну крамницю. Ці дрібні послуги його зовсім не обтяжували. Навпаки, створювалось враження, що його перебування дома корисне — справді, в таку негоду що б вона робила, якби він її не виручив.
Проте на четвертий день розгодинилося, і Герствуд прочитав у газеті, що хуртовина скінчилася. Але він не поспішав — його лякало, що на вулицях мусить бути страшенна сльота.
Лише після полудня він, нарешті, залишив газети і вирушив у світ. Надворі потеплішало, і тротуари були вкриті грязюкою. Герствуд сів на Чотирнадцятій вулиці в трамвай і взяв квиток з пересадкою на Бродвеї. Він знайшов у газеті оголошення про шинок на Перл-стріт. Проте, під'їжджаючи до готелю "Бродвей-Сентрал", він передумав.
"Яка рація туди їхати? — міркував він, дивлячись на сльоту й сніг. — Я ж однаково не зможу купити пайку. Тисяча шансів проти одного, що нічого з цього не вийде. Краще зійду тут".
І він зійшов. У вестибюлі готелю він сів і став міркувати над тим, що йому робити.
Поки він отак сидів, поринувши у думки, задоволений тим, що він не на вулиці, до вестибюля зайшов якийсь добре вдягнений чоловік; він раптом спинився, придивився, ніби не покладаючись на свою пам'ять, і приступив ближче. Герствуд упізнав Карджіла, власника великих скакових стаєнь у Чікаго, якого він востаннє бачив у залі Евері, в той вечір, коли Керрі там виступала. Він навіть пригадав, як цей добродій підійшов зі своєю дружиною, щоб привітатися з ним.
Герствуд зніяковів. У його очах відбилося замішання.
— Та це ж либонь Герствуд! — промовив Карджіл, пригадавши все і шкодуючи, що не одразу впізнав його і не уник цієї неприємної розмови.
— Так, — відповів Герствуд. — Як ся маєте?
— Дуже добре, — відповів Карджіл, розгублено шукаючи теми для розмови. — А ви тут спинились?
— Ні,—відповів Герствуд, — я маю тут зустрітися з одним чоловіком.
Я чув, що ви виїхали з Чікаго, але не знав, де ви і що з вами.
— О, я тепер мешкаю тут, — відповів Герствуд, думаючи тільки про те, як би швидше скінчити цю розмову.
— Сподіваюся, справи йдуть непогано?
— Чудово, — відповів Герствуд.
— Приємно чути.
Вони збентежено дивилися один на одного.
— А мене тут чекає один приятель, — сказав Карджіл. — Я пішов. Бувайте!
Герствуд кивнув головою на прощання.
— Хай йому біс! — пробурмотів він, обертаючись до дверей. — Я так і знав, що це станеться!
Він пройшов кілька кварталів. Годинник показував тільки пів на другу. Він силкувався придумати, куди б піти, чим зайнятись. Але погода була така гидка, що хотілося тільки одного — вернутись додому. Скоро він почав відчувати, що ноги в нього мокрі й холодні, і сів у трамвай, який і довіз його на П'ятдесят дев'яту вулицю. Йому було однаково, куди їхати. Зійшовши з трамвая, він повернув назад по Сьомій авеню, але грязюка була просто невилазна, а блукання без ніякої мети ставало нестерпним. Йому здавалось, що він застудився.
Опинившись на розі, він почав чекати трамвая, що йшов у південному напрямі. У такий день неможливо довго лишатись на вулиці, треба повертатися додому.
Керрі здивувалась, побачивши його о чверть на третю.
— Погода паскудна, — тільки й сказав він.
Потім скинув пальто і перевзувся.
Уночі він відчув, що застудився, і прийняв хініну. До ранку його трусило, і він весь день нікуди не виходив, а Керрі доглядала його. Хворий він став зовсім безпорадною істотою. У злинялому купальному халаті, з нечесаною головою і тьмяними очима він виглядав дуже старим і негарним. Керрі це помітила, і їй було прикро. Вона старалась бути до нього доброю, ласкавою, але щось у ньому стримувало її.
Надвечір, у присмерку, вигляд у нього був такий нужденний, що Керрі порадила йому лягти.
— Для тебе буде спокійніше, якщо ти спатимеш цю ніч сам, — сказала вона. — Ти почуватимеш себе краще. Зараз я постелю тобі постіль.
— Гаразд, — промовив він.
Керрі поралася, з розпачем повторюючи в думці:
"Що за життя! Що за життя!"
Ще вдень, коли він, згорбившись, сидів біля радіатора і читав, не відриваючись, вона пройшла через кімнату і, побачивши його, насупила брови. У вітальні, де було не так тепло, вона сіла край вікна і заплакала. Так оце те життя, яке їй судилося? Звікувати вік замкненою в маленькій квартирці, з чоловіком, який не має роботи, байдикує і зовсім байдужий до неї… Та вона ж для нього тепер служниця, та й годі.
Від сліз у неї почервоніли очі, і коли вона постелила постіль і, запаливши газ, покликала Герствуда, він це зауважив.
— Що з тобою? — спитав він, вдивляючись їй в обличчя.
Його хрипкий голос і скуйовджене волосся викликали в ній прикре почуття.
— Нічого, — відповіла Керрі стиха.
— Ти плакала, — сказав він.
— Ні, не плакала, — промовила вона.
Він розумів, що не кохання до нього було причиною цих сліз.
— Не треба плакати, — промовив він, лягаючи в ліжко. — Все ще буде гаразд.
Днів за два він устав з ліжка, але негода тривала, і він не виходив з дому. Газетяр-італієць приносив тепер ранкові газети йому додому, і Герствуд читав їх, не відриваючись. Потім він кілька разів наважився вийти в місто, але знову зустрів когось із давніх знайомих і після цього вже не міг спокійно сидіти по готельних вестибюлях.
Тепер він щодня повертався додому рано і, нарешті, перестав удавати, ніби шукає роботу. Зима — непідходящий час для цього.
Сидячи цілісінький день удома, Герствуд, звичайно, бачив, як Керрі хазяйнує. Вона була далеко не зразкова хазяйка, не вміла бути ощадливою, і він уперше звернув на це увагу. Її нагадування про гроші на господарські витрати тепер особливо гнітили його. Йому тепер стало здаватися, що тижні минають дуже швидко. А Керрі щовівторка вимагала грошей.
— Як ти гадаєш, ми живемо досить ощадливо? — спитав він одного вівторка.
— Я роблю все, що можу, — відповіла Керрі.
Розмова на цьому скінчилась. Але на другий день від спитав:
— Ти ніколи не була у магазині "Гензевурт"?
— Я й не чула ніколи про такий, — відповіла Керрі.
— Кажуть, що там усе значно дешевше.
Керрі цим зовсім не зацікавилась. Вона не любила таких розмов.
— Скільки ти платиш за фунт м'яса? — спитав він іншим разом.
— Ціни бувають різні,— відповіла Керрі.— Філе коштує двадцять два центи.
— Але ж це страшенно дорого!
Розпитував він і про інше, і з часом це стало в нього справжньою манією. Він дізнавався про ціни і всі їх пам'ятав.
Разом з тим він став виконувати все більше доручень. Почалося, звичайно, з дрібниць. Якось уранці, коли Керрі одягала капелюшок, він спитав її:
— Куди ти йдеш, Керрі?
— У пекарню, — відповіла вона.
— Я можу піти замість тебе, — запропонував він.
Вона не заперечувала, і Герствуд пішов.
Він завжди виходив під вечір на ріг по газети.
— Тобі нічого не треба? — питав він її, збираючись іти.
І вона потроху звикла користуватися його послугами.
Зате він перестав давати їй щотижня по дванадцять доларів.
— Дай мені сьогодні грошей на господарство, — сказала вона наступного вівторка.
— Скільки? — спитав він.
Керрі зрозуміла, що це має означати.
— Ну, доларів п'ять, — відповіла вона. — Я винна за вугілля.
Того ж дня він сказав їй:
— Знаєш, отой італієць на розі продає вугілля по двадцять п'ять центів за бушель.