До того моменту, як я закінчив розповідь, розмова тривала майже годину.
— Білле, історія Сергія справді жахлива. Я глибоко жалкую про те, що з ним сталося, і співчуваю вам і всім, хто поділяє ваше горе.
— Дякую, сенаторе.
— Скажіть, чим я можу допомогти?
Я розповів йому про Кардена й Мак-Говерна й про розроблення законопроєкту Магнітського. Потім я додав:
— Оскільки сенатор Карден — демократ, для цього законопроєкту було б дуже важливо заручитися підтримкою вагомого політика-республіканця. Я сподівався, що цією людиною могли б стати ви, сер.
Мак-Кейн з безтурботним виразом обличчя задумливо відкинувся на спинку стільця.
— Зрозуміло, я згоден. Це найменше, що я можу зробити.
Він повернувся до свого радника, Кріса Броуза, який весь цей час сидів поруч.
— Крісе, зв'яжіться, будь ласка, негайно із сенатором Карденом, щоб долучити мене до цього проєкту.
Потім він знову звернувся до мене. — Ви були Сергію справжнім другом. Мало хто здатний на те, що ви робите, і я ставлюся до цього з глибокою повагою. Я зроблю все, що в моїх силах, щоб допомогти вам добитися справедливості для Сергія. Най благословить вас Бог.
34. Каста недоторканних
Поки я літав між Лондоном та Вашингтоном і напрацьовував політичний напрям на Заході, наша команда в Лондоні займалася аспектами, пов'язаними з Росією.
Відтоді, як у жовтні 2009 року ми розмістили перше відео на ютубі, до нас почали надходити звернення телефоном й електронною поштою від людей з Росії, які ділилися інформацією в нашій справі. Серед них була Катерина Міхєєва — вона розповіла нам історію, що леденила душу.
Група працівників МВС, як виявилося, тероризувала не лише нас. За словами Катерини, двоє з цих "міліціянтів" брали участь в обшуку офісу її чоловіка Федора ще 2006 року. Після обшуку його заарештували й відвезли в той самий ізолятор, що й Сергія. Протримали Федора там недовго, потім його вивели на вулицю й пересадили в приватну автівку. Кинули на заднє сидіння й привезли в заміський будинок кілометрів за п'ятдесят від Москви. Незабаром Федір здогадався, що став заручником. Катерина повідомила нам, що одним з викрадачів був Віктор Маркелов — той самий засуджений за вбивство "через необережність" злочинець, який 2007 року брав участь у крадіжці наших компаній.
Викрадачі озвучили умови визволення Федора його керівникові: 20 мільйонів доларів. Вони також зв'язалися з нею, як його дружиною, і попередили: якщо та піде в міліцію, то Федорові буде непереливки, а її саму "пустять по колу" в неї ж удома. Катерина перелякалася, але все ж хоробро продовжила боротьбу за свою сім'ю. Не злякавшись погроз, вона звернулася в ОМОН, а ті вже знайшли її чоловіка, узявши штурмом будинок, де його утримували, звільнили Федора й заарештували Маркелова та його спільника.
На жаль, історія на цьому не закінчувалася. Через місяць працівники МВС того ж відділу знову заарештували Федора й кинули в камеру разом з одним з його викрадачів. Ми не знаємо, що з ним трапилося в камері й хто до цього був причетний, але відомо, що в результаті Федора засудили за нібито вчинене шахрайство до одинадцяти років позбавлення волі, з відбуванням терміну в колонії Кіровської області, за вісімсот кілометрів від Москви. Катерині було тридцять чотири роки, вони з Федором мали двох маленьких дітей. Сімейне щастя було розтоптано, тепер Катерині довелося самій виховувати дітей та піклуватися про себе, доки чоловік виживав у таборах.
Я знав, що ми маємо справу з нелюдами, але після того як почув цю історію, зупинити таких як Кузнєцов і Карпов, стало справою принципу.
Наша команда зосередилася на з'ясуванні всіх можливих даних про Кузнєцова та Карпова. Щоб знайти їхні активи, було вивчено безліч фінансової документації, банківських виписок, заяв, судових матеріалів та рішень, реєстраційних документів, листів й інших повідомлень. Ми були впевнені: щось та знайдемо. Кузнєцов і Карпов вели гламурний спосіб життя, носили дорогі костюми й годинники, їздили шикарними машинами, хоча заробляли менше як півтори тисячі доларів на місяць. Будь-яке свідчення їхньої необґрунтованої марнотратності дало б нам величезну перевагу.
Ми розпочали розслідування, перевіривши їхні імена в базах даних, схожих до тих, що стали в пригоді під час наших антикорупційних баталій з управлінцями російських держкомпаній. На жаль, спроби знайти якісь активи, зареєстровані на них особисто, результатів не мали. Проте імена їхніх батьків дали низку прямих влучань. Кузнєцов і Карпов поводилися вкрай необачно, зважаючи на те, що обидва були працівниками МВС.
Однією з найцікавіших знахідок була власність, зареєстрована на матір Кузнєцова: квартира площею півтори сотні квадратних метрів у престижному висотному житловому комплексі "Едельвейс" поряд з Кутузовським проспектом, який називають московськими Єлисейськими Полями. Вікна квартири виходили на парк Перемоги, і її ринкова вартість становила понад півтора мільйона доларів. Крім того, ми виявили, що батько Кузнєцова зареєстрований власником квартири площею 83,6 квадратних метрів в елітному комплексі "Сузір'я Капітал" із ринковою вартістю майже 750 тисяч доларів.
На додаток до цієї престижної нерухомості на ім'я матері Кузнєцова було зареєстровано три земельні ділянки у передмісті Москви, у Ногінському районі, загальною вартістю приблизно 180 тисяч доларів.
Теоретично всю цю власність справді могли придбати батьки Кузнєцова, але їхній сукупний місячний дохід становив лише чотири з половиною тисячі доларів, цього було явно мало для всіх цих покупок. На нашу думку, було лише одне пояснення: за нерухомість заплатив їхній син, Артем.
Майно родини Кузнєцових не обмежувалося елітною нерухомістю та землею. Згідно з реєстраційними даними, мати Кузнєцова володіла новеньким автомобілем "ленд-ровер-фрілендер" вартістю майже 65 тисяч доларів, а в дружини Кузнєцова був "рейндж-ровер" вартістю 150 тисяч доларів і "мерседес-бенц SLK200" вартістю 81 тисячу доларів.
Серед даних про перетин російського кордону й проходження прикордонного контролю виявилися ще цікавіші факти, що проливали світло на спосіб життя Кузнєцова. 2006 року Артем з дружиною раптом почали подорожувати по всьому світу як завсідники модних курортів. За п'ять років вони зробили понад тридцять поїздок у вісім різних країн, побувавши в Дубаї, Франції, Італії та Великій Британії, а на Кіпр навіть злітали приватним літаком. Як показало наше розслідування, загальна вартість активів сім'ї Кузнєцових перевищувала два мільйони шістсот тисяч доларів. Для порівняння: щоб зібрати таку суму, отримуючи офіційну зарплату в МВС, Кузнєцову довелося б працювати сто сорок п'ять років.
На Карпова ми розкопали не менш приголомшливу інформацію та всі активи за тією самою схемою: елітна квартира ринковою вартістю 930 тисяч доларів, зареєстрована на матір-пенсіонерку; нова "ауді А3", спорткар "порше 911", зареєстрований також на ім'я матері, й "мерседес-бенц E280" на його ім'я. Згідно з даними про пересування Карпова світом, з 2006 року він побував у Великій Британії, США, Італії, Іспанії, Австрії, Греції, Омані, Дубаї, Туреччині, а також на Кіпрі й на Карибських островах. Він став завсідником найдорожчих і найпрестижніших нічних клубів Москви, фотографуючись з розкішними дівчатами й франтуватими друзями. Він вочевидь не економив і відкрито публікував в інтернеті фотографії, з яких дивився на світ з посмішкою.
Обидва викликали огиду.
Показна розкіш Кузнєцова і Карпова — усі ці будинки, автівки й подорожі — мали викликати шок у пересічних громадян. Такі кадри можуть створити більший ефект, ніж усі статті в газетах та інтерв'ю для радіо разом узяті. Нам треба було показати, яку вигоду отримують зі своєї діяльності ці емведівці, цілком собі середньої ланки. Це більше не могло залишатися безкарним. Не можна ламати чиєсь життя вранці й бенкетувати в дорогих ресторанах увечері.
Я вирішив, що треба зробити нові відеоролики, цього разу про Артема Кузнєцова та Павла Карпова. Ми взялися за роботу, і до червня 2010 року все було готове. Саме в цей же час у Вашингтоні вирувала робота над проєктом Закону Магнітського. Ми тільки чекали відповідного моменту, щоб опублікувати ці матеріали.
Момент настав, коли генерал МВС Олег Логунов — ключова постать в арешті Сергія — розпочав кампанію в пресі, щоб вигородити слідство й обґрунтувати переслідування та смерть Сергія. Відповідаючи на запитання відомої російської радіостанції, чи чинило слідство тиск на заарештованого Сергія, Логунов цинічно заявив: "Звісно, слідство як у справі Магнітського, так і в будь-якій абсолютно іншій справі, було зацікавлене в отриманні від нього свідчень щодо себе й інших співучасників. Це не хитрість. У всьому світі це називають співпраця зі слідством". Тобто те, що вони зробили з Сергієм, подавали як щось абсолютно звичайне.
Замовчування й приховування фактів злочину проти Сергія з їхнього боку набирало обертів, і треба було щось протиставити натомість. Тому 22 червня я завантажив на ютуб відео про Кузнєцова. Одночасно ми запустили новий сайт під назвою "Каста недоторканних"[16], де виклали на загал документи й свідчення шикарного життя цих посадових осіб, яке не відповідало їхнім заробіткам.
Першого ж дня відео про Кузнєцова переглянуло понад п'ятдесят тисяч осіб. Це більше ніж загальна кількість переглядів нашого першого відео про розкрадання.
За тиждень ця цифра сягнула ста сімдесяти тисяч переглядів — цей ролик став на ютубі найпопулярнішим політичним відео в Росії.
Московський тижневик "Новоє врємя" опублікував велику статтю "Приватний літак для підполковника".
Статки Кузнєцова стали такою апетитною темою для преси, що цю історію було опубліковано навіть у Великій Британії — у газеті "Сандей експрес", яка майже ніколи не бере матеріалів про події за межами країни.
Поки всі говорили й писали про це відео та ділилися покликаннями, група російських активістів перейшла від слів до справи. Вони обклеїли двері квартир у під'їзді будинку Кузнєцова фотографіями Сергія та ім'ям Кузнєцова, а на багатоповерхівці навпроти вікон Кузнєцова розгорнули величезний банер.
Щоб спонукати владні структури все-таки розпочати розслідування діяльності Кузнєцова, незадовго до того, як ми опублікували відео, Джеймісон Фаєрстоун подав до Слідчого комітету, Генеральної прокуратури та Департаменту особистої безпеки МВС заяви про проведення перевірки й порушення кримінальної справи, поставивши під сумнів законність статків Кузнєцова.
Попри наявність очевидних доказів, силові органи згуртувалися навколо цього цілком пересічного міліціянта.