Адвокат відхилився на спинку крісла й згорнув на череві свої маленькі ручки.
— Любий мій Пічеме,— поважно промовив він.— Ви ізацікавлені — й не можете не бути зацікавлені — в цілковитому з'ясуванні всіх обставин, що призвели до смерті місіс Свеєр. По-моєму, це Віс на попередньому розгляді справи обстоював версію, ніби Мері Свеєр у такому скрутному матеріальному становищі зовсім не потребувала
вбивці для того, щоб піти з цього світу. її становище й справді було досить тяжке.
Воллі говорив дедалі повільніше, немов шукаючи переходу до суті справи. Він дивився кудись повз містера Пічема, що сидів спокійно, звісивши костисті руки між коліньми. Потім, раптово випроставши спину, адвокат рішуче, з притиском промовив:
— На жаль, у світлі нещодавно з'ясованих фактів ця версія не витримує критики.
Воллі підвівся й почав великими кроками ходити по пухнатих килимах, які надбав своєю красномовністю.
— Містере Пічем,— не зупиняючись, значуще сказав він,— в останні дні життя покійної Мері Свеєр у її товаристві можна було бачити людину, якій жилося ще гірше, ніж небіжчиці. Ця людина — один колишній солдат, Ф'юкумбі на прізвище. Під час попереднього розгляду справи Макхіта він виступав перед колегією присяжних у ролі свідка. Він посвідчив, що був у місіс Свеєр того вечора і навіть провів її до гавані.
Адвокат ступив ще кілька кроків мовчки. Потім раптом зупинився перед Пічемом і, пильно дивлячись на нього, спокійно сказав:
Ю Б. Брехт
289
свого роботодавця, і я уявляю собі, яка жахлива сцена могла розігратись уночі на причалі. Ми, безумовно, зможемо здобути свідчення якого-небудь портовика, що того самого вечора, вийшовши прогулятись, приблизно о чверть на десяту бачив, як Ф'юкумбі йшов від пристані. Містере Пічем! — Адвокат підняв голос.— Саме ті міркування, які не дозволяють нам повірити, ніби заможний банкір Макхіт міг важити на життя дрібної крамарки Мері Свеєр, підказують нам, що це мусив бути неотесаний злидар, колишній солдат Ф'юкумбі. Це міркування про рівень культурного розвитку людини. Військове ремесло, яке людину освічену, наділену багатою уявою підносить вище й надихає на подвиги, пробуджує в простій, неосвіченій людині твариннг інстинкти. Такого мугиря цікавить тільки власна вигода, вигода в будь-якій формі. На вбивство його штовхає звичайна жадоба крові. Він не знає відкритого, чесного змагання, що будить у нас усі сили, не знає того поривання вгору, того невситимого честолюбного прагнення знайти своїм здібностям якнайповніше застосування, якими відзначаються культурніші верстви нашого суспільства. Ті дрібки шкільної освіти, які йому свого часу пощастило здобути, не можуть справити на нього вирішального впливу, бо до школи його звичайно принаджує тільки тепла грубка або ж заганяють штурхани, яких не бракує вдома. Створити собі якийсь достаток йому не щастить, для цього він занадто тупоголовий. Якщо йому й трапляється роздобути трохи грошенят, вони в нього довго не держаться. Компенсацію, яку йому виплатили, коли звільняли з військової служби, він проциндрив дуже швидко й лишився без щербатого мідяка в кишені. А кому, як не вам, містере Пічем, краще знати, що Лондон — це не дитячий садок для тих, у кого порожня кишеня. Він пробує жебрати. З цього нічого не виходить, бо в нього надто неприємна зовнішність. І зрештою він доходить до такого стану, що найменша надія роздобути грошей робить його готовим на все. Він ладен убити людину заради якихось двох-трьох шилінгів! Звісно, частина вини за це лягає на природу, яка нерівномірно розподіляє свої дари, на середовище, на виховання; ми зовсім не збираємось цього заперечувати.
— Я вже чую ваші заперечення, що Мері Свеєр, мовляв, сама жила в злиднях і, напевно, не могла мати в кишені більш ніж кілька пенсів. Я вже виклав вам свої припущення про спробу примусити бідолашну жінку до шантажу — спробу, яка зайшла надто далеко. Але злочин міг бути вчинений і заради кількох пенсів! Навіть таке могло статися, навіть таке! Як то, скажете ви, за кілька пенсів — людське життя? Чи можливе таке? Панове! — Адвокат, захоплений власним красномовством, забув, що він удома.— Один лиш погляд на наше місто відкриває нам страхітливу, неймовірну істину: буває й гірше! Що таке для вас, панове, кілька пенсів? І що таке для вас кілька фунтів? І заради якої суми ви могли б зважитись... ні, я не буду розвивати цю думку до кінця. Чи знаєте ви, що це таке — проспати ніч під мостом? Дозвольте мені утриматись від такого опису!..
Адвокат стояв, спершись руками на спинку крісла, за два кроки перед Пічемом. Дивлячись на нього згори вниз, він докінчив спокійно, ніби сам до себе, мов закарбовуючи в пам'яті основні тези своєї блискучої імпровізації для промови на суді:
-т Звідси висновок: те, що могло штовхнути Мері Свеєр на самогубство — невилазні злидні,— те ж саме спонукало солдата Джорджа Ф'юкумбі, людину ще нужденнішу, вбити її. Бо я, шукаючи винуватця будь-якого злочину, завжди питаю себе: хто мав користь із цього злочину? Хто мав з нього користь, ваша честь і панове присяжні, той йогой учинив!
Найбільший авторитет у царині людських злиднів зі схвальним виразом на обличчі слухав його слова.
Баталія біля Вест-Індських доків
Буряна ніч, і за валом вал
Ріже грудьми корабель.
Чом так тривожно ударив дзвін?
Он попереду — зуб'я скель!
Кожен відважно на місце свов
З морем на бій за вітчизну стає.
Вже смерть близька, вже смерть близька,
Та не злякає вона моряка.
З люттю стихії змагатись шкода:
Рине в пробоїни чорна вода.
До суду останнього кожен готуйсь:
У вічність тепер ми держимо курс! Боже, помилуй нас! На вічний спочинок ми ляжем на дно
морське.
Боже, помилуй нас!
нДоля моряка"
Тільки на третій день після вбивства Кокса сестра впізнала його труп у одному з попларських моргів.
Преса негайно пов'язала смерть маклера Вільяма Кокса зі страйком портових робітників, який дедалі більше привертав увагу громадськості.
"Не може бути найменшого сумніву в тому,— писалося в газетах,— що Вільям Кокс віддав життя за батьківщину. Всі дані, які е внуках поліції, дають досить підстав упевнено твердити, що в цьому випадку страйкарі не зупинилися перед злочином. Кокс за дорученням урядових установ контрактував транспортні судна для перевезення військових частин до Кейптауна. Якщо уряд не бажає або неспроможний захистити людей, що працюють разом з ним для добра країни, то скоро в нас не знайдеться жодного бізнесмена, готового на таке співробітництво. Най-трагічніше те, що загибель цієї заслуженої людини безпосередньо пов'язана з полум'яною маніфестацією інвалідів війни. Адже цього вівторка сотні скалічених солдатів зібралися поблизу доків на демонстрацію протесту проти злочинного страйку портовиків, з вини яких гинуть, марно ждучи підмоги, англійські солдати в обложеному Мафе-кінзі. Як відомо, весь цей страйк розгорівся через якісь там жалюгідні пенси. За тих кілька додаткових пенсів на тиждень ніхто з страйкарів не зміг би купити навіть пари чобіт. Отже, критичне становище країни ці люди використовують для задоволення своїх егоїстичних претензій, які навіть їм самим не обіцяють найменшої користі. Найкращі уми нашої економіки день і ніч б'ються над проблемою зниження прожиткового мінімуму. Якраз останніми днями один судовий процес, що привернув до себе загальну увагу, дав нам нагоду пересвідчитись, як невтомно, навіть ціною тяжких жертв, намагаються наші комерсанти здешевити речі першої необхідності. Напружуючи всі сили, знижують ціни своїх товарів роздрібна фірма Крестона, концерн Аарона, десятки дрібних самостійних крамарів і ремісників, об'єднаних у широко відому систему Д-крамниць. Як зможуть вони здійснити їхні плани, коли частина наших громадян так уперто обстоюватиме свої химери? Ніхто не збирається заперечувати, що робітники мають таке саме право на достатню винагороду за свою працю, як і представники всіх інших класів суспільства. Але засоби, до яких вони вдалися, не можна виправдати нічим — особливо в наші дні, коли Британська імперія бореться за саме своє існування і ніхто не повинен ухилятись від жертв. Треба сподіватися, що уряд нарешті втрутиться в цю справу. Вбивство комерсанта. Вільяма Кокса— це вогненні письмена, які попереджують про страшну загрозу, навислу над Англією".
Проте мусило статися ще багато дечого, перше ніж уряд усвідомив свій обов'язок.
Як президент ТЕТС Пічем дав кілька інтерв'ю. Від імені Товариства він висловив глибокий сум з приводу втрати такого незамінного співробітника і особливо підкреслив високі патріотичні принципи небіжчика.
Весь час від того дня, коли знайшли труп Кокса, і до його похорону Пічем присвятив чисто комерційній стороні корабельної справи. Він зробив послугу міс Кокс, переглянувши папери покійного, і сповістив її про те, що вона має одержати комісійні в сумі дванадцяти тисяч двохсот п'ятдесяти фунтів, а собі взяв один підписаний двома членами ТЕТС документ, що стосувався внутрішніх справ Товариства, і попередню угоду на саутгемптонські судна.
В архіві Коксовому він знайшов також усі документи, що стосувалися купівлі та продажу трьох старих суден.