Ще більш утішала її потреба привести до порядку свою зовнішність, щоб не притягати до себе особливої уваги на вулицях. Вона подивилась на годинника, — було двадцять хвилин на третю. Неможливо було гаяти часу, — треба було зараз готуватися.
Налякана, надзвичайно стурбована, залишившися сама в спустілих кімнатах і уявляючи собі фантастичні обличчя, що виглядали з кожних одчинених дверей, міс Прос налила в миску холодної води й почала з того, що промила очі, які були опухлі й почервонілі. Її переслідувало лихоманське побоювання, і вона не могла зносити, щоб її очі хоч на хвилину були затуманені водою; тому вона безнастанно спинялася й дивилася навкруги, чи не підглядає хто за нею. В одну з таких зупинок вона враз відступила назад і закричала: вона побачила, що в кімнаті стоїть якась постать.
Миска впала на підлогу й розбилася, вода потекла під ноги мадам Дефарж.
Мадам Дефарж холодно подивилася на неї й сказала:
— Евремонова дружина, — де вона?
В голові міс Прос відразу промайнула думка, що всі двері відчинені й що це натякає на втечу. Тому перш за все вона позачиняла їх. Дверей було четверо, і вона позачиняла їх усі. Потім сама стала коло тих дверей, що вели до Люссиної кімнати.
Чорні очі мадам Дефарж слідкували за її швидкими рухами й спинилися на ній, коли вона скінчила. Міс Прос не була гарною жінкою, роки не зменшили її грубуватости й не пом'якшили Ті лютого вигляду, однак вона теж була рішуча жінка, хоч і по— іншому; вона обміряла поглядом мадам Дефарж від голови до ніг.
Ви могли б, як на ваш зовнішній вигляд, бути дружиною самому Люциперові, сказала міс Прос, тяжко віддихуючи.
А все таки ви мене не переможете. Я — англіянка.
Мадам Дефарж дивилася на неї зневажливо, проте добре розуміла настрій міс Прос, що готова була боротися. Вона бачила перед собою кремезну, стійку, жилаву жінку, як колись і м-р Лоррі, що зазнав тоді її тяжкої руки. Вона дуже добре знала, що міс Прос була відданим другом родини, а міс Прос дуже добре знала, що мадам Дефарж була запеклим ворогом родини.
Дорогою туди, — сказала мадам Дефарж, злегка махнувши рукою в напрямі до фатальної площі, — де для мене збережуть мій стілець і моє плетіння, я зайшла привітати її. Я хочу побачитися з нею.
Я знаю ваші лихі наміри, — сказала міс Прос, — і ви можете бути певні, що я не поступлюся перед вами.
Кожна з них говорила своєю рідною мовою, обидві не розуміли одна однієї; обидві пильно стежили, щоб із погляду й поведінки здогадатися, що визначають незрозумілі слова.
— Нічого доброго не буде їй від того, що вона ховається від мене в такий час, — сказала мадам Дефарж.—Добрі патріоти зрозуміють, що це визначає. Дайте мені подивитися на неї. Скажіть їй, що я хочу бачитися з нею. Ви чуєте?
— Хоч би ваші очі були свердлом, — відмовила міс Прос, — то ви не просвердлили б мене. Ні, лукава чужоземко, — я можу посперечатися з вами.
Мадам Дефарж звичайно не могла стежити за всіма деталями цієї своєрідної відповіді, проте вона розуміла їх остільки, щоб збагнути, що на неї не вважають.
— Дурна й уперта жінко, — сказала мадам Дефарж, насупившись, — мені ваші відповіді непотрібні. Я хочу бачити її. Або скажіть їй, що я хочу бачити її, або відступіться від цих дверей і пустіть мене до неї.
Ці слова вона пояснила, сердито махнувши рукою.
— Ніколи не гадала, — сказала міс Прос, — щоб мені коли треба було розуміти вашу дурну мову; проте я віддала б усе, до сорочки, що на мені, щоб знати, чи підозріваєте ви всю правду, чи хоч частину її.
Вони ні на момент не зводили очей одна з однієї. Мадам Дефарж до цього часу залишалася на тому самому місці, де стояла, коли міс Прос уперше побачила її; а тепер вона ступила крок уперед. о а
_ Я — британка, — сказала міс Прос, —я очаидушна. ті не ціную себе і в два англійських пенси. Я знаю, що оскільки довше я затримаю вас тут, остільки більше надії для мого сонечка, ті не залишу й жмені з того чорного волосся на вашій голові, коли ви хоч пальцем торкнетеся до мене.
Так говорила міс Прос, трясучи головою й виблискуючи очима на кожне речення й віддихуючи, — це та міс Прос, що ніколи за все своє життя не вдарила нікого.
Проте відвага Ті походила з почутливости, і невгамовні сльози з'явилися на її очах.
Мадам Дефарж так мало зрозуміла цю відвагу, що вважала Ті за слабість.
— Xa, ха! — зареготала вона. — Нещасна тварина. Чого ви варті? Я звернуся сама до того доктора. — Вона піднесла свій голос і стала кликати:—-Громадянине докторе! Евремонова дружино! Евремонова дитино! Хтонебудь, окрім цієї нещасної дури, відповідайте громадянці Дефарж!
Може те, що ніхто не відповів їй, може ледве помітна зміна у виразі лиця міс Прос, а може раптова підозра в ній самій підказали їй, що вони виїхали. Вона швидко відчинила троє дверей і заглянула в них.
— В цих кімнатах усе перевернуто, тут поспішно укладали, тут усе розкидано на підлозі. В тій кімнаті, що позад вас, нікого немає? Дайте подивитись.
-— Ніколи, — сказала міс Прос, що так добре зрозуміла її вимогу, як і мадам Дефарж її відповідь.
— Коли їх немає в тій кімнаті, то вони втекли, і можна їх наздогнати й привести назад, — сказала мадам Дефарж сама собі.
— Поки ви не знаєте, чи вони є в тій кімнаті, чи їх немає, то ви не знаєте, що робити, — сказала міс Прос до себе, — і ви про це не дізнаєтеся, поки це залежить від мене; а дізнаєтеся ви про це, чи не дізнаєтеся, ви не вийдете звідціля, поки я зможу тримати вас.
— Я була на вулицях від самого початку, і ніщо не могло спинити мене; я розірву вас на шматки, а таки прожену вас од цих дверей, — сказала мадам Дефарж.
— Ми тут самі на вищому поверсі високого будинка на безлюдному дворі, і навряд чи хто почує нас, і я молюсь тільки, щоб вистачило в мене сил затримати вас тут якнайдовше, бо кожна хвилина варта сотень тисяч ґіней для моєї коханої, — сказала міс Прос.
Мадам Дефарж кинулася до дверей. Міс Прос інстинктивно вмить обхопила її обома руками за стан і міцно тримала її. Даремно мадам Дефарж пручалася й билася. Міс Прос з потужною впертістю міцно тримала її й навіть у боротьбі підняла її вгору від підлоги. Мадам Дефарж обома руками відбивалася від неї й подряпала їй лице; однак міс Прос, нахиливши голову, тримала 11 за стан і вчепилася за неї більш, ніж коли б тонула.
Незабаром руки мадам Дефарж перестали бити і почали шукати чогось коло пояса.
Повість про двоє міст — 17..
— Він у мене під рукою, — сказала міс Прос придавленим голосом, — ви не витягнете його відтіля. Я сильніша за вас. Я триматиму вас, аж поки та чи та з нас не зомліє або не вмре.
Рука мадам Дефарж за пазухою. Міс Прос подивилася вгору, побачила, що то було, вдарила по ньому, вибила несподіваний блиск і тріск і залишилася стояти сама... засліплена димом.
Все це тривало єдину хвилинку. Дим розсіявся, залишаючи жахливу тишу, і зник у повітрі, як і життя жінки, якої тіло лежало мертве на підлозі.
В перший момент переляку й жаху міс Прос пройшла повз тіло яко мога далі й побігла по сходах кликати непотрібну вже допомогу. На щастя, вона вчасно обміркувала можливі наслідки того, що робила, і повернула назад. Страшно було входити в ті самі двері, однак вона увійшла й навіть пройшла близько тіла, щоб дістати капелюха та інші речі, що вона мусіла одягти. Вона одяглася вже на сходах, спершу зачинивши й замкнувши двері, і вийняла ключ. Потім вона сіла на східцях на декілька хвилин, щоб віддихатися и поплакати, знов устала й спішно вийшла.
На щастя, на капелюху був серпанок, а інакше навряд чи пройшла б вона вулицями, — її спинили б. На щастя, такожЪона з природи мала таке особливе обличчя, що понівечення не було таке помітне, як у інших жінок. їй потрібні були обидві ці переваги, бо сліди від нігтів були глибокі на її лиці, її волосся було розкудлане, а одежа (що вона впорядкувала її нашвидку нетвердими руками) була пом'ята й розірвана в багатьох місцях.
Проходивши мостом, вона кинула ключ у річку. До соборних дверей вона прийшла за кількома хвилинами раніш, ніж її товариш. Ждавши його тут, вона думала, що ключ уже витягли волоком, що його пізнали, що двері відчинили й знайшли там тіло, що її спинять на заставі, пошлють у в'язницю й обвинуватять за вбивство. Серед таких думок, що вертілися в її голові, прийшов її товариш, забрав її в повозку, і вони поїхали.
— А що, є на вулицях шум? — спитала вона.
-— Звичайний шум, відповів м-р Кренчер і подивився на неї, здивований її питанням і виглядом.
— Я не чую вас, — сказала міс Прос. — Що ви кажете?
Даремне м-р Кренчер сказав знову свою відповідь. Міс Прос не чула його. "То я кивну їй головою", — подумав здивований м-р Кренчер; "у всякім разі це вона побачить". І вона побачила.
— Чи тепер на вулицях є4 який шум? — спитала міс Прос незабаром.
М-р Кренчер знов кивнув головою.
— Я не чую нічого.
— Оглухла за одну годину? — задумливо промовив мар Крен-' чер, дуже стурбований.Що з нею сталося?
— Я почуваю — сказала міс Прос, — наче щось блиснуло й тріснуло, і цей тріск був останній, що я чула в цьому житті.
— В якому ж вона чудному стані, — сказав м-р Кренчер, більш і більш турбуючись. І чого вона вхопила такого для хоробросте? Чуєте? Ось гуркотять ті страшні повозки. Це вже ви чуєте, міс?
Нічого не чую, сказала міс Прос, побачивши, що він щось говорить їй. О, мій любий, спершу був великий тріск, потім велика тиша й та тиша, здається, тверда й незмінна, і ніколи вона не скінчиться скільки мого життя.
Коли вона не чує гуркоту тих страшних повозок, що тепер зовсім близько до своєї цілі, т— сказав м-р Кренчер, поглядаючи через плече, — то, на мою думку, вона й справді не почує вже ніколи й нічого на цім світі.
І дійсно вона ніколи не почула.
Розділ XV.
КРОКИ ЗАВМИРАЮТЬ НАЗАВСІГДИ.
Гулко й різко гуркотять паризькими вулицями смертельні, повозки. Шість возів везуть сьогодні вино Гільйотині. В міру, як темні колеса шести повозок крутяться, здається, що вони орють довгу криву борозну серед людей на вулицях. Шари лиць одкидаються на той і на той бік, а плуги безупинно посуваються вперед. Постійні мешканці будинків так звикли до цього видовища, що в багатьох вікнах не видно було вже людей, а в деяких руки зовсім не припиняють праці, поки очі оглядають лиця на повозках.