Он як відстовбурчились кишенії Японським золотом набили! Дивіться, всі дивіться на їхні кишені! Вони зараз лопнуть від золота! Ага! От куди попали ворожі гроші!
Адмірал то наближався до винуватців, то відходив від них, весь час кривлячись, пересипаючи слова матірщиною. Обличчя його ставало чавунно-чорним, очі витріщались, ніби був йому тісний накрохмалений комір сорочки. Він біснувався, як одержимий. І вся ця лайка, вся його поведінка, всі дурні слова були такі безглузді, ніби він грав перед публікою роль блазня, що лише на деякий час надів блискучий мундир. Нарешті вибрав одного з восьми чоловік, худого, з обличчям, подзьобаним віспою, і загорлав:
— От вона, пика, самим богом позначенаї Говори, скільки з.японців грошей взяв? Ну! Ага! Мовчиш!
Він схопив його за груди і так почав трясти, наче хотів витрясти з нього душу. Голова у нещасного матроса метлялась, як на пружині. Відкинутий геть, він полетів від адмірала, ударився об перебірку камбуза і впав, а потім, сівши на палубі, раптом почав голосно гикати.
Унтер-офіцерів адмірал вилаяв останніми словами, кондукторів і офіцерів назвав "ганебними начальниками ганебної команди", командирові виніс догану за його слабкість.
— А ви, підлі душі, так і знайте, я не прощу вам цього! — наприкінці звернувся він уже до всіх матросів.— Хіба що в бою власною кров'ю зможете спокутувати свій злочин! В противному разі з вас полетить немита шерсть жмутами!.. .
Адмірал поїхав на "Суворов".
Вісім заарештованих матросів, як тяжких злочинців^ під посиленим конвоєм відправили на транспорт "Ярославль", плавучу тюрму.
Ми розійшлися мовчки з таким почуттям, ніби в кожного з нас видавили серце. Нам ні про що було говорити. Все було ясно. Ми розплатились ціною загибелі восьми своїх товаришів и.
ЗУСТРІЧАЄМО ТРЕТЮ ЕСКАДРУ
Звечора 25 квітня ескадра зв'язалася бездротовим телеграфом з кораблями контр-адмірала Небогатова. Наближались товариші, які покинули Лібаву через чотири місяці після нас. Звістка про це приємно всіх схвилювала.
Другого дня о 8 годині ранку ескадра загонами вийшла з бухти Ван-Фонг. Судна стали в той похідний стрій, яким був зроблений перехід через Індійський океан. Броненосні загони витяглись двома паралельними колонами на чолі з флагманськими кораблями — "Суворов" і "Ослябя". Розвідники "Алмаз", "Светлана" і "Урал" висунулися наперед. Наші літуни "Изумруд" і "Жемчуг" розташувались по флангах на траверзі флагманських кораблів, а транспорти і міноносці — позаду броненосних загонів. В ар'єргарді були поставлені крейсери "Олег", "Аврора" і "Донской". Чотири допоміжні крейсери розійшлись по сторонах горизонту. Ескадра йшла курсом спочатку на зюйд-ост, потім повернула на вест.
На нашому броненосці збудження охопило весь особовий склад. Разом з іншими матросами і я кинувся на задній верхній місток. Всі очі впилисяв ясну далечінь океану. Між "Суворовым" і "Николаем І" відбувались безперервні переговори по радіо. О другій годині дня почали вирисовуватись щогли суден, які йшли до нас. Трохи згодом показались труби, пофарбовані чорною фарбою, і містки. На чолі під прапором контр-адмірала Небогатова йшов "Император Николай І", за ним тяг-лися броненосці берегової оборони: "Генерал-адмирал Апраксин", "Адмирал Сенявин" і "Адмирал Ушаков", старий броненосний крейсер "Владимир Мономах"; транспорти: "Ливония", "Курония", "Герман Лерке", "Граф Строганов", похідна майстерня "Ксения", буксирний пароплав "Свирь". Мало підійти ще друге госпітальне судно "Кострома". Ескадри зустрілись, салютуючи одна одній гарматними пострілами. Дивно було бачити ці коренасті і куці тихоходи з високими трубами, з довгими гарматами так далеко від їхніх рідних берегів. Але вони прийшли, покривши за три місяці величезну відстань. 2-а ескадра застопорила машини. На "Суворове" підняли сигнали: "Ласкаво просимо", "Вітаю з блискуче виконаним походом", "Вітаю ескадру з приєднанням загону". Сигнали були повторені всіма суднами. "Николай І", ведучи за собою кільватерну колону, обігнувши наші крайні кораблі, пройшов вздовж всієї ескадри і став у третю лінію, паралельно до двох перших. Це був урочистий момент. З безхмарного неба щедро розливалось проміння тропічного сонця. Розпечене повітря тремтіло. Морська поверхня виблискувала, наче шовкова скатертина, усіяна коштовним камінням. На кожному судні команда вистроїлась на верхній палубі у фронт, радісно вигукуючи "ура". Флагманські кораблі гриміли оркестрами. А "Донской", вітаючи свого старого друга по плаванню "Мономаха", послав команду по реях, як це було заведено в часи парусного флоту, до покоління якого належали ці обидва броненосні фрегати.
Незабаром з "Николая" було спущено катер, на якому Небогатое поїхав до командуючого з рапортом. На трапі "Суворова" зустрілись обидва адмірали і перед усією ескадрою поцілувались. Рожественський провів молодшого флагмана до свого кабінету, де провів з ним майже годину. Після цього Небогатое повернувся на свій корабель |2.
Свято скінчилось.
Чотири прибулі броненосці ввійшли до складу ескадри як третій броненосний загін, а крейсер "Владимир Мономах" приєднався до крейсерського загону.
Ми добре знали, що являють собою новоприбулі судна. їхня реальна сила була мізерна. І однак всупереч логіці цифри, весь екіпаж броненосця "Орел" ще довго радів, ніби сталася подія, яка повернула нам надію. Так у тяжко хворого на порозі смерті буває порив до життя, коли раптом майбутнє починає вабити обіцянками.
Одне було добре — наше нестерпно нудне блукання біля берегів Ан-нама кінчалось. Залишалось тільки зробити перевантаження з прибулих транспортів, і через кілька днів ми рушимо далі на північний схід. Тепер над минулим поставлено хрест. Нас більше ніщо не може затримати. Росія віддала нам все, що могла. Слово лишилось за 2-ю ескадрою. Всі погляди були звернені на Рожественського, щоб на його обличчі під грізними бровами, в його зосередженому погляді прочитати плани найближчих дій.
Другого дня на світанку загін Небогатова з кількома транспортами ввійшов у бухту Куа-Бе, де почали вантажити вугілля і лагодити механізми. Інші загони ескадри залишилися в морі, недалеко від входу в бухту. Від командуючого дістали наказ № 229, в якому говорилося, що "з приєднанням загону сили ескадри не тільки зрівнялися з ворожими, але й набули деякої переваги в лінійних бойових суднах". І ще: "У японців більше швидкохідних суден, але ми не збираємося тікати від них".
Я не знаю, чи вірив сам Рожественський у свої слова, але на матросів вони не справили належного враження. Надто очевидним було все безглуздя такого запевнення. Тому-то матроси тільки глузували з цього наказу:
— От куди сягнув! Яка це перевага в лінійних суднах? Адже прибули самі старички та броненосці берегової оборони.
— От якби Чорноморську ескадру прислали до нас — інша була б справа.
— Найбільшу дурницю ляпнув про швидкохідність. Наче швидкохідні судна для того тільки й існують, щоб тікати від ворога.
— Бойовий дух піднімає серед нас.
Деякі матроси одержали пошту і раділи вістям з батьківщини. Ділились враженнями з товаришами. Але не в усіх було все гаразд дома. От кочегар прихилився до правої носової башти. Тримаючі) в корявих руках перед собою розпечатаний лист, він вп'явся очима в нерівні рядки. Все йшло добре, поки перелічувались поклони від родичів. Але раптом по брудному обличчю кочегара покотилися краплі сліз.
— Ти що? — спитав я у нього.
Не зразу він відповів мені, запинаючись:
— Синочок.,. Третій рік ішов... Петькою звали... Помер...
І, сунувши листа в кишеню робочих штанів, стомленою ходою побрів в низ корабля продовжувати свою вахту.
Тепер наша ескадра складалася з п'ятдесяти кораблів: тридцяти семи військових і тринадцяти комерційних. Тактичний розподіл їхній був такий:
Перший броненосний загін, куди входили чотири найкращі однотипні кораблі — "Суворов", під прапором командуючого ескадрою, "Александр ІЇЬ, "Бородино" і "Орел".
Другий броненосний загін — "Ослябя", під прапором контр-адмірала Фелькерзама, "Сысой Великий", "Наварин" і "Адмирал Нахимов".
Третій броненосний загін — "Николай І", під прапором контр-адмірала Небогатова, "Апраксин", "Сенявин" і "Ушаков".
Перший крейсерський загін — "Олег", під прапором контр-адмірала Енквіста, "Аврора", "Дмитрий Донской", "Владимир Мономах", "Ри-он" і "Днепр".
Другий крейсерський загін — "Светлана", під брейд-вимпелом капітана 1-го рангу ІІІеїна, "Кубань", "Терек" і "Урал".
Перший мінний загін — два легкі швидкохідні крейсери: "Изумруд" і "Жемчуг" і чотири міноносці: "Бедовый", "Быстрый", "Буйный" і "Бравый".
Другий мінний загін — "Громкий", "Грозный", "Блестящий", "Безупречный" і "Бодрый".
Потім загін тринадцяти транспортів, з яких "Камчатка", "Иртыш" і "Анадырь" були озброєні малокаліберними гарматами. Ці транспорти очолював крейсер "Алмаз", під брейд-вимпелом капітана 1-го рангу Радлова. Крім того, при ескадрі були два госпітальні судна — "Орел" і "Кострома".
Ще були транспорти, але їх, як непотрібні, вирішили відіслати в Сайгон.
Чотири доби провели в безупинній метушні. Перевантажували з одних транспортів на інші вугілля, провізію і припаси. До краю заповняли вугіллям і бойові судна. За розпорядженням Рожественського на суднах, що прибули з Небогатовим, всі труби було перефарбовано з чорних на жовті, з чорними смужками вгорі, а щогли — в світло-шарий колір.
За час нашої стоянки в бухтах Камранг та Ван-Фонг офіцери "Орла" не раз порушували між собою питання про те, що слід було б ескадру затримати тут і почати з Японією переговори про мир. Після приєднання до нас небогатовських кораблів розмови про це посилилися. Ось що можна було почути в кают-компанії:
— Після Мукденської битви навіть дурням все стало зрозуміло. Єдина надія — це 2-а ескадра. Але ми добре знаємо, що являють собою ці останні вишкребки наших морських сил.
— Так, цілком правильно. Якщо Порт-Артурська ескадра не зробила нічого путящого, то ми й поготів приречені на загибель.
— Що звідси випливає?
— Випливає те, що треба б негайно почати переговори про мир. Для цього тепер склалась найсприятливіша ситуація. Ви подумайте добре, що виходить. Так чи інакше, але ми, на подив усього світу, пройшли величезну путь і не втратили жодного корабля.