Кістка індика...
Тут видавець перебив мене, запитавши, чи обізнаний я з птахівництвом, чи знаю собак, кроликів, бджільництво, різні подробиці з життя тварин, чи вмію витинати з чужих журналів малюнки для репродукції, перекладати з закордонних журналів спеціальні статті про тварин, чи вмію користуватися Бремом і чи міг би я з ним, Фуксом, удвох писати вступні статті з життя тварин стосовно до католицьких свят, змін пір року, перегонів, полювань, дресирування поліцейських собак, національних і церковних свят, одне слово, чи я добре орієнтуюся в професійній пресі і чи зможу виявити свої знання в короткій змістовній вступній статті.
Я заявив, що вже давно обмислив план правильного редагування такого журналу, як "Світ тварин", і всі названі рубрики й пункти зможу цілком задовольнити, бо володію потрібними знаннями. "Моє прагнення, — сказав я, — підняти журнал на небувалу височінь. Реорганізувати його щодо змісту й щодо форми. Завести нові розділи, наприклад: "Куточок гумору звірів", "Тварини про тварин", — причому треба буде дуже пильно пов'язувати все з політичною ситуацією і подавати читачам несподіванку за несподіванкою, щоб вони не могли отямитись, коли читатимуть описи різних тварин. Розділ "Тваринна хроніка" буде чергуватися з "Новою програмою розв'язання проблеми свійських тварин" і з "Рухом серед тварин".
Він знову перебив мене, сказавши, що його це повністю задовольняє, а якщо мені пощастить виконати бодай половину сказаного, він дарує мені пару карликових віандоток, які дістали перший приз на останній берлінській виставці свійської птиці, а їхній власник — золоту медаль за вміння їх парувати.
Можу сказати, що я доклав рук і, поки в мене вистачило сил, дотримувався своєї державної програми. Я навіть відкрив, що мої статті перевершують мої здібності.
Бажаючи дати читачам щось зовсім нове, я вигадував тварин.
Виходячи з тих міркувань, що, наприклад, слон, тигр, лев, мавпа, кріт, кінь, свиня тощо — створіння, давно вже відомі кожному читачеві "Світу тварин", я хотів схвилювати читача чимось новим, новими відкриттями й тому вирішив пустити в журнал "сірчаночеревого кита". Цей новий рід мого кита завбільшки з рибу тріску був наділений міхуром з мурашиною кислотою, який мав спеціальний канал.
Тим каналом мій сірчаний кит виприскував одурманюючу отруйну кислоту на риб, яких збирався з'їсти. Пізніше один англійський вчений... тепер я вже не пам'ятаю, як я його охрестив, назвав цю рідину "китовою кислотою". Китовий жир уже також був усім відомий, але нова кислота зацікавила кількох читачів, і вони почали питати про фірму, що виробляє цю кислоту.
Взагалі читачі "Світу тварин", можу вас запевнити, дуже цікаві.
Незабаром після "сірчаночеревого кита" я відкрив цілу низку інших тварин. Назву хоча б "благуна хитрого" — ссавця з роду кенгуру, "вола їстівного" — прототипа корови і "інфузорію сепійну", яку я означив як рід щура.
З кожним днем у мене з'являлися нові звірята. Я сам був вражений своїми успіхами в цій галузі. Я ніколи не думав, що тваринний світ треба так ґрунтовно доповнювати й що Брем міг пропустити в своєму творі "Життя тварин" стільки назв тварин. Чи ж знав Брем і всі його наслідувачі про мого кажана з острова Ісландія, "кажана заморського", про мою свійську кішку з верхів'я гори Кіліманджаро під назвою "пачуха оленяча дражлива"?
Хіба до цього часу природознавці мали уявлення про якусь "блоху інженера Куна"?
Я знайшов її в бурштині: вона була зовсім сліпа, бо жила на підземному доісторичному кроті, а той також був сліпий, бо його прабаба спарувалась, як я писав, з підземним сліпим "печерним мацаратом" з Постоєнської печери, що в той час сягала аж до теперішнього Балтійського океану.
З цієї незначної події розвинулася велика полеміка між газетами "Час" і "Чех", бо "Чех" у відділі "Різне", цитуючи в своєму фейлетоні статтю про відкриту мною блоху, заявив: "Що бог робить — добре робить". "Час", звичайно, з чисто реалістичних позицій розбив мою блоху разом з достойним "Чехом", і від того часу, здавалося, мене покинула щаслива зірка винахідника й відкривача нових створінь. Передплатники "Світу тварин" почали хвилюватися.
Привід до цього дали мої різні дрібні повідомлення про бджільництво і про свійську птицю, де я розвинув свої нові теорії, які викликали справжній переполох, бо внаслідок моїх простих порад розбив параліч відомого пасічника пана Пазоурка і пасічництво на Шумаві й Підкрконошах загинуло. На свійську птицю напала чума, одне слово, все по черзі здихало. Передплатники писали погрозливі листи й відмовлялись від журналу.
Я кинувся до птахів, що живуть на волі. Я й до сьогодні згадую історію з редактором "Сільського обрію", депутатом-клерикалом Йозефом М. Кадлчаком.
Я вирізав з англійського журналу "Country Life" 1 малюнок якогось птаха, що сидів на горісі, і дав йому назву "горішник", так само як з погляду логіки я, без сумніву, написав би, що птах, який сидить на ялівці, це — "ялівник", або "ялівка".
І ось що трапилося: у звичайній поштовій листівці пан Кадлчак напався на мене, що це, мовляв, сойка, а не якийсь там горішник, і що "горішник" — це рабський переклад німецького слова "Eichelhaher" 2.
1 "Сільське життя" (англ.).
2 Від Eichel — жолудь.
Я написав листа, в якому виклав цілу теорію про горішника, пересипаючи лист численними лайками та вигаданими цитатами з Брема.
Депутат Кадлчак відповів мені в "Сільському обрії" передовою статтею.
Мій шеф пан Фукс сидів, як завжди, в кафе й читав провінційні газети, бо останнім часом часто шукав у них згадки про мої цікаві статті в "Світі тварин".
Коли я прийшов, він показав мені на столі "Сільський обрій" і щось тихо сказав, дивлячись на мене своїми сумними очима, бо його очі тепер завжди мали сумний вираз. Я голосно прочитав перед усією публікою:
— "Шановна редакціє!
Я звернув увагу на те, що ваш журнал вводить незвичайні й невиправдані назви, надто мало дбає про чистоту чеської мови і вигадує різних тварин. Я навів доказ, що, замість стародавньої назви сойки, ваш редактор вводить назву "жолудник", що є буквальним перекладом німецького терміна "Eichelhaher" — "сойка".
— Сойка, — повторив за мною розпачливо видавець журналу.
Я спокійно читав далі:
— "У відповідь на це я від вашого редактора "Світ тварин" дістав листа особистого, надзвичайно грубого і розбещеного характеру, де мене назвали нетямучою тварюкою, що, згідно з законами, заслуговує на суворе засудження.
Добре виховані люди так не відповідають на істотні наукові зауваження. Я радий би знати, хто з нас обох більша тварюка. Можливо, визнаю це, я не повинен був робити докорів у поштовій листівці, а написати листа. Та в зв'язку з перевантаженістю роботою я на цю дрібницю не звернув уваги, але сьогодні після грубого випаду вашого редактора "Світу тварин" ставлю до ганебного стовпа.
Ваш пан редактор дуже помиляється, коли думає, що я недовчена тварюка, яка не має ніякого поняття, як ці всі птахи називаються. Я цікавлюсь орнітологією вже багато років, черпаю свої знання не лише з книжок, але і в природі і маю в клітках більше птахів, ніж ваш редактор, людина, обмежена стінами празьких шинків і пивниць, бачив їх протягом усього свого життя.
Але це другорядні речі, хоч було б непогано, якби ваш редактор "Світу тварин" переконався, кого він називає тварюкою, раніше ніж його напади вийдуть у світ і потраплять до Мораву у Фрідлянді біля Містека, де до цієї статті також були передплатники вашого журналу.
Не йдеться, зрештою, про особисту полеміку безглуздого грубіяна, але про саму справу, і тому знову повторюю, що нікому не дозволено вигадувати перекладні назви там, де маємо загальновідому вітчизняну назву "сойка".
— Так, сойка, — ще розпачливішим голосом сказав мій шеф.
Я спокійно читаю далі і не даю себе перебити:
— "Це паскудство, коли такі речі довіряються не спеціалістам, а грубіянам. Хто коли називав сойку горішником? У творі "Наші птахи" на стор. 148 маємо латинську назву "Ganulus glandarius В. А.". Це і є сойка.
Редактор вашого журналу, напевно, визнає, що я краще знаю птахів, ніж їх може знати неспеціаліст. Горішник називається, згідно з професором Баєром, "mucifraga carycatectes В.", і це латинське "Б" зовсім не означає як мені писав ваш редактор, початкову літеру слова "бовдур". Чеські птахознавці взагалі знають лише сойку звичайну і аж ніяк не вашого "жолудника", якого винайшов саме той пан, до якого, згідно з його теорією, і стосується ініціал "Б". Це нахабно-груба нападка, яка, по суті справи, нічого не міняє. Сойка залишиться сойкою, хоч би навіть редактор "Світу тварин" наклав у штани, і це залишиться лише доказом, як легковажно і несуттєво автор пише, хоч він так абсолютно безцеремонно посилається на Брема. Цей невіглас пише, буцімто сойка належить, згідно з Бремом, до родини крокодиловидних, стор. 452, на якій, до речі, говориться про жулана, тобто про сорокопуда звичайного (Lanius minor). Потім той, м'яко кажучи, невіглас знову посилається на Брема, мовляв, сойка, згідно з Бремом, належить до родини 15-ї, тоді як Брем воронових зараховує до родини 17-ї, куди належать ворони і родина галок, до того ж автор листа настільки грубий, що й мене назвав галкою (Colaeus) з родини сорок, а саме — синіх ворон, різновиду йолопів безглуздих, хоч на цій сторінці йдеться про сойок лісових і сорок строкатих..."
— Лісові сойки, — зітхнув мій видавець журналу, вхопившись за голову, — дайте-но сюди газету, я сам дочитаю.
Я злякався, коли він зненацька захрип, читаючи:
— "Груздяк, або дрізд чорний турецький, залишиться так само в чеському перекладі груздяком, як дрізд сірий залишиться сірим дроздом".
— Дрізд повинен називатися ялівник, або ялівка, пане шефе, — сказав я, — бо він живиться ялівцем.
Пан Фукс ударив газетою об стіл і заліз під більярд. Він харчав і видушував із себе останні прочитані слова:
— "Turdus" 1, "груздяк"! Ніякої сойки, — верещав він з-під більярда, — горішник я, панове, кусаюся!
1 Дрізд (лат.).
Нарешті його витягли з-під столу, і на третій день він сконав у родинному колі від запалення мозку.
Його останні слова:
— Мені не йдеться про особисту користь, але про добро загальне. З цієї позиції, будь ласка, прийміть мою оцінку як по суті, так...