На мій погляд, без загону охоронців на острові не буде найменших умов безпеки.
– Що ж, не довіряйте їх мені! – відрубав Севілла. – Я не прошу. – Й додав – Я не запрошував і вас приїздити сюди.
Промовчали. Адамс, засунувши руки в кишені, втупився очима в підлогу.
– Вас дуже важко зрозуміти. Кілька місяців тому, я добре запам'ятав, ви казали мені, що дорожите Бі і Фа, як рідними дітьми.
Обличчя Севілли ще більше спохмурніло. "— Обставини штовхали мене на перебільшення своїх почуттів.
Арлетта глянула на Севіллу. Здавалося, вона знову хотіла щось сказати, але передумала. Всі знову замовкли.
– Дозвольте мені коротко висловити свою думку, – сказав Севілла, наголошуючи на кожному слові. – Якщо ви вирішите, покладаючись на здоровий глузд, не передавати мені Бі й Фа, чудово, ви можете скасувати своє розпорядження щодо вертольоту. Пітер відвезе вас на материк. Коли ви передасте мені їх, то письмовим документом підтвердите, що вони вважатимуться моєю приватною власністю. У свою чергу я зобов'язуюся, якщо вони заговорять, записати їхні свідчення й передати вам. Але ні в якому разі я не погоджуюся на присутність загону охоронців на острові. Проте якщо ви забажаєте влаштувати вартування на морі, віддалік від острова, то це ваша справа. Я згоден отримати від вас зброю й рацію для зв'язку з вашою базою на морі. Однак я проти спостережень з повітря й польотів над островом.
Адамс не підводив очей, перечекав хвильку й сказав:
– А я в свою чергу мушу зауважити: коли Бі й Фа розкажуть вам усе, що сталося, то одного запису мені буде замало. Я повинен вислухати цю розповідь з їхніх уст.
– Згоден, – Мовив Севілла й відразу додав – З їхнього дихала.
– Прошу?
– Не з уст, а з дихала.
– О, я забув, – сказав Адамс, вимушено усміхаючись. – По-друге, мені здається, що Меггі, Сьюзі й Пітер мали б триматися осторонь від цього.
– Гаразд, – відказав Севілла. – Раз так, то ось що я вам пропоную: ваш вертоліт приземлиться на терасі, вивантажить зброю, радіоапаратуру й дельфінів. Ваші люди випустять їх у море біля пристані без нашої допомоги. Відтак вертоліт забере вас, Ела й відлетить. Коли вас тут не буде, я з Арлеттою, тільки ми обоє, спробуємо знайти контакт з дельфінами.
– Я пропоную вам іще один варіант, – промовив Адамс по короткій мовчанці. – Я міг би бути присутнім, коли місіє Арлетта й ви шукатимете контакту з дельфінами.
– Ні, – заперечив Севілла, – це зовсім неможливо.
– Чому?
– Я повинен повторити? Ця лабораторія належить мені, ніхто мене не фінансує й ніхто не наглядає за нею. Адамсе, – провадив він розгнівано, – коли ви бажаєте витрачати час на те, щоб ставити під сумнів мої умови, ми з вами ні про що не домовимося. Вирішуйте. Що ж до мене, я вважаю, що наші переговори скінчилися.
– Я згоден, – сухуватим тоном відповів Адамс. – Дозвольте сказати, що ви були надзвичайно рішучі в цих переговорах.
Севілла зиркнув темними очима на Адамса й якусь хвилю мовчав. Потім різко махнув рукою й сказав:
– Якщо дозволите, я залишу вас на пару хвилин самого. Ви зможете написати документ, котрий підтверджуватиме, що ви віддаєте нам Бі й Фа.
Севілла кивнув Арлетті, вийшов з нею з кімнати й попрямував до повітки. Побачивши його, Пітер підвівся, написав кілька слів на сторінці свого записника, вирвав аркуш і подав його Севіллі. Арлетта глянула на Сьюзі.
– Як ся має Меггі?
– Вона спить. Я дала їй снодійне.
– Як вона сприйняла?..
– Як і слід було цього чекати. Нібито це її вина. Вона довела Боба до відчаю, й тому той згубив життя.
– Нещасна дівчина. Не знаю чому, але в мене завжди таке відчуття, мовби я в чомусь завинила перед нею.
– В мене також.
– Чи знаєте, що в вас на спині сукня зовсім засмальцьована. Ви, певне, сперлися на мотор.
– Можливо, – відповіла Сьюзі усміхнувшись.
Нараз якимось дивним поривом вона схопила Арлетту за руки й міцно стиснула їх.
Севілла передав Арлетті цидулку, що її він одержав від Пітера. Вона мовчки прочитала: "Ел встановив апаратуру. для підслуховування, але він не підходив до пристані".
– Що ви тут налагодили? – запитав Севілла голосно.
– Полагодив великого гумового човна, але до завтра не спускатиму його на воду.
– Гаразд. Лишайтеся тут самі. Ми з Арлеттою підемо й натягнемо сітку при вході до басейну.
Коли вони підійшли до гавані, Арлетта обернулась до Севілли й шепнула:
– Чому ти не погодився взяти загін охоронців, що його тобі пропонує Адамс?
– Мені не сподобалась Адамсова наполегливість. Такий загін – це палиця на два кінці.
– Так міркуєш?
– Так, звісно. Я відчув хиткість у позиції Адамса. Певен, він прагне знати правду. Але чому? Щоб передати її на "вищий рівень"? Напевно. А може, просто для того, щоб одержати перевагу над загоном "В"? Я не довіряю йому.
– Ти гадаєш, він або його шефи, зваживши всі "за" й "проти", прагнутимуть знищити істину?
– Еге ж, я так думаю.
– І в такому разі…
Севілла подивився на неї своїми темними очима.
– У такому разі ми будемо зайві.
XІІІ
Адамс подав папірця Севіллі, той уважно прочитав його, а тоді склав учетверо й сховав до течки. Адамс подивився на годинника.
– Вони не забаряться, – сказав він. – Коли ми дісталися сюди, я не бачив у басейні дельфінки. То дельфінка, правда ж? Чи не виникне ускладнень з Бі?
– Деякі труднощі, зрозуміло, будуть, – відповів Севілла. – У вас чудова пам'ять. Бі не терпить присутності іншої самиці поблизу Фа, але цього разу я не гадаю, що відбудеться серйозне зіткнення. Басейн відкритий, Дезі звикла входити й виходити з нього. Якщо її стосунки з Бі занадто зіпсуються, вона втече.
Він хотів розповісти про Джіма, але передумав. Звідкілясь долинув пронизливий гул мотора.
– Чуєте, то наші люди, – озвався Адамс, йдучи до вікна. Відчинив його, висунувся й глянув на небо.
– З вашого дозволу, – мовив Севілла, – я зачиню вікно. Ви знаєте мою умову г ваші люди повинні самі випустити Бі і Фа в басейн, і до вашого від'їзду дельфіни не повинні бачити нікого з нас.
– Гаразд, – погодився Адамс, – бажаю успіху. – Його голосу майже не було чутно, бо вже зовсім близько гудів вертоліт. – Це дуже важливо. Вважаю, що не треба повторювати ще раз, – він подивився на Севіллу змореними, запалими очима. Севілла, у свою чергу, також подивився на Адамса. Дивно: він мав щирий, схвильований вигляд, але насправді це ще нічого не означало. Він з тих людей, що вміють маскуватися, коли одержують наказ.
– І дуже важливо швидко діяти, – мовив Адамс гортанним голосом. – Як тільки вони заговорять, якщо вони взагалі ще говоритимуть, викличете мене по радіо. Я перебуватиму на одному з вартових катерів, і я відразу приїду.
Гул вертольота перервав його слова, він скрушно зітхнув, подивився на Севіллу й зробив жест, якого той зовсім не чекав: подав йому руку. Севілла понурився: все та сама двозначність. Людські стосунки спотворені: симпатія й пошана – де в них фальш, а де щирість? Подана рука або куля з автомата – все підкорено наказам. Адамс віддав своє сумління в руки шефів, рішення схвалюються не тут, це рука людини, якої тут немає.
Я зроблю неможливе, – сказав Севілла не ворухнувшись. – Цілком усвідомлюю те, що покладено на карту.
Адамс попростував до дверей. Тільки-но він відчинив їх, як водночас з нестерпним виттям вертольота, що гніздився на терасу, до кімнати хлинув могутній порив вітру, й двері зачинились за Адамсом так, мовби його проковтнула буря.
– Я дуже хвилююсь від думки, що ми їх знову побачимо, – озвалася Арлетта. – Мислю, як вони нас зустрінуть.
Севілла поклав їй руку на плече:
– Я також запитую себе. У всякому разі це щастя, що вони знову тут. Ходімо сядемо, – запропонував їй. – Я дуже зморився і виснажився. То страшний тип.
І подумав: "Те, що я допіру сказав, буде записано". Севілла засміявся.
– Чому ти смієшся?
– Так, нічого, пізніше розповім тобі.
Він сів біля неї, зіпершись раменом на її рамено. Дружина була в білих шортах і світло-голубій вовняній кофтині, її засмагла шия й пишна голівка граціозно вирізнялися на фоні піднятого коміра. Арлетта дивилася на Севіллу лагідними очима, чорне кучеряве волосся, що вилискувало, створювало чорний ореол навколо її обличчя, що світилося ніжністю й теплом. М'якість, жіноча дивовижна м'якість, вона майже ніколи не випускала пазурів, тільки в припадках ревнощів, у неї була найцінніша жіноча. риса: лагідна, а лагідність – то не просто зовнішня окраса її характеру. Вона лагідна у своїй суті, створена з доброти й привітності. В цю мить Севілла більше не мислив про небезпеку, про війну. Він має Арлетту, йому повернули Бі й Фа, і починалося нове життя. Йому так легко було на серці, здавалося, що він ось-ось відірветься від землі й злетить. Севілла дивився на Арлетту. Вона була духмяною й ніжною, як плід, як квітка, як метелик серед трав, як промінь сонця в березовому гаю.
– Про що ти думаєш? – спитала вона.
– Так, ні про що, – посміхнувся їй Севілла.
Він не хотів розмовляти з нею навіть у цю мить. Йому забаглося насолоджуватися її образом, хотілось, щоби він повільно танув у його очах, як тане мед у роті.
– Ти пам'ятаєш, – озвалась Арлетта, – коли пустили Бі до Фа, він мене всю оббризкав. Я була втомлена, мокра й така щаслива. Я прийшла до тебе, щоб хронометрувати спостереження, повідомляла тобі секунди й навіть десяті часточки секунди. Ти кепкував з моєї скрупульозності, ми сміялися. І раптом я відчула, що ми такі приязні одне до одного, такі приязні.
Севілла погладив правицею комір її блузки, м'яко стиснув волосся на потилиці й наблизив Арлеттине обличчя до свого. Хоча вікна й двері були зачинені, гул моторів вертольота краяв голову, заважав навіть думати.
– Вони відлітають, – промовила вона, вставши й попрямувавши до вікна. – Відлітають, мов ангели. – І додала всміхнувшись: – Просто невірогідно, яке полегшення я відчуваю. Мені здавалося, що наш острів окупували.
Севілла наблизився до неї, відчинив двері, вийшов на терасу. Вертоліт віддалявся, набирав висоту, потворний, химерний, схожий на незграбну комаху, що не знала, як упоратися зі своїм пузатим тілом. Севілла швидко попростував до повітки, відчинив двері.
– Я вас прошу, – звернувся він до Пітера й Сьюзі, – не ходити сьогодні до пристані. Я хочу спочатку сам вступити в контакт з дельфінами.
Його слова викликали подив і прикрість.
– О'кей, – стримано відповів Пітер і подав йому аркушик із записника, де стояв напис: "Чи треба відрізати причандалля для підслуховування?" Севілла заперечливо похитав головою, взяв відро з рибою, яку приготували для Дезі, й подав знак Арлетті.