н.е. Вона нагадує індійську річкову богиню Гангу і, мабуть, була зроблена в Індії.
Твір середини І ст. н.е. Періпл Еритрейського моря дає можливість зрозуміти, які товари проходили транзитом через порти. До довгого переліку експортних товарів, що відправлялися зі Середземномор'я та Червоного моря, входили одяг, набивні тканини, коштовне каміння, корали, ладан, мідь, скляний і срібний посуд, добре вино, римські золоті та срібні монети, раби-музики й "привабливі жінки", яких продавали як наложниць. А до індійських портів із глибин континенту везли на експорт різноманітні медичні засоби та ароматичні смоли, бірюзу, лазурит, онікс, агат, слонову кістку, бавовняну тканину та китайський шовк.
Дещо про реалії цієї міжнародної торгівлі розповідає вміст двох запечатаних складів, які були виявлені археологами в будівлі, яку вважають літнім палацом кушанських царів у Капісі поблизу Баграма. Двері кімнат були замуровані цеглою і старанно заштукатурені. Усередині здивовані археологи знайшли нагромадження речей, датованих І або початком ІІ ст. н.е., зокрема 180 римських скляних посудин, переважно єгипетського походження, бронзовий посуд, різьблені й поліровані кам'яні чаші з Єгипту, страусині яйця, оброблені для використання у якості наливальників для вина, багато меблів індійського походження, прикрашених різьбленими та пофарбованими пластинами зі слонової і іншої кістки, а також сотні розписаних лакових чаш із Китаю. Також там було близько 50 гіпсових форм для виготовлення металевих посудин, прикрашених сценами з римської міфології. Без сумніву, там були й інші товари, зокрема тканини та вироби з рослинних матеріалів, що не збереглися. Є спокуса припустити, що цей великий скарб предметів розкоші складали дипломатичні подарунки, накопичені кушанським царем, які йому привезли посли з Індії, Китаю та Червоного моря – речі, що відповідали його рівню, але не були потрібними для повсякденного вжитку.
7.14 Розписний скляний бокал із запечатаного складу в Баграмі, Афганістан, датований І ст. н.е. Можливо, він був імпортований із Сирії. На ньому зображено збір фініків.
7.15 Гіпсова форма у класичному стилі із зображенням молодого чоловіка із запечатаного складу в Баграмі, Афганістан, датована І ст. н.е.
Ще одна красномовна археологічна знахідка походить із Тілля-Тепе на північному заході Афганістану. Тут наприкінці І ст. н.е. був похований чоловік, оточений могилами п'яти або шести жінок, елегантно вбраних в одяг, прикрашений золотими аплікаціями, і на яких були вишукані золоті діадеми. Їхні ювелірні прикраси складалися з греко-бактрійських виробів, деякі з яких, можливо, є фамільними реліквіями, впереміж з фігурками тварин, виконаних у стилі кочового мистецтва та інкрустованих бірюзою. Така велика кількість золота, похованого разом із цими померлими, є відображенням їхнього високого соціального стану й дуже нагадує традицію поховання кочовиків казахського степу. Поховання в Тілля-Тепе, ймовірно, належало еліті кочового клану, можливо, вождю та його дружинам. Це невелике кладовище вказує на те, що в межах Кушанської імперії поряд із більш осілим життєвим укладом все ще існувала традиційна кочова культура, і різні етнічні групи могли робити свій внесок у казкові багатства цього регіону.
7.16 "Володар драконів", золота підвіска зі вставками з бірюзи, лазуриту, гранату, сердоліку й перлів, з гробниці в Тілля-Тепе на півночі Афганістану, І ст. н.е. Виріб відображає стилі степового мистецтва, присутні в культурній суміші Кушанської імперії.
7.17 Корона з тонкого золотого листа з гробниці в Тілля-Тепе на півночі Афганістану, І ст. н.е.
Сармати: причорноморський степ і далі
Приблизно у 300 р. до н.е. кочові сарматські племена (або савромати-сармати) почали рухатися на захід через річку Дон на скіфські землі, поступово беручи під свій контроль причорноморський степ, поки територія скіфів не скоротилися до двох невеликих анклавів – Кримського півострова й Добруджі в гирлі Дунаю. Це був складний і тривалий процес, у якому брали участь багато племен, чиї назви та місцезнаходження, що змінювалися із часом, зафіксовані у творах класичних авторів. Найчастіше згадуються аорси, сіраки, роксолани, язиги та алани. Спочатку сармати мешкали в посушливих степових та напівпустельних регіонах, що простягалися від степів південного Уралу до Дону, де займатися сільським господарством було важко, що змушувало їхні племена вести кочовий спосіб життя, але, просуваючись на захід, у набагато родючішу екозону, вони вступили в контакт із землеробськими громадами й з грецькими містами Причорномор'я, що створило умови для соціальних змін у міру того, як кочовики-переселенці пристосовувалися до нового середовища.
Класичні письменники, такі, як Діодор Сицилійський, подавали прихід сарматів як головну історичну подію і робили наголос на тому, як вони грабували більшу частину Скіфії, знищуючи скіфське населення. Археологічні матеріали надають певну підтримку цій версії. Уздовж нижнього Дніпра знаходять скіфські оборонні споруди того часу, а в поховальних обрядах з'являються нові стилі; проте в реальному житті, ймовірно, зміни були більш поступовими: нові клани витісняли стару скіфську еліту й встановлювали свою владу над корінним населенням, але при цьому значною мірою засвоювали місцеву культуру. Рух сарматських племен у причорноморські степи, а згодом і далі в Європу аж до Великої Угорської рівнини, відбувався протягом приблизно чотирьох століть, і впродовж цього часу хвилі мігрантів одна за одною накочувалися на захід, спричиняючи численні руйнування. Це був відомий сюжет, з яким ми вже неодноразово стикалися, коли люди постійно рухалися зі сходу на захід, щоб, нарешті, оселитися в найкращих частинах східної Європи. Привабливість заходу – його сприятлива екологія і можливість прибуткових набігів – мабуть, була однією з підстав цього руху. Іншою причиною були наслідки тривалого конфлікту між ханьцями і хунну, який врешті-решт змусив кочові племена, що були вигнані зі своїх земель, рухатися до Центральної Азії, де вони потіснили місцевих саків, які, зі свого боку, натиснули на своїх найближчих сусідів сарматів.
Класичні тексти дають певне уявлення про те, де жили різні сарматські племена і як вони рухалися із часом. Землі між річками Урал і Дон були територією аорсів, що, можливо, були одним із племен, яких відвідав китайський посол Чжан Цянь приблизно у 125 р. до н.е., коли, згідно з повідомленнями, вони були могутнім народом, який міг виставити військо зі 100 000 лучників. Страбон, який писав наприкінці І ст. до н.е., згадує, що через цей регіон проходили головні торгові шляхи між Індією (мабуть, через Бактрію) та Іранським нагір'ям (через Кавказ). На південь від них у степу, від долини Кубані до Кавказьких гір, жили сіраки – порівняно невелике плем'я, яке на початку І ст. до н.е. налічувало 20 000 вершників. Вони налагодили тісні стосунки зі своїми сусідами – Боспорським царством, і, як наслідок, еллінізувалися. Востаннє про них згадується в написі 193 р. н.е., який повідомляє про їхню поразку у війні з боспорцями.
Боспорське царство, що виникло приблизно у 480 р. до н.е., коли міста навколо Азовського моря згуртувалися під керівництвом Пантікапея (сучасна Керч), залишалося анклавом середземноморської цивілізації, тісно пов'язаним торгівлею з класичним світом, хоча через кілька поколінь змішаних шлюбів воно перетворилося фактично на сарматську державу. Страбон, пишучи про товари, що проходили через Танаїс у гирлі Дону, перелічує основні статті експорту регіону: раби, шкури та "все таке інше, що є у кочовиків", тоді як кораблі привозили до порту одяг, вино та "речі, потрібні для цивілізованого життя". Боспорське царство було анексоване Римом у 65 р. до н.е. й залишалося форпостом імперії у цьому віддаленому та часто недружньому регіоні, поки воно не загинуло під навалою готів наприкінці ІІІ ст. н.е.
7.18 Мармурова стела на честь Діодота Трифона, знайдена в грецькому місті Танаїс у гирлі Дону в Боспорському царстві. Він одягнений у лускаті обладунки, типові для сарматського вершника.
У ІІ ст. до н.е. роксолани, одне із сарматських племен, зруйнували скіфську царську столицю в Кам'янці на нижньому Дніпрі, змусивши племінних вождів відступити на Кримський півострів і заснувати нову столицю в Неаполі Скіфським, добре укріпленому комерційному й політичному центрі, що був побудований під сильним впливом грецьких архітектурних традицій. Кульмінацією непростих стосунків між новим поселенням і головною грецькою колонією Херсонесом, розташованою поблизу сучасного Севастополя, стала спроба скіфів захопити місто у 110–109 рр. до н.е. Греки звернулися по допомогу до Понтійського царства в Малій Азії, внаслідок чого скіфи були розбиті, а Неаполь Скіфський захоплений. Після анексії Боспорського царства римлянами у 65 р. до н.е. всі грецькі міста в Криму перейшли під римський контроль, у Херсонесі був розміщений гарнізон, і місто залишалося під римським захистом до кінця ІІІ ст. н.е.
Рух сарматських племен протягом тривалого часу добре демонструє історія язигів та роксоланів у період з ІІ ст. до н.е. до ІІ ст. н.е. Язиги спочатку жили між Доном і Дніпром на північ від Азовського моря, а роксолани розташовувалися на схід[50] від них на нижній Волзі. У ІІ ст. до н.е. роксолани під тиском з боку своїх східних сусідів аорсів рушили через Дон на захід, змусивши язигів мігрувати на захід у степи в нижній течії Дністра, де вони зіткнулися з місцевими землеробськими племенами бастарнів (можливо, кельтського походження) та корінними гетами, які змусили їх повернути на південь, вздовж узбережжя Чорного моря до дельти Дунаю. На південь від Дунаю лежала територія, підконтрольна Риму. Посилення римської влади в регіоні та створення укріпленої прикордонної зони вздовж нижнього Дунаю робило подальше просування на південь неможливим, але язиги часто брали участь у набігах на римські землі, діючи спільно зі своїми сусідами даками, які жили на більшій частині сучасної Румунії.