Про його бунтарський звіт комуністи знали з самого початку. Звідки? Докладніше про це за мить. Тому йому погрожували відкликати запрошення, якщо він критикуватиме Сталіна. Він довго вагався, але врешті не змінив жодної крапки у своїй промові й пішов. І росіяни, і поляки його пустили, дозволили прочитати лекцію, навіть передали по радіо, ніби нічого не було. Чому вони так були такими поблажливими?
Він озирнувся на своїх трохи збентежених колег.
– Бо так хотів Сталін. Він дуже боявся нападу, і йому потрібен був зручний привід для його відсутності. У червні 1948 року, за два місяці до з'їзду, французький комуністичний журнал "L'Humanité" опублікував інтерв'ю з Климентом Павлюком, одним із секретарів заступника голови Ради Міністрів Радянського Союзу Андрія Андрєєва. Там Павлюк зазначив, що товариш Сталін не погоджується з багатьма тезами сучасних лівих англійських істориків, але публічно полемізувати з ними не має наміру. Цього витоку в пресі було достатньо. Організатори з'їзду розуміли: Сталін не любить Тейлора, але він люб'язно допускає появу англійського комуніста. Ми зрозуміли це так: Сталін не хоче затикати рота Тейлору, а з іншого боку, він не хоче, щоб його звинувачували в боягузтві. Все стало ясно. Це інтерв'ю в "L'Humanité" було замаскованою прес-конференцією Сталіна. Лише одне залишалося незрозумілим: що спонукало Тейлора поїхати до Вроцлава й доставити свій документ у незмінному вигляді?
Хілленкеттер сів і важко зітхнув.
– Я неправильно поставив запитання. Не що, а хто. Англійці знайшли відповідь. Не міняти нічого у своєму звіті й одночасно поїхати до Вроцлава його переконала особа з його близького оточення, назвемо її поки що Змієм. Вона народилася у Вроцлаві і жила там час від часу до 1933 року. Відтоді й до сьогодні Змій перебуває в Оксфорді. Важливо, що вона брав участь у драматичних подіях, які представив нам Ебергард. Вона також добре знає Залу Сторіччя і, можливо, саме вона вказала на тайник службам Сталіна. Вона також прекрасно знає, що в 1913 році імператор вагався чи їхати до Бреслау через п'єсу Гауптмана. Тому вона усвідомлює, що відмова від участі у святкуванні під приводом незгоди з якимось політичним чи літературним змістом — дуже зручний привід. Але це було саме те виправдання, яке шукав дядечко Джо.
– Хто цей Змій і звідки він так багато знає про моє місто?! – вигукнув Мок.
– Змія – це жінка. – Хілленкеттер кинув на Мока свинцевий погляд. – І тебе вона дуже добре знає…
ВІД АВТОРА
В написанні цієї книги неоціненну допомогу мені надав Анджей Баворовський, президент Зали Сторіччя. Завдяки його доброті я міг працювати в умовах мрії — у монументальній будівлі, яка є "героєм" цього роману. Даніель Черек, керівник технічного відділу Centennial Hall, поділився зі мною своїми глибокими технічними знаннями про цю будівлю. Єжи Ілкош, директор Вроцлавського музею архітектури, надав мені численні та інформативні відомості з історії архітектури, особливо про історію досягнень Макса Берга та Ганса Польцига, цінні архівні матеріали надав Марек Бурак, директор Музей Вроцлавського університету науки і техніки. Тадеуш Цегельський, видатний історик з Варшавського університету, з властивою йому ретельністю, детально дослідив масонську символіку.
Люб'язно надали мені консультації:
– у галузі психології – Даріуш Долінський з Вроцлавського відділення Університету соціальних і гуманітарних наук,
– у галузі судової медицини – Єжи Кавецький з Медичного університету Вроцлава та Павел Лешнєвський з Поліцейської Школи в Пілі,
– у галузі загальної медицини – Роберт Кравчик,
– у галузі військової історії – Адам Шубельський.
⃝⃝⃝
Мачей Лампарський, Павел Янчарський і Пшемислав Скочек дали мені чудові літературні ідеї. Велику прихильність також до мене виявили Малгожата Осєвала і Павел Ромашкан також виявили до мене велику доброту.
Усім згаданим вище людям я дякую від щирого серця.
У цьому романі я дозволив собі зробити такі анахронізми та переінакшення:
1. Прем'єра сценічного твору "Урочиста церемонія в німецьких віршах", написана Гергартом Гауптманом для відкриття Зали Сторіччя, насправді відбулася в червні 1913 року, а не в травні, як я написав.
2. Імператор Вільгельм ІІ ніколи не мав на меті вшанувати своєю присутністю відкриття Столітньої виставки та Залу Сторіччя – від початку було відомо, що замість нього до Бреслау в травні 1913 року приїде його син, спадкоємець престолу Вільгельм Гогенцоллерн.
3. Ганс Польциг не брав участі в проекті розширення Концертного дому в 1902 році.
4. Проект Пауля Вольфа мосту, що сполучає Раковець з виставковим майданчиком, був створений лише на початку 1920-х років.
5. Знаменита скульптура ангела з написом "Навіть страждання є посланцем Бога" (auch der Schmerz ist Gottes Bote), якою сьогодні можна помилуватися на краю Західного парку Вроцлава, походить із цвинтаря св. Миколая, не з Великого кладовища.
6. Відповідно до інформації, що міститься в іншому моєму романі, "Привиди в місті Бреслау", дія якого відбувається в 1919 році, Генріх Мюльгауз працював у поліцай-президії Бреслау з 1918 року, а раніше був поліцейським у Гамбурзі. Тому він не міг бути у Бреслау 1913 року, тобто в той час, коли відбувається дія цього роману.
Якщо мої читачі помітять ще якісь помилки, я буду вдячний за коментарі та виправлення.
Насамкінець я пояснюю, що Отто Краєвський – це реальна людина. Інформацію про цього поліцейського, який працював в інспекції кримінальної поліції поліцай-президії, я знайшов у адресній книзі Бреслау за 1913 рік. Тому розміщення поліцейського з таким же прізвищем, як і моє, було – повірте – літературною грою, підморгуванням оком, а не роздуванням авторського его.
Марек Краєвський
ДАВНІ НАЗВИ ВУЛИЦЬ БРЕСЛАУ ТА ЇХ НИНІШНІ НАЗВИ У ВРОЦЛАВІ
Августштрассе – нині вул. Щенсліва
Берлінерштрассе – нині вул. Браніборська
Бургштрассе – нині вул. Гродська
Вайденштрассе – нині вул. Вержбова (Вербова)
Вальштрассе – нині вул. Влодковіца
Габіцштрассе – нині вул. Гайовіцька
Гартенштрассе – нині вул. Пілсудського
Гедвіґштрассе – нині вул. Рея
Гербергассе – нині вул. Гарбари
Гогенцоллернштрассе – нині вул. Судецька і вул. Запороська
Гора Лібіха – нині Партизанська
Грюнейхер Вег – нині вул. Врублєвського
Домініканерплатц – нині Домініканська площа
Кайзер-Вільгельм-Плац – нині площа Сілезьких Повстанців
Кайзер-Вільгельм-штрассе – нині вул. Сілезьких Повстанців
Кайзерін-Августа-Плац – нині Польська площа
Клецкауштрассе – нині вул. Клечковська
Клостерштрассе – нині вул. Траугутта
Кляйнегрошенштрассе – нині вул. Мєннича
Кройцштрапссе – нині вул. Швентокшиська
Леєрбьойтель – нині вул. Шопена
Лемдам – нині вул. Пруса
Лохенштрассе – нині вул. Шлєнжна
Менцельштрассе – нині вул. Штабова
Моргенцайле – нині вул. Ружицького
Надлергассе – нині вул. Ігельна
Ніколайштадтграбен – нині вул. Подвалє
Нойе Ташенштрассе – нині вул. Коллонтая
Нойє Антонієнштрассе – нині вул. Зельверовича
Одерштрассе – нині вул. Одржанська
Тауенцієнплац – нині площа Косцюшко
Уферцейле – нині Набережна Виспянського
Урсуліненштрассе – нині вул. Університетська
Фінкенвег – нині вул. Коперніка
Фогельвайде (від Vogelweide – пташина лука) – нині частина вул. Коперника
Фрідріх-Вільгельм-Штрассе – нині вул. Легницька
Цвінгерський сад – нині Старомєйський парк
Цвінгерштрассе – нині вул. Театральна
Швайдницерштрассе – нині вул. Швідніцька
Швойтцер Шоссе – нині вул. Міцкевича
Шмідебрюкке – нині вул. Кужніча
Штокгассе – нині вул. Вензєнна
Шубрюкке – нині вул. Шевська
Шульгассе – нині вул. Хоене-Вронського
Юліус-Шоттлендер-Штрассе – нині вул. Карконоска
Перекладач висловлює подяку за працю з редактування тексту Марченко Людмилі.
Жовтень 2023 р.
[1] Ex oriente lux (лат.) – Світло зі сходу.
[2] Ex scientia tridens (лат.) : "Міць на морі через науку". Девіз Військово-Морської Академії США.
[3] Не зрозуміло чому, автор в тексті завжди називає довоєнний Бреслау Вроцлавом. Перелік вулиць з старими і сучасними назвами представлено в кінці книги.
[4] Іn statu nascendi (лат.) – в ході поставання.
[5] Пергола — в садово-парковому мистецтві — навіс спочатку з рослин, що в'ються для захисту проходу або тераси від палючого сонця. Опора перголи складається з секцій, що повторюються, з'єднаних між собою поперечними брусами. Пергола може бути як окремою спорудою, так і частиною будівлі.
[6] Зараз це факультет архітектури Вроцлавської Політехніки.
[7] Valete (лат.) – Бувайте здорові!
[8] Юліус Шоттлендер (Julius Schottländer; 16 березня 1835, Мюнстерберг, провінція Сілезія — 1 січня 1911, Бреслау) — землевласник, перший і єдиний єврейський крупний поміщик у Німеччині. Відзначився як щедрий меценат і благодійник.
[9] Unus pro omnibus, omnes pro uni (лат.) – Один за всіх, всі за одного.
[10] Аntrum amoris (лат.) – грот любові.
[11] Нині Камениця під Золотим Сонцем.
[12] In publicо (лат) – привселюдно.
[13] Doctor utriusque iuris (лат.) – доктор обох прав
[14] Вільгельмсруе – віллова дільниця в північно-західній частині Середмістя. В 1945 році була запропонована назва Заціше (Притулок).
[15] Глина – так називали поліцейських в Варшаві (або ж від імені першого поліцмейстера Варшави Августина Гліньського (1762-1828), або ж за кольором мундирів, і не можна сказати, що це прізвисько було образливим, скоріше навпаки; іноді в російськомовних перекладах цей термін надають як "мусор", що не є вірним). Але ж Бреслау – це не Варшава, це Германія. Тут образа поліцейського жорстко каралася
[16] Пангерманський союз (загальнонімецький) (нім.