Путін і його уряд повторювали цю мантру знову і знову, за кожної зручної нагоди, на кожній пресконференції, кожному західному уряду. Тепер, напередодні ухвалення Євросоюзом закону Магнітського і після викриття одного потоку з їхнього гігантського відмивального трубопроводу, російська влада заявила, що Сергія насправді вбили, і вбив його — я.
Коли ми почали розслідування податкової афери на 230 мільйонів доларів, ми й уявити не могли, що воно призведе до таких світових подій, до такої шаленої агонії російської влади. Чому Путіну було просто не кинути кількох дрібних чиновників на поталу за вбивство Сергія? Навіщо йому вперше за всю історію Росії судити мертву людину? Навіщо йому псувати стосунки із Заходом через закон Магнітського? Навіщо йому втручатися у західні вибори та зламувати комп'ютери виборчих штабів? Навіщо цей хаос?
Тепер ми знаємо. На кону стояли не мільйони та навіть не мільярди, а, скоріше, трильйон доларів чи навіть більше. І Путін робив усе, щоби захищати ці гроші.
Ця величезна сума пояснює і гучні вбивства таких людей, як Сергій Магнітський, Борис Нємцов, Олександр Перепиличний та Андрій Козлов. Вона також пояснює, чому Кремль намагався вбити Володимира Кара-Мурзу та Миколу Горохова. Якою б огидною не була поведінка Путіна та його режиму, нічого з цього не могло статися без допомоги його західних поплічників: таких юристів, як Джон Москоу та Марк Цимрот, таких піарників, як Глен Сімпсон, таких політиків, як Дана Рорабахер, та управлінців таких фінансових установ, як "Данске банк". Ці люди, поряд із багатьма іншими, — гвинтики механізму, який дозволяє Путіну та його камарильї уникати покарання за свої злочини.
Ці злочини не могли статися і без потурання слабких і неефективних урядів, які відмовляються дотримуватися своїх власних законів та заявлених цінностей. Відмінний приклад — Великобританія. Найбільша сума грошей від афери на 230 мільйонів доларів виявилася не в Нью-Йорку, Іспанії, Франції чи Швейцарії, а в моєму рідному місті Лондоні. Ці гроші йшли на купівлю нерухомості та предметів розкоші, і попри всі докази, які ми надали британським правоохоронним органам, парламенту та британській пресі, у Великій Британії досі не розпочато жодного розслідування щодо відмивання грошей, пов'язаних зі справою Магнітського.
Коли ви читали мою книгу, ви, можливо, подумали: "Шанси такі неймовірно малі, а ризиків так багато... Навіщо все це?"
Спочатку я робив усе це тому, що був у боргу перед Сергієм. Його вбили, тому що він працював на мене, і я не міг залишити цей злочин безкарним. Саме так, як і з моєю вкраденою флейтою, але в нескінченно великих масштабах, я мав відновити справедливість. Саме той випадок з дитинства став для мене запорукою прагнення справедливості, цієї неодмінної частини мене. Справедливість ніби стала вшита у моїй ДНК. Відмова від цього прагнення зруйнувала б мене зсередини.
Потім, коли ситуація загострилася, то це вже стало боротьбою за виживання. Не тільки для мене та моєї родини, а й для моїх друзів та колег, і всіх тих, хто допомагав справі Сергія всередині Росії.
Але, взагалі ж, я робив усе це, тому що це правильно. Погано це чи добре, але я став одержимим цим відтоді, коли Сергія не стало. Ця одержимість вплинула на всі сторони мого життя, на всі мої стосунки, навіть на стосунки з моїми дітьми, і не завжди на краще.
Але ця одержимість також познайомила мене з чудовими людьми, які змінили не лише моє життя, а й перебіг історії. Деякі з них представлені на сторінках цієї книги: Борис Нємцов, Володимир Кара-Мурза, Микола Горохов, Кайл Паркер, Пол Монтелеоні, Джуліанна Гловер.
Деякі були згадані лише побіжно: сенатор Джон МакКейн, сенатор Бен Кардін, сенатор Роджер Вікер, сенатор Джо Ліберман, конгресмен Джим Мак-Говерн. Інших навіть не згадав: член парламенту Канади Ірвін Котлер; заступник прем'єр-міністра Канади Христя Фріланд; міністр закордонних справ Великої Британії Домінік Рааб; члени парламенту Нідерландів Сьорд Сьордсма і Пітер Омціг; член Європарламенту від Литви Пятрас Ауштрявічюс; сенатор Австралії Кімберлі Кітчінг. Це не список подяк, його ви знайдете наприкінці книги, якщо захочете. Я просто хочу показати вам, що рух за справедливість для Сергія вже давно подолав межу моєї одержимості. Він став дорослим та самостійним, і це добре.
Найголовніше те, що моя одержимість породила спадщину Сергія. На відміну від багатьох інших, його насильницька смерть не канула в Лету. На момент написання цих рядків закони Магнітського набули чинності у 34 країнах: США, Канаді, Великобританії, Австралії, 27 країнах Європейського Союзу, Норвегії, Чорногорії та Косові, і це не рахуючи британських заморських територій та острівних володінь британської корони: Гібралтар, о. Джерсі, о. Гернсі, Британські Віргінські острови та Кайманові острови. А у Новій Зеландії та Японії робота над аналогічними законопроєктами вже на фінішній прямій.
Понад 500 фізичних та юридичних осіб були піддані санкціям на підставі цих законів. У Росії це Дмитро Клюєв, Андрій Павлов, Павло Карпов, Артем Кузнєцов, Ольга Степанова з її чоловіком та ще 35 громадян, причетних до незаконного арешту, тортур і вбивства Сергія, а також до шахрайства з поверненням податків на суму 230 мільйонів доларів США[22].
Але не лише російські громадяни потрапили під санкції згідно із законом Магнітського. Під ними ходять кати Джамаля Хашоггі із Саудівської Аравії — журналіста, який був по-звірячому вбитий, а потім розчленований; китайські чиновники, які створили концентраційні табори для уйгурів у Сіньцзяні; генерали з М'янми, відповідальні за геноцид народу рогінджа; брати Гупта, що розорили уряд ПАР, та сотні інших людей, які вчинили злочини.
На кожну людину чи організацію, проти яких було введено санкції, припадають тисячі інших порушників прав людини та клептократів, які з жахом чекають, чи мине їх чаша ця. Безперечно, закон Магнітського змінив їхню поведінку і став стримувальним фактором для потенційних вбивць та злодіїв.
Я не можу повернути Сергія, і усвідомлювання цього лягло важким тягарем на все моє життя, але його жертва набула величезного сенсу: вона врятувала і врятує ще багато, багато життів.
Якщо в Росії колись відбудуться зміни у бік справжньої демократії, то майбутні росіяни спорудять як доповнення до цих юридичних пам'ятників справжній пам'ятник справжньому герою — Сергію Магнітському.
Поки що ж боротьба триває.
Епілог
Що ж сталося далі з деякими з героїв цієї книги? — спитаєте ви.
Хоча багато мерзотників у Росії потрапили під санкції закону Магнітського, одного ключового персонажа так і не покарали — це Наталія Весельницька. Але навряд чи вона колись зможе приїхати до Сполучених Штатів.
8 січня 2019 року прокуратура США висунула їй звинувачення у перешкоді правосуддю. Її брехня американській прокуратурі у справі "Превезона" розкрилася завдяки витоку електронного листування з високопоставленими російськими чиновниками. Протягом усього судового процесу в Америці вона удавала незалежного адвоката російського громадянина, а насправді весь цей час працювала на російський уряд. З того ж листування з'ясували, що саме вона була одним з основних авторів офіційної відповіді російського уряду на запит Федеральної прокуратури Південного округу Нью-Йорка у справі "Превезона". Саме в цьому документі мене та Сергія звинуватили у крадіжці 230 мільйонів доларів податків, а також відмовили у наданні банківської інформації, яку запитувала американська прокуратура каналами міжнародної правової допомоги на міждержавному рівні і якої вона гостро потребувала.
Після висунення звинувачення Міністерство юстиції США виписало ордер на арешт Весельницької та її майна в Америці.
Варто згадати ще кількох персонажів.
Андрій Павлов вирішив змінити професію. Наприкінці 2019 року він залишив "приватну юридичну практику" і став чиновником, очоливши юридичний департамент Агентства зі страхування вкладів (АСВ). На відміну від Заходу, у Росії ця державна посада є надприбутковою.
Подробиці незаконної діяльності Марка Цимрота та юридичної фірми "Бейкер-Гостетлер" спливли також завдяки витоку електронного листування Весельницької. Виявилося, що Цимрот і "Бейкер-Гостетлер", попри їхню дискваліфікацію у справі "Превезона", продовжували надавати юридичні послуги цій фірмі до останнього дня, коли Кациви вирішили виплатити 6 мільйонів доларів уряду США в межах досудового врегулювання. Ані Цимрот, ані "Бейкер-Гостетлер" не були покарані за відверте порушення судового рішення щодо їхньої дискваліфікації. Марк Цимрот, як і раніше, працює в "Бейкер-Гостетлер", де продовжує консультувати російських клієнтів, включно зі "Сбєрбанком Росії".
У листопаді 2018 року Джон Москоу пішов із "Бейкер-Гостетлер" і зараз працює в юридичній фірмі "Льюїс-Баах-Кауфман-Міддлміс" (Lewis Baach Kaufmann Middlemiss) на посаді старшого юрисконсульта. За іронією долі, Кауфман у назві цієї фірми якраз і є Адам Кауфман, колишній прокурор Нью-Йорка, якому я подав початкову скаргу на "Превезон". Джон Москоу продовжує читати лекції про відмивання грошей та організовану злочинність на Кембриджських симпозіумах.
Відпрацювавши 15 термінів у Палаті представників Конгресу США, Дана Рорабахер із каліфорнійського округу Ориндж 2018 року зазнав поразки від демократа Гарлі Руда. Після цього він переїхав до Йорка, штат Мен, де разом із Полом Берендсом, своїм колишнім співробітником, створили лобістську фірму "Р&Б Стретеджиз". 13 грудня 2020 Берендс помер у віці 62 років. Причиною смерті стала тяжка травма голови, яку той отримав унаслідок падіння біля свого будинку у Вірджинії. Представник Рорабахера заявив, що немає жодних підстав вважати, що смерть Берендса була насильницькою та якось пов'язаною з Росією.
Щодо моїх друзів у цій історії, то в більшості з них все більш-менш нормально.
Микола Горохов з дружиною Юлею, як і раніше, живе і працює в Москві. Їхня донька Діана вже стала дорослою. Микола почувається досить добре, але важка травма голови, отримана під час падіння, не пройшла безслідно — його зір повільно згасає.
Володимир Кара-Мурза продовжує літати світом, роз'яснюючи необхідність запровадження санкцій за законом Магнітського і домагаючись справедливості щодо Бориса Нємцова.