Навіщо йому нові відомості, коли в нього сила-силенна давніх, які треба докладно обміркувати? Починає Мацюсь нове життя, але, щоб усе було справді гаразд, йому треба збагнути те, що відбувалося тоді, коли він був королем-реформатором.
Любить Мацюсь купатися в морі. Часом стане над затокою, починає роздягатися. Раптом — ні. Не буде купатись. Чому: чи вітер, чи вода холодна? Ні, сонце світить, надворі так, як і вчора. Лише Мацюсь сьогодні інший.
Любить Мацюсь веслувати. Сяде в човен, швидко-швидко працює веслами, і чим більше руки болять, тим ліпше, тим приємніше йому.
Та іноді гляне на човен і дивується, що вчора веслував. Якби пливти і знати, що до чогось припливеш, тоді варто мучитись. Але кружляти морем і повертатися на те самісіньке місце — смішно й безглуздо.
Любить Мацюсь ловити рибу. А то раптом жаль йому стає спійманої рибки. Хай би сиділа собі в морі. Нащо її кривдити? А якби оце риба спіймала Мацюся на гачок і затягла в море?
Бувають хвилини, коли Мацюсь страшенно гнівається на себе. Був королем, наказував усім — і його слухались. А тепер навіть с о б і не може наказати. Хіба ж важче наказувати собі, ніж іншим. Мабуть, тут треба мати міцну волю. А міцна воля — це наче військовий міністр. Тільки Мацюсь не знає досконало, як військовий міністр впливає на своїх генералів і полковників, так що в його війську завжди порядок. Але треба й Мацюсеві збудувати у власній голові міцну фортецю, щоб його думки слухались. Проте не знає Мацюсь, як наказувати неслухняним думкам. А не знає тому, що мало вміє, мало знає.
Написав Мацюсь до сумного короля, щоб той вислав йому якнайбільше книжок. Треба Мацюсеві перечитати всі на світі книжки. Поклав Мацюсь на столі годинник і дивиться, чи швидко читає, чи може за день одну книжку прочитати. Адже рік має триста шістдесят п'ять днів. Отже, за рік Мацюсь може прочитати триста шістдесят п'ять книжок.
365 × 2 = 730
За два роки сімсот тридцять.
365 × 3 = 1095
За три роки тисячу дев'яносто п'ять.
365 × 4 = 1460
За чотири роки тисячу чотириста шістдесят.
Мало. Скільки тих книжок на світі?
Зітхнув Мацюсь: страшенно багато в нього роботи.
Сидить Мацюсь над аркушиком паперу, на якому зробив множення, і нічого вже йому не хочеться, навіть шкодує, що попросив сумного короля прислати книжки. Та раптом як торохне кулаком по столі, як крикне:
— Геть!
Аж налякана канарка застрибала в клітці.
Геть думки, які знеохочують його. Він не знає, який вигляд у його думок в голові, йому байдуже, чи схожі вони на чоловічків, чи є у них крильця, очі та вуха,— тепер мусять його слухатись і край! Він, Мацюсь, є володарем власних думок. Він буде наказувати, він повинен мати міцну волю.
І буде так, як він хоче.
На злість сумним думкам Мацюсь буде веселий.
Три дні не купався, не веслував, тільки тинявся з кутка в куток.
Хіба це добре?
Ані хвилі зволікання — марш!
І ось Мацюсь веселий, радий біжить до моря. Купається, плаває вдвічі більше, ніж раніше, сідає в човен, пливе вдвічі далі від берега, майже до самісінького маяка. Почуває себе дужим, веселим і здоровим. Знає, чого хоче й для чого живе. Почне читати — все знатиме.
Чудова річ — книжка. Все, що наймудрішого вигадали люди, записано в книжках. Іноді людина все життя, сто років думала, а потім записала свої думки. Мацюсь за годину перечитає і вже знатиме їх. Якась людина давно померла, а думки її живуть у книжці. Книжка мовби розповідає, мовби радить. Навіщо мучитись самому, коли можна мати в книжках сто вчителів і порадників?
Перестав Мацюсь бути королем, бо зараз не хоче, але за рік, може, знову захоче стати королем. Отже, він повинен підготуватися, повинен усе вміти й знати. Вивчить він міста свого краго, всі права й параграфи, знатиме життя королів, учених. Прочитає книжки про зірки й про дітей. Знатиме не лише те, що знають діти, але й те, що знають дорослі.
Видерся Мацюсь на верхівку найвищої гори — серце йому калатає, а він дивиться в далечінь, на море, дихає глибоко — почуває себе щасливим.
А повернувшися додому, Мацюсь записав до щоденника:
"Гартувати волю — це означає робити те, чого не хочеться робити. Король повинен уміти наказувати собі..."
Розділ сімнадцятий
МАЦЮСІВ ЩОДЕННИК
Мацюсь веде щоденник. На обкладинці він намалював будиночок, пальму, в далині гору й море, кілька орлів і захід сонця. Внизу написав: "Мій щоденник на безлюдному острові Білого Сатани. Про що я думав і що робив".
На першій сторінці знов малюнок, але невдалий, бо Мацюсь квапився. А під малюнком записано сім книжок, які Мацюсь бажав би прочитати:
1. Щоб була книжка, в якій описано всі науки, аби можна було вибрати найпотрібнішу й найцікавішу з наук — і вже з неї починати.
2. Щоб була книжка про королів, де написано, які вони були, коли мали десять років або дванадцять.
3. Щоб була така сама книжка про великих винахідників, мандрівників і розбійників — різних розбишак.
4. Щоб була книжка з усіма казками чорних і жовтих дітей.
5. Щоб була книжка, тільки дуже груба, про бджіл і мурашок, про різних звіряток.
6. Щоб була книжка про різних людей на світі: які є порядні й непорядні, скільки є ледарів і працьовитих, веселих і сумних, злих і добрих, таких, які набридають і не дають спокою, і чи можна зробити так, щоб люди не билися, не сварилися, не набридали іншим.
7. Книжка, де записано мудрі права, які можуть лишитися, і дурні, які треба змінити.
Хотів би також прочитати книжку, як дресирують диких звірів: левів, тигрів і т. д.
Думав сьогодні, що вода може бути водою, та виявляється, коли вона гаряча — перетворюється на пару, а коли холодна — стає льодом. Отже, невідомо, чим є вода насправді: парою, водою чи льодом.
Може, так само буває і з людиною — адже вона теж різна.
Був сьогодні в лісі. Хотів обійти весь острів, але далеченько. Висадився на тому боці. Здається мені, що бачив людину. А може, то була мавпа? Начебто щось крикнула і втекла.
Здається мені, що навіть герой інколи лякається. Чи є на світі людина, яка ніколи, ну, ніколи, ані разу не злякалася?
Сьогодні мій день народження. Сумний король надіслав привітання й підзорну трубу. Я дивився в підзорну трубу на місяць. Бачив на місяці гори. Однак лісів немає.
Не знаю, чи минуло мені одинадцять, чи дванадцять років. Пробував думати так, нібито я вже дорослий. Знаю, що росту, але не можу повірити, що буду великий або старий. Все якесь таке дивне.
Н е д і л я
Була велика буря на морі. Дуже хотілося взяти човен і спробувати, чи зможу веслувати. Але Валентин сказав, що не дозволяє. Та й на горі було гарно. Блискавиці й такий гуркіт, такий грім! Здається, мають полагодити маяк, бо якби сьогодні плив корабель, то маяк йому був би дуже потрібний.
С е р е д а
Чи люблю я батьків, чи ні? Чи можна любити мертвих? Чому я сирота? Стільки дітей мають батьків, а в мене нема.
Якби батько жив, усе було б інакше. А мами я майже не пам'ятаю. Фотографія дуже стерлася, проте я не засмучуюсь. Так навіть краще. Адже коли мама не живе, то і її фотографія теж має бути трохи стертою.
З охорони мені найбільше подобається Валентин. Сам ніколи не заговорить, а коли спитати його, то так зрозуміло завжди відповідає. І чудово тлумачить сни. Снився мені якось аероплан — Валентин сказав, що це означає небезпеку. І справді, я посковзнувся і мало не впав зі скелі. Так приємно сидіти на камені над самісіньким проваллям. Валентин уміє плести сітки. Сітка краще, бо не ранить. Можна знову випустити рибу у воду. А рибки так радіють, бо гадали, що їм уже немає порятунку.
Валентин учить мене грати на скрипці. Хоч би трохи навчитися! Сяду на своєму камені й гратиму.
У сиву давнину люди світили скіпками (так як Бум-Друм). Потім з'явилися свічки, згодом — гасові лампи, ще згодом газові, а тепер є електрика. Чи вигадають люди ще щось краще?
Як роблять винаходи? Може, з книжок?
Знову довго думав, як людина мислить. Може, й немає в голові чоловічків, але чи це не байдуже? Але хотілось би побачити. Вчора стежив, як почав засинати, але заснув і не знаю як. Спитати б у Валентина, та чомусь соромно.
Дорослі не соромляться, а діти страшенно соромляться. Може, тому, що з них часто глузують.
Хай би ненадовго, хоч на один день, на один день, на три години поїхати й глянути на свого столицю! Трохи походити в палаці, в парку, в місті. Пішов би на цвинтар, на могилу батьків.
Тут тепло й небо дуже гарне. Та коли якось насунули хмари, мені було приємніше. Бо таке моє небо. І пальми гарні, та мої дерева начебто знайомі, а пальми чужі.
Найбільша моя помилка та, що я був гордий.
Чи король може любити всіх людей, чи тільки хоче, щоб його хвалили, і тому лише добрий?
Чи можна любити тих, кого не знаєш? Я хотів би, щоб дітям було добре, але хотів також, щоб вони знали, що це все зробив король Мацюсь Реформатор.
Прикро мені було, що я малий, отож і хотів показати, наче й малий може зробити багато. Знав, що дорослі сердяться на мене, але мусять слухатись.
Завів я такий зошит:
"П о м и л к и м о г о к о р о л ю в а н н я".
І другий:
"Р і з н і п л а н и, к о л и б я з н о в у б у в к о р о л е м".
Дормеско сказав:
— Людина не повинна думати, треба тільки слухати накази й вчасно їх виконувати. Якщо я даю наказ, то хочу бути певен, що його вчасно буде виконано.
— Але король повинен усе розуміти й думати, які давати накази,— відповів я.
— Король — це що інше,— погодився Дормеско.
Чи дорослі теж можуть бути не дуже розумні?
Чекаю й чекаю, а пошта не надходить. Щось, певно, сталося.
Не писав цілий тиждень.
Приїхав сумний король. Дивувався, що я не читаю газет. Я сказав, що колись читав, та що з того? Він погодився й додав, що краще читати книжки.
Сумний король дуже лагідний зі мною, але я не розумію його розмов, і мені не дуже добре з ним.
Якось він сказав:
— У минулому, мій Мацюсю, тільки-но ти щось подумав — одразу ж і робив. Тепер вирішив лише думати і нічого не робити. А людина повинна мати одні думки для себе, а інші для людей.
Якось так виходить, наче людина повинна брехати. Знаю, що не так воно, але не розумію. Мабуть, малий я ще.
Знову довго не писав.
Читаю, вже трохи граю на скрипці. Хотів би грати так, як сумний король, або принаймні так, як Валентин.
З книжками сталося інакше, ніж мені здавалося.