Вурдалак живе і не може померти лише тому, що прийшов для цього час. Він процвітає, коли жиріє від крові живих. Ба більше, як мав змогу переконатися один із нас, вурдалак навіть може помолодшати, бо зміцнюється його життєздатність. Здається, таким чином, маючи достатньо своєї специфічної їжі, вурдалаки самооновлюються.
Але вурдалак не може жити без цієї "дієти". Він не їсть те, що інші. Навіть друг Джонатан, проживши поряд із ним кілька тижнів, ніколи не бачив, як він їсть. Ніколи! Він не відкидає тіні, не відбивається у дзеркалі, як це знову ж таки помітив Джонатан. За свідченням Джонатана, він має силу багатьох людей, Джонатан переконався в цьому, коли той зачинив двері перед вовками і коли допоміг йому зійти з диліжанса. Він може обертатися на вовка, як свідчать очевидці у Вітбі, бо це він роздер собаку. Він може перетворюватися на кажана — мадам Міна бачила його за вікном у Вітбі, а друг Джон бачив, як він полетів звідси до сусіднього будинку, і мій друг Квінсі бачив його біля вікна міс Люсі.
Він може оточувати себе туманом, який сам і створює, про це свідчить шляхетний капітан корабля. Але нам також відомо, що цей туман він може поширювати лише на обмежену відстань і тільки навколо себе.
Він з'являється у променях місячного сяйва у вигляді пилинок, як це знову ж таки бачив Джонатан на прикладі тих сестер у замку Дракули. Він може стати дуже маленьким, як — це ми бачили на власні очі — зробила міс Люсі, коли була вурдалачкою, ковзнувши у двері склепу крізь отвір завширшки з волосину. Одного разу знайшовши шлях, він може входити куди завгодно і виходити звідти, і навіть плавитися у вогні.
Він бачить у темряві, а це чимала перевага у світі, який половину доби затулений від світла… Стривайте, дослухайте до кінця.
Він може робити чимало, але він не вільний. Він у ще важчих кайданах, аніж раб на галері, чи божевільний у камері. Він не може йти, куди забажає, він, який не є творінням природи, мусить, однак, скорятися деяким її законам. Чому так — ми не знаємо. Він не може зайти в дім, поки його не запросить хто-небудь із мешканців цього дому, але потому він уже може заходити туди, коли забажає. Його сила зникає, як і у всіх диявольських створінь, коли приходить день.
Лише у певний час він має обмежену свободу. Якщо він не перебуває поруч із місцем, із яким пов'язаний, то може змінювати свій вигляд лише у полудень або точно в час сходу чи заходу сонця. Те, про що ми говоримо, і те, що є в наших записах, — доведено і підтверджено висновками. Отже, він може діяти, як забажає, у відведених йому межах, коли він поруч зі своєю землею-домівкою, чи труною-домівкою, пекельною домівкою, або поруч із неосвяченим місцем, про що свідчить те, що він вирушив на могилу самогубці у Вітбі. В іншому разі він може змінюватися, лише коли прийде час. Також подейкують, що вурдалак може перетнути тільки стоячу воду, у крайньому разі — під час припливу. А ще існують речі, що позбавляють його сили, як, наприклад, відомий нам часник. Що ж до освячених предметів, таких як цей символ — мій хрестик, то для вурдалака він — ніщо, але за його наявності він тримається від нього подалі з мовчазною повагою. Є також інші речі, я розповім вам про них, бо вони нам знадобляться у наших пошуках.
Так, гілка шипшини, покладена на труну вурдалака, не дозволить йому її залишити. Освячена куля, що її випустили у його труну, справді вбиває вурдалака на смерть. Встромивши у його груди кілок або відрізавши йому голову, як ми вже переконалися, ми дамо йому вічний спокій. Це ми бачили на власні очі.
Таким чином, коли ми знайдемо домівку цього нелюда, то зможемо позбавити його можливості залишати свою труну і знищимо його, якщо застосуємо свої знання. Але він — розумний. Я попросив свого друга, професора Армініуса[23] з Будапештського університету, зробити виписки з джерел, і він розповів мені, що то була за людина. Дуже ймовірно, що він — саме той воєвода Дракула, який уславився у війні проти турків на ріці на самому кордоні з Туреччиною. Якщо це так, тоді він — непересічна людина, бо у ті часи, та й століття потому про нього згадували, як про найрозумнішого, найхитрішого і найхоробрішого сина Залісся. Він забрав із собою в могилу свій могутній розум і залізну рішучість, і зараз використовує їх проти нас. Армініус каже, що Дракули були великим і шляхетним родом, хоча серед них з'являлися нащадки, яких їхні сучасники підозрювали у зносинах із дияволом. Він вивчав таємниці в Сколомансі,[24] який здіймається серед гір над озером Германштадт, де диявол вимагає собі як данину кожного десятого учня. У записах професора Армініуса зустрічаються такі слова, як "стрегоїца" — відьма, "ордог" і "покол" — сатана або біс, а в одному манускрипті того самого Дракулу називають "вурдалаком", це слово не потребує перекладу, ми його і так надто добре знаємо. Серед його нащадків є і великі чоловіки, і чудові жінки, могили яких вважаються святими місцями, а по сусідству з ними перебуває ця нечисть. Це просто жах, як глибоко це диявольське створіння пустило коріння в усе добре, бо на неродючій землі, позбавленій святості, ця істота не може знайти спокою.
Весь час, поки вони розмовляли, містер Моріс пильно дивився у вікно, а щойно він тихенько підвівся і вийшов із кімнати, запала нетривала пауза, перервавши яку, професор провадив:
— А тепер ми маємо вирішити, як нам діяти. Інформації в нас чимало, тож варто продовжити нашу кампанію. Завдяки розслідуванню, яке провів Джонатан, нам відомо, що з замку Дракули вивезли п'ятдесят скринь із землею і всі вони були доправлені в Карфакс. Нам також відомо, що деякі з цих скринь були перевезені звідти. Мені здається, що перш за все слід з'ясувати, чи залишилася решта скринь у будинку, на який ми сьогодні подивимось, чи їх теж перевезли. Якщо підтвердиться останнє, то ми маємо розробити план…
Цієї миті нас несподівано перервали: з вулиці пролунав пістолетний постріл, і вікно нашої кімнати розтрощила куля, яка зрикошетила від верху амбразури і застрягла у стіні навпроти вікна. Боюся, що у глибині душі я боягузка, бо я аж скрикнула. Чоловіки зірвалися на ноги, лорд Годалмінґ кинувся до вікна і відчинив раму. Коли він це зробив, ми почули голос містера Моріса:
— Вибачте! Боюся, що налякав вас. Я зараз прийду і все вам поясню.
За хвилину він прийшов і сказав:
— Я втнув дурницю і прошу вибачення, місіс Гаркер. Боюся, що страшенно налякав вас. Річ у тому, що поки професор говорив, сюди прилетів кажан і сів на підвіконня. Через нещодавні події я натерпівся стільки жаху від цих бісових потвор, що терпіти їх не можу; я вийшов надвір і вистрелив у нього, бо тепер я так поводжуся завжди, коли бачу їх увечері. Можеш тепер із мене сміятися, Арті.
— Ви влучили у нього? — спитав професор.
— Не знаю, гадаю, що ні, бо він полетів у ліс, — і він знову зайняв своє місце за столом, а професор заходився робити висновки:
— Ми мусимо перевірити кожну з тих скринь, і коли ми будемо готові, ми маємо або захопити, або вбити монстра у його лігвищі, або ми маємо "стерилізувати" ту землю так, щоб він не міг почуватися у ній у безпеці. Тоді ми зможемо знайти вурдалака у його людській подобі у період між полуднем і заходом сонця, таким чином, зустрівшись із ним тоді, коли він найслабший.
Щодо вас, мадам Міна, то ця ніч для вас буде останньою у нашій кампанії, поки все не стане на свої місця. Ви надто дорога для нас, щоб наражати вас на такий ризик. Потому як ми розділимося, ви більше не повинні нас ні про що питати. Ми все розповімо вам у слушний час. Ми — чоловіки і здатні все витримати, але ви повинні бути нашою провідною зорею, нашою надією; впевнені, що ви перебуваєте у безпеці, ми зможемо діяти вільніше.
Цієї миті всі чоловіки, навіть Джонатан, схоже, відчули полегкість. Але мені здається, це недобре, що вони наражатимуться на небезпеку, можливо, ризикуватимуть життям, турбуючись про мене, адже наша сила — в чисельності. Але вони вже ухвалили рішення, і хоча це було гірко для мене, я нічого не могла заперечити, мені залишалося тільки пристати на їхню лицарську турботу про мене.
Містер Моріс підбив підсумок нашої розмови:
— Що ми не маємо права втрачати час, то пропоную оглянути той будинок просто зараз. Все, що є, у вурдалака, — це час, тому якщо ми діятимемо швидко, то врятуємо ще одну жертву.
Зізнаюся, що мені на душі похололо, коли виявилося, що час діяти настав так скоро, але я нічого не сказала, бо дуже сильно боялася, що можу загальмувати їхню роботу, ставши їм на заваді, та що вони навіть можуть виключити мене зі своєї ради. Зараз вони вирушають до Карфакса, маючи на меті потрапити в той будинок.
Як справжні чоловіки, вони запропонували мені лягати в ліжко і поспати, ніби жінка може заснути, коли ті, кого вона любить, у небезпеці! Я приляжу і вдам, що сплю, щоб не додавати хвилювань Джонатанові, коли він повернеться.
Щоденник доктора Сьюарда
1 жовтня, четверта година ранку
Щойно ми збиралися вийти з дому, як принесли термінове повідомлення від Ренфілда. Пацієнт просив, щоб я негайно прийшов до нього, бо він має сказати мені щось страшенно важливе. Я наказав передати йому, що виконаю його бажання вранці, бо зараз мені ніколи. Але санітар докинув:
— Сер, він дуже наполягає. Я ще ніколи не бачив його таким напруженим. Не знаю, але мені здається, якщо ви не зайдете до нього незабаром, у нього знову почнуться напади.
Я знав, що цей чоловік не казатиме такого безпідставно, тому відповів:
— Гаразд, я піду до нього просто зараз.
Я попросив своїх товаришів зачекати на мене кілька хвилин, бо маю оглянути пацієнта.
— Візьми мене з собою, друже Джон, — сказав професор. — Його випадок, описаний у твоєму щоденнику, дуже зацікавив мене, до того ж він мав, має і матиме стосунок до нашої справи. Я би дуже хотів поглянути на пацієнта, а надто зараз, коли він перебуває у збудженому стані.
— Можна й мені піти? — попросив лорд Годалмінґ.
— І мені цікаво, — додав Квінсі Моріс.
— Можна і мені з вами? — спитав Гаркер.
Я кивнув, ми спустилися і всі разом рушили коридором.
Коли ми зайшли, Ренфілд був доволі збуджений, але говорив і поводився значно розважливіше, ніж будь-коли.