Потім він дав дванадцять з половиною тисяч на проведення робіт, а далі — ще дві з половиною тисячі на сплату податків і на різні непередбачені витрати. Виявилося, що через особливості грунту нівеліровка коштує дорожче, ніж передбачалося кошторисом; що дерева не завжди приймаються з першого разу; що для успішного завершення деяких робіт треба "підмазати" декого в газовому або водопровідному відділі міського господарства. Всім цим займався м-р Росе, але, оскільки це тягло за собою збільшення витрат, він не міг не тримати Лестера в курсі справи.
Приблизно через рік після їх першої бесіди ділянки були готові, але щоб створити їм належну рекламу, слід •було зачекати весни. Для покриття витрат на рекламу Лестеру довелося зробити третій внесок, і він— продав ще на п'ятнадцять тисяч акцій, вважаючи за потрібне довести справу до кінця, а потім уже ждати обіцяних прибутків.
Спочатку Лестер був цілком задоволений здійсненням своїх планів. Росе безперечно показав себе тямущим і проникливим ділком, що вміє охопити велику кількість різноманітних деталей. Ділянки були опрацьовані чудово. Новому районові була дана приваблива назва Грінвуд —
Зелений ліс,— хоч, як відзначив Лестер, там і пенька не було. Але Росе запевнив його, що людям, які підшукують собі приміську ділянку, така назва припаде до душі; а побачивши, наскільки енергійно йде посадка дерев, яким належить у майбутньому перетворитись у тінисті алеї й сади, вони легко приймуть мрії за дійсність. Лестер посміхнувся у відповідь на цей аргумент.
Першою тінню, яка затьмарила світле майбутнє Грін-вуда, була чутка, що "Інтернаціональна консервна" — одна з найкрупніших компаній, які об'єднались у м'ясоконсервний трест, чия контора містилася на розі Хол-стед-стріт і Тридцять другої,— вирішила виділитися з тресту й заснувати самостійне підприємство. В газетах писали, що "Інтернаціональна" має намір осісти далі на південь, цілком ймовірно в районі П'ятдесят п'ятої вулиці й Ешленд авеню. Квартал цей безпосередньо межував на заході з землею Лестера, а самої гадки, що по сусідству відкривається консервний завод, було досить, щоб загубити перспективи новонародженого дачного передмістя.
Росе був у нестямі від люті. Швидко оцінивши обстановку, він вирішив, що єдиний вихід — це розрекламувати нові ділянки в газетах і подбати про те, щоб розпродати їх, поки не виникли ще які-небудь перешкоди. Він виклав свій погляд на речі Лестеру, і той погодився, що так буде найкраще. Вони вже витратили на рекламу шість тисяч доларів, а тепер за десять днів витратили ще три тисячі, щоб створити враження, що Грінвуд — ідеальний, обладнаний за останнім словом сучасної техніки район, не має і не матиме по красі й тиші рівних собі в Чікаго. Та це не допомогло. На кілька ділянок знайшлися покупці, проте зловісні чутки про плани "Інтернаціональної консервної" уперто трималися; тепер Грінвуд годився хіба що під селище для робітників-іно-земців; а витівка з дачним передмістям явно зазнала цілковитого провалу.
Лестера цей новий удар довів до повного відчаю. П'ятдесят тисяч доларів—дві третини його достатку, якщо не рахувати щорічного прибутку, який відказав йому батько, — виявилися замороженими; треба було сплачувати податки, робити ремонт і приготуватися до того, що ціни на землю почнуть падати. Він висловлював припущення, що ділянки, які в них залишились, можна б продати за собівартістю або закласти, відмовившись від дальшої експлуатації; але Росе дивився на справу куди гірше. Разів зо два він уже потрапляв у таку халепу. Він вірив у забобони і вважав, що коли справа не пішла гладко з самого початку, отже, не судилося, і що б ти не робив — лиху однаково не зарадиш. З гіркого досвіду він знав, що багато його колег думають так само.
Вони протрималися біля трьох років, а далі ділянки пішли з молотка. На пайку Лестера, який вклав у них п'ятдесят тисяч доларів, припало трохи більше вісімнадцяти тисяч; і дехто з людей, яких навчило життя, запевняв його, що він ще щасливо відбувся.
Розділ Ь
Операції з приміськими ділянками були в самому розпалі, коли м-с Джералд вирішила переселитися в Чікаго. Живучи в Цінціннаті, вона багато чого взнала про обставини життя Лестера, яке викликало стільки пересудів і нарікань. Питання про те, чи одружений він з Дженні, так і залишалося відкритим. Але до м-с Джералд дійшла — правда, у викривленому вигляді — вся історія" Дженні і оповідання про те, як чікагська газета змалювала Лестера в ролі мільйонера, що пожертвував через кохання до неї всім своїм майном, а також зовсім точні відомості, що Роберт відсунув брата від участі в справах "Компанії Кейн". їй було прикро й боляче від думки, що Лестер губить себе.
Минув рік, а він нічого не зробив. Мине ще два роки,— і буде надто пізно. У Лондоні він сказав їй, що в нього майже не лишилося ілюзій. Можливо, Дженні — одна з них? І що він, справді кохає її чи просто жаліє? Летті було дуже цікаво з'ясувати це питання.
У Чікаго вона найняла розкішний особняк на бульварі Дрексел. "Цю зиму я проведу у Ваших краях,— писала вона Лестеру,— і сподіваюсь, що ми будемо часто зустрічатись. В Цінціннаті я помираю від нудьги. Після Європи тут так... ну, Ви розумієте. В суботу бачила місіс Ноулз, вона про Вас запитувала. Майте на увазі, що вона чудово до Вас ставиться. її дочка весною виходить заміж за Джіммі Севренса".
Лестер чекав приїзду м-с Джералд із змішаним почуттям задоволення й ніяковості. Вона, звичайно, буде
влаштовувати в себе вечори і прийоми. Що, коли їй спаде на думку запросити його з Дженні? Та ні, навряд. Слід вважати, що тепер уже вона дізналася, як стоїть справа. І з листа її це помітно. Вона "має намір часто зустрічатися з ним",— отже, саме з ним, а не з Дженні. Він вирішив розповісти Летті все щиро й дати можливість їй самій вирішити, якими будуть їхні стосунки надалі.
Він вибрав для одвертої розмови хвилину, коли вони сиділи в затишній вітальні вдвох з Летті — чудовим видінням у блідожовтих шовках. Саме в цей час у нього почав виникати сумнів в успішному розв'язанні своїх земельних операцій, настрій у нього був поганий, і йому, як ніколи, були потрібні тепле слово й взаєморозуміння. Дженні він ще жодного слова не сказав про свої турботи.
Коли покоївка вийшла, подавши хазяйці чай, а Лестеру коньяку й содову воду, Летті вирішила допомогти йому й сама порушила мовчання.
— А я багато наслухалась про вас, Лестер, з того часу, як повернулася з Європи. Розкажіть мені про себе. Ви знаєте, як близько я приймаю до серця все, що стосується вас.
— Що ж ви чули, Летті? — запитав він спокійно.
— Ну, по-перше, чула про духівницю вашого батька і те, що ви більше не берете участі в справах компанії, а ще — різні плітки про місіс Кейн, які мене не дуже цікавлять. Ви мене розумієте. Але невже ви не хочете впорядкувати своє життя, щоб одержати те, що належить вам по праву? Мені здається, це така величезна жертва, якщо, звичайно, у вас немає справжнього глибокого почуття. Чи так, Лестер? — запитала вона лукаво.
Лестер відповів не зразу.
— Не знаю навіть, що й сказати вам, Летті. Іноді мені здається, що я кохаю її, іноді я в цьому далеко не впевнений. Я говоритиму з вами цілком одверто. Ніколи в житті я ще не був у такому скрутному становищі. Ви до мене так добре ставитесь, а я... не стану говорити, якої я думки про вас. Але в усякому разі я не хочу мати від вас таємниці. Я не одружений.
Він замовк.
— Я так і думала,— сказала вона.
— І не одружений через те,— говорив далі він,— що
17"
259
надто довго вагався. Коли я перший раз побачив Дженні, я вирішив, що чарівнішої жінки немає на світі.
— Небагато ж я для вас важила в той час,— перебила його м-с Джералд.
— Коли хочете, щоб я говорив, не перебивайте мене,— посміхнувся Лестер.
— Скажіть мені одно, і більше я нічого не питатиму. Це було в Клівленді?
— Так.
— Мені так і говорили,— підтвердила вона.
— V ній було щось таке...
— Кохання з першого погляду,—знову не стрималася Лет; у неї було дуже гірко на душі.— Це буває.
— Ви мені дасте говорити?
— Пробачте мені, Лестер. Що ж робити, коли мені стало сумно за минулим.
— Ну, загалом, я втратив розум. Я бачив у ній ідеал, зразок, хоч і знав, що вона мені не до пари. Ми живемо в демократичній країні. Я думав — зійдуся з нею, а потім... ну, ви знаєте, як це буває. Ось тут-то я й припустився помилки. Я ніколи не думав, що це буде таким .серйозним. До того ж мені не подобалась жодна жінка, крім пас, та й то — буду одвертим до кінця — я зовсім не був упевнений, що хотів би одружитися з вами. Мені здавалося, що одруження взагалі не для мене. І я сказав собі—тільки б Дженні стала моєю, а потім, коли набридне, можна й розлучитися. Я подбаю про те, щоб вона не знала злиднів. Інше мені буде байдуже. І їй також. Розумієте?
— Розумію,— відповіла вона.
— Так от, Летті, з цього нічого не вийшло. Вона — жінка зовсім особливого складу. її душевний світ надзвичайно багатий. Вона не освічена в тому значенні, як ми не розуміємо, але їй притаманні природна витонченість і такт. Вона чудова хазяйка, бездоганна мати. їй властиве •якесь невичерпне джерело любові до людей. Батькові й матері вона була віддана всією душею. її любов до дочки — це її дочка, не моя — не знає меж. Світськості в неї немає ані крихти. Вона ніколи не блисне дотепним слівцем, не здатна підтрим-ати легку, невимушену розмову. 1 думає вона, напевно, повільно. Найсерйозніші її думки •навіть не завжди передаються словами, але не так важко зрозуміти, про що вона весь час думає і що відчуває.
Ш
— Ви чудово говорите про неї, Лестер,—сказала м-с Джералд.
— А як же інакше, Летті,— відповів він.— Дженні — хороша жінка. Та що б я не говорив, часто мені здається, що мене прив'язує до неї тільки жалість.
— Маю сумнів! — і вона погрозила йому пальцем.
— Так, так, але мені багато довелося витерпіти. Те-пер-то вже я бачу, що повинен був одразу одружитися з нею. Але потім виникли такі ускладнення, і стільки було суперечок і умовлянь, що я якось заплутався. А тут ще батькова духівниця. Якщо я одружуся, то втрачаю вісімсот тисяч, тобто навіть набагато більше, оскільки компанія тепер реорганізована в трест. Так, вірніше — два мільйони.