Але натомість ти й помічники! Ти й не намагалася заперечувати, що вони чіпляються до тебе, навпаки, зізналася, що це тебе приваблює. Я не ображався, бо розумів, що тут діють сили, які ти не в змозі подолати, і був щасливий, що ти принаймні намагаєшся опиратися, я допомагав тобі в цьому. І тільки тому, що я на кілька годин випустив справу з поля зору, сподіваючись на твою вірність, а окрім того, розраховуючи й на те, що будинок надійно зачинений, а помічників остаточно прогнано, – боюся, що я досі їх недооцінюю, – тільки через те, що я на кілька годин послабив контроль, такий собі Єремія, якщо бути точним, то вже не дуже здоровий підстаркуватий чолов'яга зухвало дозволив собі зазирнути у вікно, і тепер через це я повинен утратити тебе, Фрідо, і почути замість привітання: "Ніякого весілля не буде". Хіба не я мав би дорікати в цій ситуації? Але ж я не дорікаю, все ще не дорікаю. – І К. знову здалося, що потрібно відволікти Фріду, тому він попросив принести йому щось перекусити, бо він нічого не їв з обіду. З очевидним полегшенням Фріда кивнула на знак згоди і пішла принести їжу, але не далі коридором, де, згідно з уявленнями К., мала б міститися кухня, а трохи вбік, на кілька сходинок нижче. Незабаром вона повернулася з тацею нарізаного холодного м'ясива й пляшкою вина, але це були лише рештки чиєїсь трапези. Щоб це приховати, нарізані шматочки були поспіхом знову викладені на тарілку, серед них залишилися забуті шкірки від ковбаси, а три чверті пляшки було випито. К. нічого не сказав на це і з апетитом взявся за їжу.
– Ти була на кухні? – запитав він.
– Ні, у себе в кімнаті, – відповіла вона.
– Ти могла б узяти мене з собою, – зауважив К. – Ходімо туди, і я поїм сидячи.
– Я принесу тобі крісло, – сказала Фріда і зробила крок назад.
– Дякую, – зупинив її К. – Я не піду донизу, та й крісла не потрібно.
К. стримав Фріду, вхопивши за руку, вона стояла мовчки з низько опущеною головою і вперто кусала губу.
– Ну так, справді, він унизу, – сказала вона. – А чого ти чекав? Він лежить у моєму ліжку, застудився на вулиці і тепер хворий, він майже нічого не їв. Загалом усе це твоя провина; якби ти не прогнав помічників і не ходив назирці за тими людьми, ми могли б зараз спокійно сидіти собі в школі. Але ти зруйнував наше щастя. Думаєш, Єремія наважився б коли-небудь викрасти мене, поки був на службі? Тоді ти нічогісінько не розумієш у тутешніх порядках. Він хотів до мене, мучився, бігав за мною, але це була тільки гра, як бавиться голодний пес, не наважуючись стрибнути на стіл. Так само і я. Мене тягнуло до нього, він був моїм другом дитинства, – ми бавилися разом на схилі Замкової гори, це були щасливі часи, ти ж ніколи не питав мене про минуле. Але все це не мало значення, поки Єремію стримувала служба, а мене обов'язки твоєї майбутньої дружини. А ти вигнав помічників і ще й пишався цим, ніби зробив щось для мене; хоча в певному розумінні так воно й було. З Артуром ти зміг тимчасово досягнути успіху, він дуже вразливий і не настільки пристрасний. Зате Єремія не зважає ні на які перешкоди. А крім того, ти майже знищив Артура ударом кулака посеред ночі, – той удар теж зруйнував наше щастя, – помічник утік до Замку, щоб скаржитися, і навіть якщо він незабаром повернеться, зараз його немає. Та Єремія залишився. На службі він боїться кожного погляду господаря, але поза службою він безстрашний. Прийшов і взяв мене. Ти покинув мене, а він, мій старий друг, був поряд, і я не змогла стриматися. Я не замкнула шкільні ворота, а він скористався цим, потім розбив вікно і витягнув мене назовні. Ми втекли сюди, господар поважає його, а мешканці щасливі мати такого коридорного, тож нас узяли на роботу. Не він живе в мене, ми просто маємо спільну кімнату.
– Попри все я не шкодую, що прогнав помічників, – сказав К. – Якщо все було так, як ти описуєш, і твоя вірність пояснювалася тільки службовими обов'язками помічників, тоді добре, що все закінчилося. Сімейне щастя поміж двома дикими звірами, які стримуються тільки зі страху перед нагайкою, – невелика втрата. У такому випадку я вдячний сім'ї, що мимоволі розлучила нас.
Вони мовчали і продовжували ходити поряд туди-сюди, важко було сказати, хто першим робив крок. Фріда, здавалося, нервується через те, що К. більше не тримає її попід руку.
– Отже, все з'ясовано[14], – продовжив К. – Тепер ми можемо попрощатися, ти підеш до свого Єремїї, який застудився, мабуть, ще в шкільному саду і якого ти, з огляду на його стан, уже надто довго залишаєш самого. А я повернуся до школи сам-один, або, оскільки самому мені там немає чого робити, піду куди-небудь в інше місце, де мені дадуть притулок. І якщо я зволікаю з цим, то лише з тої простої причини, що трохи сумніваюся в правдивості твоїх слів. У мене склалося цілком протилежне враження про Єремію. Поки він був на службі, то бігав за тобою, і не думаю, що довго стримувався б від того, аби колись накинутися на тебе. Але тепер він вважає, що покинув службу, і ситуація змінилася. Пробач, але я пояснюю собі це наступним чином: відтоді, як ти перестала бути нареченою його пана, ти вже не така приваблива для нього, як раніше. Можливо, ти й подруга його дитинства, але мені здається, що він не надто багато уваги приділяє таким речам, хоча я й знаю його лише з однієї коротенької розмови сьогодні вночі. Я не розумію, чому ти вважаєш його пристрасною натурою. Його спосіб мислення здається мені дуже холодним. Він отримав щодо мене якесь таємне розпорядження Ґалатера, що, мабуть, не свідчить на мою користь, і тепер намагається виконати його, демонструючи неймовірну старанність, але тут усі так ставляться до служби. У межах цього розпорядження був і наказ знищити наші стосунки. Він намагався досягнути цього різними способами, одним із яких була спроба спокусити тебе, іншим, – і тут йому допомагала господиня, – були вигадки про мою зраду. Його спроби виявилися успішними, допомогла і атмосфера, яка його оточує, пов'язана зі спогадами про Кламма. І хоча посаду він утратив, мабуть, це трапилося вже тоді, коли ця посада не була йому більше потрібна, тепер він пожинає плоди своєї праці і викрадає тебе через вікно, на цьому його місію виконано. Таке службове завзяття виснажило його, і він хотів би опинитися на місці Артура, який зовсім не скаржиться, а навпаки, отримує похвали й нові завдання. Але хтось мусить залишитися, щоб стежити за подальшим розвитком подій. Тому займатися тобою – це для нього дещо обтяжливий обов'язок. Тут немає і сліду від кохання, він сам мені в цьому зізнався. Звичайно, ти для нього хороша партія як колишня коханка Кламма, йому також приємно звити гніздечко у твоїй кімнаті і почуватися в ролі такого собі маленького Кламма. Але це все, ти сама нічого для нього не означаєш, і він вважає тебе тільки обтяжливим наслідком виконаного завдання. Саме тому він і прилаштував тебе тут, а сам залишився тільки тимчасово, поки не надійдуть нові накази із Замку і ти не вилікуєш його застуду.
– Ти намовляєш на нього! – сказала Фріда й стукнула своїми маленькими кулачками.
– Намовляю? – здивувався К. – Ні, я зовсім не збирався його обмовляти. Хоча, мабуть, я несправедливий до нього, таке можливо. Усе, що я сказав, – це не зовсім очевидні речі, їх можна потрактувати й інакше. Але намовляти? Щоб зводити наклеп, потрібно мати якусь мету, наприклад боротися з ним за твоє кохання. Якби це було необхідно й обмова могла б допомогти, я, безумовно, скористався б цим засобом. І ніхто не міг би мене засуджувати, бо він, завдяки тому, хто його найняв, все одно має переді мною величезну перевагу. Тому я, цілковито полишений напризволяще, міг би дозволити собі невеличкий наклеп на нього. Це був би до певної міри невинний і, зрештою, марний спосіб захисту. Отже, залиш кулачки в спокої. – І К. взяв руки Фріди у свої, вона хотіла забрати їх, але зі сміхом і не надто докладаючи зусиль. – Але я не мушу намовляти, – сказав К. – Бо ти не кохаєш його, а тільки переконуєш себе в цьому і будеш мені вдячна, якщо я позбавлю тебе цієї облуди. Подумай сама, якби хтось хотів розлучити тебе зі мною, не силою, а старанним розрахунком, він мусив би діяти через обох помічників, цих нібито добросердих, дитинних, смішних, безвідповідальних хлопців, яких підіслали із Замку. Ще трохи дитячих спогадів, і все виглядає дуже мило, особливо коли врахувати, що я більше схожий на цілковиту протилежність до них, постійно бігаю в не цілком тобі зрозумілих, а часом і у справах, які тебе дратують, мушу спілкуватися з людьми, яких ти ненавидиш, і навіть якщо я нічим не завинив перед тобою, ця ненависть мусить торкатися й мене. Усе це дуже жорстоке, хоча й успішне використання недоліків наших стосунків. Кожні стосунки мають свої вади, наші також, ми існували раніше в дуже різних світах, а відтоді, як ми разом, життя кожного з нас цілковито змінилося, ми ще почуваємося непевно в цьому, бо все занадто нове. Я говорю не про себе, бо це не дуже важливо, мені й так випав на долю величезний дарунок, відтоді як ти вперше зупинила на мені свій погляд. А звикнути до подарованого не так уже й важко. Але ти, окрім всього іншого, змушена була відірватися од Кламма, я не можу збагнути, що це для тебе означає, але приблизне уявлення в мене вже склалося. У тебе паморочиться в голові, і ти не можеш отямитися, не можеш знайти собі місця, і хоча я завжди був готовий підтримати тебе, я не завжди був поряд, а навіть якщо я був поряд, то твої мрії часто міцно тримали тебе в полоні, або це робив хтось жвавіший, наприклад господиня. Іншими словами, часом я відчував, як ти дивишся крізь мене, тужиш за чимось напівусвідомленим, бідна дитина. І в такі миті достатньо було поставити відповідних людей у тих місцях, куди був скерований твій погляд, і ти підкорялася їм, піддавалася омані, сприймаючи ці миттєвості, привиди, старі спогади, які безповоротно минули і віддаляються все більше, за своє справжнє теперішнє життя. Усе це було помилкою, Фрідо, нічим більшим, аніж останньою, правду кажучи, мізерною перепоною на шляху до нашого остаточного єднання. Схаменися, зберися з думками, навіть якщо ти вважаєш, що помічників підіслав Кламм, – це неправда, вони прийшли від Галатера.