Тепер його трест вбере в себе все, що є в країні скільки-небудь значного в цій галузі. Брейсбрідж мені розказав, що Роберта обрано президентом і що в них мало не вісім мільйонів капіталу.
— Та що ти!—вигукнула Дженні.— Тоді тобі, можливо, не варто вступати до нової компанії, про яку ти говорив.
— Так, зараз це було б безглуздо. Можливо, пізніше, не знаю. Поки що треба почекати, подивитись, що вийде з цього нового тресту. Мало який курс він може взяти?
Дженні була засмучена до глибини душі. Ніколи раніше вона не чула від Лестера ані слова скарги. їй дуже хотілося втішити його, але вона розуміла, що це їй не під силу.
— Ну, що ж,— сказала вона.— Є й ще багато цікавого на світі. Я б на твоєму місці не поспішала. Час у тебе є.
Більше вона нічого не наважилась додати, але він. раптом відчув, що й справді немає чого себе дратувати. Зрештою, ще на два роки йому забезпечений більш ніж достатній прибуток. При ба'жанні його можна збільшити. І все ж Лестера гризла думка, що брат так навально йде вгору, а він стоїть на місці, чи, вірніше, пливе за течією. Це було образливо; а головне — він почав відчувати, що втрачає грунт під ногами.
Розділ ХЬУIII
Скільки Лестер не ламав собі голови, він не міг придумати, як йому знову включитися в життя ділового світу. Дізнавшись, що Роберт утворив свій трест, він одразу відкинув геть будь-яку думку про участь у скромному підприємстві фабриканта з Індіани. У нього вистачало гордості й почуття міри, щоб зрозуміти, як безглуздо було б тягатися з братом, який безперечно мав більші фінансові можливості, ніж він. Лестер дістав довідки про нову асоціацію й переконався, що Брейсбрідж аж ніяк не перебільшив її розмаху й могутності. Це була мільйонна справа. У самостійних дрібних фабрикантів не залишалося найменших шансів уціліти. Так невже ж плентатись у хвості за своїм знаменитим братом? Ні, це надто принизливо. Борсатися й викручуватися в нерівній боротьбі проти нового тресту, знаючи, що рідний брат може розчавити або пожаліти тебе і що проти тебе використовується капітал, який належить тобі по праву. Ні, неможливо. Краще переждати. Щось та навернеться. А тим-часом він має на що жити, і за ним лишається право,, якщо він того побажає, знову зробитися пайовиком компанії Кейн. Але чи бажає він цього? Ось питання, на яке Лестер ніяк не вмів відповісти.
Він усе ще був у полоні своїх вагань і сумнівів, коли одного чудового дня до нього прийшов якийсь Семюел Росе, агент по продажу нерухомого майна, чиї величезні реклами на дерев'яних щитах красувалися по всій прерії, що оточувала Чікаго. Лестер разів зо два зустрічався з ним у клубі, чув про нього як про сміливого і вдачливого ділка, і пам'ятав крикливий фасад його контори на розі вулиць Вашінгтона й Ла-Саль. Россу було років з п'ятдесят, він привертав до себе увагу своїм зовнішнім виглядом — високий на зріст, чорна борідка, чорні очі, орлиний ніс з нервовими ніздрями й густе кучеряве волосся. Лестеру запам'яталася його м'яка кошача хода й виразні вузькі білі руки з довгими пальцями.
М-р Росе з'явився до м-ра Кейна з діловою пропозицією. М-р Кейн, розуміється, знає, хто він такий? З свого боку, м-р Росе цілком поінформований про м-ра Кейна. Чи відомо м-ру Кейну, що зовсім недавно він, Росе, ра-зом з м-ром Норманом Іейл, представником оптової бакалійної торгівлі "Іейл, Сімпсон і Райс" створив нове передмістя "Іейлвуд"?
Так, м-ру Кейну про це було відомо.
Ще не минуло й шости тижнів, як останні ділянки в Іейлвуді були продані; в середньому вони дали сорок два проценти прибутку. Росе перерахував ще кілька здійснених ним операцій з нерухомим майном, про які Лестер також дещо чув. Росе щиро признався, що в його справах бувають невдачі; він сам погорів разів зо два. Але, як відомо, куди частіше операції з нерухомим майном дають прибуток. Так от, оскільки Лестер більше не зв'язаний з компанією Кейн, він, можливо, не від того, щоб вкласти свої гроші у вигідну справу. Є цікава пропозиція. Лестер погодився вислухати м-ра Росса, і той, поморгавши круглими, як у кішки, очима, почав викладати суть справи.
Зводилася вона до того, що він пропонував Лестеру ввійти з ним у пай для купівлі і експлуатації великої ділянки землі площею в сорок акрів, розташованої :на Південно-Західній околиці міста й оточеної вулицями П'ятдесят п'ятою, Сімдесят першою, Холстед та Ешленд. Ціни на землю в цьому районі неминуче повинні збільшитись,— намічається справжній бум, і до того ж надовго. Муніципалітет уже вирішив замостити П'ятдесят п'яту вулицю. Трамвайну колію по Холстед-стріт мають продовжити. Компанія залізниці Чікаго—Берлінгтон— Куінсі, що проходить поблизу, безперечно захоче побудувати в новому передмісті пасажирську станцію. За землю треба заплатити сорок тисяч доларів, цю витрату вони поділять нарівно. Нівеліровка, розмежування дільниць, брукування вулиць, посадка дерев, ліхтарі — все це коштуватиме приблизно двадцять п'ять тисяч. Треба буде витратити певну суму на рекламу протягом двох чи, вірніше, трьох років по десять процентів від вкладеного капіталу, разом дев'ятнадцять-двадцять тисяч доларів.
Всього їм удвох доведеться вкласти в справу дев'яносто п'ять, щонайбільше — сто тисяч, з яких на лайку Лестера припадає п'ятдесят. Потім м-р Росе перейшов до вирахування прибутків.
Про перспективи щодо продажу наміченої землі й збільшення цін на неї можна було мати уявлення з ділянок на північ від П'ятдесят п'ятої вулиці і на схід від Холстед-стріт, які до неї прилягали. Взяти хоч би ділянку Мортімера, на розі Холстед і П'ятдесят п'ятої. У 1882 році її продавали по сорок п'ять доларів за акр. Через чотири роки акр коштував уже п'ятсот доларів — по такій ціні в 1886 році заплатив за цю ділянку м-р Джон Слоссен. У 1889 році, себто через три роки, він продав землю м-ру Мортімеру по тисячі доларів за акр. Така ціна зараз стоїть і на новий, ще не опрацьований клапоть землі. Його можна розбити на ділянки площею п'ятдесят футів на сто й розпродати по п'ятсот доларів. Хіба це не вірний прибуток?
Лестер погодився, що прибуток начебто забезпечений.
Росе не без вихвалок заходився пояснювати, як наживають бариші на нерухомому майні. Недосвідченій людині нема чого й потикатись до цієї справи. За кілька тижнів, навіть за кілька років нічого й думати набути ту спритність, що у знавця, як от він, вироблялася протягом чверті віку. Тут багато важать і престиж, і смак, і нюх. Якщо вони домовляться і почнуть діяти, керуватиме операціями він. В його розпорядженні добре навчений штат підлеглих та крупні підрядчики. У нього є знайомства в податковому управлінні, в управлінні водопостачання, одно слово — у всіх відділах міського господарства, від яких залежить доля нового району. Якщо Лестер увійде з ним у пай, він, Росе, гарантує йому бариш; скільки — цього він точно не може сказати: щонайменше— п'ятдесят тисяч доларів, але скоріше півтораста або двісті. Як тільки Лестер висловить бажання, він ознайомить його з усіма подробицями і роз'яснить порядок запровадження свого плана в життя. Поміркувавши кілька днів, Лестер вирішив, що проект м-ра Росса зпелуговує на увагу.
Розділ ХИХ
Мати сумнів щодо успіху задуманої операції, здавалося, не було ніяких підстав. Величезний досвід і тверезі міркування м-ра Росса були запорукою успіху в кожному його починанні. Він досконало вивчив свою справу. Він умів переконати кого завгодно і в чому завгодно, аби лише йому дали час докладно висвітлити питання І усіх боків.
Лестер не одразу дозволив себе втягти в цю справу, хоч, загалом, операції з нерухомим майном були йому до вподоби. Земля його цікавила. Він вважав, що це — солідне вкладення капіталу, якщо не розмахуватися надто широко. Досі він не пробував вкладати гроші в земельні ділянки, але тільки через те, що бував у колах,, які були далекі від цих інтересів. Він був людиною "безземельною", а зараз, у деякій мірі, і безробітною.
М-р Росе йому подобався, він, очевидно, знався на тому, що робив. Його твердження не важко було перевірити, що Лестер і зробив. До того ж він пам'ятав рекламні щити Росса в прерії і його об'яви в газетах. І треба вже було, нарешті, припинити неробство, що тягнулося-надто довго, і хоч скільки-небудь збільшити свій капітал.
На жаль, Лестер останнім часом розучився вникати в дрібні деталі. З самого початку його діяльності"в батьківському підприємстві йому доручалися завдання загального характеру — закупівля великих партій товарів, розміщення оптових замовлень, обговорення питань, ЯКУ стосуються роботи фірми в цілому і далеких від практичних деталей, що мають першорядне значення для дрібніших торговців. На фабриці не він, а Роберт вираховував, до останнього цента витрати виробництва, стежив за тим,, щоб ніде не було ані найменшого збитку. А Лестер сумлінно і з інтересом виконував доручення більш загального порядку. Зараз, коли він обмірковував пропозицію Росса, його цікавили широкі перспективи, а не дрібниці. Він чудово знав, що Чікаго швидко зростає і ціна на землю не може не підвищитись. Там, де зараз гола прерія, дуже скоро, за кілька років, будуть густо забудовані жилі передмістя. Не можна навіть уявити, щоб ціни на землю впали. Продаж дільниць може затягнутися, і ціни можуть підвищуватись не завжди однаково швидко, але эпасти вони не можуть. У цьому переконував його Росс, та й сам Лестер був у цьому впевнений.
Цілого ж ряду випадковостей він не передбачив Він не подумав про те, що сам м-р Росе не вічний; що районові, який зараз здається ідеальним для житлового передмістя, може пошкодити забудова сусідніх з ним кварталів; що несприятлива фінансова кон'юнктура може викликати зниження цін на землю, більш того — панічну тенденцію продавати ділянки за безцінь, перед якою не встояти навіть таким досвідченим маклерам, як м-р Се-мюел Росе.
Кілька місяців Лестер вивчав обстановку, змальовану його новим наставником і гідом, а потім, прийшовши до висновку, що коли риск тут і є, то дуже незначний, вирішив продати частину акцій, що приносили йому жалюгідні шість процентів, і вкласти гроші в нове підприємство. Першим його внеском були двадцять тисяч доларів, половина ціни за землю, яку вони за угодою з Россом сплачували нарівно; ця угода повинна була залишатись у силі до того часу, поки не будуть розпродані усі ділянки.