А мій брат д'Анжу, ви знаєте, поціляє ще краще від мене або так само добре, — так, принаймні, кажуть.
— Слухайте, Карл, — відповіла Катерина, — не ставтесь легковажно до того, що говорить вам мати. Посли незабаром приїдуть — тоді самі побачите. Коли вони будуть в Парижі, Генріх зробить усе, що зможе, щоб звернути на себе їх увагу. Він улесливий, облудний; не кажу вже про те, що його жінка, яка, не знаю чому, допомагає йому, почне базікати з ними, говорити і по-латинському, і по-грецькому, і по-угорському, і я не знаю по-якому. О, кажу вам, Карл, — а ви ж знаєте, що я ніколи не помиляюсь, — кажу вам, що тут діло не просте.
В цю хвилину почав бити годинник, і Карл перестав слухати матір, а почав дослухатися до годинника.
— Згинь життя моє! Сім годин! — скрикнув він. — Година, щоб доїхати, — буде вісім; година, щоб зібратись на збірному пункті і вигнати звіра, — ми не зможемо почати полювання раніше, як о дев'ятій годині! Їй-богу, мамо, ви примушуєте мене гаяти надто багато часу. Геть, Ріскту!.. Згинь життя моє! Та геть же, поганець!
І жорстокий удар хлистом по спині змусив заскавчати від болю бідолашну тварину, здивовану тим, що у відповідь на ласки вона дістала хльосту.
— Карл, — знов почала Катерина, — вислухайте мене, богом заклинаю, і не покидайте напризволяще власну долю і долю Франції. Ви тільки й знаєте: полювання, полювання, полювання... Ви матимете час на полювання після того, як виконаєте обов'язки короля.
— Ну, ну, мамо! — сказав Карл, аж блідий він нетерплячки. — Порозуміймося швидше, бо я аж киплю. Їй-богу, бувають дні, коли я вас не розумію.
І він зупинився, ляскаючи ручкою хлиста по чоботу. Катерина подумала, що настала слушна хвилина і що її треба не пропустити.
— Сину, — сказала вона, — ми маємо доказ, що де Муї вернувся в Париж. Його бачив пан де Морвель, якого ви добре знаєте. І ні для чого іншого, як для короля Наварського. Цього досить, гадаю, щоб мати на нього підозру більше, ніж будь-коли.
— Ну, от, знов про бідолашного Анріо! Ви хочете примусити мене вбити його, — так?
— О, ні!
— Послати у вигнання? Ну, як же ви не розумієте, що у вигнанні він нам значно небезпечніший, ніж тут, у нас перед очима, в Луврі, де він нічого не може зробити, про що ми зараз же не довідалися б!
— Я не хочу посилати його й у вигнання.
— То чого ж ви хочете? Кажіть швидше!
— Я хочу, щоб його держали в безпечному місці, поки тут будуть поляки, — в Бастилії, наприклад.
— Ну, це вже ні! — скрикнув Карл IX. — Сьогодні ми полюємо на кабана, Анріо один з найкращих моїх мисливців. Без нього полювання пропаде. Чорт візьми, мамо! Ви тільки й думаєте, щоб суперечити мені!
— Ах, любий сину, я ж не кажу сьогодні вранці. Посли прибудуть завтра чи позавтра. Його можна взяти і після полювання, увечері... або вночі...
— А, це річ інша. Добре, ми ще поговоримо, подивимось. Після полювання, — я нічого не маю. До побачення! Ну, сюди, Ріскту! Може й ти будеш дутись на мене?
— Карл, — сказала Катерина, затримуючи його за руку і ризикуючи викликати вибух гніву, що міг спричинитися до нової зміни рішення, — я гадаю, що було б краще підписати наказ про арешт зараз, відклавши виконання на вечір або на ранок.
— Підписувати, писати наказ, шукати печать, коли мене чекають на полювання, а я ж ніколи не примушував ждати себе! К чорту!
— Ні, ні, я надто люблю вас, щоб затримувати. Я все наготовила, ідіть сюди, до мене!
І Катерина жваво, ніби їй було двадцять років, відчинила двері до свого кабінету і показала королю на чорнильницю, перо, пергамент і запалену свічку.
Король узяв пергамент і хапливо пробіг його очима.
"Наказ і так далі, і так далі, взяти під сторожу і відпровадити до Бастилії брата нашого Генріха Наварського".
— Ну, готової — сказав він, підписуючи одним розчерком. — До побачення, мамо.
І кинувся з кабінету з своїми собаками, радий, що так легко відкараскався від Катерини.
Карла ЇХ чекали нетерпляче і, знаючи його пунктуальність в усьому, що стосувалось полювання, дивувалися, що він спізнився. Отже, коли він з'явився, мисливці вітали його радісними вигуками, псарі звуками рогів, коні ржанням, собаки гавканням. Увесь цей шум і галас викликав рум'янець на його блідих щоках, серце його забилось. Карл на хвилину став молодим і щасливим.
Король нашвидку привітав блискуче товариство, що зібралося в дворі. Він кивнув головою герцогові д'Алансону, зробив знак рукою сестрі Маргариті, поминув Генріха, ніби не помітивши, і скочив на арабського коня, що підплигнув під ним. Але, зробивши три-чотири скоки, кінь відчув, з яким вершником має діло, і став тихий.
Роги знову загриміли, і король виступив з Лувра в супроводі герцога д'Алансона, короля Наварського, Маргарити, пані де Невер, пані де Сов, де Таванна і найвидатніших придворних вельмож.
Нема чого й говорити, що Ла Моль і Коконна теж були в числі мисливців.
Щождо герцога д'Анжу, то він уже три місяці був на облозі Ла Рошелі.
Коли ще дожидались короля, Генріх під'їхав привітатись із дружиною, і вона, відповідаючи на його вітання, встигла шепнути йому на вухо:
— Коконна сам завів кур'єра з Рима до герцога д'Алансона на чверть години раніше, ніж посланець від герцога де Невера був заведений до короля.
— Значить, він знає все, — сказав Генріх.
— Повинен знати, — відповіла Маргарита, — ви тільки гляньте на нього і ви побачите, як сяють його очі, хоч він і дуже добре вміє прикидатися.
— Чорти б його взяли! — пробурмотів беарнець. — Я знаю його добре. Він полює сьогодні, крім кабана, ще на трьох звірів: Францію, Польщу й Наварру.
Уклонившись дружині, він став у свій ряд і, підкликавши одного із своїх людей, беарнця з походження, предки якого протягом століття служили предкам Генріха і якого він використовував звичайно як посланця в своїх любовних справах, сказав йому:
— Ортон, от тобі ключ, віднеси його кузену пані де Сов, якого ти знаєш, — він живе у своєї коханки на розі вулиці Катр-Фіс. Скажеш йому, що кузина хоче поговорити з ним сьогодні ввечері. Хай він прийде до мене в кімнату і, якщо мене не буде, нехай почекає, а коли я дуже запізнюсь, хай ляже, поки прийду, на моє ліжко.
— Відповіді не буде, сір?
— Ніякої. Повідомиш тільки, чи застав його. Ключ передаси тільки йому самому. Розумієш?
— Так, сір.
— Почекай, не від'їзди від мене! Перед виїздом з Парижа я покличу тебе ніби пересідлати коня, ти, цілком натурально, зостанешся позаду, виконаєш доручення і наженеш нас у Бонді.
Слуга показав знаком, що розуміє, і від'їхав.
Проїхали-вулицю Сент-Оноре, Сен-Дені, далі передмістя. На вулиці Сен-Лоран кінь короля Генріха розсідлався. Ортон під'їхав, і все сталося, як вони умовились. Генріх Наварський поїхав далі з королівським кортежем вулицею Реколле, а його вірний слуга помчав на вулицю Тампль.
Коли Генріх під'їхав до короля, Карл вів з герцогом д'Алансоном розмову про погоду, про вік оточеного кабана, про місце, де його барліг, — і розмова була така цікава, що Карл не помітив або удав, що не помітив, як Генріх залишився на хвилину ззаду.
Тим часом Маргарита приглядалася здалека до їх поводження і, здавалось їй, помічала в очах брата якесь замішання щоразу, коли вони зупинялись на Генріхові. Пані де Невер була безумно весела, бо Коконна, що був сьогодні надзвичайно пустотливий, виробляв коло неї всякі жартівливі витівки, викликаючи сміх дам.
Щождо Ла Моля, то він знайшов нагоду двічі поцілувати білий, з золотою бахромою, шарф Маргарити, при чому з такою звичайною для закоханих спритністю, що ніхто, крім трьох-чотирьох осіб, цього не помітив.
О восьмій з чвертю прибули в Бонді.
Першим ділом Карла IX було довідатись, чи знайшли кабана.
Кабан був у барлозі, і псар, який вислідив його, ручився, що він не втече.
Сніданок був готовий. Король випив склянку угорського, попросив дам сідати за стіл, а сам з нетерплячки пішов, аби згаяти час, оглянути псарню та пташник, звелівши не розсідлувати його коня, бо ніколи, казав він, не доводилось йому сидіти на кращому й дужчому.
Поки король ходив обходом, прибув герцог де Гіз. Він був озброєний не як на полювання, а як на війну, і двадцять-тридцять дворян, що супроводили його, були озброєні так само. Він зараз же спитався, де король, під'їхав до нього і вернувся, розмовляючи з ним.
Рівно о дев'ятій король сам подав сигнал, протрубивши виступ, і всі, сівши на коней, поїхали до збірного пункту.
Поки їхали, Генріх влучив момент ще раз під'їхати до дружини.
— Ну, — сказав він, — знаєте ви що-небудь нове?
— Ні, — відповіла Маргарита, — крім того, що брат Карл дивиться на вас якось чудно.
— Я теж помітив, — сказав Генріх.
— Чи зробили ви запобіжні заходи?
— На грудях у мене кольчуга, а при боці чудовий мисливський ніж іспанського виробу, наточений як бритва, з вістрям, як у голки; я пробиваю ним дублони.
— Ну, — сказала Маргарита, — хай бог поможе!
Псар, що керував кортежем, зробив знак: приїхали до барлогу.
XXX. Морвель
Тим часом як уся ця молодь, радісна й безтурботна, — принаймні, на вигляд, — мчала золотим вихром по дорозі до Бонді, Катерина, згорнувши дорогоцінний пергамент, на якому король Карл щойно поставив свій підпис, звеліла покликати до себе в кабінет людину, до якої посилала кілька днів тому капітана своєї гвардії з листом на вулицю Серізе, в квартал Арсеналу.
Широка пов'язка з тафти, наче знак трауру, закривала йому одно око, лишаючи незакритим друге і даючи бачити закривлений між випнутими вилицями яструбиний ніс і нижню частину обличчя, вкриту сивуватою бородою. Він був вдягнутий у довгий грубий плащ, спід якого виглядав цілий арсенал зброї. Збоку висіла — хоч це було й незвичайно для викликаних у палац людей — довга й широка похідна шпага з подвійною чашкою. Одна рука була закрита плащем і не відривалась від ручки довгого кинджала.
— А, це ви, пане, — сказала, сідаючи, Катерина. — Ви знаєте, що я обіцяла вам після Варфоломіївської ночі, коли ви зробили нам таку велику послугу, не лишити вас в бездіяльності. Тепер нагода з'явилась, чи, краще сказати, я подбала про неї. Дякуйте мені.
— Уклінно дякую вашій величності, — відповів чоловік з чорною пов'язкою принижено і разом з тим нахабно.
— Добра нагода, пане, вдруге в житті такої не трапиться, скористуйтесь з неї.
— Я чекаю, пані.