Правила занадто несправедливі до слів, що стоять усередині.
Не знаю, що там належить казати касирці, коли стоїш перед нею о пів на першу ночі з тринадцятьма фунтами сома, кремом для депіляції, величезною банкою вазеліну, упаковкою "Mountain Dew", бляшанкою синьої фарби і букетом тюльпанів. Отож я сказав:
— Набір тільки здається дивним.
Жінка відкашлялась і, не дивлячись на мене, пробурмотіла:
— Не тільки здається.
— Знаєш, я не хочу вскочити в халепу, — мовив я, повернувшись до авта, поки Марго вже змивала з обличчя чорний грим за допомогою хустинок і води з пляшки. Виходить, він був потрібен лише для того, щоб вибратися з будинку. — В запрошенні з Дюку[7] чорним по білому написано, що мене не візьмуть, якщо я потраплю під арешт.
— К., ти такий нервовий!
— Я лише прошу: постарайся, щоб у нас не було неприємностей, — сказав я. — Звісно, я не від того, щоб повеселитися і все таке, але не за рахунок мого… е-е-е… майбутнього.
Марго звела на мене погляд — обличчя було майже чисте — і ледве помітно всміхнулася:
— Послухай, невже тобі не набридла вся ця дурня?
— Га?
— Коледж: візьмуть тебе туди чи ні. Проблеми: виникнуть вони чи ні. Школа: буде в тебе найвищий бал чи найнижчий. Кар'єра: зробиш ти її чи не зробиш. Будинок: великий чи маленький, власний чи найманий. Гроші: маєш їх чи ні. Все це так сумно!
Я спробував заперечити, сказати, що їй самій, певне, теж не геть начхати на ці запитання, вона ж і сама вчиться добре, і в Університет Флориди її беруть, ще й на курс для відмінників, але Марго вже мовила:
— "Волмарт".
У "Волмарт" ми пішли разом і взяли "ключку" для блокування автомобільного керма. Коли ми проходили повз дитячий відділ, я поцікавився у Марго, навіщо нам "ключка".
Але замість відповіді на моє запитання вона виголосила черговий божевільний монолог:
— Ти в курсі, що довгий час, тобто майже всю історію людства, середня тривалість життя становила менш як тридцять років? Виходить, нормальне доросле життя тривало років десять, так? Ніхто не планував, як піде на пенсію. Не планував свою кар'єру. Ніхто взагалі нічого не планував. На це часу ні в кого не було. Тобто на майбутнє. А потім раптом тривалість життя почала зростати, у людей з'явилося майбутнє, і тепер люди майже весь час тільки про нього і думають. Про майбутнє, тобто. І все життя опинилося в майбутньому. Ти робиш щось тільки заради майбутнього. Ти закінчуєш школу, щоб потрапити в коледж, і щоб потім робота була трохи краща, і щоб дім купити більший, і щоб дітей в коледж відпровадити, і щоб у них потім робота була краща, і щоб вони могли дім купити, і щоб у них вистачило грошей своїх дітей відпровадити в коледж.
Мені здавалося, Марго верзе нісенітниці, щоб не відповідати на моє запитання. І я запитав ще раз:
— Навіщо нам "ключка"?
Марго м'яко поплескала мене по спині.
— До ранку ти все зрозумієш.
І тут вона угледіла клаксон. Насилу вона дістала його з коробки, я відразу ж сказав:
— Ні!
А вона запитала:
— Що означає "ні"?
— Це означає: не треба сигналити.
Але вона почала сигналити, не встиг я ще дістатися до літери "с" у слові "сигналити", і він заверещав так пронизливо, що в мене мало не луснула голова, а Марго й каже:
— Вибач, я не почула. Що ти сказав?
— Годі си…
Але вона знову мене заглушила.
Тут до нас підійшов працівник "Волмарту", трохи старший од нас хлопчина, і мовив:
— Послухай, тут не можна сигналити.
І Марго начебто й щиро відказала:
— Пробач, я не знала.
А він:
— Та все нормально. Я особисто не заперечую.
На цьому розмова мала б і скінчитися, але хлопець і далі дивився на Марго; я його й не звинувачую: від неї непросто очі відірвати.
Потім він запитав:
— Ви двоє сьогодні що робите?
— Та нічого особливого, — відказала Марго. — А ти?
— У мене о першій зміна закінчується, і я йду в отой бар на вулиці Оранж. Ти, якщо є бажання, приєднуйся. Тільки брата твого доведеться додому відіслати, там документи перевіряють.
Кого-кого?
— Я їй не брат, — мовив я, втупившись у його кеди.
Але Марго прийняла його гру.
— Він двоюрідний, — збрехала вона. Потім прихилилася до мене і обняла за пояс — я кожен її пальчик відчував. І тут раптом вона додала: — І мій коханець.
Хлопець вирячив очі й ушився хутчій, але рука Марго ненадовго затрималася в мене на поясі, тож я, скориставшись нагодою, теж її обняв.
— З усіх двоюрідних тебе я люблю найбільше, — повідомив я. Марго усміхнулася, легенько штовхнула мене стегном і спритно викрутилася з моїх обіймів.
— Наче я не знаю!
4
Ми мчали по трасі 1–4, яка, на щастя, виявилася порожньою, і Марго давала мені вказівки. На годиннику на панелі була 1:07.
— Гарно, еге ж? — озвалася Марго, дивлячись не на мене, а у вікно, тож я її майже не бачив. — Люблю швидку їзду у ліхтарному світлі.
— Світло, — мовив я, — видиме нагадування про Невидиме Світло.
— Гарно, — похвалила Марго.
— Це Еліот. Ти ж читала. Торік на англійській проходили.
Я сам, як по правді, всього того вірша не подужав, але уривки, які прочитав, осіли в пам'яті.
— А, то це цитата, — сказала вона розчаровано.
Рука Марго лежала на панелі. Я теж міг би покласти долоню на панель, і тоді наші руки опинились би поруч. Але я цього не зробив.
— Повтори-но ще раз, — попросила Марго.
— Світло, видиме нагадування про Невидиме Світло.
— Так. Чорт забирай, гарно сказано… Може, це й на твою дівчину подіє.
— Колишню дівчину, — поправив я.
— Сюзі тебе кинула? — запитала Марго.
— Чого це ти вирішила, що це вона кинула мене?
— Ой, вибач.
— Хоч так воно і було, — зізнався я, і Марго зареготалася.
Ми розійшлися з Сюзі вже кілька місяців тому, але я не звинувачував Марго за те, що вона не стежила за тою драмою. Те, що відбувається в репетиційній, рідко вихлюпується за її стіни.
Марго поклала на панель ноги і почала ворушити пальчиками в такт своїм словам. У її мові завжди чувся виразний ритм, так ніби вона вірші читала.
— Ех, шкода, звісно. Але я тебе розумію. Мій чарівний хлопець, виявляється, вже давно кохається з моєю найкращою подружкою.
Я обернувся, але обличчя Марго затулялося волоссям, і я не міг зрозуміти, чи не жартує вона.
— Серйозно?
Вона промовчала.
— Я ж вас бачив сьогодні разом, ти так весело сміялася.
— Не знаю, про що це ти. Я про все дізналася сьогодні перед першим уроком, а потім я бачу їх: стоять, балакають, то я розкричалася, мов скажена, Бекка кинулася до Клінта Бауера в обійми, а Джейс стоїть, як ідіот, а з роззявленого смердючого рота котиться тютюнова слина…
Ага, виходить, сцену в коридорі я інтерпретував хибно.
— Дивно. Вранці до мене підкотився Чак Парсон з питанням, що мені відомо про тебе і Джейса.
— Ну, Чак, мабуть, просто робить, що йому наказують. Може, Джейс велів йому з'ясувати, кому про все відомо.
— Господи Ісусе, навіщо йому Бекка здалася?
— Ну, цікавою особистістю або щедрої душі людиною її не назвеш, тож, напевно, просто тому, що вона сексі.
— Таж не більше за тебе! — вихопилося в мене.
— Мене взагалі завжди дивувало, що хтось починає з кимсь зустрічатися тільки через вроду. Це все одно що пластівці на сніданок не до смаку вибирати, а за кольором упаковки… До речі, нам до наступної розв'язки… Але я не надто вродлива, принаймні якщо зблизька глянути. Як правило, що ближче людина до мене підходить, то менш привабливою я здаюся.
— Це… — почав був я.
— Проїхали, — урвала вона.
Мені здалося несправедливим, що такий козел, як Джейсон Вортингтон, може зустрічатися і з Марго, і з Беккою, а в такого приємного хлопця, як оце я, ні Марго, ні Бекки немає — і взагалі нікого нема, якщо вже по правді. З іншого боку, я волію не зв'язуватися з Беккою Арингтон. Може, вона й сексі, але: 1) геть прісна, 2) повна, справжня, непідробна лярва. Всі, хто буває в репетиційній, давно запідозрили, що у Бекки така розкішна фігура, бо вона харчується тільки душами кошенят і снами про вбогих сиріток.
— Бекка така довбеха, — сказав я, намагаючись втягнути Марго в розмову.
— Ага, — відказала вона, дивлячись у вікно. Її коси блищали в світлі фар зустрічних автівок. Я раптом подумав, чи не плаче вона, але відразу ж стало видно, що я помилився, бо Марго напнула каптур і дістала з торбинки "ключку".
— Гаразд, ми все одно повеселимося, — вигукнула Марго, зриваючи упаковку.
— А мені можна дізнатися, куди ми їдемо?
— До Бекки.
— Ох, — зронив я, зупиняючись перед знаком "стоп".
Поставивши авто на ручне гальмо, я хотів був сказати Марго, що негайно відвезу її додому.
— Ніякого криміналу. Слово даю. Треба знайти машину Джейса. Бекка мешкає на наступній вулиці праворуч, але він паркується десь в іншому місці, тому що її батьки дома. Пошукаймо на паралельній вулиці. Це перше, що на думку спадає.
— О'кей, — погодився я. — Але потім — додому.
— Ні, потім — пункти з другого по одинадцятий.
— Марго, це кепська ідея.
— Ти їдь уже, — сказала вона, і я послухався.
Ми знайшли "лексус" Джейса в глухому куті за два квартали від будинку Бекки. Я навіть зупинитися не встиг, а Марго вже вискочила з "ключкою" в руках. Вона відчинила дверцята "лексуса", сіла за кермо і почала встановлювати "ключку". А потім охайно зачинила двері.
— Цей дурник ніколи авта не замикає,— буркнула Марго, залазячи назад у мій мінівен.
Ключ від "ключки" вона поклала в кишеню. Потім розкуйовдила мені чуба.
— Пункт перший виконано. Тепер їдьмо до Бекки.
Дорогою Марго ознайомила мене з другим і третім пунктами плану.
— Геніально, — визнав я, хоча в нутрі у мене все вирувало від хвилювання.
Завернувши на вулицю, де мешкала Бекка, я зупинився неподалік її хати. Марго полізла за сидіння і повернулася з біноклем і цифровою камерою. Вона подивилася в бінокль, потім дала його мені. Я побачив, що в підвалі горить світло, але руху ніякого не помітив. Я взагалі дуже здивувався, що в цьому домі є підвал: майже на всій території Орландо копнеш — і відразу вода.
Діставши з кишені телефон, я набрав продиктований Марго номер. Один гудок, другий, потім сонний голос промовив:
— Алло.
— Пане Арингтон?
Марго хотіла, щоб подзвонив саме я, тому що мого голосу ніхто не впізнає.
— Хто це? І котра це година?
— Сер, думаю, вам слід знати, що просто зараз ваша дочка займається сексом з Джейсоном Вортингтоном у підвалі вашого будинку, — мовив я і повісив слухавку.
Пункт другий виконаний.
Ми з Марго вистрибнули з мінівена і, добігши до будинку Бекки, лягли на землю біля огорожі.