Він подався вулицею до невеличкого майдану, де грав оркестр і гуляли веселі, безтурботні люди. Соромливі сеньйорити снували навколо зі світляками в чорних, як смола, косах, боязко Й улесливо усміхаючись до нього. Повітря було напоєне млосними пахощами жасмину та апельсинового цвіту.
Консул зупинився біля будинку Бернарда Бреннігена. На галереї в гамаку гойдалась Паула. Почувши голос Джедді, вона вся зашарілась і випурхнула з гамака, як пташка з гнізда.
Її вбрання зачарувало його: муслінове плаття, все в оборках, жакетка з білої фланелі – скільки смаку та елегантності! Вій запропонував їй піти прогулятись, і вони пішли до старовинної індіанської криниці, викопаної при дорозі, під горою. Там вони присіли поруч на цямрині, і Джедді нарешті зважився вимовити слова, що їх так довго ждали від нього. І хоч він був певний, що вона не скаже йому "ні", він увесь затремтів від радості, побачивши, якою цілковитою була його перемога і як безоглядно підкорилась йому Паула. От серце, створене для кохання й вірності! І все це без примх, без зайвих запитань і всяких банальностей, що їх вимагав звичай.
Ніколи Джедді не почував себе таким щасливим, як цього вечора, коли цілував Паулу біля дверей її дому! "Тут, у країні лотоса пустельній, спочинути у вічному дозвіллі" – здавалось йому, як і багатьом мореплавцям до нього, найкращою й найлегшою долею. Майбутнє в нього ідеальне. Він потрапив у рай, де немає підступного змія. Його Єва воістину буде часткою його самого, неприступна для спокуси й тому ще більш спокуслива. Сьогодні все вирішилось, і серце його було повне спокійної, впевненої радості.
Джедді пішов додому, насвистуючи "La Golondrina"[16] – найкращу й найсумнішу з усіх любовних пісень. З свого сідала біля дверей стрибнула йому назустріч, жваво белькочучи, ручна мавпочка. Він попрямував до столу, щоб дістати для неї горіхів. В півтемряві його рука наткнулась на пляшку. Він здригнувся, мовби доторкнувся до холодного, круглого тіла гадюки.
Він зовсім забув про пляшку!
Він засвітив лампу й нагодував мавпочку. Потім дуже старанно запалив сигару, взяв пляшку й пішов до берега.
Було місячно, море сяяло. Вітер перемінився і – як завжди вечорами – дув з берега.
Підійшовши до самої води, Джедді закинув нерозпечатану пляшку далеко в море. На мить вона зникла під водою, а потім підстрибнула вгору, удвоє вище за свою вишину. Джедді стояв нерухомо й стежив за нею. Місяць світив так ясно, що було добре видно, як вона колихається на невеличких хвилях – угору-вниз, угору-вниз... Крутячись і поблискуючи, вона помалу віддалялась від берега. Вітер ніс її у відкрите море. Незабаром вона обернулась у малесеньку цяточку, яка то з'являлась, то знову зникала, й потім таємницю її навіки поглинула ще більша таємниця – океан. Джедді стояв нерухомо на березі, курив сигару й дивився на воду.
***
– Сімоне! Гей, Сімоне! Та прокинься ж нарешті, Сімоне! – загорлав хтось біля самої води.
Старий Сімон Крус був метис; він жив у хатинці біля моря, ловив рибу й перевозив контрабанду. Він тільки що задрімав – і от його збудили.
Він уступив у черевики й вийшов надвір. Там саме висідав із шлюпки молодший офіцер із "Валгалли", його давній знайомий, разом із трьома матросами.
– Біжи до міста, Сімоне, – гукнув офіцер, – і розшукай доктора Грегга або містера Гудвіна, або кого іншого з приятелів містера Джедді, і нехай вони зразу ж ідуть сюди!
– Святителі небесні! – відгукнувся сонний Сімон. – Чи не трапилося чого з містером Джедді?
– Він отам під брезентом, – сказав офіцер, показуючи на шлюпку. – Ще трохи – й він пішов би на дно. Ми помітили його з пароплава, за милю від берега; він плив, як божевільний, за якоюсь пляшкою, а пляшку ту несло в море. Ми спустили шлюпку – й за ним. Він уже був наздогнав пляшку, але знесилився й пішов під воду. Ми приспіли вчасно – і, може, він ще буде живий, але це вже справа лікаря.
– Пляшка? – сказав старий, протираючи очі. Він ще не зовсім прочумався. – Де пляшка?
– Там десь, пливе собі, – сказав моряк, тикнувши пальцем у бік моря. – Та прочнися ж, Сімоне!
III. СМІТ
Гудвін і палкий патріот Савалья вжили всіх можливих застережних заходів, щоб не дати втекти президентові Мірафлоресу та його супутниці. Вони розіслали надійних людей у Солітас та Аласан попередити тамтешніх лідерів про втечу, щоб ті виставили понад берегом патрулі й будь-що заарештували втікачів, ледве вони з'являться на їхній території. Після цього залишалось тільки виставити сторожу навколо Кораліо й чекати на дичину. Сіть була розкинута, як слід. Шляхів було так мало, сісти непомітно на пароплав на цьому узбережжі так важко, що було б дуже дивно, якби крізь вічка тієї сіті прослизнуло стільки анчурійської гідності, романтики та грошей. Президент, певна річ, пробиратиметься до берега потай і спробує крадькома сісти на корабель у якому-небудь відлюдному місці.
На четвертий день, після того як прийшла телеграма від Бнглхарта, тричі хрипко прогула сирена, і в водах Кораліо кинув якір норвезький пароплав "Карлсефін", зафрахтований однією з фруктових фірм Нового Орлеана. "Карлсефін" не належав фруктовій компанії "Везувій", а виступав у ролі дилетанта, працюючи для невеличкої компанії, занадто дрібної, щоб конкурувати з "Везувієм". Рейси "Карлсефіна" залежали від становища на фруктовому ринку. Бувало, що деякий час він курсував регулярно між Центральною Америкою та Новим Орлеаном, а потім ішов у Мобіл або Чарлстон, а то й далі на північ, аж до Нью-Йорка, залежно від того, де збільшувався попит на фрукти.
Гудвін прогулювався в березі серед звичайного натовпу людей, що знічев'я зібрались подивитися на пароплав. Тепер, коли президент Мірафлорес міг щохвилини з'явитись на кордоні своєї занедбаної республіки, вимагалася сувора й неослабна пильність. Кожне судно, яке наближалось до берега, могло прислужитись утікачам, і тому навіть шлюпка та плоскодонки, що належали мореплавному населенню Кораліо, були взяті під пильний нагляд. Гудвін і Савалья, стараючись не привертати до себе уваги, ходили скрізь, доглядались, чи не зосталась де-небудь лазівка для втечі.
Митні урядовці з поважним виглядом сіли у свій човен і попливли до "Карлсефіна". Тим часом шлюпка привезла на берег комісара з паперами й забрала карантинного лікаря з зеленою парасолею та медичним термометром. Потім юрба карібів почала вантажити на ліхтери незліченні в'язки бананів, навалені купами на березі, й перевозити їх на пароплав. Пасажирів на "Карлсефіні" не було, й місцеві власті швидко скінчили всі формальності. Судновий комісар заявив, що пароплав простоїть до ранку й вантажитиметься цілу ніч. За його словами, "Карлсефін" прибув з Нью-Йорка, куди він одвозив партію апельсинів та кокосових горіхів. Для прискорення роботи пустили в діло дві-три судові шлюпки, бо капітан хотів обернутись якомога швидше, щоб заробити на деякому підвищенні цін на фрукти у Сполучених Штатах.
Десь о четвертій поблизу Кораліо з'явилося ще одне морське чудовисько, таке незвичайне в тутешніх водах. Воно йшло курсом фатальної "Ідалії". То була гарненька парова яхта, пофарбована в ясно-жовтий колір, чітко окреслена, наче гравюра. Красуня мовби висіла в морі, легко погойдуючись на хвилях, мов качка в кориті з дощовою водою. Незабаром до берега пристав швидкохідний човен з гребцями в матроській формі, і кремезний чолов'яга вискочив на пісок.
Кинувши несхвальний погляд на досить-таки строкату юрбу анчурійців, новоприбулий відразу ж попрямував до Гудвіна, що серед усіх на березі здавався найбезсумнівнішим англосаксом. Той ввічливо привітався з ним.
З розмови виявилося, що прізвище незнайомця Сміт і що прибув він на яхті. Скупі біографічні дані, що й казати! Адже яхту бачили всі, а що прізвище незнайомця Сміт, можна було догадатися з першого погляду. Але Гудвінові, що бував у бувальцях, впала в око деяка суперечність між Смітом та його яхтою. У Сміта голова – кругла, мов куля; очі – косі й невиразні; вуса – як у бармена. І коли тільки він не переодягся перед висадкою на берег, то, виходить, він ображав палубу своєї бездоганної яхти котелком ясно-сірого кольору, картатим костюмчиком та водевільною краваткою. Власники яхт, звичайно, більше гармонують з ними.
У Сміта, очевидно, була в Кораліо якась справа, проте він був не з балакучих. Він сказав кілька слів про місцеві краєвиди, відзначивши, що вони схожі на малюнки в географії, а потім запитав, де знайти консула Сполучених Штатів. Гудвін показав на смугасте полотнище з зірками, що висіло над консульським будиночком за апельсиновими деревами.
– Містер Джедді, консул, зараз напевне дома, – сказав Гудвін. – Кілька днів тому він мало не втопився, купаючись у морі, й лікар поки що заборонив йому виходити.
Горнучи ногами пісок, містер Сміт попростував до консульства. Його строкатий одяг різко виділявся серед м'яких – синіх та зелених – тропічних барв.
Джедді лежав у гамаку, трохи блідий і млявий. Тієї ночі, коли шлюпка "Валгалли" приставила на берег його, здавалося, бездиханне тіло, доктор Грегг та інші друзі довгенько провозилися з ним, щоб зберегти іскру життя, яка ще жевріла в ньому. Пляшку з недоречним листом понесло у відкрите море, а створена нею проблема звелася до простої задачі на додавання: за правилами арифметики один та один – два; за правилами кохання – один.
Є чудернацька давня теорія, за якою в людини може бути дві душі – одна зовнішня, для кожного дня, а друга – середова, що прокидається рідко, зате діє швидко й енергійно. Поки панує перша, людина голиться, голосує, сплачує податки, утримує сім'ю, купує в кредит і загалом поводиться цілком нормально. Та хай тільки візьме верх середова душа, й та сама людина за одну мить може зненавидіти й проклясти свою вчорашню подругу; не встигнете клацнути пальцями, як вона змінить свої політичні переконання, смертельно образить свого найближчого друга, подасться в монастир або на танцювальну вечірку, може втекти або повіситись, може написати пісню або вірш, або ні з того ні з сього поцілує дружину чи пожертвує свій капітал на дослідження якого-небудь мікроба. Потім повертається зовнішня душа – і перед нами знову наш статечний, розсудливий громадянин. Це – тільки бунт особистості проти порядку; перетрушуються всі часточки в людині, аби потім кожна знову стала на своє місце.
У Джедді струс був не дуже серйозний – то було тільки купання в теплому морі та погоня вплав за такою абищицею, як пляшка.