Це все. — Коли вона вже рушила до виходу, то несподівано обернулася й запитала: — У нього була секретарка, місіс Естер Волтерс. Чи не буде порушенням етикету, якщо я запитаю вас, чи містер Рейфаєл залишив їй п'ятдесят тисяч фунтів?
— Його заповіт буде опублікований у газетах, — сказав Бродриб. — Але я можу відповісти на ваше запитання ствердно. До речі, місіс Волтерс тепер стала місіс Андерсон. Вона знову вийшла заміж.
— Я рада почути про це. Вона була тоді вдовою, мала маленьку доньку, і, як мені здається, була дуже гарною секретаркою. Вона чудово розуміла містера Рейфаєла. Дуже мила жінка. Мені приємно знати, що він подбав про неї.
Того ж таки вечора міс Марпл, сидячи на своєму стільці з прямою спинкою й простягти ноги до каміна, де розпалила невеличкий вогонь, щоб прогнати несподіваний холод, який, за своєю звичкою, може опуститися на Англію в будь-який час, що його сам собі обере, знову витягла з довгого конверта документ, вручений їй сьогодні. Досі неспроможна повірити власним очам, вона прочитала його, бурмочучи слова собі під ніс, ніби намагалася вивчити їх напам'ять:
"Міс Джейн Марпл, село Сент-Мері-Мід.
Цей лист-заповіт ви одержите вже після моєї смерті з рук мого доброго повіреного Джеймса Бродриба. Це чоловік, якому я доручав ті справи юридичного характеру, які стосуються мого приватного життя, а не моєї діяльності в бізнесі. Він дуже розумний і гідний довіри адвокат. Проте, як і більшості представників людського роду, йому не чужий гріх цікавості. Та я не хочу задовольняти його цікавість. У певному розумінні, ця справа залишиться між вами і мною. Нашим паролем буде слово "Немезида". Думаю, ви не забули, у якому місці й за яких обставин ви вперше промовили до мене це слово. У процесі своєї професійної діяльності протягом свого вже досить тривалого життя я навчився обирати людей, яких хотів найняти собі на службу, за певною ознакою. Така людина повинна мати природжену схильність. Природжену схильність до тієї роботи, яку я хочу їй доручити. Це не знання й не досвід. Схильність — єдине слово, яким можна описати цю людську властивість. Природжений хист до того, щоб виконати певну роботу.
Ви, моя люба, якщо дозволите мені так вас називати, маєте природжену схильність до справедливості, і це змусило вас розвинути в собі природжену схильність до розкриття злочинів. Я хочу, щоб ви розслідували один такий злочин. Я віддав наказ відкласти для вас певну суму з умовою, що якщо ви погодитеся прийняти мою пропозицію й результати вашого розслідування будуть успішними, ці гроші перейдуть у ваше цілковите розпорядження. На виконання цієї місії я даю вам один рік. Ви вже людина немолода, але, якщо мені буде дозволено так сказати, рішуча й уперта. Я маю всі підстави сподіватися, що розважлива доля дозволить вам прожити бодай ще один рік.
Думаю, робота, яку я вам пропоную, не буде для вас неприємною. Адже ви маєте природні здібності й природний потяг до розслідування злочинів. Кошти, необхідні на витрати, пов'язані з розслідуванням, ви зможете отримувати протягом цього періоду щоразу, коли вони вам будуть потрібні. Я пропоную вам цю роботу як альтернативу до того життя, яким ви, певно, живете тепер.
У своїй уяві я бачу, як ви сидите у кріслі, кріслі, яке вам зручне й пристосоване до того різновиду ревматизму, який вас мучить. Усі люди вашого віку, як на мене, неодмінно хворіють на ревматизм тієї або тієї форми. Якщо від цієї хвороби страждають ваші ноги або спина, то вам нелегко ходити, і більшість часу ви присвячуватимете плетінню. Я бачу вас у хмарі рожевої вовни, такою, якою побачив однієї ночі, коли прокинувся, розбуджений вашою несподіваною появою.
Я уявляю собі, як ви виплітаєте все більше й більше жакетів, шарфів та багато інших речей, яким я навіть не знаю назви. Якщо ви хочете й далі присвячувати своє життя плетінню, то це буде ваш вибір. Але якщо ви все ж таки захочете послужити справедливості й правосуддю, то, можливо, моя пропозиція зацікавить вас.
Бо, як сказано в Біблії, "людське правосуддя стікає струмочками, а праведність вирує, як могутній потік".
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
МІС МАРПЛ ПОЧИНАЄ ДІЯТИ
I
Міс Марпл прочитала цього листа тричі — потім відклала його вбік і залишилася сидіти, насупивши брови та обмірковуючи, як повинна розуміти його зміст та які висновки мусить із нього зробити.
Насамперед вона подумала про те, що в листі дивовижним чином відсутня будь-яка точна інформація. Можливо, Бродриб має згодом повідомити щось іще? Але чуття підказувало їй, що такого не буде. Це не відповідало б плану Рейфаєла. Але яким тоді дивом міг Рейфаєл сподіватися, що вона візьметься виконувати завдання, про яке їй анічогісінько не відомо? Тут було над чим посушити голову. Поміркувавши ще трохи, вона вирішила, що саме таким і був задум містера Рейфаєла: змусити її поморочитись. Її думки полинули до нього, до того короткого проміжку часу, протягом якого вона знала його. Вона пригадала його каліцтво, його дратівливу вдачу, зблиски його гострого розуму, випадкові спалахи гумору. Йому було дуже до вподоби, подумала вона, дражнити людей. Йому було приємно, відчувала вона, — і цей лист підтверджував її здогад, — розбуркати природну цікавість Бродриба.
Проте в листі, якого він написав до неї, не було нічого такого, з чого вона могла б зрозуміти, про що, власне, йдеться. Він не давав їй ніякої підказки. Мабуть, подумала вона, містер Рейфаєл і не збирався щось підказувати їй у цьому листі. У нього був — як би їй висловитися точніше? — зовсім інший задум. А проте вона не могла вирушити навмання, нічого не знаючи. Це було схоже на кросворд без жодних ключів до відгадування. Але ключі мусять бути, їй конче треба з'ясувати, чого він від неї хотів, чи треба їй кудись їхати, чи вона зможе розв'язати якусь проблему, сидячи у своєму кріслі й відклавши вбік спиці, щоб зосередитися ліпше. Чи містер Рейфаєл передбачав, що вона сяде на літак або пароплав і вирушить до Вест-Індії, або Південної Америки, або до якогось іншого, точно вказаного місця? їй доведеться або самій з'ясовувати, чого він від неї хотів, чи отримати від когось точні інструкції. Може, він думав, що в неї вистачить кебети, аби відгадати якісь речі, поставити запитання й дійти до всього самій? Ні, у це важко повірити.
— Якщо він так вважає, то в нього бракує клепки. Тобто я хотіла сказати, що він утратив клепку перед тим, як помер.
Та уявити собі містера Рейфаєла без клепки в голові їй не вдавалося.
— Я маю одержати точні інструкції, — сказала собі міс Марпл. — Але які інструкції й коли та від кого вони надійдуть?
І лише тоді до неї раптом дійшло, що, сама того не помітивши, вона погодилася виконувати роботу, яку накинув їй покійний містер Рейфаєл. Міс Марпл знову заговорила вголос, адресуючи свої слова в повітряний простір:
— Я вірю в життя вічне. Не знаю точно, де ви тепер, містере Рейфаєл, і, чесно кажучи, сумніваюся, що ви десь є, а проте зроблю все, від мене залежне, щоб виконати ваше доручення.
II
Через три дні міс Марпл написала листа містерові Бродрибу. Це був дуже короткий лист, у якому все говорилося тільки по суті.
"Шановний містере Бродриб!
Я обміркувала пропозицію, яку ви мені зробили, і повідомляю вас, що згодна взятися за ту справу, яку доручив мені покійний містер Рейфаєл. Я зроблю все, від мене залежне, щоб виконати його доручення, хоч аж ніяк не впевнена, що досягну успіху. Власне кажучи, я поки що не бачу, як могла б його досягти. Я не одержала жодної конкретної інструкції ані в його листі, ані десь-інде. Якщо ви маєте ще якесь послання для мене, у якому даються точні інструкції, то надішліть його мені, будь ласка, та позаяк ви нічого мені не дали, то, гадаю, у вас більше нічого й нема.
Я виходитиму з припущення, що містер Рейфаєл був при здоровому глузді, коли помер, а тому, думаю, з мого боку буде цілком виправдано запитати вас, чи не зіткнувся він незадовго до своєї смерті з якоюсь кримінальною справою, що торкалася його інтересів або в галузі професійної діяльності, або в приватному житті. Чи висловлював він коли-небудь у розмові з вами гнів або невдоволення з приводу того або того порушення справедливості, яке особливо його обурило? Якщо так, то, думаю, я маю цілковите право просити вас розповісти мені про такі випадки. Чи ті напади обурення або гніву не були пов'язані з якимись труднощами в його житті, чи не був він жертвою несправедливого ставлення або такого, яке можна було б вважати несправедливим?
Я певна, ви зрозумієте причини, що спонукають мене поставити вам такі запитання. Адже й містер Рейфаєл, певно, хотів, щоб я їх поставила".
III
Бродриб показав цього листа Шустеру, який відхилився назад на своєму стільці й присвиснув.
— То вона й справді хоче взятися за цю справу? Відважна бабусенція, — сказав він. — Певно, їй щось відомо про це, як ти гадаєш?
— Схоже, що ні, — відповів Бродриб.
— Шкода, але й ми нічого не знаємо, — сказав Шустер. — Він був дивакуватим старим.
— Атож, то був чоловік важкої вдачі.
— Я не маю найменшого уявлення, чого він хотів. А ти?
— Я теж, — відповів Бродриб. — Думаю, він не хотів, аби я щось знав.
— Що ж, у такий спосіб він надзвичайно ускладнив справу. Я не бачу найменшої можливості, щоб якась сільська бабуся змогла проникнути в мозок небіжчика і з'ясувати, яка фантазія не давала йому спокійно жити й померти. Чи не здається тобі, що він просто хотів збити її з пантелику? Позбиткуватися з неї? Заморочити їй голову? Можливо, він подумав, що вона вважає себе надто великим професіоналом у розслідуванні їхніх сільських проблем, і вирішив добре її провчити…
— Ні, — не погодився з ним Бродриб. — Я так не думаю. Рейфаєл був не такою людиною.
— Але ж він іноді любив напустити людям туману в очі.
— Це так, але в цій справі, я думаю, він був серйозним. Щось і справді непокоїло його. Власне, я абсолютно переконаний у тому, що він був чимось стурбований.
— І він тобі не сказав чи бодай не натякнув, про що ж, власне, ідеться?
— Ні, не сказав і не натякнув.
— Тоді як, у біса, вона зможе… — Шустер навіть не став закінчувати свою фразу.
— Навряд чи він сподівався на успіх, — сказав Бродриб. — Тобто я не бачу, як вона може взятися за цю справу.
— Як на мене, то він просто захотів пожартувати.
— Двадцять тисяч фунтів — гроші чималі.
— Він знав, що вона однаково їх не отримає.
— Ні, — заперечив Бродриб. — Так нечесно він би ніколи з нею не вчинив.