Швидше, Семірамі. Тобі, звичайно, допоможуть…
СТАРА. Даруйте… даруйте… добридень, пані… пан… пан…. так, так, стільці…
СТАРИЙ (під супровід постійних дзвінків і плескіт човнів, що причалюють до пристані дедалі частіше, плутає між стільців і вже не встигає від одних дверей до інших). Так, зараз… Ти одягла свій тільник? Так, зараз, хвилинку терпіння, так, так терпіння…
СТАРА. Твій тільник? Мій тільник? Даруйте, даруйте.
СТАРИЙ. Проходьте тут, панове, прошу вас… пр… пробачте… ошу… заходьте… проведу… місця… люба подруго… та не тут… обережно… вас, моя подруго?..
Тривала пауза. Чути плескіт хвиль, човнів, безперервно дзвонять. Рух досягає кульмінації. Усі двері відчиняються і зачиняються без упину. Великі двері в глибині сцени залишаються зачиненими. Старі сновигають між дверима без жодного слова, таке враження, ніби вони рухаються на коліщатках. Старий зустрічає людей, супроводжує їх кілька кроків, вказуючи місця. Йому бракує часу. Стара приносить стільці. Вони зустрічаються, зіштовхуються, не припиняючи руху. Потім Старий крутитиметься посередині сцени майже на одному місці, лише вказуючи рукою гостям, де сісти. Рука рухатиметься дуже швидко. Стара зупиниться із стільцем в руках, поставить його, візьме, знову поставить, удаючи, що й вона хоче йти до дверей, крутячи головою і шиєю дуже швидко. Рух не повинен послаблюватись. Старі мають справляти враження постійного руху, хоча насправді лишаються на одному місці. Їхні руки, голови, очі окреслюють, можливо, маленькі кола. Поступово рух уповільнюватиметься, дзвонять уже рідше. Двері також відчинятимуться повільніше. Тієї миті, коли дзвінки припиняться і двері вже не будуть відчинятись і зачинятись, має виникнути враження, що на сцені повно людей.[2]
СТАРИЙ. Зараз я знайду вам місця… потерпіть… Семірамі, хай йому біс…
СТАРА (з порожніми руками). Стільців більше немає, моє серденько. (Раптом починає продавати невидимі програмки численним гостям.) Програма, купуйте програму, програма вечора, купуйте програму!
СТАРИЙ. Спокійно, панове, вам зараз приділять увагу… по черзі в порядку прибуття. Місця знайдемо. Все владнається.
СТАРА. Купуйте програму! Зачекайте трохи, Пані, я не можу обслуговувати всіх одночасно, в мене не сто рук, я не корова… Будьте ласкаві, пане, передайте програму вашій сусідці, дякую… Мої гроші, мої гроші…
СТАРИЙ. Та я ж кажу, зараз вас розсадять! Не хвилюйтеся! Сюди, сюди, обережно… о любий друже… любі друзі…
СТАРА. Програма… пуйте граму… грама…
СТАРИЙ. Так, мій любий, вона там, нижче, продає програми… немає безглуздих професій… це вона… ви бачите її… ваше місце в другому ряду… праворуч… ні, ліворуч… саме це!
СТАРА. …грама… грама… купуйте програму…
СТАРИЙ. Що ви від мене хочете? Я роблю, все, що можу! (До гостей, які сидять.) Посуньтеся трішечки, будь ласка… воно буде для вас, пані… підійдіть. (Під натиском натовпу змушений піднятися на підвищення.) Пробачте нам, будь ласка, панове, сидячих місць більше немає…
СТАРА (стоїть на протилежному боці сцени, навпроти Старого, між дверима номер три і вікном). Купуйте програму, хто бажає програму? Шоколад-глясе, карамель, м'ятні цукерки… (Не маючи можливості рухатися, загнана в глухий кут, Стара кидає програми і цукерки навмання, на голови невидимих гостей.) Ось вони!
СТАРИЙ (стоїть на підвищенні, дуже збуджений. Його штовхають, він спускається з підвищення, знову піднімається, спускається, хтось чіпляє його ліктем.) Пробачте… вельми перепрошую… обережно…
Його штовхають, він ледве утримується на ногах, чіпляється за чиїсь плечі.
СТАРА. Що це за люди? Програма, купуйте програму, шоколад-глясе.
СТАРИЙ. Хвилинку мовчання, панове, благаю вас… мовчання. Це дуже важливо… осіб, які не мають місць для сидіння, люб'язно просять звільнити прохід… Не стійте між стільцями.
СТАРА (до Старого, майже кричить). Хто всі ці люди, моє серденько? Що вони тут роблять?
СТАРИЙ. Звільняйте, панове. Особи, які не мають місць для сидіння, повинні для загальної зручності стояти під стіною, там, ліворуч або ж праворуч… Ви все побачите, все почуєте, не бійтеся нічого, всі місця гарні!
Зчиняється велика метушня. Старого штовхають у натовпі, він робить майже півколо і опиняється на вікні праворуч, біля табурета. Стара діє так само з протилежного боку, опинившись біля вікна ліворуч поряд з іншим табуретом.
СТАРИЙ (роблячи зазначений рух). Не штовхайтесь, не штовхайтесь.
СТАРА (так само). Не штовхайтесь, не штовхайтесь.
СТАРИЙ (так само). Не штовхайтеся ж, не штовхайтеся.
СТАРА (так само). Не штовхайтеся, панове, не штовхайтеся.
СТАРИЙ (так само). Спокійно… помалу… спокійно… що це…
СТАРА (так само). Ви ж таки не дикуни.
Нарешті вони дістаються своїх місць. Кожен біля свого вікна. Старий біля вікна ліворуч, неподалік підвищення. Стара праворуч. Вони залишатимуться на цих місцях до кінця вистави.
СТАРА (кличе Старого). Моє серденько… я більше тебе не бачу… Де ти? Хто вони? Чого бажають усі ці люди? Хто це?
СТАРИЙ. Де ти? Де ти, Семірамі?
СТАРА. Де ти, моє серденько?
СТАРИЙ. Тут, біля вікна… Ти мене чуєш?
СТАРА. Так, я чую твій голос! Багато голосів, але я розрізняю твій…
СТАРИЙ. А ти, де ти?
СТАРА. Я також біля вікна! Мені страшно, мій рідний, занадто багато людей… ми далеко одне від одного… ми повинні бути обережні в нашому віці… ми могли б згубитися… Треба бути поруч, всіляке може статися, моє серденько, моє серденько…
СТАРИЙ. О, я щойно тебе помітив! Ми побачимося знову, не бійся нічого, я з друзями. (До друзів.) Радий потиснути вашу руку… Саме так, я вірю в прогрес з безперервними потрясіннями, але, але…
СТАРА. Все гаразд, дякую… Яка погана погода! Яка ж гарна погода! (Вбік.) Однак я боюсь… Що, власне, я тут роблю? (Кричить.) Моє серденько, моє серденько!..
Кожен розмовляє з гостями зі свого місця.
СТАРИЙ. Щоб запобігти експлуатації людини людиною, нам потрібні гроші, гроші і ще раз гроші!
СТАРА. Моє серденько… (Засмикана гостями.) Так, мій чоловік там, саме він організує… там… О, ви туди не дійдете… треба б дістатися туди, він з друзями…
СТАРИЙ. Звичайно, ні… я це завжди казав… чиста логіка, цього не існує… це наслідування…
СТАРА. Бачите, бувають же такі щасливі люди. Снідають вони в літаку, обідають у поїзді, вечеряють на пароплаві, сплять же у ваговозах, які їдуть, їдуть, їдуть…
СТАРИЙ. Ви кажете про гідність людини? Спробуємо врятувати принаймні обличчя. Гідність — це лише його зворотний бік.
СТАРА. Не зникайте в темряві. (Вибухає сміхом.)
СТАРИЙ. Про це питають мене ваші співвітчизники.
СТАРА. Звичайно, розкажіть мені все.
СТАРИЙ. Я скликав вас, щоб пояснити… індивід і особа — це одна й та сама особа.
СТАРА. Він має заклопотаний вигляд. Винен нам багато грошей.
СТАРИЙ. То не я. Я інший. Я сам в іншій людині.
СТАРА. Діти мої, не довіряйте одне одному.
СТАРИЙ. Часом я прокидаюсь серед цілковитої тиші. Це сфера. В ній усього досить. Проте слід бути обережним. Її форма може раптом зникнути. Є дірки, крізь які вона витікає.
СТАРА. Привиди, навіть фантоми, вони ніщо… Мій чоловік виконує дуже важливі обов'язки, високі обов'язки.
СТАРИЙ. Пробачте… Це зовсім не мій погляд! Я вчасно повідомлю вас про свою думку з цього приводу… Зараз же не скажу нічого! Промовець, той, на кого ми чекаємо, скаже, відповість вам замість мене, що хвилює наше серце… він вам усе пояснить… Коли? Коли буде нагода… час прийде скоро…
СТАРА (до своїх друзів). Краще буде якнайраніше… Звичайно… (Убік.) Вони вже не дадуть нам спокою. Нехай забираються звідси! Де ж він, моє нещасне серденько, я більше не бачу його…
СТАРИЙ (так само). Але не втрачайте терпіння. Ви почуєте моє послання. Зараз.
СТАРА (убік). А! Я чую його голос! (До друзів.) Знаєте, мого чоловіка ніколи не розуміли. Нарешті настав його час.
СТАРИЙ. Послухайте мене, я маю багатий досвід. У всіх галузях життя, думки… Я не егоїст — треба, щоб людство скористалося з цього.
СТАРА. Ой! Ви наступаєте мені на ноги… Там є відморожені місця!
СТАРИЙ. Я розробив цілу систему. (Убік.) Промовець повинен бути тут! (Голосно.) Я страшенно страждав!
СТАРА. Ми багато страждали. (Убік.) Промовець повинен бути тут! Вже час.
СТАРИЙ. Багато страждав, багато чого навчився.
СТАРА (луною). Багато страждала, багато чого навчилася.
СТАРИЙ. Побачите самі, моя система досконала.
СТАРА (луною). Побачите самі, його система досконала.
СТАРИЙ. Якщо захочуть коритися моїм настановам.
СТАРА (луною). Якщо захочуть коритися його настановам.
СТАРИЙ. Врятуємо світ!..
СТАРА. Рятуючи світ, врятуйте його душу!
СТАРИЙ. Одна істина для всіх!
СТАРА (луною). Одна істина для всіх!
СТАРИЙ. Підкоріться мені!
СТАРА (луною). Підкоріться йому!
СТАРИЙ. Адже я абсолютно впевнений!..
СТАРА (луною). Адже він абсолютно впевнений!..
СТАРИЙ. Ніколи…
СТАРА. Нізащо в світі…
Раптом з-за куліс долинають фанфари.
СТАРА. Що це там відбувається?
Шум посилюється. Двері у глибині відчиняються із страшним гуркотом. Крізь них видно тільки порожнечу, але дуже вражаючу. З прибуттям Імператора, так само невидимого, великі вікна й двері освітлюються, яскраве світло затоплює сцену.
СТАРИЙ. Я не знаю… не вірю… чи це можливо… звичайно… звичайно ж… неймовірно… і однак… так… саме так… це Імператор! Його величність Імператор!
Максимальної інтенсивності світло ллється крізь відчинені двері й вікна. Проте світло холодне, порожнє. Чути ще шум, який зненацька припиняється.
СТАРА. Моє серденько… моє серденько., хто це?
СТАРИЙ. Встаньте! Це його величність Імператор! У мене, у нас у гостях Імператор… Семірамі, ти усвідомлюєш?
СТАРА (не розуміючи). Імператор… Імператор? Моє серденько! (Раптом розуміє). О, так, Імператор! Величність! Величність! (Безтямно раз по раз робить гротескні реверанси.) У нас! У нас!
СТАРИЙ (плаче від хвилювання). Величність! О, моя величність!.. Моя маленька, велика величність! О, яка висока ласка… це чарівний сон…
СТАРА (луною). Чарівний сон… арівний…
СТАРИЙ (до невидимого натовпу). Встаньте, панове, наш любий Імператор, государ Імператор серед нас! Ура! Ура!
Він видирається на табурет, стає навшпиньки, щоб мати змогу побачити Імператора. Стара на своєму боці робить те саме.
СТАРА. Ура! Ура!
Чути тупотіння.
СТАРИЙ. Ваша величносте! Я тут! Ваша величносте! Чи ви мене чуєте? Бачите? Повідомте ж його величність, що я тут! Величносте! Величносте! Ваш найвідданіший слуга тут!
СТАРА (все ще луною).