От погляньте сюди,
Нещасливі троянки: вже й Астіанакт
Не живе: зіштовхнули данайці його,
Щоб загинув жорстоко, із вежі.
ТАЛФІБІЙ
Гекабо, вже останній корабель готов,
Щоб одшіивти до Фтії; рештки здобичі
Ахіллового сина всі там складено.
Неоптолем одплив он, вість отримавши
Недобру про Пелея: з краю рідного
Акаст прогнати взявсь його, син Пелія.
1130] Отож хутенько відв'язав судно своє
Й подався в море разом з Андромахою.
І я заплакать мусив, як з вітчизною
Прощалась гірко й, до могили Ректора
Припавши, голосила… Владаря свого
Молила, щоб дозволив їй землею вкрить
Пожбуреного з вежі сина Ректора.
А ще — аби щита він міднокутого,
Що Ректор потрясав ним ворогам на жах,
Не віз у дім Пелея, прямо в спальню ту,
1140] Де мусить буть жоною — сина втративши
І мужа: це нестерпно для очей було б.
І щоб не в мармур, не у кедр, а в щит оцей
Дитя поклали. Тіло це до рук твоїх
Оддати маю, щоб і зодягла його,
Й вінками ти прибрала по можливості,
На жаль, без неньки: сина схоронити їй
Велитель не дозволив, поспішаючи.
Лиш тіло прибереш ти, — тут же вкриємо
Його землею; в землю й спис устромимо.
1150] Що велено — викрнуй, не барись лишень.
Одну роботу я за тебе сам зробив:
Скамандр на мілководді переходячи,
Схлюпнув дитя водою, з тіла кров омив. [232]
Але піду вже. Треба ж яму викопать…
Завершимо чимшвидше, що належить нам,
То впору й на вітчизну всі відчалимо.
Талфібій відходить.
ГЕКАБА
Кладіть на землю щит округлий Ректора —
Лиш гляну я на нього — туга серце рве.
О ви, списами славні, а не розумом,
1160] Вас ляк узяв, ахейці, перед хлопчиком,
Тому його й скарали так нечувано…
Щоб не підняв він Трої?.. Ви нікчемами
Й тоді були, як Ректор сяяв мужністю,
А ми й чимало інших гинуть мусили…
Тепер — ні Трої, ні її захисників,
А вас — дитя злякало!.. Не хвалю того,
Хто не позбувся страху безрозсудного.
Моє дитятко!.. О, за що ж то смерть така?
Поліг би за вітчизну в віці зрілому,
1170] І шлюб, і владу богорівну звідавши, —
Щасливий був би (коли в тому щастя є).
Та вже ані відчути, ні побачити…
Було все дома, поряд, — обійшло тебе.
Нещасний! Як поранив, як побив собі
До отчих мурів, що їх Феб тут звів колись,
Голівку!.. Те волосся мати любо так
Чесала, цілувала… Кісточки он тут
Роздроблені, криваві… Годі… Слів нема!..
О ручки!.. Подивлюся — наче батькові…
1180] Обвисли ви… Суглоби он потовчені!..
О вустонька!.. Чимало слів злітало з вас
Високих! — Обманули, бо ж не раз, було, —
"Бабусю, — мовив, за поділ хапаючись, —
Волосся своє зріжу й, друзів скликавши,
До тебе, на могилці, примовлятимем".
Та не мене ти — я тебе, молодшого,
Стара, вигнанка, без дітей оплакую.
Гай-гай!.. Плекала, годувала, пестила,
Ночей не досипляла… І намарне все!
1190] То що ж співець напише на плиті твоїй?
"Колись із страху вбили цього хлопчика
Аргосці"? — Напис, що знеславить еллінів.
Тобі, кому отчизну всю відібрано,
Цей щит лишився; в ньому й схороню тебе.
О щите, що плече прекрасне Гектора
Беріг! Де захисник твій наймогугніший?
Он на руків'ї — слід долоні рідної,
Точений обідок он наче вогкий ще
Од поту, що з чола спливав у Гектора:
1200] Щита він під час бою до щоки тулив. [233]
(До жінок).
Несіть же, хто що може, щоб сердешне це
Дитя прибрати: доля, бач, відмовила
В достойному обряді… То хоч це прийми.
Направду нерозумний, хто рад вірити
У незрадливе щастя: як шаленець той,
Так і воно — невтримне, непосидливе.
Нема такого, хто б у щасті вік прожив.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Он із майна, що у фрігійців забрано,
Несуть нам дещо — вберемо загиблого.
ГЕКАБА
1210] Не за змагання кінні між однолітків,
І не за стріли влучні, чим займаються
Фрігійці, хай і в міру, я кладу тобі,
Бабуся, ті прикраси, що були колись
Твоїми… Нині все, богам ненависна,
Єлена відібрала, ще й тебе звела
Із світу, через неї впав наш дім увесь.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Ой, вразив ти,
Вразив у серце саме
Ти, хто міг славним тут
1220] Бути володарем!.;
ГЕКАБА
У що ти зодягтись мав, беручи собі
З-поміж дівчат азійських найвродливішу,
Ось тим і прибираю нині… мертвого.
І ти, що здобич у бою звитяжному
Брав незліченну, милий щите Ректора, —
Прийми вінець; безсмертний — з мертвим ляжеш ти,
Незмірно вищий честю, аніж зброя та,
Що в Одіссея — хитруна підступного!
ХОР
Ой, лишенько!..
1230] Рідна земля тебе,
Слізьми омитого,
Впов'є, синку мій!
Плач за ним, мати, плач…
ГЕКАБА
Ой-ой!..
ХОР
Ридай над мертвими!.. [234]
ГЕКАБА
О горе!..
ХОР
Краю нема твоїм
Бідам нечуваним!..
ГЕКАБА
Перев'яжу хоч рани, хай не лікарка,
А так, одне ім'я лиш, хисту — жодного…
Між тіней зійдеш — батько лікуватиме.
ХОР
1240] Бий голову руками,
Хай луна йде, бий же, бий же!..
ГЕКАБА
О ви, троянки милі!..
ХОР
Що ти, страждальнице,
Хочеш сказати нам?..
ГЕКАБА
Боги лиш моїм горем були зайняті
Й ненавистю до Трої. Тож намарно ми
Складали жертви. Втім, якщо б не кинув нас,
Високовладних, у цю прірву бог якийсь, —
Були б ми невідомі, не прославлені
1250] В піснях: співцям натхнення б не доставили.
Складіть же у могилку бідне тіло це,
Бо має вже належні мертвим почесті.
Однак покійним, я гадаю, байдуже,
Чи пишно їх хоронять: це живих пиха
В обрядах величавих виявляється.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Безталанна та ненька! Стільки надій
В ній погасло з тобою, прахом пішло!..
Для людей всіх, нащадок славетних батьків,
Ти був щастя зразком —
1260] І так нещасливо загинув!..
ГЕКАБА
Гай-гай! Гай-гай!..
А це хто смолоскипами там, на зубцях
Іліона кружляє? Чи знаки якісь
Подає нам?.. Яка ж то ще свіжа біда
Може Трої загрожувать нині?
Появляється Талфібій з воїнами. [235]
ТАЛФІБІЙ
Провідники загонів, час підпалювать
Гніздо Пріама! Годі смолоскипами
Розмахувать без діла! За роботу всі!
А тільки-но, будівлі стануть попелом,
Тоді й додому без затримки рушимо.
(До троянок).
1270] А ви, щоб заодно вже два накази дать,
Як лиш мідноголосо засурмлять вожді,
Негайно до ахейських кораблів ідіть,
Аби скоріше відсіля одчалити.
А ти, жоно похила, найнещасніша,
Йди вже: прийшли он люди Одіссеєві —
Рабою в нього будеш, так судилося.
ГЕКАБА
О горе!.. Ось якої я межі сягла,
Стражденна! З батьківщини поженуть мене,
А наша Троя вже береться полум'ям!..
1280] Спішіть, ослаблі ноги, хай нелегко вам, —
Із містом нещасливим попрощаюся.
О Троє, найславніша в краю варварів!
Ще мить — і втратиш голосне ім'я своє!..
Тебе вже палять; ми на чужину йдемо
В неволю. О безсмертні! Що ж я кличу їх?
Чи ж то раніше чули наші оклики?..
У пломінь кинусь! Разом із вітчизною
В огні загину: в цьому порятунок мій.
ТАЛФІБІЙ
Нещасна! Ти від горя збожеволіла!
(До воїнів).
1290] Ведіть, не співчувайте: Одіссеєві
Вручити слід належне за розподілом.
КОММОС
ГЕКАБА
Ой-ой-ой-ой-ой-ой!..
О сину Крона, владарю фрігійців!
Прародичу! Бачиш ті муки, що їх
Дарданцям зазнати доводиться?..
ХОР
Він бачить: місто велике в прах
Обертається… Трої нема вже, Трої!..
ГЕКАБА
Ой-ой-ой-ой!.. [236]
Вогнем узявсь Іліон,
Зубчасті вежі он жевріють,
Падають мури, будівлі.
ХОР
1300] Наче гнаний вітром дим легкий,
Так у безвість кане
Наш край, протятий списом.
Пограбовані гнізда, спустошені
Вогнем, залізом.
ГЕКАБА
Строфа
О земле! Діток моїх годувальнице!
ХОР
Гай-гай!..
ГЕКАБА
О діти! Вчуйте, впізнайте ви неньки голос!
ХОР
Голосиш ти, тужиш над покійними…
ГЕКАБА
Упавши ницька, немічна, стара,
Мов птах крильми, — землю б'ю руками…
ХОР
1310] І я ось, глянь, упавши на коліна,
Кличу тих, хто там, в імлі, —
Мужів полеглих наших.
ГЕКАБА
Женуть уже нас, волочать!..
ХОР
Гострий зойк душу рве.
ГЕКАБА
В чужі оселі, в неволю…
ХОР
З рідних наших нив…
ГЕКАБА
Пріаме, Пріаме, ти впав неоплаканий,
Непохоронений… Болю мого не знаєш…
ХОР
Ніч темна вічі йому пригнітила:
1320] Праведний — стрінув неправедну смерть. [237]
Антистрофа
ГЕКАБА
О храми!.. О найдорожча вітчизно моя!..
ХОР
Гай-гай!..
ГЕКАБА
Вас нищить полум'я, зранює спис ворожий.
ХОР
У землю цю, безіменні, ляжете…
ГЕКАБА
І пил, мов дим, розвіється, а з ним —
Одлине ген образ мого міста.
ХОР
Затреться й назва краю; все до смерті
Йде своєю стежкою —
Он Трої вже немає…
ГЕКАБА
Ви чули те? Ви зрозуміли?..
ХОР
1330] Тріск жахний… Впав Пергам…
ГЕКАБА
Все місто важко стряслося…
ХОР
Вже не місто — прах…
(Чути звук сурми).
ГЕКАБА
Ой-ой!..
Рушайте, тремкі мої ноги, рушайте вже:
Ген за тим обрієм — ждуть мене дні неволі…
ХОР
О краю, краю ти наш безталанний!..
Вже нам до суден ахейських пора.
Троянки в супроводі озброєних воїнів ідуть до кораблів.
ПРИМІТКИ
5. Довкола Трої мури… звели… — Згідно з міфом, Аполлон та Посейдон обгородили Трою муром.
8. Епей, син Панопея, славний тим, що збудував "Троянського коня".
16. Пріам — останній володар Трої, чоловік Гекаби, батько багатьох дітей, найвідоміші серед них — Гектор, Паріс, Кассандра.
22-23…Гері уступаючи й Афіні… — Паріс (див. прим, до р. 925), вирішуючи, кому присудити яблуко з написом "Найвродливішій", віддав перевагу Афродіті, що пообіцяла йому першу з-між усіх красунь Єлену; через те Гера й Афіна виступали у Троянській війні проти троянців (фрігійців).
27. Скамандр — річка в Троаді.
40-41…Кассандру… що Феб її… кинув… — Аполлон, закохавшись у Кассандру, наділив її даром провіщання; коли ж вона зневажила його любов, він зробив так, що П віщуванням ніхто не вірив. Після падіння Трої Кассандра сховалась у храмі за статуєю Афіни, але її силоміць вивів звідти Аякс Локрійський (р. 68). При розподілі здобичі Кассандра припала Агамемнонові; приїхала з ним у Мікени, де й загинула, як і він, від рук Клітемнестри й Егіста.
88. Мікон, Делос — острови з групи (Складських.
89. Каферей — мис на південно-східному березі Евбеї. 129. Еврот — річка, що пропливає біля Спарти.
154…лунає лункий… лемент. — В оригіналі — майстерне звуконаслідування, побудоване на повторенні дифтонгів "ой", "ай" (імітація зойку, плачу); в перекладі не завжди вдається адекватно віддати винятково милозвучну, образну мову Евріпіда.
182. Вісник данайський… — тобто грецький: данайці, потомки Даная, сина єгипетського владаря Белла; рятуючись від свого брата Єгипта, Данай разом із своїми 50-ма доньками втік до Аргосу.
185. Фтія — місто на півдні Фессалії, володіння Пелея та його сина Ахілла.
197. За верстатом ідейським… — від Іди, гірського пасма біля Трої.
203. Пірена — див. прим, до "Медеї", р. 67.
211. Пенесм омитий… край… — Фессалія.
217…в країну Гефеста… — тобто в Сіцілію, розташовану напроти заснованого фінікійцями Карфагена; на цьому острові, у вогнедишній Етні, за переказом, містилась Гефестова кузня.
221…місцевість, що всім… видна… — Йдеться про Південну Італію, де в гирлі річки Кратія афіняни в середині V ст.