Як я міг словам ласкавим
безоглядно так повірить?
Ет, яке вже там кохання,
де нерівність між людьми!
Що ж, як очі ті лукаві
так охмарили мій розум...
О, вони причарували б
І самого Одіссея!18
Та навіщо всі ці скарги?
Сам я винен. Ну, нічого.
Що я, зрештою, втрачаю?
Скажем так: я був недужий,
ну, тіпала лихоманка;
мало що кому верзеться,
як лежить він у гарячці?
А тепер я знов здоровий;
геть же всі думки про графство!
Заверну я свого човна
до знайомого причалу,—
буде з мене і Марчелли,
нумо знов її кохати!
Як любить, то тільки рівних,
знайтеся пани з панами!
Та фантазія непевна,
як в повітрі дим, розтала;
як нема до льоту хисту,
_ в хмари нічого літати.
18 О д і с с е й — цар о-ва Ітаки, один з героїв Троянської війни, який після
її закінчення, повертаючись на батьківщину, здійснив довгу і небезпечну
мандрівку. Про його пригоди розповідається в поемі Гомера "Одіссея".
ЯВА П'ЯТНАДЦЯТА
Ф а бі о
Ти був уже в синьйори, Теодоро?
Т е о д о р о
Я був у неї і тобі приніс
хорошу новину: ми будем скоро
гуляти на весіллі. От сюрприз!
На шлюб нарешті зважилась синьйора.
Граф сватався до неї і маркіз,
вона маркіза вибрала.
Ф а б і о
На диво
розумний вибір.
Т е о д о р о
Звістку цю щасливу
мав я маркізові оце нести,
але згадав про тебе, любий друже.
Біжи до нього, Фабіо, лети —
дістанеш нагороду!
Ф а б і о
Дуже й дуже
тобі я вдячний. Скільки доброти!
Біжу. Мені це діло не байдуже,
маркізові тим паче. Треба вміть
графиню неприступну підкорить.
(Виходить).
— 85 —
ЯВА ШІСТНАДЦЯТА
Т р і с т а н, Т е о д о р о.
Т р і с т а н
Чи то правда, що я чув?
Коли так, погане діло!
Т е о д о р о
Певно, правда, як тобі
про мов сказали лихо.
Т р і с т а н
Знаю я молотників,
що графиню, мов копицю,
молотили в два ціпи,
а котрий із двох щасливший,
я того не знаю й досі.
Т е о д о р о
Вже вона зробила вибір,
ця крутілка, ця вертілка,
ця гнучка, витка хмелина,
березнева ця погода,
перемінна щохвилини,
ця прицюцькувата річка,
що тече угору з гирла,
ця химерниця, що в неї
по сім п'ятниць має тиждень,
ця Діана примху вата,
що на глум мене манила,
ще й на сміх мене спитала,
щоб за нього вийти заміж...
Я стояв, немов прибитий,
щось таке пробелькотів їй,
мов у тихім божевіллі,
а вона мені сказала,
що йде заміж за маркіза
і мене до нього шле
З цею вістю.
Т р і с т а н
То графиня
мужа вже знайшла?
Т е о д о р о
Як бачиш.
Т р і с т а н
Бачу я, що вам не смішки...
До печеного вогню
прикладати не годиться,
а то я б вам нагадав
мрії горді та величні,
що недавно надихали
ваше серце.
Т е о д о р о
Ох, ті мрії
видихаю я тепер...
Т р і с т а н
Ви самі у всьому винні.
Т е о д о р о
Винен, бо очам жіночим
нерозважно я повірив.
Т р і с т а н
А для наших почуттів
то отрута найстрашніша —
ті жіночі очі, пане...
— 87 —
Т е о д о р о
А мені тепера стидно,
хоч ти вір, хоч ні, Трістане,
стидно глянуть людям в вічі.
Ну, та бог з ним. Що було,
те пройшло. Єдиний вихід —
ту любов пустить в непам'ять.
Т р і с т а н
Будьте смирним і покірним,
поверніться до Марчелли.
Т е о д о р о
Та чи довго ж нам зійтися?
ЯВІ СІМНАДЦЯТА
входить М а р ч е л л а; вона спершу не помічає
Теодоро та Трістана.
М а р ч е л л а
Чи можна власне серце підманути?
Закоханим так важко прикидаться...
Встає іще живішою у згадці
любов, що ми бажавмо забути.
Душа не може сил в собі добути
любов'ю від любові лікуваться;
я намагалась, та даремна праця —
ті ліки, бачу, гірші від отрути.
Хотіла я за зраду відомстити,
та тільки дужче рану роз'ятрила,
хотіла в серці пломінь погасити,
— 88 —
але його ще більше розпалила...
Чи є якась надія, боже-світе?
Верни того, без кого жить несила.
Т е о д о р о
0 Марчелло...
М а р ч е л л а
Хто це?
Т е о д о р о
Я.
Зовсім ти мене забула...
М а р ч е л л а
А вина у тім чия?
Я душею мов заснула
1 ходжу як не своя.
Якби знов прийшла до себе,
все б я думала про тебе,
а щоб цього не було,
і собі, й тобі на зло,
не прокинуся, не треба.
Годі, хлопче, лицемірить,
що було, не буде знов.
Т е о д о р о
Я хотів лиш перевірить,
чи міцна твоя любов.
Хоч не хочу, мушу вірить,
що кохання й не було:
кажуть люди, на свіжинку
тебе зразу потягло.
— 89 —
М а р ч е л л а
Перевір, чи вірна жінка,
перевір, чи б'ється скло...
Так, ти майстер красних слів,
складно ти брехеньку сплів!
Я не вірю в перевірку,
знаю: золоту вивірку
ти спіймать собі хотів.
Ну, то як же полювалось?
Справа не така проста,
як у думці малювалось?
Показав звірок хвоста?
Не так сталось, як жадалось?
Що ти скажеш, Теодоро?
Щось не дуже-то бадьоро
став дивитись ти на світ...
Знов вернувсь до тих воріт,
од яких тікав учора?
Признаюсь: я навіть рада,
що так швидко на тобі
окошилась твоя зрада.
Т е о д о р о
Не радій моїй журбі,
люба, нащо нам ця звада?
Помста і любов, заміть,
вік противні одна одній:
коли любиш — вмій простить.
Переможець благородний
переможеним не мстить.
Збивсь на хвильку я з пуття,
нині, повен каяття,
знов тобі, моя хороша,
в серці збудженім приношу
ще сильніше почуття.
Не тому, що я не мав
там ніякої надії,
а тому, що зрячим став;
в цій шаленій веремії
наші мрії я згадав.
Вірю я — в душі своїй
теж кохання зберегла ти.
М а р ч е л л а
Я не хочу — боже крий! —
я не хочу руйнувати
гордий замок твоїх мрій.
Ще надія, кажеш, є?
Що ж, сміліш роби своє —
все завзятому удасться!
Ти своє ще знайдеш щастя,
я знайшла уже моє.
Так, я Фабйо полюбила,
як покинув ти мене;
він — не ти, та не в тім сила,
хай він гірший,— головне,
що за зраду відомстила.
Будь здоров, майбутній пане,
я вже йду.
Т е о д о р о
Постій! Чому ж...
М а р ч е л л а
Ще нас Фабіо застане,
а мені він — майже муж.
Т е о д о р о
Зупини її, Трістане!
— 91 —
Т р і с т а н
Звідки в вас, синьйоро, зло?
Що було, те загуло!
Знову він до вас вернувся,
щирим серцем пригорнувся —
Значить, зради не було.
Він не винен, бачить бог!
М а р ч е л л а
Одчепися!
Т р і с т а н
Та послухай...
ЯВА ВІСІМНАДЦЯТА
Входять Д і а н а та А н а р д а;
Теодоро, Марчелла та Трістан їх не помічають.
Д і а н а
(набік)
Знову тут вони удвох!
А н а р д а
(тихо Діані)
Від розмов тих в'януть вуха...
Вам досадно за обох?
Бачу я, це вас хвилює.
Д і а н а
Тихо! Тут зі мною стань.
(Набік).
Знов ревную, знов люблю я.
Діана й Анарда ховаються за портьєрою.
— 92 —
М а р ч е л л а
(Трістанові)
Я кажу тобі, одстань.
А н а р д а
(тихо Діані)
Бачте, це Трістан свашкує;
він їх хоче примирить
після сварки.
Д і а н а
Цей проноза
в печінках мені сидить.
Т р і с т а н
Знов прийшла коза до воза.
Знай, Марчелло, лиш на мить
йому очі засліпила
ця вродливиця пихата,
та його не захопила,
бо дурна, хоч і багата;
ти ж йому і досі мила.
То було таке кохання,
як комета. Йди сюди,
Теодоро.
Д і а н а
(набік)
Порівняння
красномовне.
Т е о д о р о
Ні, зажди,
сам я чув її признання —
— 93 —
іншого вона кохає...
Як же ти цього не втямиш?
Т р і с т а н
О! І цей вже починає!
Т е о до р о
Хай іде за Фабйо заміж.
Т р і с т а н
Що за люди, чорт вас знає!
Ну ж бо, годі! Лад і мир.
Дайте, пане, вашу руку!
Т е о д о р о
Ні, спасибі за науку.
Т р і с т а н
Ну ж, Марчелло... Ти не вір,
це він так. Не будь дурна!
Т е о д о р о
Я до неї з щирим серцем,
все сказав їй, а вона...
Т р і с т а н
А вона, бач, трохи з перцем,
так на зло вам витина.
М а р ч е л л а
Не на зло, а так і є.
Т р і с т а н
Цить! Ти знову за своє?
Навіжені ви обоє!
Т е о д о р о
Щоб мирився я з такою...
М а р ч е л л а
Грім мене нехай уб'є,
як із ним я помирюся!
Т р і с т а н
Не божись.
М а р ч е л л а
(тихо Трістанові)
Ще шах — і мат.
Відчуваю, що здаюся.
Т р і с т а н
То держись!
Д і а н а
(набік)
Ну й дипломат
цей лакей, як подивлюся!
М а р ч е л л а
Ну, пусти.
Т е о д о р о
Пускай.
Т р і с т а н
Біжи
хоч під три вітри, про мене.
Т е о д о р о
Та куди ж ти? Стій! Держи!
— 95 —
М а р ч е л л а
Я нікуди.
Т р і с т а н
От скажені!
Т е о д о р о
Люба!
Т р і с т а н
Боже поможи.
М а р ч е л л а
Чи могла ж я так піти,
любий мій?
Т е о д о р о
І я, як ти.
Будьмо разом, твердо стіймо!
М а р ч е л л а
Упади в мої обійми!
Т е о д о р о
Обійми мене й прости!
Т р і с т а н
Вдруге хай їх лихо мирить...
Нащо ж був весь тарарам?
А н а р д а
(тихо Діані)
Як подобається вам
цей концерт?
— 96 —
Д і а н а
Не можна вірить
ні мужчинам, ні жінкам.
Т е о д о р о
Більш мене не будеш мучить?
Т р і с т а н
О, усе пішло на лад,
вже ніщо їх не розлучить.
Фактор, бачте, завше рад,
як купцю товар усучить.
М а р ч е л л а
Як тебе я проміняю
чи на Фабйо, чи на кого,
хай на смерть мене скарав
твоя кривда!
Т е о д о р о
Я нікого,
окрім тебе, знать не знаю!
Якщо я тебе забуду,
небом проклятий хай буду,
хай од зради сам загину!
М а р ч е л л а
Хочеш змить свою провину?
Т е о д о р о
Жду покірно твого суду.
М а р ч е л л а
Ну, скажи, що всі жінки
некрасиві.
Т е о д о р о
Всі, крім тебе;
визнаю це залюбки.
М а р ч е л л а
Так. І все ж таки, мій Фебе,
я ревную. Ці думки
виявляти не годиться
тут, при людях...
Т р і с т а н
Не дивіться,
що я тут, кажу зарані.
М а р ч е л л а
Ну, скажи мені, що пані
поганюча.
Т е о д о р о
Як чортиця.
М а р ч е л л а
І дурна?
Т е о д о р о
Дурна, як гуска.
М а р ч е л л а
І суха?
Т е о д о р о
Немов тараня.
Д і а н а
(тихо Анарді)
— 98 —
Чуєш, що він там блягузка?
Неподобне глузування!
Ще і тая трясогузка...
Я їм зараз...
А на р д а
Май терпіння,
це ж незручно.
Т р і с т а н
Про графиню,
коли хочете, я вам
розповім ще дещо.
Д і а н а
Хам!
Мушу слухать це глумління?
Ух!
Т р і с т а н
По-перше...
Д і а н а
Мабуть, годі,
бо по-друге буде гірше.
М а р ч е л л а
Я піду вже, Теодоро.
Діана й Анарда виходять із своєї криївки;
Марчелла робить графині реверанс і виходить.
Т р і с т а н
Ой, графиня!
Т е о д о р о
(набік)
Ой, графиня!
Д і а н а
Теодоро...
Т е о д о р о
Я, синьйоро...
Т р і с т а н
(набік)
Утечу, поки не пізно,
буде тут і грому, й блиску!
(Виходить).
ЯВА ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА
Д і а н а, Т е о д о р о, А н а р д а.
Д і а н а
Принеси, Анардо, швидше
або столик, або бюрко;
продиктую я записку
свойому секретареві.
Т е о д о р о
(набік)
Вся душа у мене мліє...
Що, як чула вона все?
Д і а н а
(набік)
Знов любов моя шаліє,
бо її збудила ревність.
Він кохає покоївку,
хоч, здається, на кохання
прав я маю значно більше!
Ще вони й глузують з мене!
Т е о д о р о
(набік)
Шепче щось собі сердито...
Я ж казав, що у палаці
треба бути без'язиким,
бо шпалери мають вуха,
стіни можуть говорити.
А н а р д а
Нате вам маленький столик
і приладдя.
Д і а н а
Ну-бо, швидше,
Теодоро, приготуйся.
Т е о д о р о
(набік)
Я пропав, пропав навіки.
Д і а н а
Ну, пиши.
Т е о д о р о
Диктуйте.
Д і а н а
Стій,
так незручно — на колінах.
(Анарді).
Підмости йому подушку.
— 101 —
Т е о д о р о
Та нічого.
Д і а н а
Так зручніше.
Т е о д о р о
(набік)
Все разом — і гнів і ласка...
Справа дуже підозріла:
під коліна м'яко стеле
й може голову одрізать.
(Уголос).
Я готовий.
Д і а н а
Ну, пиши.
Т е о д о р о
(набік)
Господи, спаси й помилуй!
Діана сідає в високе крісло й диктує, Теодоро пише.
Д і а н а
"Коли вельможна особа освідчилась простому чолові-
кові, то дуже непристойно з його боку залицятися до
іншої; та хто не вміє шанувати свого щастя, нехай ши-
ється в дурні".
Т е о д о р о
Це і все?
Д і а н а
Оце і все.
Запечатай цю записку.
— 102 —
А н а р д а
(тихо Діані)
Що ви робите, синьйоро?
Д і а н а
Це такі любовні примхи.
А н а р д а
Та кого ж ви полюбили?
Д і а н а
Ще й питаєш! Дуже дивно.
Про любов мою в цім домі
вже говорить і каміння.
Т е о д о р о
Запечатав я цидулку,
от іще адресу тільки.
Д і а н а
Лист — тобі.