Єдині рухомі об'єкти на Нижньому Манхеттені — машини, які Бруклінським мостом їдуть на острів та з острова, туристичні гелікоптери, що кружляють над Іст-Рі-вер, та баржі, які перетинають численні мости. Я виписав з одного туристичного путівника слова Кафки: "Бруклінський міст нависав над Східною річкою — такий тонкий та довгий, тремтить, коли заплющуєш очі. Здавалося, що він зовсім пустий, а під ним прямою стрічкою пролягає нежива вода". Дивно, як точно він описує те, чого ніколи в житті не бачив. От, скажімо, я бачу будівлю Chase Manhatten Bank, ліворуч від неї — Манхеттенський міст, праворуч — морський порт Сауз-стріт у кінці Фултон-стріт, але я б не зміг їх описати. І я ловлю себе на тому, що люблю цю країну божевільних, ці жахливі часи та цих нестерпних дітей. У мене напад ніжності — певно, це після випитої вчора увечері горілки. Кендес повела мене в бар Pravda, і ми трохи піддали вишневої горілки. До речі, Кендес знімалася для каталога Victorias Secret (я кажу вам про це лише для того, щоб ви уявили, наскільки she's hot1). Але наші стосунки якось не клеяться: вона хоче, щоб ми побралися, щоб у нас була дитина, щоб ми жили разом. Але саме ці три помилки я б більше не хотів повторювати. Аби покарати мене за моє бажання лишитися самітнім, вона більше не кінчає, коли ми кохаємось. Кажуть, деякі жінки говорять "ні", коли вважають "так". Із Кендес усе навпаки: коли вона каже "так", насправді це "ні".
— Чому ти ставиш на технологічні компанії? — питає брюнет у Kenneth Cole.
— Пузир лопнув, саме час, — відповідає блондинка у Ralph Lauren. — Час повернутись, опціон-кол дорожчає, — додала вона.
— Глянь-но, який рух готівки, це ж на голову не налазить, — каже брюнет у Kenneth Cole. — Боюсь, моїй справі — труба.
1 Вона сексапільна (англ.).
2 Ф. Беґбеде
33
— Я купила опціон-кол Enron — розкішна контора,—каже блондинка у Ralph Lauren. — Ти колись бачив їхні прибутки?
— Ти, певно, маєш рацію, треба зіграти на цьому. Та придбати WorldCom. їх EBITDA спокушає, як лимон баксів, — каже брюнет у Kenneth Cole. — Що ж до іншого — я поки в прольоті.
— Ой, не кажи, 2001 рік — якесь лайно, на облігаціях ні хуя не навариш, — каже блондинка у Ralph Lauren. — Можеш сказати adieu своїй віллі на Гаваях.
— Зі мною все зрозуміло: тим гірше для Porsche, я вклав готівку, — каже брюнет у Kenneth Cole. — Але я впевнений, що у 2002-му справи поліпшаться. Треба дочекатись, що зробить з курсом Greenspan.
— Я кохаю тебе, — каже блондинка у Ralph Lauren.
— Хочу зробити спекулятивну публічну пропозицію і купити тебе, — каже брюнет у Kenneth Cole.
— Кинь свою шльондру-дружину, — каже блондинка у Ralph Lauren.
— О'кей, обіцяю, що все з нею владнаю сьогодні ввечері після спа, — каже брюнет у Kenneth Cole.
І вони з'єдналися в довгому сексуальному поцілунку, висовуючи язики, наче в добротному каліфорнійському порно або в рекламі парфумів.
Усі туристичні путівники співали дифірамби Windows on the World. Цього вересневого ранку 2002 року я гортаю їхні сторінки на верхівці вежі "Монпарнас". Через рік після трагедії ці тексти набувають дивного змісту. Наприклад, "Зелений гід Мішлен-2000" пише:
"Windows on the World, One World Trade Center (107-й поверх). З цього елегантного бару-ресторану відкривається один з найчарів-ніших краєвидів Нью-Йорка. Після пам'ятного вибуху бомби в 1993 році тут був проведений капітальний ремонт, після чого оновлений інтер'єр ресторану став іще більш розкішним".
Всесвітній торговельний центр був мішенню, про це знали навіть туристичні путівники. Ніхто не робив із цього великої таємниці. 26 лютого 1993 року о 12.18 у вантажівці, що стояла в підземному паркінгу, вибухнула бомба. Підвал Всесвітнього торговельного центру провалився. На місці вибуху утворився величезний кратер, шість чоловік загинуло і близько тисячі було поранено. Менш ніж за місяць вежі були відреставровані і знову відкриті.
Путівник "Фроммерс-2000" більш багатослівний: "Windows on the World (вхід з Вест-стрит, між Ліберті та Візі). Страви від 25 до 35 $, меню sunset (захід сонця, до 18 год.) — 35 $; шведський стіл на brunch — 32,50 $. Приймаються кредитні картки. Метро: лінії С, Е, станція World Trade Center. Паркінг із водієм-
2*
35
паркувальником на Вест-стрит — 18 $. Інтер'єр стриманий, але приємний. Утім, він не має аніякого значення, адже з того боку "Вікон" простягнувся весь Нью-Йорк! У цьому ресторані вам відкриється неосяжна панорама. А з того часу, як коло плити став Майкл Ломонако, колишній шеф-кухар Club 21, нова американська кухня тут не знає рівних. Винний погріб заповнений вщерть. Со-мельє буде радий спрямувати ваш вибір, ким би ви не були: чи то досвідченим винним гурманом, чи просто любителем, який бажає випити належного вина до відбивної-гриль або до пирога з мен-ськими омарами — двох фірмових страв Ломонако".
У якійсь статті я прочитав, що на кухні працюють двоє нерозлучних братів, які живуть разом і пліч-о-пліч чистять ракоподібних. Двоє мусульман.
Те, що нам відомо сьогодні, спонукає нас в усьому вбачати про-вісницькі знаки; в результаті цієї дурної справи звичайна стаття ресторанної критики за 2000 рік може здатися пророцтвом. Якщо вчитуватись у кожне слово цієї статті, її текст починає нагадувати пророцтва Нострадамуса. "З того боку "Вікон"? Наближається літак. "Неосяжна панорама"? Чому ж, навіть дуже осяжна. "Винний погріб заповнений вщерть"? Звісно, невдовзі там з'явиться 600 000 тонн будівельного сміття. "Сомельє спрямує ваш вибір"? Так, як штурман дасть наведення. "Відбивна-гриль"? Незабаром підсмажиться, за температури 1500 градусів. "Менські омари"? Ви, певно, хотіли сказати "мулла Омар"? Це не смішно. Я знаю, зі смертю не жартують. Вибачте мені цей самозахисний рефлекс: я пишу ці жарти на верхівці паризької вежі, гортаючи одну за одною сторінки путівників, що описують неіснуючих більше близнюків. Неможливо не помічати всюди застереження, закодовані послання з минулого. Відтепер минуле — єдина адреса Windows on the World. Це єдиний ресторан на планеті Земля, у якому можна було куштувати божественну їжу на верхівці світу, до якого слід було телефонувати заздалегідь, аби замовити собі столик, щоб привести сюди свою коханку, котра насолоджуватиметься панорамою з вікон, тоді як ви витріщитеся на краєвид у її декольте, коли вона нахилиться до сумочки перевірити, чи не забула презервативи. Це неперевер-шене, унікальне, недоторканне місце, й ім'я його — минуле.
А ось що писав путівник "Ашетт-2000", навіть не здогадуючись, якої жорсткої іронії набудуть ці рядки:
"Під час сніданку ресторан працює за принципом клубу, але за додаткову платню сюди можуть потрапити й ті, хто не є членами клубу".
Саме так!
Парадокс веж-близнюків у тому, що ця ультрасучасна будівля була розташована в найстарішому кварталі Нью-Йорка, у південній косі острова Манхеттен — Новий Амстердам. Зараз пейзаж Нью-Йорка знову набув того вигляду, який він мав за часів втечі Холдена Колфілда. Руйнування веж-близнюків повернуло місто у 1965-й — рік мого народження. Дивне відчуття від усвідомлення того факту, що мені стільки ж років, скільки Всесвітньому торговельному центру. Саме на Манхеттені Селінджер написав "Над прірвою у житі" (1951) — американський "Великий Мольн"1, дія в якому відбувається в 1949 році. Знаєте, звідки походить оригінальна назва твору — "The Catcher in the Rye"? Із одного рядка поеми Роберта Бернса: "Якщо тіло зустріне тіло, що йде крізь поле жита". Холден Колфілд (оповідач) по-своєму зрозумів ці рядки, йому здалося: "Якщо серце зустріне серце". Він назвав себе "ловцем у житі". Цим він хотів займатися все життя. На сторінці 208 він пояснює молодшій сестричці своє покликання. Він увесь час уявляє, як біжить у полі жита і намагається врятувати тисячі маленьких дітей. Для нього це найліпша у світі професія. Гасати
1 Найвідоміший роман французького письменника-романіста Алена Фур-ньє. Роман "Великий Мольн" він написав у 1913 році.
в житньому полі й ловити орди дітей, що біжать до краю скелі, грона невинних сердечок, що прямують у прірву. А в повітрі лунатиме їх несвідомий сміх. Бігти в житі разом із сонцем. "Всім відомо: коли бавляться діти, І Сонячне світло допомагає їм рости" ("The Windows of the World"). Найкращої долі годі й бажати: упіймати їх, не давши їм упасти. Я теж хотів би бути ловцем. У вікнах.
The Catcher in the Windows1.
1 Ловець у Вікнах (англ.).
Я удаю, наче не помічаю своїх сусідів за столиком, — це один з моїх найулюбленіших видів спорту, коли мене дістають діти. Дивись-но на цих вискочок: вони забули, що їхніми пращурами були голландські, ірландські, німецькі, італійські, французькі, англійські та іспанські колоністи, які переселилися на цей берег Атлантики всього три-чотири століття тому. Уаааау, усе склалося, я маю будинок у Лонг-Айленді!!! Дітки із рожевими щічками, які кажуть "shoot" замість "shit"! Я вже не якийсь там лох-емігрант. Дорогі й ніжні простині, дорогий і ніжний туалетний папір, дорогі й ніжні штори у квіточку та побутова техніка, від якої моя дружина із ретельно укладеною зачіскою захлинається слиною! Американське щастя: "Атегісап Beauty". Інколи мені здається, що я — Лестер Бурнхам, герой цього фільму. Цинік, якому все вже остогидло і який досхочу наївся лайна у своїй ідеальній сім'ї — це так "so те", так нагадує мене два роки тому. Картью Йорстон раптом усе кинув, послав усіх під три чорти. Well, я сам напросився, щоб мене вигнали із власної хати: не знаю, чи то через боягузтво, чи то через повагу до Мері. У фільмі дружина хоче його вбити, але врешті-решт він гине від руки свого сусіда, військового, та ще й гомофоба. Що там не кажи, зараз у мене справи дещо краще, ніж у бідолашного Лестера. Але скільки ж я мастурбував під душем! І ще мені страшенно подобається ця закадрова фраза: "За рік я загину, але, можливо, я уже мертвий". У нас з Лестером Бурнхамом багато спільного.
Сподіваюсь, незабаром мої сини познайомлять мене зі своїми подружками. Гм-гм, не певен, що втримаюсь від спокуси і сам не вставлю їм як старий покидьок. Я питаю себе, що Джеррі та Девід Йорстони робитимуть далі, чим займатимуться в цьому житті? Чи стануть вони митцями, рок-зірками, кіноакторами, телеведучими? Або промисловцями, банкірами, бізнесменами з великими амбіціями? Як батько, я бажав би для них другий варіант, але ж як американець я плекаю мрії про перший.