Венера — втілення земного, чуттєвого кохання, змальованого в поемі з усією його буйною язичницькою радістю і динамікою. Іронічні ноти, що лунають у тексті,— наприклад, згадка про спітні-лі руки богині — не руйнують єдності образу. Перед нами — ко-хання сильне і природне, воно позбавлене галантних прикрас і не приховує свого реального, земного єства. Венера невід'ємна від світу, що її оточує. Лейтмотив її мови — кохання є обов'язком і властивістю усього живого. Доводячи правомірність любові, Вене-ра вдається до нескінченних прикладів із найрізноманітніших, а ча-сом навіть несподіваних, сфер буття. Богиня апелює до законів сус-пільного життя, користуючись правовою і економічною терміноло-гією. Виникає ренесансна концепція єдиного ланцюга буття. Все-світ, прагнучи гармонії, не заперечує закону кохання, яке дає йому життя і вічне відродження. Висловлювання Венери близькі до пер-шого циклу "Сонетів" Шекспіра (1—17) і комедії "Марні зусилля кохання".
Інше твердить Адоніс. Для об'ємнішої характеристики образів Шекспір вдається до контрастного зіставлення героїв. Якщо Венера палає вогнем пристрасті, то герой холодний і байдужий. Його дове-ршена краса нагадує прекрасну скульптуру, позбавлену все-таки справжнього життя. Не випадково богиня називає Адоніса "ідо-лом", "мальованою картиною". Героя певною мірою можна зіста-вити з незакоханими персонажами шекспірівських п'єс (Бенволіо, Меркуціо, Бенедикт на початку дії і т. ін.). Ці герої, проте, висмію-вали кохання, Адоніс — його заперечує. Образ Адоніса поєднаний з іронією, яка часом набирає навіть знижувального відтінку. Юний мисливець комічно виглядає, коли намагається вирватися з рук Ве-нери, надто прозаїчні всі його репліки і т. ін.
Природа помщається над Адонісом, який порушив її закон. На зміну гармонії приходить хаос. Останні епізоди поеми надзвичайно динамічні. Картини прекрасної і умиротвореної природи зникають. Кущі чіпляються за одіж охопленої відчаєм Венери, коріння дерев перепиняє їй шлях. Дисгармонія набирає всесвітнього характеру. Втіленням руйнівних сил природи стає смерть. Проте це не Фатум античних трагедій, що переслідує героїв. Сама смерть, яка постає у вигляді дикого вепра, тут природна. Це частка природи, що втрати-ла гармонію. Фінал поеми трагічний, але не безвихідний. Гуманіс-тичний ідеал прекрасної і досконалої людини, яка живе в гармонії з навколишнім світом, не здійснився. Однак життєдайна сила приро-ди безмежна. Адоніс відроджується в прекрасній квітці.
Українською мовою поему перекладено вперше.
Примітки
Vilia miretur vulgus; mihi flavus Apollo Pocula Castalia plena ministret aqua – Дівка дешева дивує юрбу; хай рудий Аполлон Чаші мені принесе, водою кастильською повні. (Латин.)
Адоніс — давнє фінікійське божество. В грецькій міфології бог умирання й оживання природи. Уславлений своєю вродою, за яку його полюбила богиня кохання Афродіта (Венера). За однією з версій міфа, загинув під іклами дикого кабана, якого наслав ревни-вий Марс (Арес).
До мене залицявсь, як я до тебе, Суворий, страхітливий бог війни. — В одному з античних міфів розповідається про пристрасть бога війни Ареса (Марса) до богині Афродіти (Венери). Цей сюжет є в "Одіссеї" Гомера.
Візьми рукою рученьку мою — Відчуєш, як я тану, розтаю. — За давніми уявленнями, волога рука є ознакою пристрасності.
Любов — це дух, що полум'ям палає, Тому й не кане — вгору пориває. — 3 чотирьох елементів (стихій) життя — землі, води, по-вітря та вогню — саме вогонь вважався найлегшим.
Люби себе й помри собі Нарцісом... — Нарціс (гр. міф.) — прекрасний юнак, син бога Кефіса та наяди Ліріопи. Нарціс поба-чив своє відображення в воді, закохався в нього і помер від цього кохання. Боги перетворили Нарціса в квітку. Сюжет міфа викорис-тано в "Метаморфозах" Овідія.
Віддав би хлопцю коней четверик... — Мається на увазі грець-кий міф про сина бога сонця Геліоса й Клімени — Фаетона. Він ви-просив у батька дозвіл правити його вогненною колісницею, та не зумів стримати коней і надто наблизився до землі. Зевс спопелив Фаетона своєю блискавкою.
Сирени любий спів... — Сирени (гр. міф.)—міфологічні істоти, наполовину птахи, наполовину жінки. Своїм чарівним співом сире-ни зваблювали мореплавців. Про сирен розповідає Гомер в "Оді-ссеї".
Ереб — в античній міфології уособлення вічного мороку.
Таж муки гіршої не знав Тантал: Перед самим Елізієм — об-вал! — Тантал (гр. міф.) — син Юпітера, міфічний володар Фрігії. Щоб переконатись у всевіданні богів, подав їм на учті м'ясо із сво-го сина Пелопса, за що був покараний голодом і спрагою. В царстві померлих, хоч він і стоїть по горло в воді, напитись не може. Як тільки Тантал простягає руки до плодів, гілка відсовується від ньо-го. Елізій (Елізіум) — у грецькій міфології країна казкового бла-женства.
І Цінтія до Парок піддобрилась ... — Цінтія (гр. міф.) — одне з імен Діани, богині місяця й полювання. Вважалась втіленням цно-тливості. Парки (Мойри) — в античній міфології богині людської долі.
Йому б Любові золота стріла — Не Смерті чорний спис... — Тобто в Адоніса мав влучити своєю стрілою бог кохання, та його вразив бог смерті.
Червона квітка в білих цяточках... — За різними варіантами міфа, Венера перетворила Адоніса на рожу, анемон, мак тощо.
У Пафос летючи... — В місті Пафосі (о-в Кіпр) стояв славет-ний храм, присвячений богині кохання Афродіті.
Олена Алексєєнко
___________________________________
Поема Вільяма Шекспіра "Венера і Адоніс" з післямовою та примітками представлена тут за виданням "Шекспір В. Твори у шести томах. Том 6", Київ, "Дніпро", 1986.