За гріш би віддалась, щоб свій портрет
Побачити на ньому... Ну, а що
Сказали б ви про титул герцогині?
Тягар цей вам під силу?
Анна Ні, мабуть.
Дама Слабка ж у вас закваска! Скиньмо трохи...
Скажімо, юний граф судився вам;
Та я йому не заздрю, бо коли
й від цеї ноші рожевіють личка
І гнеться поперек, то сина він
І поготів не вдержить!
Анна Що за мова!
Ні, в королеви я за цілий світ,
Клянуся, не пішла б!
Дама Коли по правді,
То за маленьку Англію пішли б;
А я готова й за Карнарвоншир,
Аби він королівством звавсь. Диви,
Хто йде до нас!
Входить лорд-камергер.
Лорд-камергер Вітаю вас, міледі.
Що мав би я віддати за секрет
Розмови вашої?
Анна Нічого, лорде,-
Не варт і торгу він. Ми тут журились
Нещастям пані нашої.
Лорд-камергер Що вельми
Благопристойне діло, до лиця
Добродійкам. Здається, є надія,
Що все владнається.
Анна Допоможи,
Лорд-камергер Яке ви добре
І ніжне сотворіння! А з такими
Благословення неба завжди поручі
Як свідчення того, прекрасна леді,
Що щирий я і що чесноти ваші
Високо поціновані,— прийміть
Вітання від самого короля:
Він має намір вшанувати вас
Не будь-чим — титулом маркізи Пембрук.
А на додачу — тисячею фунтів
Щорічного прибутку.
Анна Я не знаю,
Яку й подяку скласти: все, що можу —
Все те ніщо, ні — менше... Малосилі
Всі молитви, всі добрі побажання —
Не більш, як красномовство... А проте
Вони — єдине, чим я відповім.
Мілорде, передайте королю,
Благаю вас, оті слова подяки
І вірності, що їх його служебка,
Зачервонівшись, мовити не в силах.
Я ж помолюсь за нього.
Лорд-камергер Будьте певні,
Я докладу зусиль, щоб утвердити
Прекрасну думку короля про вас.
(Убік)
її я наскрізь бачу: тут такий
Сплав гордощів і вроди, що король
Не міг не знадитись. А може,— хто зна? —
Ця сама леді подарує нам
Алмаз, який весь острів осіяє? —
Іду, скажу, що розмовляв із вами.
Анна Мій вам уклін.
Лорд-камергер виходить.
Дама Ось на тобі! Чи ба!
Шістнадцять битих літ я при дворі
Вижебрую хоч бідних кілька фунтів,
Та все не на порі: то "ще зарано",
То "вже запізно" чую. Ви ж — о доле! —
Новенька тут, а (тьфу-тьфу-тьфу на це
Шалене щастя!) й рота не розкрили,
Анна Дивне все те...
Дамо Ну, а на смак? Гірке? Ручуся — ні.
Була колись така (це давня казка):
Царицею назватись не хотіла
За весь родючий мул в Єгипті... Чули?
Анна Ну, не жартуйте.
Дама Я на ваш рахунок
Могла б іще не так пожартувати.
Маркіза Пембрук! З тисячею фунтів
Що божий рік! І все — за добру душу!
Ніяких зобов'язань! За цією
Ще тисячі і тисячі підуть:
Шлейф почестей-бо довший від спідниці!
Тепер я певна — титул герцогині
Ви вдержите. А правда, що зміцніли?
Анна Добродійко, своїм речам химерним
Самі і смійтесь, а мене лишіть!
Якби це мало мій підняти дух —>
Волію бездиханність! Страх і здумать,
Що далі буде... Королеві тяжко,
А ми про це, засидівшись, забули.
Одне благаю — не кажіть того їй,
Що чули тут.
Дама Як ви могли таке
Подумати про мене!
Виходять.
СЦЕНА 4
Зала в монастирі чорних домініканців.
Сурми, фанфари.
Входять двоє жезлоносців з короткими срібними берлами та двоє
писарів в одежі докторів наук; за ними — архієпископ Кентербе-
рійський; потім єпископи Лінкольнський, Ілійський, Ро-
честерський та Сент-Асафський і на невеликій відстані — в є л ь м о —
ж а. що несе гаман з великою печаттю та кардинальську шапочку; за ним —
двоє священиків, кожен зі срібним розп'яттям; далі — церемоній-
мейстер, простоволосий, у супроводі судового пристава, який несе
срібну булаву; потім двоє вельмож із високими срібними стовпцями; за
ними, пліч-о-пліч, обидва кардинали' та двоє дворян — один з ме-
чем, другий зі скіпетром.
Король займає місце під балдахіном; у нього в ногах, як судді,— кардина-
ли. Королева сідає віддалік. Усі єпископи розсідаються обабіч кардиналів,
як на консисторії; нижче — писарі. Справа та зліва від єпископів — дворя-
ни. Решта придворних стають на відведені їм у залі місця.
Вулсі Перед читанням вірчої із Риму
Хай тиші зажадають.
Генріх А навіщо?
її вже раз прочитано прилюдно
І повноважність визнано всіма,-
Шкода часу.
Вулсі Хай буде так. Ну, далі.
Писар Кажи: "Генріху, королю англійський, стань пе-
ред судом!"
Покликач Генріху, королю англійський, стань перед судом!
Генріх Я тут.
Писар Кажи: "Катаріно, королево англійська, стань
перед судом!"
Покликач Катаріно, королево англійська, стань перед су-
дом!
Королева мовчки підводиться з крісла, минаючи суддів, підходить до короля і,
впавши перед ним на коліна, починає говорити.
Катаріна Сер, прошу вас, вчиніте правосуддя
І згляньтеся на мене: перед вами
Нещасна жінка, бідна чужениця,
Бо родом я не з ваших володінь.
Небезсторонні судді — і навряд
Чи тут мене судитимуть, як друга.
Ой леле, сер,— у чім я завинила?
Чим прогнівила вас, аж через суд
Ви змушені від мене відцуратись,
Позбавивши прихильності своєї?
Бог свідок — я дружиною була
Сумирною і вірною, в усьому
Корилась волі вашій, боячись
В неласку впасти; як раба, читала
З обличчя вашого — радіть мені
Чи плакати. Коли хоч раз єдиний
Перечила я вашому бажанню
А чи бажала не того, що ви?
Кого із ваших друзів не любила —
Не прагнула любити, хоч і знала,
Що дехто — ворог мій? Кого з моїх,
Якщо вони на гнів ваш заслужили,
Любила й далі? Ні, таким відразу
Було відмовлено в посаді. Сер,
Я двадцять літ жона вам і під серцем
Носила не одне дитятко ваше:
Якщо ви годні довести мені
Бодай одну за весь цей час провину
Супроти честі чи обітниць шлюбних,
Обов'язку мойого, чи любові,
Чи вашої священної особи,
То, ради бога, проженіть мене,
І хай зневага чорна скрізь для мене
Позачиняє двері, тим самим
Суд найсуворіший вчинивши. Сер,
Король, ваш батько, славився умом
Тверезим та розсудливим, в чім рівних
Собі не мав; також про Фердїнанда,
• Вітця мого, казали, що такого
Розумного правителя не знала
Іспанія давно.І безперечно,
Що й мудре віче скликали вони
З усіх держав, де справу цю як слід
Розважили і визнали законним
Мій шлюб із вами. Сер, заждіть ласкаво,
Щоб я могла поради запитати
В іспанських друзів; ну, а ні... На бога,-
Робіть тоді, як знаєте!
Вулсї Зверніться
До будь-кого з оцих святих отців:
Усе то люди надзвичайних знань
І чистоти душевної,— цвіт краю
Зібрався тут, щоб вас обороняти.
А зволікання ваші — це безглуздя.
Все робиться заради вас самих,
Для вашого ж спокою і для того,
Щоб уляглись тривоги короля.
Кампеюс Його преосвященство каже правду.
Отож не зволікати треба, пані,
А дати змогу іншій стороні
Обгрунтувати позов.
Катаріна Кардинале,
До вас звертаюсь.
Вулсі Слухаю, міледі.
Катаріна Сер, я близька плачу, та пам'ятаю,
Що я ще королева (радше, здавна
Себе вважала нею) — що принаймні
Я — донька короля; і сльози ці
Я в іскри оберну вогняні!
Вулсі Згода;
Лиш будьте терпеливі.
Катаріна Після вас,-
Як ви впокоритесь! Та ні,— я перша,
Щоб бога не прогнівати. У мене
Є всі підстави думати, що ви —
Мій ворог; через те я протестую:
Ви — не суддя мені! Хто ж, як не ви,
Між мною й королем огонь роздмухав?
Нехай його господні сльози згасять!
Повторюю: я — проти, цілим серцем;
Я не бажаю мати за суддю
Того — кажу іще раз,— хто мені
Найзліший ворог і, гадаю, правді
Також не друг!
Вулсі Я впевнений, що це
Не ви говорите: ні, це не ви —
Прообраз милосердя і взірець
Поступливої, лагідної вдачі
Та мудрості, незвичної для жінки!
Ви кривдите мене, міледі: я
Не маю зла на вас: я перед вами,
Як перед будь-ким, чистий. Що ж до того,
Що я зробив уже чи ще зроблю,-
На це мене уповноважив Рим,
Вся римська консисторія. А те,
Що я "вогонь роздмухав", це неправда.
Король-бо тут, між нас; коли б він знав,
Що вчинку власного зрікаюсь я,
О, як би він зганьбив мене — й по праву —
За цю брехню! Не менш, ніж ви — за правду.
Він знає — вільний я від звинувачень,
Та не від кривдних ваших підозрінь.
Отож у нім я бачу й лік собі;
А яік один тут — визволити вас
Від цих думок. І, перш ніж їх величність
До слова дійде, прошу вас, міледі,-
Ізнову зважте все, що ви сказали,
І більше не кажіть.
Катаріна Ох, лорде, лорде!
Я проста жінка й надто вже слабка,
Щоб встояти перед таким лукавством!
Ви на словах покірні та сумирні,
І сан свій повиваєте у шати
Покори та смирення,— серце ж ваше
Кипить від злоби, чванства та пихи.
Ви, з ласки долі й короля, найнижчі
Щаблі переступили без труда
И тепер будь-що пнетесь туди, де влада
Намісником, драбантом вашим стане
І буде вам, як служка, догоджати!
Ви дбаєте за власний гонор більше,
Ніж за своє покликання високе.
Повторюю — мені ви не суддя!
Отут, при всіх, звертаюся до папи:
Я розповім їх святості про все,-
Хай судить він!
(Кланяється королю, наміряючись іти геть)
Кампеюс Уперта ж королева!
Перечить суддям, в чомусь винуватить,
Зневажує права їх... Кепська справа!
Вона іде таки!
Генріх Поклич іще раз!
Покликач Катаріно, королево англійська, стань перед су-
дом!
Церемонійм. Верніться, леді,— кличуть...
Катаріна Вам-бо що?!
Ідіть, куди ішли. Покличуть вас —
Вертайтеся! О боже, сил немає,
Вони мене замучили! Ідіть,
Ідіть собі: я тут не хочу бути
Ані хвилинки й більше не прийду
На жоден їхній суд!
Королева з почтом виходить.
Генріх Як знаєш, Кет...
Коли хто-небудь скаже, що у нього
Дружина краща, ніж моя,— не вірте,
Лукавить він. Ні, ти єдина, Кет,-
Якби чесноти рідкісні твої —
І доброта, і лагідність святої,
Турботливість дружини, що в покорі
Повелівати вміє, і постава,
Велична й шаноблива водночас,-
Коли б усі вони заговорили,
Сказали б — ти єдина, королева
Над королевами! її шляхетність
Правдива, бо в крові; і саме так —
Шляхетно — повелась вона зі мною.
Вулсі Величносте, я вас прошу покірно,
Щоб ви уголос зволили сказати
Отут, при всіх — тому що, де мене
Окрадено і зв'язано, там мушу
Звільнитися від пут, хоча від цього
Не зразу і не зовсім легше стане,-
Чи я коли заводив мову з вами
Про справу цю? Чи сумнів заронив
Якийсь, що міг вас навести на неї?
Чи, опріч дяки богу за таку
Чудову королеву, хоч слівце
Зронив коли найменше, що б могло
Покривдити її чи ущемити
її становище?
Генріх Ні, кардинале,
Ви в тім не винні, і, під словом честі,
Я вас звільняю від оскаржень. Зайве
Учити вас, що не один вам ворог:
Чому, і сам не знає, а проте,
Мов пес надвірний, гавкає до спілки;
Такий хтось і підбурив королеву.
Ні, ви не винні.