Потім вона й сама лягла до нього й почала домагатися від нього якихось таємниць, але він не міг їй нічого сказати, й вона ужарт чи справді лютувала, тузувала його, прислухалася до його серця, підставляла йому власні груди ніби для такого самого вислухування, на що не могла спокусити Карла, притискалася голим животом до його тіла, шастала своїми руками так огидно в нього між ногами, що він плутався головою в подушках, потім терлася своїм животом об його тіло, і тоді здавалося йому, наче б вона ставала частиною його самого, і з цієї причини його опадало почуття туги за чиєюсь допомогою. Плачучи вирвався він нарешті до своєї кімнати, під безнастанні вислови з її боку жадань наступних зустрічей. Отак воно було насправді, а дядько зумів з цього всього виснувати цілу велику історію. А куховарка, як видно, пам'ятала про нього й повідомила про його прибуття до Америки. З її боку це було справді добре подумане, і він при нагоді радий був би виявити їй свою вдячність.
— А тепер, — вигукнув сенатор, я хочу чути від тебе одверте слово: дядько я тобі чи ні.
— Ти мені дядько, — мовив Карл і поцілував його руку, за що дістав поцілунок у чоло. — Я дуже радий, що зустрів тебе, але ти помиляєшся, якщо думаєш, що мої батьки говорять про тебе тільки погане. Та й незалежно від того у твоїх словах є окремі помилки, тобто я хочу сказати, що в дійсності не все так відбувалося. Та ти звідси й не можеш так добре судити про події, а крім того, я думаю, що з того не буде великої шкоди, як ці панове про справи, які в дійсності далекі для них, будуть у деталях дещо неточно поінформовані.
— Добре сказане, — зауважив сенатор, підвів Карла до капітана, помітно зацікавленого усім, що сталося, й запитав: — Чи не прегарного небожа я маю?
— Я щасливий, — мовив капітан з таким поклоном, який можуть віддати тільки військово вишколені люди, — пізнати вашого небожа, пане сенаторе. Велика честь для мого корабля, що він став місцем такої зустрічі. Але подорож на середньому чардаку була дуже прикра, та хто міг знати, кого там везеш. Тепер ми робимо все можливе, щоб якомога улегшити людям подорож на середньому чардаку, Багато більше, ніж, наприклад, американські лінії, але зробити з такої подорожі одне суцільне задоволення усе ще не вдалося.
— Та мені воно не шкодило, — мовив Карл.
— Воно йому не шкодило! — повторив, голосно сміючися, сенатор.
— Лише що, боюся, пропала моя валіза, — і, кажучи це, Карл пригадав усе, що сталося і що належало ще зробити, поглянув навколо й побачив, що всі присутні навколо, мовчазні в зосередженні й подиві на своїх місцях, спрямували свої погляди на нього. Лише портовим службовцям, скільки можна було зрозуміти з їх суворих, самовдоволених облич, видно, шкода було, що вони з'явилися тут у такий не відповідний час; самі кишенькові годинники, які вони тепер поклали перед собою, здавалися їм важливішими від усього, що в цій кімнаті сталося й могло ще статися.
Перший, хто після капітана висловив свої почуття, був, дивним чином, саме шмаровоз:
— Сердечно вітаю вас, — мовив він і потряс Карлові руку, чим хотів висловити і ніби своєрідне визнання. Коли ж він виявив намір з подібним словом звернутися й до сенатора, той ступив крок назад, ніби хотівши сказати, що шмаровоз забагато дозволяє собі, і той негайно зупинився.
Решта ж побачили тепер, що мають робити, і з галасом оточили колом Карла й сенатора. Дійшло до того, що Карл вислухав навіть поздоровлення від Шубаля, прийняв його й подякував. Останніми приступили до товариства, коли все заспокоїлося, портові службовці і промовили пару англійських слів, справивши тим досить смішне враження.
Сенатор, бувши в тому доброму настрої, коли хочеться щасливу нагоду висмакувати до решти, вирішив для себе й присутніх доповнити розповідь і другорядними деталями, що, звичайно, всі не тільки схвалили, а й з інтересом вислухали. Отож він звернув увагу на те, що всі згадані в листі куховарки особливі Карлові прикмети виписав до свого нотатника, щоб у відповідну мить скористатися ними. І під час нестерпно нудної балаканини шмаровоза не з якою іншою метою, як тільки щоб самому собі зосередитися, витягнув з кишені нотатник і, звичайно, не надто досконалі детективні прикмети Карлового вигляду, подані в листі куховарки, почав порівнювати з живим його виглядом.
— Й отак знаходять свого небожа! — закінчив він таким тоном, наче б ще раз хотів вислухати поздоровлення.
— Як буде тепер з шмаровозом? — запитав Карл слідом за останньою розповіддю дядька. Йому здавалося, що в теперішньому його новому становищі він може висловити все, що мас на думці.
— Шмаровоз дістане те, на що заслуговує, — відповів сенатор, — і що вважатиме за потрібне зробити капітан. Я гадаю, що всі ми маємо шмаровоза досить і більше, ніж досить, в чому погодиться зі мною кожен з тут присутніх.
— Алеж не про це йдеться, якщо мова про справедливість, — сказав Карл. Він стояв між дядьком і капітаном і вважав, що, ймовірно, вже самою цією позицією впливає на вирішення справи.
А проте шмаровоз виглядав так, наче б і не мав жадної надії на корисне для нього вирішення справи. Він тримав руки півзасунутими за пасок штанів, який у висліді збуджених його рухів виліз наверх разом зі скрайками узорчастої сорочки. Але його це зовсім не турбувало; усі свої жалі він висловив, тепер хай ще бачать лахміття на ньому, а тоді хоч і винесуть геть. Він уявив собі, що служка і Шубаль, як найнижчі тут ранґою, мають зробити йому цю добру послугу. Хай тоді Шубаль має спокій і не буде впадати в розпач, як дозволив собі висловитися головний касир. Капітан зможе набирати собі самих румунів, щоб уже всі й говорили тільки по-румунському, і може, все й справді пішло б на краще. Ніякий шмаровоз не буде вже базікати при головній касі, хай лише прихильно запам'ятається лише останнє його базікання, бо, як сенатор виразно це висловив, воно посередньо допомогло йому впізнати небожа. Цей небіж часто раніше звертався до нього по допомогу й за ці послуги висловив належну подяку ще раніше перед спізнанням з дядьком; шмаровоз і не думав тепер вимагати від нього ще чогось. А поза тим, хай він буде й небожем сенатора, але йому далеко до капітана, а саме з капітанових уст і падали ворожі слова. — Як це й відповідало його настроєві, шмаровоз намагався і не дивитися в бік Карла, та, на жаль, у цій ворожій кімнаті постать Карла була єдиним пунктом, на якому могли спочити його очі.
— Не помиляйся в оцінці ситуації, — звернувся сенатор до Карла, — можливе, що мова точиться навколо питання справедливості, але одночасно й навколо питання дисципліни. І те й друге, зокрема ж треба підкреслити останнє, — належить до компетенції пана капітана.
— Так воно й є, — мугикнув шмаровоз. Ті, що зауважили й зрозуміли ним сказане, здивовано усміхнулися.
— Ми ж капітанові з його клопотами, які особливо нагромаджуються тепер з прибуттям до Нью-Йорку, так довго перешкоджаємо, що вже давно надійшла пора залишити корабель, а не на додаток до всього ще й дозволяти собі зовсім не доцільне втручання в цю сварку двох машиністів, перетворюючи її ніби на якусь значну подію. Я розумію, зрештою, зовсім добре твої наміри, любий небоже, але саме це й дає мені право якнайшвидше вивести тебе звідси геть.
— Я негайно ж накажу подати вам до диспозиції човен, — мовив капітан, навіть, на великий подив Карла, не зареаґувавши жодним зауваженням на дядькові слова, які поза всяким сумнівом можна було розглядати як вислід дядькового самоприниження. Головний касир прожогом кинувся до письмового столу й передав телефоном наказ капітана старшому над човнами.
"Час наглить, це правда", — подумав Карл, — "але я, нікого не образивши, нічого не можу зробити. Не можу ж я залишити дядька, коли він щойно мене знайшов. Капітан, щоправда, ввічливий, але тільки й усього. На дисципліні й кінчається його ввічливість, і дядько сказав йому це зовсім щиро. З Шубалем я не хочу говорити, мені навіть шкода, що я потиснув йому руку. А вся решта, що тут є, — покидьки".
З цими думками він повільним кроком підійшов до шмаровоза, витягнув його правицю з-під паска і потримав її, граючись, у своїй.
— Чому ти нічого не сказав? — запитав він. — Чому погоджуєшся з таким розв'язанням твоєї справи?
Чоло шмаровоза взялося зморшками, ніби він шукав вислову для того, що хотів сказати, а потім подивився на Карла і його руку.
— З тобою повелися несправедливо, як ні з ким іншим на кораблі, я знаю це зовсім певно. — І Карл рухав пальцями своєї руки між пальцями шмаровоза, який блискучими очима розглядався навколо, ніби відчуваючи блаженство, якого ніхто не може йому позаздрити.
— Таж ти мусиш боронитися, так і ні казати, інакше ці люди не матимуть уявлення, де правда. Обіцяй мені, що послухаєш мене, бо сам я, боюся, з багатьох причин не зможу тобі чимось допомогти.
І тоді, цілуючи руку шмаровоза, Карл заплакав, узяв ту засмальцьовану, майже без ознак життя руку й притиснув її до своєї щоки, як ту коштовність, яку мав утратити. Тут поруч нього опинився дядько сенатор і потягнув його геть, щоправда, дуже лагідно.
— Шмаровоз, виглядає, мусів зачарувати тебе, — сказав він і поглянув багатозначно через голову Карла на капітана. — Ти почував себе всіма покинутим і тоді знайшов шмаровоза; тепер ти маєш почуття вдячності до нього, і це достойне хвали. Але не гайся з цим, хоча б з уваги на мене, занадто довго і зрозумій своє нове становище.
Перед дверима зчинився галас, чути було вигуки, і складалося враження, наче б хтось брутально стукав у двері. Зайшов один матрос, дещо неохайний, підперезаний дівочим фартушком.
— Там за дверима люди, — вигукнув він і розвернув лікті навколо себе, гейби повертався в натовпі. Врешті отямився й хотів відсалютувати капітанові, та щойно тоді помітив фартушок, зірвав його й кинув на підлогу з вигуком: — Справді, яка гидота: вони підперезали мене дівочим фартушком. — Аж тоді вистукнув закаблуками й відсалютував. Хтось спробував засміятися, але капітан суворо зауважив:
— Це називається в мене добрим настроєм. Хто там за дверима?
— То мої люди, — мовив Шубаль, ступаючи вперед, — я уклінно прошу вибачення за їх непристойну поведінку. Коли океанська подорож лишається позаду, люди часто починають дуріти.
— Кличте їх негайно сюди! — наказав капітан і, відразу ж обернувшися до сенатора, сказав ввічливо, але швидко: — Будьте тепер такі ласкаві, шанований пане сенаторе, слідуйте зі своїм небожем за цим матросом, який заведе вас до човна.