Смертна ніч

Будьте ласкаві поводити себе так само і в ролі детектива.

Чи не здається вам, що якби доктор Мандел довів Вільєрса до смерті і сфабрикував собі алібі, то йому слід було діяти набагато простіше? Навіщо було сканувати доповідь чи навіть удавати, ніби хтось так зробив? Він міг просто забрати її. Хто ще знав про її існування? Фактично ніхто. Вільєрс був патологічно недовірливий. Отже, є всі підстави гадати, що він нікому не розповідав.

Ніхто, за винятком доктора Мандела, не знав, що Вільєрс виступатиме на Симпозіумі. Про це не повідомляли. Тези доповіді не публікувались. Отже, доктор Мандел міг абсолютно спокійно взяти доповідь і непомітно вийти.

Навіть якби він довідався, що Вільєрс розповідав про неї однокурсникам, то що з того? Який доказ мали б його однокурсники, крім голослівного твердження людини, яку вони самі схильні вважати за напівбожевільну?

І, оголошуючи натомість, що папери Вільєрс а знищено, заявляючи, що його смерть не зовсім природна, розшукуючи сканерну копію, — коротше, всіма своїми діями доктор Мандел накликає на себе щонайбільшу підозру. А в той час йому, скоївши умисний злочин, найпростіше було б сидіти тихо. Якби він справді був злочинцем, то це був би найдурніший, найтупіший з усіх, кого я будь-коли знав. А доктор Мандел, зрештою, до таких не належить.

Тальяферро напружено думав, але не знаходив, що сказати.

— Так хто ж тоді це вчинив? — озвався Райджер.

— Один з вас трьох. Це ясно.

— Але хто саме?

— О, це також ясно. Я знав ім'я винного вже тоді, коли доктор Мандел завершував свою розповідь.

Тальяферро дивився на зухвалого опецькуватого екстратеролога з неприхованою відразою. Цей блеф не лякав його, але на двох інших, здається, таки подіяв. Райджерові губи випнулися вперед, а у Каунаса обвисла щелепа і він скидався на недоумка. Вони були схожі на риб — і один, і другий.

— Хто ж він? Скажіть нам нарешті, — зажадав Тальяферро.

Ерт кліпнув очима.

— Спочатку я хочу внести цілковиту ясність, що найбільше важить передача маси у просторі. Її ще можна врятувати.

Мандел, усе ще нахмурений, кинув роздратовано:

— Що за чортівню ти верзеш, Ерте?

— Той, хто сканував доповідь, мабуть, переглядав те, що він сканував. Я сумніваюся, щоб у злочинця був час і цілковите самовладання уважно прочитати її, та коли й так, то я сумніваюся, щоб він міг усе запам'ятати, принаймні свідомо. Але ж існує Психічний Зонд. Якщо злочинець хоч побіжно глянув на доповідь, то хоч раз відбите на сітківці ока можна зняти зондуванням.

Присутні тривожно перезирнулися.

Ерт одразу ж відреагував:

— Не слід боятися Зонда. Належним чином виконана операція цілком безпечна, надто коли людина пропонує досліджувати себе добровільно. Випадки травм, як правило, спостерігаються в разі зайвого опору. Це щось на зразок психічного відриву, розумієте? Отже, якщо винуватець признається сам, то нехай цілком покладеться на мене...

Тальяферро розреготався. Раптовий регіт різко пролунав у тривожній тиші кімнати. Психологічний тест! Так прозоро і наївно!

Така реакція, здавалося, ледь спантеличила Венделла Ерта, і він, серйозно поглянувши на Тальяферро крізь свої окуляри, додав:

— У мене досить впливові зв'язки в поліції, щоб провести зондування цілком конфіденційно.

— Але ж я не робив цього! — розлючено запротестував Райджер.

Каунас заперечно похитав головою.

Тальяферро зневажливо промовчав.

Ерт зітхнув.

— Тоді я вимушений назвати винуватця. Йому це може загрожувати травмою. Умови зондування стануть жорсткішими. — Ерт міцніше стис руки на животі, його пальці засіпалися. — Доктор Тальяферро вже звернув нашу увагу: плівку сховано на віконному карнизі так, що її нелегко було виявити чи пошкодити. Я погоджуюся з ним.

— Дякую, — сухо кинув Тальяферро.

— Однак, чому віконний карниз може видатися комусь надійним сховком? Поліція, безперечно, шукала б і там. Сховок було викрито навіть і без поліції. Чому хтось волів усе-таки вибрати місце зовні будівлі як найбезпечнішу схованку? Очевидно, що так міркує особа, яка тривалий час жила в безповітряному світі і звикла до думки, що ніхто не поткнеться за межі герметичного приміщення без належних захисних приготувань.

Жителеві Місяця, приміром, всяка криївка поза Місячним Куполом здаватиметься порівняно надійною. Людина рідко зважується виходити, та й то лише при доконечній потребі. Отже, злочинець, шукаючи надійний сховок, переборює труднощі, коли відчиняє вікно, бо відкривається простору, який підсвідомо вважає вакуумом. Ну, тут йому допомагає рефлективна думка: "Зовні жилої структури безпечно".

— Чому ви згадали Місяць, докторе Ерт? — крізь заціплені зуби процідив Тальяферро.

— Лише, — лагідно відповів Ерт, — заради прикладу. Все, що я сказав, однаковою мірою стосується вас трьох. А тепер ми наблизилися до вирішального моменту, до суті смертної ночі.

Тальяферро спохмурнів.

— Ви маєте на увазі ніч смерті Вільєрса?

— Я маю на увазі будь-яку ніч. Подумайте, навіть припускаючи, що віконний карниз є надійним сховком, чи хтось із вас такий божевільний, щоб вважати його за надійний сховок для світлочутливої плівки! Звісно, сканерна плівка не дуже чутлива і передбачена для всяких несприятливих обставин. Розсіяне нічне світло на неї практично не діє, а от розсіяне денне світло засвітило б її за кілька хвилин, зате прямі сонячні промені — вмить. Це всім відомо.

— Конкретніше, Ерте, — підігнав Мандел, — куди ти хилиш?

— Ти намагаєшся підганяти мене, — сказав Ерт, ображено закопиливши губи, — а я хочу вам розтлумачити все детально. Злочинець понад усе бажав зберегти плівку неушкодженою. Адже записане там мало величезну вагу для нього і для всього людства. Чому ж він сховав плівку там, де ранкове Сонце неминуче знищить запис? А тому, що він взагалі не сподівався ранкового Сонця. Ніч він вважав, так би мовити, невмирущою, вічною.

Але ночі не безсмертні. На Землі вони вмирають, поступаючись місцем дню. Навіть, зрештою, шестимісячна полярна ніч — смертна. Ночі на Церері тривають лише дві години, ночі на Місяці — два тижні. Вони також смертні, і доктор Тальяферро, і доктор Райджер добре пам'ятають, що після ночі неодмінно настає день.

Каунас зірвався на ноги.

— Але ж зачекайте...

Тепер Венделл Ерт звертався тільки до нього:

— Зволікати далі немає жодної потреби, докторе Каунас. Меркурій — єдине досяжне тіло у Сонячній системі, завжди звернене до Сонця одним боком. Навіть беручи до уваги лібрацію, повних три восьмих його поверхні є царством темряви і ніколи не бачать Сонця. Полярну Обсерваторію якраз збудували на межі вічної ночі. Тому за десять років ви звиклися з думкою, що ніч невмируща, що темний простір вічно в пітьмі. Тому ви й довірили світлочутливу плівку земній ночі, забувши у стані нервового збудження, що вона приречена вмерти...

— Стривайте... — затинаючись знову подав було голос Каунас.

Ерт був невблаганний.

— Тут казали, що коли Мандел покрутив поляризатор в номері Вільєрса, ви зойкнули від сонячного світла. Від набутого страху перед Сонцем на Меркурії? Чи, може, ви раптом збагнули, що зробило сонячне проміння з вашими планами? Ви кинулись до вікна. Щоб відрегулювати поляризатор чи побачити знищену плівку?

Каунас упав на коліна.

— Я не хотів цього. Я хотів порозмовляти з ним, тільки порозмовляти з ним, а він розкричався і впав. Мені здалося, що він помер, я подумав, що доповідь у нього під подушкою, все сталося само собою. Одне потягло за собою інше, і поки я отямився, то вже не зміг нічого поправити. Але я не хотів цього. Клянуся.

Вони оточили його півколом, і Венделл Ерт дивився на ридаючого Каунаса з жалістю в очах.

Приїхала і поїхала санітарна машина. Тальяферро нарешті змусив себе через силу звернутися до Мандела:

— Сподіваюся, сер, що все сказане нами сьогодні не залишить надто прикрих почуттів.

Мандел так само вимушено відказав:

— Гадаю, нам краще забути якомога більше з того, що сталося тут протягом останньої доби.

Вони були вже біля виходу, готові піти геть, коли Венделл Ерт висунув своє усміхнене обличчя і сказав:

— Ще, знаєте, залишилося питання про мій гонорар.

Мандел збентежено застиг на місці.

— Не про гроші мова, — одразу ж запевнив Ерт. — Але коли буде змонтовано першу установку передачі маси для людини, то я хотів би зарезервувати подорож для себе.

З обличчя Мандела все ще не сходила збентеженість.

— Агов, спинися. До подорожей у космосі ще дуже далеко.

Ерт квапливо похитав головою.

— Не космос. В жодному разі. Я хотів би побувати у Нижніх Водоспадах, штат Нью-Гемпшір.

— Гаразд. А навіщо це тобі?

Ерт звів очі до стелі. На відвертий подив Тальяферро обличчя екстратеролога виказувало суміш сором'язливості і завзяття.

— Колись, — відповів Ерт, — давненько вже, я знав там одну дівчину. Відтоді минуло вже багато років... але часом я думаю...

Айзек Азімов

Інші твори цього автора:

Дивіться також: