Я обернувся до Нгали і сказав:
— Закрий йому очі.
Ні за що на світі не хотів би я ще раз прочитати в них це німе звинувачення!
— Я казати, казати…
Все знову набуло звичного вигляду. Я згадав, що Джім з'їв майже весь гриб, а раз так, то ці картини мали подіяти на нього з більшою силою, ніж на мене, що він, можливо, навіть міг розрізняти слова, знущання, благання, яких я не чув. Може, він не зазнав тієї рятівної слабості, котра змусила мене заплющити очі, щоб вирватися з цього жорстокого світу, який воскрес, аби мучити нас. Я надто добре знав і його самого, і його переконання, я розумів, наскільки вразило його це жахливе руйнування міста, а головне — трагічна неможливість втрутитись. А може, він теж помітив неймовірну схожість зі мною головного героя драми, що відбулася перед нами? Легенди про мого прадіда Ноя склали частину фольклору Джорджії… Скільки суворості було в непорушному погляді Джіма! Швидше за все, вій помер від болю й ненависті…
— Що бачити біла людина? — допитувався Нгала.— Що прогнати життя людини лнага?
Важкі повіки назавжди сховали Джімові очі.
— Та нічого, — швидко сказав я.— Як і я, він бачив тільки тіні. Але у нього хворе серце. Бідолашний Джім!
Останні слова я додав тому, що побачив повні сліз очі чорношкірого — моя надмірна байдужість могла б його здивувати. Проте вже багато, багато років я не відчував себе таким вільним. Ставало жарко, і голод нагадав про себе.
Джерело: Колиска на орбіті: Оповідання. — К.: Веселка, 1983.
Переклад: Віктор Баранов