Доброго ранку, тату.
ГАЛІЛЕЙ. Чому так рано?
ВІРДЖІНІЯ. Ми з синьйорою Сарті йдемо до вранішньої меси. Людовико теж піде. Яка була ніч, тату?
ГАЛІЛЕЙ. Світла.
ВІРДЖІНІЯ. Можна, я гляну в телескоп?
ГАЛІЛЕЙ. Навіщо? (Вірджінія не знаходить відповіді). Це ж тобі не цяцька.
ВІРДЖІНІЯ. Ні, тату.
ГАЛІЛЕЙ. Власне кажучи, ця труба — сама облуда, ти це скоро почуєш скрізь. За три скуді її можна буде купити на вулиці, а винайдена вона ще раніше в Голландії.
ВІРДЖІНІЯ. А ти щось нового побачив на небі?
ГАЛІЛЕЙ. То все тобі нецікаве. Лише кілька тьмяних плямок від великої зірки зліва; якось треба буде звернути на неї увагу. (Звертаючись до Сагредо). Мабуть, я їх назву "зорями Медічі" на честь великого герцога Флоренції. (Знову до Вірджінії). Тобі, Вірджініє, ось що буде цікаво: ми, можливо, переїдемо до Флоренції. Я написав туди листа із запитанням, чи не візьме герцог мене придворним математиком.
ВІРДЖІНІЯ (сяє). При дворі?!
САГРЕДО. Галілео!
ГАЛІЛЕЙ. Дорогий, мені потрібен вільний час, щоб доводити своє. І я люблю м’ясо. Нарешті, на цій посаді мені вже не треба буде втовкмачувати приватним учням Птолемеєву систему, а матиму час, час, час, час обгрунтувати мої докази, бо того, що я маю тепер — не досить. Це пусте, мізерні дрібниці, з якими сором виходити на люди. Адже покищо немає жодного підтвердження того, що якесь небесне тіло обертається навколо Сонця. Але я знайду такі докази, знайду — переконливі для кожного — для синьйори Сарті чи для самого папи. Єдине, чого боюсь: а що, коли мене флорентійський не візьме.
ВІРДЖІНІЯ. А певне, що візьмуть, тату, — з твоїми новими зірками і з усім іншим.
ГАЛІЛЕЙ. Іди собі до меси.
Вірджінія виходить.
Я зрідка пишу до високих осіб. (Дає Сагредо листа). Подивись, чи все в ньому гаразд?
САГРЕДО (вголос читає закінчення листа). "Ні до чого так не прагну, як бути ближче до того, хто як вранішнє сонце осяє наш вік". Великому герцогові Флоренції зараз лише дев’ять років.
ГАЛІЛЕЙ. Це то так. Бачу, тобі мій лист здався занадто раболіпним. А я думаю собі, чи не замало він раболіпний, чи не занадто сухий, чи досить низько я в ньому гну спину. Стриманого листа може собі дозволити той, хто має заслуги в доведенні правоти Аристотеля, а не я. Такий, як я, може тільки плазом на череві доскочити більш-менш путнього становища. Ти ж знаєш, я зневажаю людей, яким бракує клепки, щоб набити собі черево.
СИНЬЙОРА САРТІ і ВІРДЖІНІЯ проходять повз них, ідучи до меси.
САГРЕДО. Не їдь до Флоренції, Галілео!
ГАЛІЛЕЙ. Чому?
САГРЕДО. Бо там скрізь панують ченці.
ГАЛІЛЕЙ. При флорентійському дворі є славетні вчені.
САГРЕДО. Лакеї.
ГАЛІЛЕЙ. Я їх ткну носом у телескоп. Адже ченці теж люди, Сагредо. Їх так само ваблять докази. Не забувай, що Копернік хотів, аби вірили його числам, а я хочу тільки, аби вірили власним очам. Коли істина не спроможна оборонятись, вона повинна перейти в наступ. Я їх ткну прямо в цей телескоп — хай дивляться.
САГРЕДО. Галілео, ти ступаєш на страшний шлях. Злощасна та ніч, коли людина пізнає істину. Вірячи в людський розум, вона тільки закриває на світ очі. Так відчайдушно йдуть тільки на шибеницю. Як можуть власть імущі тримати на волі того, хто знає правду, бодай про найвіддаленішу зірку! Невже ти гадаєш, що папа зважить на твою правду, коли ти скажеш йому, що він помиляється? Хіба він не знав того раніше? Гадаєш, він просто запише в свій щоденник: десятого січня тисяча шістсот десятого року — небо скасоване? Як ти можеш іти з республіки в пастку, поставлену князями й ченцями, маючи в кишені правду, а в руці — трубу? Такий недовірливий в своїй науці, ти стаєш легковірним, як дитя, у всьому, що, на твою думку, може прислужитися твоїм прагненням. Ти не віриш в Аристотеля, а віриш у великого герцога Флоренції. Коли ти оце стояв коло телескопа і дивився на зірки, мені видалось, що ти вже стоїш на багатті, а коли ти казав, що віриш в докази, мені запахло горілим м’ясом. Я люблю науку, але ще дужче за неї я люблю тебе, мого друга. Не їдь до Флоренції, Галілео!
ГАЛІЛЕЙ. Якщо тільки візьмуть, поїду.
На завісі з’являється остання сторінка листа:
"Коли відкриті мною нові зірки я називаю високим найменням роду Медічі, то усвідомлюю, що досить було піднести богів і героїв у зоряне небо, щоб уславити їх. В цьому ж разі, навпаки, високе наймення роду Медічі увічнить ці зорі в людській пам’яті. Я ж прагну лишитись у вашій пам’яті як один з найвірніших і найвідданіших слуг ваших і вважаю за найвищу честь стати вашим підданим. Ні до чого я так не прагну, як бути ближче до того, хто, як вранішнє сонце, осяє наш вік.
Галілео Галілей".
4.
Галілей змінив республіку Венецію на Флорентійський герцогський двір. Його відкриття, зроблені з допомогою телескопа, зустріли недовір’я тамтешніх учених.
Старе каже: Я те саме, що було завжди.
Нове каже: ти недобре, то й геть іди.
Дім Галілея у Флоренції. СИНЬЙОРА САРТІ в його кабінеті наладновує все до прийому гостей. Її син АНДРЕА сидить і впорядковує зоряні таблиці.
СИНЬЙОРА САРТІ. Відколи зажили щасливо в цій славній Флоренції, немає кінця поклонам та лестощам. Геть усе місто проходить коло цієї труби, а ти, знай собі, мий підлогу. І що з того? Коли б у тих відкриттях було щось путнє, то про це духовні особи давно вже знали б. Як служила я в монсиньйора Філіппо покоївкою, то за всі 4 роки не змогла повитирати весь порох у його бібліотеці. Грубезні, оправлені в шкіру томи, — аж під саму стелю. Та й не якісь там вірші. Добрий монсиньйор за тією наукою геть і зад відсидів. Хіба така людина могла чогось не знати? Від сьогоднішніх оглядин тільки сорому наберешся. Бо вранці знов ховай від молочаря очі. Знала я, що казати, порадивши йому подати панству по гарненькому шматку баранини перед тим, як дивитися в трубу. Де там! (Передражнює Галілея). "Я маю для них щось інше". (Внизу стукають. Вона заглядає в дзеркальце за вікном). Боже мій, великий герцог вже тут. А Галілей ще в університеті!
Біжить униз по сходах і запрошує великого герцога Тосканського, КОЗІМО ДЕ МЕДІЧІ в супроводі ГОФМАРШАЛА, ДВОХ ПРИДВОРНИХ ДАМ.
КОЗІМО. Я хочу побачити трубу.
ГОФМАРШАЛ. Чи не зволить ваша високість потерпіти, поки прийдуть синьйор Галілей та інші синьйори з університету. (До синьйори Сарті). Синьйор Галілей хотів, щоб панове астрономи перевірили зорі, відкриті ним і названі зорями Медічі.
КОЗІМО. Але вони ж не вірять в трубу, зовсім не вірять. Де ж вона?
СИНЬОЙРА САРТІ. Нагорі, в кабінеті.
Хлопчик киває, показує на сходи і по знаку синьйори Сарті біжить нагору.
ГОФМАРШАЛ (дуже старий чоловік). Ваша високість! (До синьйори Сарті). Конче треба підніматись нагору? Я прийшов лише тому, що вихователь захворів.
СИНЬЙОРА САРТІ. Молоденькому панові нічого не завадить. Там нагорі мій хлопець.
КОЗІМО (зійшовши нагору). Добрий вечір.
Хлоп’ята церемонно вклоняються одне одному. Пауза. Потім Андреа знову береться за свою роботу.
АНДРЕА (явно наслідуючи свого вчителя). Тут у нас просто як у млині.
КОЗІМО. Багато відвідувачів?
АНДРЕА. Товчуться тут кругом, витрішки продають, а нічого не тямлять.
КОЗІМО. Розумію. Це вона? (Показує на трубу).
АНДРЕА. Так, це вона. Тільки без рук!
КОЗІМО. А це що? (Показує на дерев’яну модель Птолемеєвої системи).
АНДРЕА. Це Птолемеєва.
КОЗІМО. Вона показує, як сонце кружеляє, чи не так?
АНДРЕА. Так, кажуть.
КОЗІМО (сідає на стілець, бере модель на коліна). Мій учитель застудився. Тому я вийшов раніше. Тут гарно.
АНДРЕА (неспокійно, нерішуче походжає навколо чужого хлопця, недовірливо поглядаючи на нього. Нарешті, неспроможний більше опиратись спокусі, витягає другу дерев’яну модель — модель Копернікової системи). А насправді, звичайно, отак.
КОЗІМО. Що отак?
АНДРЕА (показує модель Козімо). Оце так, як думають, а це (показує свою) так, як є. Земля обертається навколо Сонця, розумієте?
КОЗІМО. Ти справді так думаєш?
АНДРЕА. Авжеж. Це ж доведено.
КОЗІМО. Справді? Хотів би я знати, чому вони взагалі мене не допускали до старого. Вчора ще він був за вечерею.
АНДРЕА. Ви, здається, не вірите, га?
КОЗІМО. Вірю, звичайно.
АНДРЕА. Віддай-но, ти ж навіть не розумієш цього. (Показує раптом на модель, яку держить Козімо).
КОЗІМО. Нащо ж тобі зразу обидві?
АНДРЕА. Віддай! Це тобі не іграшка для хлоп’ят.
КОЗІМО. Можу й віддати, але ж тобі, знаєш, слід бути ввічливішим.
АНДРЕА. Ах ти ж дурень! Чого захотів. Там ввічливо, чи ні, а віддай, бо враз надаю.
КОЗІМО. Геть руки, чуєш! (Починають борюкатись, падають і чубляться на підлозі).
АНДРЕА. Я тобі покажу, як обходитися з моделлю. Будеш?
КОЗІМО. Стій, бо зламалась. Пусти, руку скрутиш.
АНДРЕА. Ось побачимо, чия правда, а чия неправда. Кажи, то Земля крутиться, чи ні? А-ну кажи, бо натовчу.
КОЗІМО. Ніколи! А ти, рудий! Стривай, я навчу тебе чемності.
АНДРЕА. Рудий? То це я рудий?
Мовчки борюкаються. Внизу входять ГАЛІЛЕЙ з групою ПРОФЕСОРІВ УНІВЕРСИТЕТУ. За ними — ФЕДЕРЦОНІ.
ГОФМАРШАЛ. Панове мої, невелика слабість не дозволила синьйору Сурі, наставникові його високості, супроводити сюди його високість.
ТЕОЛОГ. Сподіваюсь, слабість не дуже тяжка?
ГОФМАРШАЛ. О, ні, ні.
ГАЛІЛЕЙ (розчаровано). Значить його високості тут немає.
ГОФМАРШАЛ. Його високість там нагорі. Ласкаво прошу синьйорів не затримуватись. Двір надзвичайно цікавить думка високовченого університету про надзвичайний інструмент синьйора Галілея і про дивовижні нові сузір’я.
Ідуть нагору. Хлоп’ята принишкли, почувши гомін внизу.
КОЗІМО. Прийшли вже. Пусти.
Швиденько встають.
ПАНСТВО (піднімаючись по сходах). Ні, ні, все гаразд. Медичний факультет навіть припускає, що у старому місті можуть бути випадки захворювання на чуму.
— При такій температурі, як зараз, міазми мають вимерзнути.
— Найгірше в таких випадках — паніка.
— Нічого, крім звичайних для цієї пори простудних хвороб, і тільки.
— Ніякої підозри.
— Все, все гаразд.
Привітання нагорі.
ГАЛІЛЕЙ. Ваша високосте, я щасливий, що мені дозволено у вашій присутності ознайомити шановних професорів вашого університету з деякими новинками.
Козімо церемонно кланяється до всіх, до Андреа теж.
ТЕОЛОГ. Тут, здається, щось поламалось.
Козімо хутко нахиляється і чемно передає Андреа поламану модель. Тимчасом Галілей непомітно ховає другу.
ГАЛІЛЕЙ (коло телескопа).