Опір путінському режиму

Ми благали його їхати, але він вірив, що Росія змінилася у кращій бік, і що верховенство законів обов'язково його захистить.

Ми подумали, що в Росії йому стане в пригоді допомога Заходу. Тут багато адвокатів-захисників. Але нам потрібен був адвокат, який працює на випередження. Поки я шукав такого спеціаліста, чотири юристи не домовляючись назвали одне прізвище — Джон Москоу. Це викликало у мене посмішку.

Джон Москоу пропрацював 33 роки в офісі окружного прокурора Нью-Йорка і був там одним із найвойовничіших прокурорів. Він бився з корупцією і міжнародними фінансовими злочинами та виступав головним обвинувачем у відомій справі проти Міжнародного банку кредиту та комерції (Bank of Credit and Commerce International), який опинився у центрі дуже гучного скандалу з відмиванням грошей. Він також вів справу проти керівників вищої ланки американського конгломерату компанії "Тайко" (Tyco), а саме — генерального виконавчого директора та фінансового управителя, які були визнані винними в розкраданні сотень мільйонів із компанії. В середині 2000-х Джон Москоу зайнявся приватною практикою і заразом став партнером у престижній міжнародній юридичній фірмі в Нью-Йорку — "Бейкер-Гостетлер".

У вересні 2008 року я зв'язався з "Бейкер-Гостетлер". Від секретарки Джона я дізнався, що, на щастя, він у цей момент був в Англії, на Міжнародному симпозіумі щодо запобігання фінансових злочинів у Кембриджі. Вона запропонувала організувати зустріч в нашому лондонському офісі.

Людина, що з'явилася через декілька днів, ніяк не нагадувала знаменитого та безжального бійця зі злочинністю. Зросту він був нижче середнього, із сивиною, з невеличкою амбліопією ("лінивим оком") та виглядав, скажемо відверто, трохи незграбним.

Я спробував почати зі світської бесіди, але вона явно не задалася — або він не бачив у цьому сенсу, або не знав, як її підтримати. Але коли я поклав перед ним нашу презентацію з перерахунком вчинених проти нас злочинів у хронологічному порядку, він пожвавішав та почав ставити запитання.

— Це підполковник Кузнєцов, — сказав він, вказуючи пальцем на фото людини, яка керувала обшуками у наших офісах. — Треба обов'язково документально підтвердити, що відбувалося під час обшуків, що він вилучив і де ці документи потім виплили.

— Добре, — сказав я, — вони залишили опис вилученого.

— А це офіційний документ? — Він посміхнувся.

— Звичайно, — відповів я. — Росія є країною бюрократії, що перемогла. Вони все скрупульозно документують.

— Прекрасно! — Він перегорнув декілька сторінок презентації. — Так. А ось ці печатки та сертифікати, вони...

— Так, їх використали для переєстрації наших компаній.

— Якщо ця справа коли-небудь дійде до суду в США, вам знадобиться експерт, який зможе пояснити, як працюють печатки в Росії та чому вони такі важливі. Є хто-небудь характерний?

Мені дуже сподобалося, як мислив цей чоловік. Ідея суду в Америці була прекрасна — і чому вона раніше не спадала мені на думку?

— Я впевнений, що Сергій Магнітський зможе дати свідчення, — відповів я. — Він дуже грамотний юрист.

— Відмінно. Ключ до успіху в суді — якість свідчень і репутація свідків.

— Вас не лякає той факт, що ми будемо боротися з дуже небезпечними людьми? — спитав я.

— Білле, я витратив більшу частину свого життя відправляючи небезпечних типів за ґрати. Це моя робота.

Тепер я зрозумів, чому він заробив таку репутацію, і дуже захотів бачити його у нашій команді.

4. Сліди на снігу

Літо 2008 — осінь 2009 року

Такий цинізм настільки зачепив Сергія Магнітського, що через п'ять днів він уже давав свідчення у Слідчому комітеті РФ, попри очевидну небезпеку. Намагаючись захистити своїх колег, він розповів, що та сама група шахраїв, яка стоїть за крадіжкою наших компаній, також викрала з бюджету 230 мільйонів доларів[1].

Вже після цих свідчень Сергій виявив нові, ще більш убивчі факти про наших ворогів. Він знайшов документи, які підтверджують, що за рік до розкрадання 230 мільйонів доларів із бюджету ті ж люди вивели з казни ще 107 мільйонів доларів. Це також були податки, сплачені низкою інших компаній.

Здавалось, якщо довести, що ця ж злочинна група використала ту ж схему роком раніше, то звинувачення нас у крадіжці 230 мільйонів доларів розвалиться. Потрібно було терміново оприлюднити цю інформацію. Я зателефонував Джейсону Бушу, англійцю, голові московського бюро щотижневого журналу "Бізнесвік". Я добре знав його ще з часів наших антикорупційних розслідувань щодо "Газпрому", які ми робили у фонді Hermitage.

Джейсон був заінтригований. Своє розслідування за нашими матеріалами він закінчив за два тижні. Що далі він копав, то більше спливало злочинів: та сама група людей переказувала мільярди рублів на рахунки компаній-прокладок, зареєстрованих десь у глушині. Щойно гроші залишали їхні рахунки, ці компанії швидко ліквідовувалися.

До публікації матеріалу Джейсон хотів поговорити з людиною, яка першою виявила ці шахрайські схеми, і домовився зустрітися з Сергієм тет-а-тет. У середині жовтня, прихопивши всі документи, Джейсон вирушив на зустріч із Сергієм до нього в офіс.

За чашкою чаю Джейсон розклав матеріали на столі та дістав диктофон.

— Вибачте, — сказав Сергій, — але я вважав би за краще, щоб наша розмова не записувалася, і не хотів би, щоб ви згадували мене.

— Зрозумів. — Джейсон тямуще прибрав диктофон у кишеню.

— Якщо щиро, то мені трохи страшно, — сказав Сергій, вибачаючись.

— Звичайно, я все розумію, — відповів Джейсон, зосереджуючись на документах. — Ми можемо пройтись цими виписками?

— Давайте.

Після цього вони витратили пів години на кропіткий розбір фінансових документів.

Коли вони підійшли до податкового повернення 107 мільйонів доларів, або 2,9 мільярда рублів, Джейсон запитав:

— А тут може бути якесь законне обґрунтування?

— Я намагався його знайти, — сказав Сергій, — але, на жаль, напрошуються тільки злочинні мотиви.

— Тобто це ще одне незаконне повернення податків, як і у випадку з податками фонду Hermitage?

— Саме так.

Іншого пояснення не могло бути. Фінансові документи наочно це доводили. Та сама злочинна група використовувала один і той же банк, одних і тих же юристів, одні й ті ж податкові інспекції, той самий механізм для крадіжки 107 мільйонів доларів податків з російської казни роком раніше. Вони навіть використовували ті самі документи, просто замінюючи в них дати та назви компаній.

Стаття Джейсона вийшла за місяць. Завдяки їй у наших ворогів з'явилося безліч нових проблем. Тепер їм довелося б відповідати не лише за крадіжку 230 мільйонів доларів, а ще й за 107 мільйонів — тих самих податків з бюджету. Через шістнадцять днів після публікації статті вони відповіли: 24 листопада 2008 року озброєні поліцейські прийшли з обшуком до Сергія додому та заарештували його на очах дружини Наталки та їхнього семирічного сина Микитки. Арешт Сергія доручили тому ж підполковнику Артему Кузнєцову, який проводив обшуки у наших офісах і проти якого Сергій давав свідчення. До цього моменту наші проблеми з владою були швидше віртуальними, але тепер вони взяли заручника.

Найперше, що я зробив, зателефонував Джону Москоу. Він поставився до ситуації з жалем, але, бувши добре знайомим із поведінкою злочинців, одразу сказав:

— Він для них просто розмінна монета! У нього є дружина? Діти?

— Так, і ми підтримуватимемо їх, сплачуючи юридичний захист Сергія та їхнє родинне забезпечення.

— Ви ж не збираєтеся повертатися до Москви, так?

— Ні, ніколи.

— Це добре. Ми розпочнемо таку кампанію, після якої ваше перебування в Росії буде соціально неприйнятним, м'яко кажучи.

— Чудово!

Джон розповів, як бачив план подальших дій.

— Я хочу знати, хто має ці гроші. Пам'ятаєте, як у фільмі "Джері Магуаєр": "Де гроші?"

— Але проблема в тому, що гроші переказуються з одного банку до іншого, з іншого до третього, — заперечив я. — Як ми зможемо простежити весь їхній шлях?

— Якщо вони в доларах, то через Нью-Йорк, — відповів він.

Джон пояснив, що ми зможемо відстежити весь шлях грошей, подавши так званий судовий запит відповідно до статуту 28 §1782 США, простою мовою — запит 1782. Я ніколи про нього не чув, але це звучало багатообіцяльно. Він хотів скористатися перевагою маловідомої особливості міжнародної банківської системи. Будь-які перекази в американських доларах — навіть між двома банками в Росії — проходять через розрахункові (так звані "клірингові") банки в США. Переказ забирає частку секунди, але залишає електронний слід. І оскільки ці клірингові банки перебувають на Мангеттені, всі перекази підпадають під юрисдикцію судів Сполучених Штатів. Якщо ми надішлемо такий запит до банків та отримаємо потрібні дані, то зможемо відтворити шлях цих грошей.

— Крок за кроком, — по-змовницьки промовив він.

— Зрозумів.

— Хороша новина, що суми величезні, а їх завжди простіше відстежити. У наші дні один мільйон можна передати готівкою, а це ускладнює збирання доказів.

— Але тут аж 230 мільйонів доларів, це ж...

— Так і я про це, — не давши мені договорити, обірвав він. — Неможливо пройти засніженим полем з такою сумою, не залишивши слідів.

То був розумний хід. Якщо ми зможемо знайти кінцевих одержувачів грошей, це дасть нам змогу вплинути на ситуацію та витягти Сергія з в'язниці.

Але 11 грудня в Нью-Йорку вибухнув скандал: Берні Мейдоффа звинувачували у створенні найбільшої у світі фінансової піраміди, відомої як схема Понці. Інвестори його фонду втратили немислиму суму 64,8 мільярда доларів. Запитайте, яке відношення його історія має до нашої? Як не дивно, все це позначилося на наших стосунках із Джоном Москоу. Саме після цього скандалу зв'язок із ним перервався.