Бувай, біжу! О четвертій перекличка.
Коли Ежен повернувся в пансіон, на нього вже чекав батько Горіо.
– Дивіться, ось вам лист від неї, – сказав старий. – Який гарний почерк!
Ежен розпечатав листа і прочитав:
"Вельмишановний пане!
– Мій батько сказав мені, що ви любите італійську музику. Я була б щаслива, якби ви зробили мені приємність і зайняли місце в моїй ложі. В суботу співатимуть Фодор і Пеллегріні, – певна, що ви не відмовитесь. Пан де Нусінген разом зі мною просить вас пообідати з нами запросто. Ваша згода зробить, приємність баронові, звільнивши його від подружнього обов’язку супроводити мене в оперу. Не відповідайте мені, а приходьте. Прийміть мої найсердечніші побажання.
Д. де Н."
– Дайте я погляну на нього, – сказав старий Еженові, коли той прочитав листа. – Ви підете, правда? – спитав він, понюхавши папір. – Як чудово пахне! Її ж пальчики торкались до нього.
"Жінка так просто не вішається на шию чоловікові, – подумав Растіньяк. – Вона хоче скористатися мною, щоб повернути де Марсе. Тільки з розпачу наважуються на такий крок".
– Ну, чого ж тут роздумувати? – сказав батько Горіо.
Ежен не уявляв собі, яка манія гонору пойняла тоді багатьох жінок; він не знав, що банкірова дружина готова була на будь-які жертви, аби прокласти собі шлях до Сен-Жерменського передмістя. В цей час була мода на жінок, яких приймали у товаристві Сен-Жерменського передмістя, у так званих статс-дам Малого двору, де перші місця посідали пані де Босеан, її приятелька – герцогиня де Ланже – та герцогиня де Мофріньєз. Тільки Растіньяк не знав, як шалено прагнули дами з Шоссе д’Антен проникнути у вище коло, де сяяли такі сузір’я жінок.
Але недовіра Ежена добре йому прислужилася, надавши йому байдужості й нудної переваги – тільки ставити умови, замість того щоб приймати їх від інших.
– Так, я піду, – відповів він батькові Горіо.
Отже, тепер його вела до пані де Нусінген тільки цікавість; якби Дельфіна виявила до нього зневагу, його, мабуть, охопила б пристрасть. Проте він нетерпляче ждав завтрашнього дня години свого візиту. Для юнака в його першій інтризі таїться стільки ж чарів, скільки і в першому коханні. Певність успіху породжує багато солодких хвилювань, у яких чоловіки не признаються, а деяким жінкам ці хвилювання додають знадливості. Бажання запалюються не тільки труднощами, але і легкістю перемоги. Усі людські пристрасті, безперечно, виникають чи тримаються на цих двох засадах, які поділяють царство кохання на дві різні сфери. Можливо, такий поділ випливає із складного питання темпераментів, які, хоч би що там казали, відіграють у людському суспільстві головну роль. Якщо меланхоліки потребують збудливої дози кокетства, то люди нервові чи сангвініки можуть утекти з поля бою, наразившись на занадто суворий опір. Інакше кажучи, елегія походить від лімфи, а дифірамб – від жовчі.
– Переодягаючись, Ежен смакував усі ці дрібні радощі, про які юнаки не наважуються говорити, боячись насмішок, проте вони приємно лоскочуть їхнє самолюбство. Зачісуючи волосся, він думав, що погляд вродливої жінки спинятиметься крадькома на його темних кучерях. Наче дівчина, що збирається на бал, він крутився перед дзеркалом, розправляючи фрак, милувався своїм струнким станом. "Безперечно, бувають гірші фігури", – думав він. Потім Ежен зійшов униз, саме тоді, коли всі пансіонери вже посідали до столу, і весело витримав цілу зливу недотепних жартів щодо свого елегантного костюма. Поява ошатно вбраного завсідника в сімейному пансіоні викликає величезне здивування, – це характерна риса тамтешніх звичаїв. Досить там надіти нове вбрання, і кожен щось та скаже на це.
Б’яншон зацмокав, немов підганяючи коня.
– Справжній тобі герцог і пер, – сказала пані Воке.
– Ви йдете завойовувати? – зауважила мадмуазель Мішоно.
– Кукуріку! – вигукнув художник.
– Передайте привіт вашій шановній дружині, – сказав службовець музею.
– А хіба в пана де Растіньяка є дружина? – спитав Пуаре.
– Чудо, а не дружина: у воді не тоне, пофарбування гарантоване, ціна від двадцяти п’яти до сорока, картатий малюнок за останньою модою, добре миється, чудово носиться, напівшерстяна-напівбавовняна, лікує від зубного болю та інших хвороб. Схвалено Королівською медичною академією. Найкращий засіб для дітей. Ще краще діє проти головного болю, нетравлення та інших хвороб шлунка, очей і вух! – прокричав Вотрен скоромовкою і комічним тоном ярмаркового шарлатана. – "Та скільки ж за це чудо? – спитаєте ви мене, панове. – Два су?" Ні. Даром. Це залишки від поставок Великому Моголу, якими зацікавились усі європейські володарі, в тому числі великий герцог Баденський! Вхід просто! По дорозі зайдіть до каси! Гей, музико, шквар! Бум-тра-ля-ля, тра-ля-ля, бум-бум! Гей, кларнете, не збивайся, – гукав він хрипким голосом. – Я тобі дам по пальцях.
– Боже мій, який приємний чоловік, – сказала пані Воке, звертаючись до пані Кутюр. – З ним ніколи не буває нудно.
Серед жартів і реготу, які зчинилися після цієї комічної промови, Ежен перехопив крадькома кинутий погляд мадмуазель Тайфер, що схилилась до пані Кутюр і щось їй нашіптувала на вухо.
– Кабріолет подано, – сповістила Сільвія.
– Де ж це він обідає? – спитав Б’яншон.
– У баронеси де Нусінген, дочки пана Горіо, – пояснив студент.
Усі глянули на колишнього вермішельника, що заздрісно дивився на Ежена.
На вулиці Сен-Лазар Растіньяк під’їхав до будинку звичайного стилю, з тонкими колонами й простенькими портиками – до одного з тих будинків, що їх у Парижі звуть "дуже милі"; це був типовий будинок банкіра, з пишними прикрасами, з алебастровою ліпниною та мармуровими мозаїчними площадками сходів. Пані де Нусінген прийняла його в маленькій вітальні, що своїм італійським малюванням і меблями нагадувала стиль кафе. Баронеса була сумна. Вона силкувалася приховати свій настрій, і це зворушило Ежена тим більше, що в її зусиллях не було нічого штучного. Він сподівався потішити жінку своїми відвідинами, а вона була в розпачі. Таке розчарування вразило його самолюбство. Пожартувавши з її заклопотаності, Ежен попросив уже серйозно:
– Я маю дуже мало прав на ваше довір’я, пані, але я покладаюсь на вашу щирість: якщо я вам заважаю, скажіть мені про це відверто.
– Побудьте зі мною, – сказала вона. – Якщо ви підете, я зостануся сама. Пан де Нусінген не обідає вдома, а мені б не хотілося бути самій, мені треба розважитись.
– Та що з вами?
– Вам я про це сказала б тільки останньому, – скрикнула вона.
– Мені хочеться знати. Очевидно, я теж причетний до вашої таємниці.
– Може, й так. Та ні, це сімейні незлагоди, які мають бути поховані в глибині мого серця. Хіба я вам не казала позавчора, що я дуже нещаслива. Золоті ланцюги – найважчі.
Коли жінка каже юнакові, що вона нещаслива, а юнак розумний, гарно вбраний і має в кишені півтори тисячі франків, то він мусить подумати саме те, що спало на думку Еженові, і поводитиметься як фат.
– Чого ж вам ще може хотітися? – спитав він. – Ви вродливі, молоді, вас кохають, ви багаті.
– Не будемо говорити про мене, – сказала вона, похмуро похитавши головою. – Ми пообідаємо вдвох, потім поїдемо слухати найпрекраснішу музику. Як вам подобається мій туалет? – спитала вона, підводячись і показуючи свою білу кашемірову сукню з перським візерунком, надзвичайно розкішну й вишукану.
– Я хотів би, щоб ви були для мене всім, – сказав Ежен. – Ви чарівні.
– Це було б невеселе надбання, – мовила вона з гіркою посмішкою. – Ніщо тут не свідчить про горе, а проте, всупереч зовнішньому гараздові, я в розпачі. Через ці прикрощі я не можу спати і скоро споганію.
– О, це неможливо! – запротестував студент. – Але дозвольте запитати, що то за страждання, яких не може вгамувати навіть віддана любов?
– Ах, коли б я розповіла вам про них, ви покинули б мене! Ваша любов до мене – звичайна галантність, властива чоловікам. Але якби ви мене покохали щиро, то самі впали б у страшний розпач. Бачите, я повинна мовчати. Благаю вас, поговорімо про щось інше. Ходімо, я покажу вам свої покої.
– Ні, посидьмо тут, – відповів Ежен, сідаючи поруч з пані де Нусінген на козетку біля каміна і впевнено взявши її руку.
Вона не протестувала; навіть сама рвучко стиснула руку юнакові, що свідчило про глибоке душевне хвилювання.
– Слухайте, – сказав їй Растіньяк, – коли у вас є якісь неприємності, то ви повинні довіритись мені. Я доведу вам, що кохаю вас заради вас самих. Або ви розкажете мені про своє горе, щоб я міг розвіяти його, хоч би для цього довелося вбити півдесятка чоловіків, – або я піду і більше не повернусь.
– Ну, добре! – скрикнула вона, ляснувши себе по лобі, немов якась одчайдушна думка набігла їй раптом у голову. – Я зараз же вас випробую. – "Так, – подумала вона, – іншої ради немає". І подзвонила.
– Чи баронову карету запряжено? – спитала вона в камердинера.
– Так, пані.
– Я поїду в ній. Баронові подасте мою. Обід о сьомій годині. Ну, їдьмо, – наказала вона Еженові.
Студентові здалося, що все це сон: він їде в кареті самого пана де Нусінгена поруч із цією жінкою.
– В Пале-Рояль, до Французького театру, – наказала вона кучерові.
Дорогою, видимо хвилюючись, вона відмовлялась відповідати на всі запитання Ежена, і він уже не знав, що й думати про цей мовчазний, упертий, глухий опір.
"Одна мить – і я втратив її", – подумав Растіньяк.
Карета спинилась, баронеса поглядом перервала потік його нерозважливих слів, коли він зайшов надто далеко.
– Ви справді мене любите? – спитала вона.
– Так, – відповів він, приховуючи дедалі більше занепокоєння.
– Ви не будете думати про мене погано, хоч би що я від вас зажадала?
– Ні.
– Ви згодні коритися мені?
– Сліпо!
– Бували ви коли-небудь у гральному домі? – спитала вона тремтячим голосом.
– Ніколи.
– О, я можу полегшено зітхнути! Вам пощастить. Ось мій гаманець, – сказала вона. – Візьміть! Тут сто франків – це все, що має така щаслива жінка, як я. Підіть у якийсь гральний дім, – я не знаю, де вони, але певна, що вони є в Пале-Роялі. Поставте сто франків у рулетку й програйте все або принесіть мені шість тисяч франків. Коли ви повернетесь, я розповім вам про своє лихо.
– Побий мене грім, коли я щось розумію, але я зроблю так, як ви звеліли, – відповів Ежен, радісно подумавши: "Вона компрометує себе з моєю участю і тепер ні в чому не зможе мені відмовити".
Ежен бере гарненький гаманець і, розпитавши у торговця одягом, де міститься найближчий гральний дім, біжить до дев’ятого під’їзду.