На броненосці "Орел" матроси сповідались і причащались. Багато хто зараз же розказував на баку, про що їх питав на сповіді отець Паїсій. Виявилося, що в числі інших питань були й такі: "Як ставишся до начальства?" "Чи не читаєш заборонених книжок?" "Чи не знаєш ти на судні політиків, які йдуть проти царя?"
Матроси обурювались на священика, кажучи:
— Ач, що йому, рудому ідолу, захотілось узнати!
— Для того й існує сповідь, щоб вивідати від нашого брата що-небудь. Богові, чи що, все це потрібне? Самі ж попи кажуть, що він всевідаючий і всезнаючий. Навіщо ж йому здалася наша сповідь?
Кочегар Бакланов хвалився:
— Мене піп ніколи не обдурить, але ж і я йому всієї правди не скажу.
Транспорти "Киев", "Китай", "Юпитер" і "Князь Горчаков" зовсім розвантажились. Допоміжні крейсери проводжали їх до Сайгона і знову вернулись у бухту. Ескадра звільнилась від зайвого тягаря. Прибув білий "Орел", привіз свіжу провізію, яку зразу ж розібрали по суднах. Потім став на якір у бухті зафрахтований в Сайгоні пароплав "Ери-дан". Величезний корпус його був весь у латках, з облупленою фарбою, наче вкрився болячками й коростою. На ньому були доставлені на ескадри бики, свині, кури, качки і різні продукти. Коли до нього пристали з усіх боків баркаси і почали розвантажувати його,— це була незвичайна картина. Кожен корабель хотів урвати собі провізії якнайбільше. Тягли на баркас все, що попадало під руки, незважаючи на облік товарів. Це було схоже на морське піратство. Офіцери спочатку заохочували свою команду, але потім їм довелось розкаюватись у цьому. Працюючи в трюмах, матроси добралися до спиртних напоїв і почали розбивати ящики з шампанським. Тут же одбивали шийки від пляшок і випивали.
— Оце так винце! І кисло, і солодко!
— Ех, хоч перед смертю покуштувати панського напою!
— Невже таке вино може вдарити в голову? Я вип'ю його ціле відро. Але не минуло й чверті години, як почулися п'яні голоси. З кожною
хвилиною число п'яних збільшувалось. Деякі повзали рачки або валялись нерухомо, деякі почали бешкетувати. Особливо відзначились наші орловці. Один, немов збожеволівши, кинувся з кулаками на лікаря. Цього матроса схопили два офіцери й до крові побили йому обличчя. Начальство тепер турбувалось лише про одне — швидше розвезти п'яних по своїх суднах.
Орловці примудрилися вкрасти вісім ящиків з шампанським, навантаживши їх разом з провізією на баркас. Але коли ці ящики були доставлені на броненосець, то тільки один з них вдалося поцупити й сховати за подвійним бортом, а решта сім разом з іншим вантажем попали в кают-компанію. Матроси з'явились туди і звернулись до одного мічмана з вимогою:
— Дозвольте, ваше благородіє, взяти наше добро.
— Яке? — здивовано спитав мічман.
— Шампанське. Не ваше воно, а ми його поцупили з пароплава. Мічман закричав на них:
— Геть звідси, негідники, поки я вам морду не побив!
— Он як! Вам, значить, можна пити, а нам ні! Хіба ми не разом на війну йдемо? А кулаками ви нам не погрожуйте. Наші кулаки дужчі за ваші.
Матроси пішли. В кают-компанії поставили вартового, але кілька чоловік з команди, з'явившись удруге, мало не побили його. Довелося ящики з шампанським швидше сховати у винний погріб.
Того матроса, який побився з лікарем, арештували і його, напевне, стратять.
Що було робити? В кубриках і трюмах, в кочегарках і машинах, в баштах і казематах, в мінних і інших відділах закипіла глибока ненависть проти кают-компанії і верхніх містків. Але вона, ця ненависть, виливалася в безглузді і дикі вихватки. І нам, свідомішим матросам, лишалось тільки журитися. Нас надто мало було на судні, щоб впливати на масу і стримувати гнів її для майбутнього, коли буде потреба висадити в повітря трьохсотлітню греблю самодержавства.
Того ж вечора офіцери зібралися в кают-компанії на секретну нараду. Жоден вістовий не міг пробратись туди — всі двері були замкнені. Але трюмний старшина Федоров, попереджений про цю нараду інженером Васильєвим, заздалегідь відкрив у кают-компанії під столом горловину. Жодному офіцерові не спало на думку заглянути під стіл, під білу скатерть, яка звисала з нього. А тим часом там, поверхом нижче, в кормовому мінному відділі сиділи кілька чоловік і слухали таємну розмову. Мова йшла про зміцнення дисципліни в команді. Думки офіцерів розійшлися. Одні стояли за те, щоб негайно взяти матросів в шори і для прикладу кількох чоловік розстріляти. Інші заперечували, доводячи, що час для цього пропущено і що падіння дисципліни викликане загальними умовами, які створились і в Росії, і в ескадрі. Старший офіцер Сидоров став на бік матросів і полаявся з лейтенантом Вредним, заявивши:
— Ви не можете жити з людьми по-людському. Ви тільки настроюєте і без того озлоблену команду проти офіцерів. Я вам офіціально заявляю: поки мене не звільнили від обов'язків старшого офіцера, не втручатися в мої справи і займатися тільки своєю спеціальністю!
Офіцери говорили довго, але так і не дійшли до певного висновку.
Правду кажучи, ми й без допомоги інженера Васильєва знали про поведінку і характери офіцерів більше, ніж вони про нас. В такій великій масі людей, розкиданих по залізних лабіринтах корабля, вони навіть не могли запам'ятати обличчя матросів. Крім того, ми, будучи на становищі безправних нижніх чинів, свої почуття виявляли лише у виняткових випадках,* коли була несила терпіти. А вони за свої вчинки не несли ніякої відповідальності і тому нітрохи нас не соромились. Про кожного начальника нам була відома кожна дрібниця, навіть як він спить — на спині чи на животі, хропе чи дихає беззвучно. Такій нашій обізнаності сприяли головним чином вістові, виконуючи роль бездротового телефону між офіцерськими каютами та матроськими кубриками.
Тільки тепер, перебуваючи в бухті Камранг, я нарешті з'ясував, що сталося на допоміжному крейсері "Терек" 22 березня.
За день до названого числа в каюті старшого офіцера хтось облив чорною фарбою весь письмовий стіл. Без сумніву, тут була помста. Але хто посмів це зробити? Старший офіцер запідозрив машиніста Сафро-нова, на якого недавно він наклав дисциплінарну кару. Він покликав можливого винуватця до себе в каюту, замкнув за ним двері, вихопив з кишені револьвер і, багровіючи, крикнув:
— На коліна, падлюко!
Машиніст, трохи позадкувавши, виконав наказ.
Старший офіцер, підносячись над ним високою, напружено-зігнутою фігурою, широко розставив ноги. Солідні плечі його сяяли золотом лейтенантських погонів. Нижня щелепа, заросла чорною бородою, люто здригалася. Він навів дуло револьвера прямо в лоб Сафронову і владно наказав:
— Кайся, негіднику! Живим не випущу звідси.
— В чому, ваше високоблагородіє? — з тремтінням у голосі спитав машиніст.
— Ти облив фарбою мій письмовий стіл?
— Аж ніяк ні, ваше високоблагородіє.
— А хто ж?
— Не можу знати.
— Брешеш. Я по твоїх гидких очах бачу, що ти це зробив!
— Ніяк ні!
Старший офіцер, важко дихаючи, поставив ще кілька запитань, а потім наказав:
— Клянись! Повторюй за мною: "Коли я кажу неправду своєму начальникові, то хай перший японський снаряд розірве мене на дрібні шматки і не бачити мені більше ні батька, ні матері своєї, ні дружини і ні дітей своїх..."
Машиніст повторював слова страшної для нього клятви, а коли діло дійшло до дружини і дітей, заявив:
— Я нежонатий, ваше високоблагородіє.
Старший офіцер стусаном у груди звалив машиніста навзнак.
— Геть з-перед моїх очей, тварюко тупоумна!
Машиніст схопився і, коли перед ним відчинилися двері, метнувся від каюти, як од будки з цепним собакою.
Другого дня вранці він заявив претензію своєму ротному командирові — просив його довести все до відома командира судна. Ротний командир доповів про це старшому офіцерові. Знову Сафронов був покликаний до старшого офіцера, але вже на верхню палубу.
— Ти хочеш, щоб я доповів про твою претензію командирові судна?
— Так точно, ваше високоблагородіє.
— А ти подумав, що з тобою може бути?
Машиніст тепер не боявся. Про те, що над ним було пророблено, знала вся команда. Він твердо відповів:
— Мені однаково, але прошу вас доповісти командирові про мою претензію.
— Гаразд,— процідив старший офіцер погрозливо.
В цей день "Терек" з населенням в п'ятсот чоловік нагадував стривожений вулик. Команда чекала розпорядження командира. Але начальник судна мовчав і нікого не допитував. На містку було спокійно.
Увечері перед молитвою, коли скомандували зняти кашкети, з рядів команди почулися запитання:
— Чи довго буде старший офіцер нас митарити?
— Чому він револьвером погрожував машиністові?
— В якому законі це сказано? Потім пролунали більш рішучі слова:
— Вимагаємо усунути старшого офіцера!
— Йому не на судні бути, а на битому шляху розбійничати!
— Геть дракона!
— А то всі офіцери полетять за борт!
Шум не вгавав*. Перед фронтом з'явився сам командир.
Але команда і на його розпорядження не розходилась, вимагаючи, щоб негайно задовольнили її вимогу. Спробували викликати караул, але ніхто не з'явився на верхню палубу з гвинтівкою. Начальство розгубилося. Старший офіцер, вислухуючи найобразливіші погрози на свою адресу, спочатку розгубився і стояв мовчки на верхній палубі, а потім, раптом розридавшись, побіг у свою каюту і замкнувся на ключ. Тоді командир вирішив змінити тактику, звернувшись до команди з короткою промовою. Він просив не скандалити, і з свого боку пообіцяв, що розслідує цю справу. На закінчення сказав:
— Даю вам слово честі, що коли претензія матроса підтвердиться, то старшого офіцера негайно буде усунено.
Команда почала розходитись, не проспівавши на цей раз вечірніх молитов.
З деяким запізненням до "Терека" підлетіли два міноносці з відкритими мінними апаратами. На один з них передали пакет з донесенням про подію. Матроси почули, як командир цього міноносця прокричав:
— Щастя ваше, що все гаразд кінчилось. Адмірал наказав, в разі потреби, підірвати мінами ваш крейсер з усім особовим складом.
В Камранзі слідство в справі "Терека" дійсно було проведено, але не командиром, а флагманським обер-аудитором ДобровольськимІ Це було зроблено за розпорядженням адмірала Рожественського. В результаті старший офіцер залишився на місці, а кількох чоловік з команди, в тому числі й машиніста Сафронова, який надумав шукати правди на кораблі, було арештовано і віддано під суд9.
ЧОМУ БУВАЄ ВЕСЕЛО МАТРОСАМ
Ескадра все ще стояла в бухті Камранг.