Якщо ви вже зважились на цей крок, то зав'яжіть очі, голову нахиліть, поцілуйте землю і з Богом — гайда, вперед! Жодної поруки я вам не дам.
Зрештою, можна, як побажаєте, зробити ось яку спробу. Принесіть-но Верґілієві твори, тричі розгорніть книгу нігтем, і ми звідаємо, за числом вірша (домовившись, як рахувати, загодя), яким вийде у вас шлюб.
Так само й гомеричні ворожіння не одному підказували його долю, як свідчить Сократ; коли йому у глибці прочитали рядки з Ахіллової промови (Іліада, пісня 9):
Ηματι κεν τρίτατ Φθίην έρίσωλον ίκοίμην…
В плодючу Фтію випада мені,
Не гаючись, попасти за три дні, —
він здогадався, що помре за три дні, і запевнив у цьому Есхіна, як про це сповіщає Платон у Крітоні, Цицерон на початку De divinatione[242] і Діоген Лаертський;
як свідчить Опілій Макрін; він прагнув знати, чи стане римським цезарем, і йому випала така сентенція (Іліада, пісня 8):
Ω γέρον, ή μάλα δή σε νέοι τείρουαι μαχηταί,
Σή δέ βίη λέλυται, χαλεπόν δέ σε γήρας όπάζει…
Ο діду, вояки напропале
Тебе затисли, молоді, але
Боротися тобі уже несила,
Бо старість непомітно підкосила.
І справді: він був уже старий і посів імператорський трон лише на рік і два місяці, а потім його скинув і вбив молодий і завзятий Геліогабал;
як свідчить Брут; він захотів довідатись, чим закінчиться Фарсальська битва, в якій він наклав головою, загинув за рядком вірша з Патроклової промови (Іліада, пісня 16):
Αλλά με μοίρ όλοή και Λητοϋς εκτανεν υιός.
Парка нитку мою перерізала то,
Загибаю від рук я сина Лето.
Саме Аполлон був у цій битві бойовим гаслом.
Так само і ворожба за Верґілієм у старосвітчину була дуже відома і віщувала всі незвичайні випадки і великі події, тобто за тронування нового цезаря, як це було з Олександром Севером, чию долю підказав такий вірш (Енеїда, книга 6):
Тu regere imperio populos, Romane, memento
Як поведеш, римлянине, народи,
Царюй, щоб не порушувати згоди.
А через кілька років він і справді став римським цезарем.
А римський цезар Адріан, катуючись незнанням, як до нього ставиться Траян, заглянув у Верґілієві віщування і натрапив на такі вірші (Енеїда, книга 6):
Quis procul Ше autem, ramis insignis olivae
Sacra ferens? Nosco crines, insanaque menta
Regis Romani…
Хто ж то, узявши у руку велику
Гілку оливи, так урочисто іде?
Сива його борода і начиння святе
В ньому вже видають Рима владику.
Скоро його всиновив Траян, і він заступив його на престолі.
Щодо преславного Клавдія Другого, римського цезаря, то йому доля послала такий вірш (Енеїда, книга 1):
Tertia dum Latio legnantem vident aestas.
Тричі повинно його володарем літо
У латинян на престолі зустріти.
І справді: він панував лише два роки.
Той самий цезар, збираючись передати владу своєму братові ІСвинтилу, наткнувся на такий вірш (Енеїда, книга 6):
Ostendent terris hune tantum fata.
Довго пробути йому світ не дозволить.
Так воно й склалося, бо того вбито через сімнадцять днів після приходу до влади.
Те саме нещастя зуспіло і цезаря Гордіана Молодшого.
Клавдію Альбіну, цікавому, яка ж буде його доля, випало ось що (Енеїда, книга 6):
Ніс rem Romanum magno turbante tumultu
Sistet eques, etc…
Цей вершник, як бунти колись прийдуть,
Зуміє знов скріпить свою могуть.
Щоб проти Рима більш не повставали,
Пунійці будуть карані і галли.
Щодо боговитого цезаря Клавдія, Аврелієвого попередника, то йому, на питання про його нащадків, вийшло таке (Енеїда, книга 1):
Ніс ego пес metas rerum, пес tempoia ропо.
їм не кладу я певних меж,
Не значу, скільки їм владати, теж.
І справді: він заклав довгий рід нащадків.
Що ж до пана П'єра Амі, то він з'ясовував, чи здолає врятуватися від гномів та ельфів, і наткнувся на такий вірш (Енеїда, книга 3):
Heu! Fugo crudeles tenas, fugo littus avarum.
Геть з цього дикого, скупого краю,
Геть з узбережжя, звідки все тікає.
Він утік від гномів та ельфів, цілий і здоровий.
І ще можна навести безліч випадків — ось тільки довго розповідати, — коли справдилося все напророчене у віршах.
Одначе, аби ви не розчарувалися, я не стану вас переконувати, що таке ворожбитство непохибне.
Розділ XI
Як Пантаґрюель доводив осудність ворожби на костях
— Кинути три кості (сказав Панурґ) — було б куди ліпше і замашніше.
— Ні, — відповів Пантаґрюель. — Таке ворожбитство облудне, незаконне і геть-то неподобне. Ніколи не ворожіть. Богоненавидну книгу Як ворожать на костях скапарив во время оно ворог і триворог, сам сатана в Ахаї, що біля Бури, і перед статуєю Геркулеса Бурського непутив колись, як скрізь непутить і нині, безліч простаків, ловлячи їх у тенета. Ви самі здорові знаєте, як Ґарґантюа, мій отець, заборонив її в усьому своєму королівстві, спалив її, вкупі з гравюрами і дошками, знищив, викорінив і виполов, як дуже небезпечну заразу.
Усе, що я сказав про кості, можна сказати і про паці. Ворожба на пацях теж облуда. І не згадуйте про те, як Тиберій вправно кидав паці до Апонської криниці Геронового оракула. На ці гачки надить лукавий простацтво на його вічну згубу.
І все ж, коли вам так приспічило, хай буде по-вашому: киньте три кості на цьому самому столі. На сторінці, яку ви розгорнете, ми візьмемо вірші відповідно до суми набраних очок. Кості маєте?
— Повний черес, — відповів Панурґ. — Це ж бо бісовий листок, за твердженням, яке дає Мерлін Коккай у книзі другій De рatria Diabolorum. Якщо біс побачить, що при мені нема костей, то це все одно як ніби я не мав би при собі зеленого листка.
Панурґ дістав і кинув кості, і йому випало п'ять, шість, п'ять.
— Всього шістнадцять (сказав Панурґ). Візьмемо на розгорнутій сторінці вірш шістнадцятий. Число мені подобається, я певен, що мене чекає щось гарне. От я врубаюся в купу чортів, як вганяється куля в лаву скраклів або ядро в піхотний батальйон. Присягаюся, бісове кодло: першої шлюбної ночі стільки ж разів я шпокну мою майбутню жінку!
— Я в цьому не сумніваюся (відповів Пантаґрюель). Тільки ця клятьба на одчай душі зовсім даремна. При першому невдалому кидку ці п'ятнадцять очок дістануться противнику. А як до п'ятнадцяти додати ще одне очко, то вийде криша.
— Ага, то це ви (сказав Панурґ) так думаєте? Щоб це такого ляпсусу допустився той зух, якого приставлено чувати в моєму підчерев'ї? Невже ви бачили мене у братстві невдах? Та я зроду, зроду туди ногою не потикався. Звіть мене отцем, звіть братчиком, але не звіть невдахою. Гей, гравці, сюди!
На цім слові принесено книгу Верґілія.
Перш ніж її розгорнути, Панурґ звернувся до Пантагрюеля:
— Серце у мене тіпається, як птах у сильці. Ось звідайте живчика на лівій руці. Судячи з його частоти і наповнення, ви скажете, що на мене гримають на кандидуванні в Сорбонні. Як ви гадаєте: перш ніж ворожити, може, нам викликати Геркулеса і богинь Теніт, які, за чутками, головують у Ворожильній палаті?
— Викликати (заперечив Пантаґрюель) не треба нікого. Розгорніть-но нігтем книгу.
Розділ XII
Як Пантаґрюель визначив, за Верґілієвими віщуваннями, який буде шлюб у Панурґа
Отож, розгорнувши книгу, Панурґ натрапив на такий вірш у шістнадцятому рядку:
Nec Deus hunc mensa, Dea пес dignata cubili est.
Як з Богом сидіти йому негоже,
Так і ділити з Богинею ложе.
— Отакої (сказав Пантаґрюель). За віршем виходить, що ваша жінка буде хвойда, а ви пошиєтесь у рогоносці.
Богиня, яка до вас неприхильна, — це Мінерва, зух-діва, богиня всесила, перунодержиця, ворогиня рогоносців і перелесників, перелюбниць і розпусниць, які зраджують чоловіків і віддаються іншим. Бог — це Юпітер-громобій.
Бачте, за наукою давніх етрусків, манубії (так називалися вулканічні перуни) постають лише від Мінерви (про це свідчить пожар на кораблях Аякса Оїліда) і від Юпітера, її головного отця. Іншим богам Олімпу кидати огнем-блискавицею зась: тим-то людям вони не такі страшні.
Скажу вам більше, і хай це буде для вас екстракт давезної міфології. Коли титани повстали проти богів, боги спершу збиткувалися зі своїх ворогів і казали, що з такими, як вони, завиграшки і їхні джури впораються. Одначе побачивши, як титани нагромадили гору Оссу на гору Пеліон, а гору Олімп розхитали, аби скинути її аж на шпиль, перепудилися. Тоді Юпітер скликав раду. І на ній постановили, що боги, всі як один, мужньо стануть до оборони. А що битви, як це підказував досвід, не раз програвалися через жінок, які супроводжували військо, то вирішено наразі зігнати з небес до Єгипту і до верхів'їв Нілу усіх безличниць-богинь, перекинених на ласиць, куниць, кажанів, жаб та на іншу живність. Зоставили лише саму Мінерву, щоб вергати перуни вкупі з Юпітером, як богиню наук і війни, поради і чину, богиню оружонароджену, богиню пострах на небі, у повітрі, у морі і на суходолі.
— Хрест мене вбий! (гукнув Панурґ). То це я той Вулкан, про якого сказав поет? Дарма! Я не шкандиба, не фальшивомонетник і не коваль. Трохи щастя, і я матиму жінку таку саму гарненьку і таку саму апетитну, як Венера; тільки що моя жінка не буде ледащицею, як вона, а я рогоносцем, як він. Адже цей капосний Хромолаба перед зібранням усіх богів назвався і домагався утвердити його рогоносцем. Ось чому беріть усе навпаки.
Віщування означає, що жінка моя буде скромниця, цнотливиця і вірниця, а не воїтелька, верхоумка без десятої клепки в голові, вибрудок якогось мозку, як Паллада, а цей хорошунчик Юпітер у мене її не перелюбить і не вмочатиме свій хліб у мою юшку, коли ми навіть за один стіл сядемо.
Зверніть увагу на його походи да славетні ходи. Такого плюгавого бахура, такого мерзосвітнього корд… чи то пак бордельєра світ не бачив.