5-6. Те, чого віддати... — за словами апостола Павла, якась людина, живцем потрапивши до Раю, чула там невимовну мову, якої люди не спроможні відтворити.
13.0 добрий Аполлоне... — Поет звертається до Аполлона увостаннє, бо ця, третя, частина поеми — кінцева.
17-18. Уславлена здавна "гора мистецтв" Парнас (у Фокіді, Середня Греція) має два верхи, один з яких присвячений був Аполлонові, другий — музам. На початку попередніх частин поеми, Данте звертається з проханням по допомогу до муз, тепер же, з огляду на важливість і поважність сюжету, — до самого бога Аполлона.
21. Марсієве тіло. — Марсій — міфічний флейтист, який насмілився викликати на змагання Аполлона, і той після перемоги здер з нього шкіру (витяг з піхов... тіло).
25. Під своїм галуззям рідним... — під лавровим гіллям. 31. Дельфи — давньогрецьке місто на схилі Парнасу, відоме своїм святилищем Аполлона і ораісулом.
33. Пенейського гіллястого намета — тобто лаврового дерева, в яке нібито обернулась дочка річкового бога Пенея, німфа Дафна, рятуючись від переслідування закоханого Аполлона.
36. Кірра — за одними джерелами, стародавнє місто у Фокіді, що правило Дельфам за гавань, а за іншими — один з двох верхів гори Парнасу; в усякому разі, ця географічна назва пов'язана з культом Аполлона, а тому поет метонімічно вжив її тут замість імені бога мистецтв. 37-42. Лампада світу — сонце, яке, залежно від пори року, сходить над землею через різні брами (тобто в різних місцях горизонту), під час весняного рівнодення, коли чотири обводи (горизонту, екватора, зодіаку й рівноденного колурію) заплітаються трьома хрестами, гарнішає, бо починається найкраща пора року — весна, і разом із сонцем гарнішає його зоря — сузір'я Барана, де воно тоді буває, і це дозволяє йому робити сприятливий вплив на людське життя (втиски в воску світовім). 44. В нас... — У північній півкулі, бо в південній, де лежить Земний Рай, сонце сходить над обрієм.
68. Овідій розповідає в "Метаморфозах", як єврейський рибалка Главк, поївши чудодійної трави, став морським богом.
70. Онадлюдинення — перетворення на щось більше, ніж людина.
76. Колесу — тобто всій сукупності небесних сфер.
100. Вона ж — Беатріче.
116. В серці смертному — тварини.
118. Лук цей — порив, згаданий вище (114-117), цей інстинкт.
122-123. Незрушна твердь — десяте, Палаюче небо; ту, що зазнав... — небо дев'яте, Кристалічне.
ПІСНЯ ДРУГА
Зачин. — Піднесення на перше, Місяцеве небо. — Плями на Місяці. —
Вплив небес
8. Бог співців — Аполлон.
16-18. Як ваш... — Зміст: дух у вас (у тих, хто попливе слідом за моїм кораблем, який перший мчить в незвіданім просторі з обслугою з міфічних божеств, тобто, простіше, хто читатиме мій "Рай") зчудує далеко більше, аніж було у смілих мореплавців-аргонавтів, коли їх ватажок Ясон, як пастух, погнав огнедишних биків зорати поле, дане йому тестем, колхідським царем Еетом, батьком його молодої дружини Медеї (а потім засіяв це поле зубами драконів і згодом перебив потвор, що виросли з землі).
31-36. Беатріче і Дайте досягни першої, найближчої до Землі зірки — Місяця — й заглибились у ньому.
49-50. Знаки на цьому тілі... — плями, видимі на Місяці.
51. Про Каїна пригадує всілякий... — Народна фантазія бачила в плямах на Місяці постать Каїна з оберемком хмизу на плечах.
64. У восьмім небі... — небі Зірному (див. далі Р. XXIII-XXVII).
78. В цій книзі... — в цьому небесному тілі.
79. У першім разі... — тобто якби Місяць був щілинний, у деяких місцях наскрізь.
112. Під небом... — нерухомим та безтілесним десятим, Палаючим.
113. Велике тіло... — дев'яте, Кристалічне небо.
115. А ближче небо... — восьме, Зірне.
116. Різні сутності... — зірки і нижче розміщені небеса.
129. Рушіїв блаженних — ангелів, що далі дістають назви: висока мисль (131), розум (136) та ін.
140. З коштовним тілом... — з небесним світилом; всяка сила й міць, яких "рушій" восьмого неба надає зіркам.
ПІСНЯ ТРЕТЯ
Перше, Місяцеве небо. — Духи, що зламали обітницю. — Піккарда Донаті. — Імператриця Констанца
17-18. Заблуд, протилежний закоханості хлопця в джерело. — Молодий Нарцис колись закохався у своє віддзеркалення в воді, вважаючи його живим юнаком (Овідій), а Данте, навпаки, справжні обличчя вважає за відбитки.
49. Піккарда Донаті — родичка авторової дружини, Джемми, сестра колишнього поетового приятеля, гульвіси й ласуна, Форезе (вмер 1296 p.), душу якого той побачив у Чистилищі, і Корсо Донаті (загинув 1308 p.), ватажка флорентійських "чорних", керівника акції проти "білих" 1301 р. (що призвела до вигнання й засудження поета), який у своїх політичних інтересах, бувши на той час болонським подестою, силоміць забрав Піккарду з монастиря Монтічеллі, недалеко від Флоренції, й видав заміж. 97-98. Великого діяння й благостині... жінка... — Клара Ассізька (1193-1253), яка заснувала черничий орден, до якого належала Піккарда.
118-120. Те сяєво — Констанца видатна... — Констанца (1154-1198), дружина імператора Генріха VI (з 1190 до 1197 p.), який поклав початок недовгому владарюванню в Сицилії і Неаполі швабського дому Гоген-штауфенів, що скінчилося з їх сином, Фрідріхом II (1194-1250), непримиренним ворогом папства, покровителем арабських та єврейських учених. Піккарда дає Генріхові VI назву другого швабського вихру (першим був його батько, Фрідріх І Барбаросса (1125-1190), а третього — Фрідріхові II, характеризуючи тим бурхливу природу й скороминушість їх влади. Існувала легенда, ніби Констанца була— черницею, насильно виданою заміж.
ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА
Перше, Місяцеве небо. — Сумніви Данте, які Беатріче вгадує та розв 'язує. — Нове запитання Данте: чи можна виправити зламані обіти?
13-15. Беатріче, схожа з Даниїлом... — За Біблією, вавилонські мудреці не могли витлумачити царю Навуходоносорові забутий ним сон, і він велів стратити їх, але гнів його вгамувався, коли пророк Даниїл нагадав йому цей сон і пояснив його значення. Так і Беатріче вгадала і розв'язала поетові сумніви.
23. Бачив ти у мудрому Платоні... — За вченням Платона, людські душі до свого втілення містяться на зірках, куди й повертаються, коли людина вмирає.
27. У глибшій жовчі тоне. — Беатріче вважає небезпечнішим другий сумнів поета (див. 22-24).
28. Вбожествлений найбільше серафим... — тобто найглибше занурений у споглядання божества.
30. З Йоанном, тим чи тим... — чи з Іоанном Хрестителем, чи з євангелістом Іоанном.
31-32. Всі у спільній дії із духами... — тобто всі вони перебувають у тому ж небі, що й душі, які з'являлися тоді на Місяці.
34. Окраса кола першого... — десятого, Палаючого неба.
47-48. Того, що Товію... — архангела Рафаїла, який, згідно з біблійною легендою, повернув Товієві зір, поклавши йому на очі замішану з слиною землю — грязиво.
49. "Тімей" — назва Платанового діалогу, де мова йде про повернення душ на зірки: тут вжито замість імені його автора — Платона.
58-60. Сказав би він... — Зміст: якщо Платон думає про вплив зірок на людські душі й вбачає в ньому причину гідних та ганебних вчинків, то він почасти має рацію.
62-63. Юпітеру тоді, Меркурію і Марсу... — Люди стали давати планетам імення богів, які нібито на них живуть, і вклонятися їм. 64. А другий сумнів... — див. 19-21.
83. Лаврентій — легендарний римський диякон III століття, буцімто спалений на залізних ґратах.
84. Муцій Сцевола — за римськими переказами, юнак, який, показуючи на допиті зневагу до катувань і смерті, сам спалив собі праву руку.
103. За давньогрецьким міфом, син аргоського царя Амфіарая — Алкмеон, виконуючи батьків заповіт, убив свою матір Еріфілу за те, що вона, спокусившись на коштовне намисто, виказала місце перебування чоловіка і тим сприяла його загибелі.
107. З насильством воля примирилась... — тобто насильству сприяла поступлива воля потерпілого.
114. / істина одна в обох була — отже, і в тій, про яку йшла мова вище (100-111).
ПІСНЯ П'ЯТА
Перше, Місяцеве небо. — Незрушність обіту і можливість його заміни. — Піднесення на друге, Меркурієве небо. — Юстініан
4. Бачення зроста... — зростає у Беатріче.
29. Здаєш ти скарб... — свободну волю.
35. Зміни — звільнення від обіту.
57. Поки ключі не зрушні — з жовтим білий — поки заміни обіту не дозволить церква. Білий і жовтий (срібний і золотий) ключі — символ церковної влади.
60. Як чотири у шести. — Новий обіт має бути суворіший проти попереднього.
66-68. Як сталось Ієвфаєві-судді... — За біблійною легендою, Ієвфай, суддя ізраїльський, дав обітницю Богові в разі перемоги над ворогами принести в жертву перше, що вийде йому назустріч з брами його двору. Назустріч судді вийшла його єдина дочка, яку він, виконуючи обітницю, і віддав смерті. Багато хто з середньовічних богословів (серед них Амвросій, Прокопій, Фома Аквінський та ін.) засуджували цей його вчинок.
69-72. Грецький вождь — Агамемнон, який приніс у жертву свою дочку Іфігенію, щоб боги послали потрібний йому вітер для походу проти Трої.
80. Як пориватиме вас хіть на зле... — як хіть до перемоги керувала Ієвфаєм і Агамемноном (пор. вище, прим, до 66-68 і 69-72).
87. Світ, яскравим сяйвом взятий... — схід.
93. Друге царство — Меркурієве небо.
95. Цієї сфери... — планети Меркурія.
117. До закінчення земного бою — тобто поки ти ще живий.
127-129. На просторім цім місці... — на Меркурії, закритому сонячним промінням од Землі.
ПІСНЯ ШОСТА
Друге, Меркурієве небо. — Життя імператора Юстініана. — Історія римського орла. — Уступ проти гібелінів. — Духи Меркурієвого неба. —
Ромео
1-9. Відколи Константин орла у небі... — Зміст: імператор Константан переніс (330 р.) столицю своєї держави з Рима до Візантії, і opeji,
емблема римської влади, перелетів з заходу на схід, навпроти маршрутові родоначальника римлян Енея, який, прибувши після падіння Трої до Італії, взяв за себе Лавінію, дочку царя Націю Латіна.