16. Сотні тих, хто ширить благодать — тобто ангелів.
17. Єгда прорік премудрий (церк.). — Коли сказав мудрець. 19. "Благословен грядий!" (церк.). — Благословен той, хто йде.
21. "Наповнюйте лілеями кошниці!" — трохи змінений рядок з Віргілія
(Ен. VI, 883).
32. Явилась жінка — Беатріче.
42. Ранила, як змалку ще, мене. — Данте побачив уперше Беатріче, коли йому було дев'ять років.
52. Сад, зчужілий матері старій. — Рай, що був заборонений Єві
після гріхопадіння.
54. На вмитій росами щоці моїй... — Це було коло підніжжя гори
Чистилища (І, 121-129).
69. В Мінервиному листі — тобто в віттях оливи (ряд. 31).
83. "На тя, Всевишній, уповаю" (церк.). — Ангели співають початок псалма: "На тебе, Всевишній, покладаю надії".
84. "Стопи моя" (церк.). — мої ступні (слова із цього ж псалма). 87. Того, що родить славів, краю — краю славів, тобто Славонії,
звідки на Італію віяли холодні північні вітри.
88-89. Тече в жарких грунтах безтінних — тобто в Африці, де опівдні
зникає тінь.
92. Крилатих спів... — спів ангелів.
115. В новім житті — тобто у своїй молодості, про яку Данте писав у книзі, названій "Нове життя".
124-125. Тільки я поріг лишила свій до віку другого — Беатріче вмерла, коли їй минуло двадцять п'ять літ.
126. Піддався суєті земній... — Данте був невірний Беатріче і як жінці, і як вищій мудрості.
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ПЕРША Земний Рай. — Лета
3. їх лезом — тобто гостротою слів, звернених до Данте (Ч. XXX, 103-145).
11-12. Поки Лети хвилі не змили болісної тяготи — тобто пам'яті про заблудження Данте.
42. Точило кружить вістрю встріч — тобто притупляється меч правосуддя.
45. Сирен зачувши — піддавшись оманливій принаді земних благ (пор. Ч. XIX, 19).
71. Наський вітер — в Італії північний вітер, вітер, що віє з нашої країни.
72. З краю Ярби — з Африки, де царював Ярба (Ен. IV, 196). 77. Первістки творіння — ангели.
81. На звірі двоєдиного коріння — на грифоні (див. прим. Ч. XXIX, 107).
92. Жінка, давній мій водій — жінка Мательда (Ч. XXVIII, 67). 98. "Окропи мя" (церк.) — слова псалма.
102. Я води ковтнув. — Данте напився води з річки Лети, яка дає забуття гріхів.
106. Зірки ми — в прірвах тьми... — Див. прим. Ч. І, 23.
111. Ці троє, зором знамениті — тобто три "богословські" чесноти.
123. Вид то орлій, то левиний — то орла (божества), то лева (людини).
138. Ще другу красоту єства твого. — Друга краса Беатріче — її уста. Перша — її очі, які Данте уже побачив (ряд. 115-123).
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ДРУГА
Земний Рай. — Символічне дерево. — Перетворення колісниці. — Повія
і велетень
2. З десятирічної жаги — побачити Беатріче, яка вмерла за десять років до 1300 року.
9. Трьох богинь — тобто трьох "богословських" чеснот.
16-17. Вправо враз пішло славетне військо... — Містична процесія повернула на схід.
28. Прекрасна, що скеровувала хід за колесом... — Мательда з поетами йде за правим колесом, а колісниця повертає вправо.
35. До дерева сухого — до біблійного "дерева пізнання добра і зла", заборонені плоди якого вкусили Єва (Ч. XXIV, 115-117) і Адам. Це всохле дерево Данте перетворює на символ імперії.
43-44. Хвала, грифоне, що не вдарив дзьобом ти дерева — тобто хвала тобі, Христе, що не зазіхаєш на світську владу.
49-60. Алегоричний зміст цього епізоду: грифон (Христос) прип 'яв вузлом дишель (хрест) колісниці (церкви) до яблуні (імперії), об'єднав їх (запровадження християнської релігії в Римській імперії), і це мало благодійний вплив на дерево (імперія розквітла).
53-54. Коли ж велике світло йде в промінні — тобто коли сонце сходить у сузір'ї, наступному після Риб (небесної плотви), — інакше кажучи, навесні.
65. Повість про Сірінгу. — Див. прим. Ч. XXIX, 96. 72. Голос вигукнув — голос Мательди (див. 83-84). 73-81. Зміст: "Як — у євангельській легенді — апостоли Петро, Іоанн та Іаков, пробудившись від Божого голосу, який має владу і над кріпшим сном (тобто над смертю), побачили, що на Фаворі немає Мой-сея та Іллі, а сам Господь явився в новім уборі, і впали ниць, вражені Преображенням Христа..."
83. Побожниця — Мательда. 97. Німф сімох — сімохчеснот. 99. Австр — південний вітер; Аквілон — північний. 101-102. В Римі, куди Христос як римлянин ввійшов... — У небі, куди Христос увійшов як повноправний громадянин.
109-117. Орел (птах Юпітерів), що злетів на колісницю з вершини дерева, якому він при цьому шкодить, уособлює римських імператорів, що переслідували християнську церкву на шкоду — як гадає Данте — самій імперії.
118-123. Лиса, лисиця — символізує єресь, що її подолала теологія (Беатріче).
124-129. Далі Данте побачив, як знову на колісницю сів орел і насипав пір'я з себе повний кіш. Це багатства, якими християнські імператори обдаровували церкву, і головним чином — "дар Константина": імператор Константин (з 306 до 337 p.), переносячи свою столицю в Візантію, нібито передавав папі Сильвестру І і його наступникам державні права на Рим і західні країни. Данте, переконаний, як і його сучасники, в автентичності "Константинового дару", фальшивість якого була доведена тільки в XV ст., вважав його величезним лихом і для імперії, і для церкви. Тому й чується з неба жалібний голос: "Мій човнику, який вантаж поганий!"
131-141. Змій (диявол) потрощив у колісниці подення — моральні підвалини церкви — дух смирення й бідності. Недоломки колісниці (повозу) враз пір'ям вкрились — обросли багатствами.
142-147. Перната колісниця обертається на апокаліптичне семиго-лове страховище. Автор "Апокаліпсиса" змалював язичеський Рим у вигляді "великої блудниці", що сидить на семиголовому і десятирогому потворному звірі.
148-160. До поламаної і спотвореної колісниці (церкви) сходить бридка у стиді своєму повія (тобто папство), яка нахабними очима вишукує собі друзів. Поряд стоїть ревнивий велет (король французький Філіпп IV, який іноді ладив з Боніфацієм VIII, але кінчив тим, що жорстоко його образив в Ананьї (див. прим. Ч. XX, 86-90). Як тільки вона кинула погляд на прихильника імперії, він б'є її, відв'язує страшидло від дерева і тягне, разом з повією, що на ньому сидить, у гущину лісу (перенесення папського престолу з Рима у французьке місто Авіньйон, при папі Клименті V, в 1309 році).
ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЯ
Земний Рай. — Пророцтво Беатріче. — П'ятсот, десять і п 'ять. —
Хвилі Євної
1. "Язиці приїдоша, Боже" (церк.) — "Прийшли народи, Боже".
10-12. "Ви емалі..." (церк.) — "Недовго ще, і не будете бачити мене.., і ще недовго і знову побачите мене". Цими словами (цитата з Євангелія) Беатріче висловлює впевненість у тому, що викрадена велетом колісниця буде повернута і набере свого колишнього вигляду.
13. Сімох вперед послала — сім чеснот, що несуть світники.
14. Я, й мудрець, і жінка — Данте, Стацій і Мательда.
34-35. Те подення, що змій зламав, було й нема — колісниця, у якої змій потрощив подення (Ч. XXXII, 130-135) — це страхітливо зруйнована церква, що перестала бути собою.
36. Божа мста до їх байдужа страв. — Натяк на тодішній флорентійський звичай, коли вбивця або його близькі, щоб уникнути кривавої помсти родичів забитого, повинні були на його могилі дев'ять днів підряд з'їдати хліб, политий вином. Беатріче хоче сказати: "Ніщо не захистить злочинців від Божого суду", — Бог байдужий до їхніх страв.
37. Безліч внуків буде завжди в птиці — тобто імперія існуватиме й далі.
43. П'ятсот, і десять, і п'ятірка — загадкове позначення майбутнього рятівника церкви і відновника імперії, який заб'є кралю (повію пісні XXXII, що посіла чуже місце) і велета (французького короля). Число DXV утворює при перестановці знаків, слово DVX (вождь) і найдавніші коментатори так його й тлумачать.
47-51. Сфінкс — у античному міфі — крилата почвара, що жила біля Фів і вбивала всіх, хто не міг розгадати її загадку. Коли Едіп (Лай-яд) її розгадав, Сфінкс кинувся зі скелі і розбився на смерть. Помщаю-чись за нього, провісниця Феміда наслала на фівян хижого звіра, який вигублював ниви і стада (Метам. VII). У старовинних списках "Метаморфоз" замість Laiades (син Лайя, Едіп) читалося Naiade, і розв'язання загадки Данте приписав наядам. Зміст рядків 49-51: "Події покажуть, хто такий "П'ятсот, десять, п'ять", але розгадка цієї загадки приведе не до бідувань, а до миру".
57. Дерево... зогиджене аж двічі — Адамом, що вкусив його плодів і став першою мученою душею (ряд. 62), та велетом, що відв'язав від нього колісницю.
67. Коли б не вгруз, як в Ельсу... — Предмети, опущені у вапнисту воду Ельси (притоки Арно), відразу вкриваються твердою оболонкою.
68-69. Ти б не плямив свій розум, мов Шрам шовковиць соки. — Див. прим. Ч. XXVII, 37-39.
78. Як пілігрим несе ціпок святий. — Беатріче хоче, щоб Данте, повернувшись до людей, передав їм її слова, навіть не зрозумівши їх суті, а хоч би просто зберігши їх у пам'яті, як ціпок.
90. Круг, що перший закрутивсь — дія Першого Рушія.
98-99. Зміст: "Сама твоя забутливість доводить, що, коли б це був не гріх, Лета не змила б цього спогаду".
112-114. З одного витоку набравши ходу. — Лета і Євноя, що розтікаються з одного джерела, нагадують поетові Тігр і Євфрат. Середньовічні географи вважали, що ці річки течуть з спільного джерела.
118. Відповідь була — тобто відповіла Беатріче.
119. "Питай Мательду..." — Тут вперше названа на ім'я прекрасна жінка, що зустріла поета в Земному Раю.
121. Про це ж— найпаче... — Див. Ч. XXVIII, 121-133.
129. Сили підупалі — тобто сили пам'яті про добрі діла (див. прим. Ч. XXVIII, 121-133).
139-140. Сторінки для другої частини уже я всі заповнив. — У побудові "Божественної комедії" Данте додержує точної симетрії. У кожній з трьох її частин (кантик) — по 33 пісні; "Пекло" має, крім того, ще одну пісню, що становить вступ до всієї поеми. Обсяг кожної із ста пісень приблизно однаковий.
142. Я вийшов з прохолодного струмка — тобто оновлений духовно.
РАЙ
ПІСНЯ ПЕРША
Вступ. — Звернення до Аполлона. — Піднесення Данте й Беатріче в
сферу вогню. — Міркування Беатріче з цього приводу
4.