Одної з них вже налічують близько 30 років від народження. Вона так була стара, що насилу могла ходити.
Обителі належить великий город, де народиться безліч різного коріння і зелені. У верхній частині його знаходиться цвинтар, при огляді якого мені було сказано, що тіла тутешніх жерців спалюються, а попіл зсипається в отвір, обкладений каміннями. Я сам бачив місце, в якому відбувається такий обряд, і знайшов там кілька напівобгорілих кісток, чому і зробив висновок, що недавно тут був здійснений обряд спалення тіла померлого жерця. При виході з храму провідник показав мені відділення, де стояло п'ять статуй в червоному одязі, перед якими горіла свічка. При цьому він пояснив, що такі пам'ятники споруджуються монахам цієї обителі, які своїм благочестивим життям і зразковим стриманістю викликали до себе особливу повагу. Оглянувши все, що заслуговує на увагу в цьому храмі і подякувавши мого провідника невеликим подарунком, я повернувся до вечора в Кантон.
ДІМ ПАНКІКВИ
Мені дуже хотілося бачити, як живуть знатні мешканці Кантона. Наші знайомі доставили мені нагоду бути в будинку у першого кантонського купця Панкікви. Одного разу вранці я вирушив з декількома приятелями на інший бік річки Тігріс і по каналам доїхав до самих воріт будинку Панкікви. Однак ж вони були відімкнуті тільки після доповіді господареві про наше прибуття. Спершу ми йшли по неширокому, вистеленому камінням провулку, а потім вийшли на площу, де показався фасад будинку і круглий великий отвір в кам'яній стіні, через який ми прибули в сад. Тільки-но ми наблизилися до першої альтанці, як з'явився сам господар в напів каптані і своєму мандаринському капелюсі з блакитною кулькою. Після перших чемностей, на які китайці дуже щедрі, він повів нас по саду, а тим часом велів готувати чай. Новина предметів і зовсім відмінний від європейського смак звернули на себе всю мою увагу. Я побачив себе в оранжереї (під цією назвою я розумію весь сад), наповненої різними рослинами, так як всі алеї, за якими ми проходили, встелені цеглою до самих дерев, між якими на лавках і всякого роду підмостках стояли фарфорові горщики з квітами і невеликими підрізаними деревами. Даремно мої очі шукали лугів. На цьому великому просторі не було ні листочка трави, а кращі місця, які у нас представляли б газони, були зайняті стоячою водою, що випускала неприємний запах. Кам'яні споруди в цьому саду мені сподобалися найбільше. Вони представляли штучні кручі і руїни в зменшеному вигляді, які надзвичайно схожі на природні. Ми заходили в різні альтанки, які були одноповерховими і в передній частині відкритими. Всі вони однаково прибрані. Стільці та столики стоять по сторонах, а навпроти входу є піднесення, на зразок дивана, яке зазвичай покривається тонкими циновками або тканиною. Посередині його стоїть невеликий чотирикутний столик на коротких ніжках, на якому п'ють чай. У кожному кутку альтанки висить по одному ліхтарю, роговому або з розмальовкою по білій шовковій тканині. Перші заслуговують на увагу своєю величиною. В їдальні Панкікви я бачив чотири таких ліхтаря. Кожен з них був більш піваршина [35 см] в поперечнику і як би вилитий з одного шматка. Китайці володіють мистецтвом розпарювати і вибивати ріг так тонко, як паперовий лист. Однак ж це пов'язане з великими витратами. Панкікві так сподобалося, нарешті, показувати нам все йому належить, що він ввів нас навіть в свою спальню по дуже вузькій драбинці. Його спальню становить двоповерхова альтанка, подібна вищеописаним, з тією лише різницею що в ній, замість дивана, стоїть ліжко з тонким матрацом, на якому лежало досить товсте синє сукно, а зверху циновка. Помітивши, що на одній стороні ліжка було складено вісім різнобарвних ковдр, я побажав дізнатися їх призначення, і мені було сказано, що всі вони вживаються одне після іншого, залежно від холоду. За словами Панкікви, китайці не мають наволочок або простирадл і в теплу пору сплять на циновках, а в холодну на сукні, роздягнувшись до сорочки. Нанкинські жителі її навіть знімають. Обійшовши сад навколо, ми сіли за дуже хороший сніданок, приготований на європейський звичай, після якого господар повів нас до свого сералю. Пройшовши високі, прикрашені гірляндами ворота, ми вступили в галерею, що веде до балкону, і з останнього в більшу довгасту залу, підтримувану з обох сторін колонами. А поруч нього стояли стільці, вкриті червоним сукном, вишитим різними шовками. Стіни обвішані китайськими картинами. Біля стін стояло кілька барабанів, приготованих для театральних вистав. Китайці пристрасні їх любителі, як і будь-якого роду ігор {Пристрасть китайців до так званим азартних ігор так велика, що багато хто з них програють у карти або в кості не тільки весь маєток, але навіть своїх дружин і дітей, над якими вони мають необмежену владу. Внаслідок цієї безмежної влади, кожен батько може умертвити або кинути на вулицю свою новонароджену дитину, якщо через свою бідність чи з примхи не вважає за потрібне її виховувати. Таких невинних жертв в китайській державі буває щороку до 20 тисяч. В одному Пекіні, за словами Барроу, їх ховають до 9 000 на рік. Пекінська поліція, каже той же самий мандрівник, навмисне утримує таких людей, які, об'їжджаючи щодня всі вулиці і збираючи цих нещасних дітей, відвозять їх за місто і закопують живих і мертвих в приготовлену там яму. Цьому варварському звичаю слідують навіть і ті китайці, які навернулися в християнську віру.}. Із залу ми увійшли до відділення, де стояла шафа, а перед ним на столі жевріла свічка. Відчинивши його, Панкіква показав нам п'ять дощечок на підставках з китайськими написами, і сказав нам, що кожна з них означала час смерті його предку {Китайці вірять, що дух померлої людини, що жила доброчесно, може відвідувати колишнє своє житло, або те місце, в якому нащадки здійснюють поклоніння у його честь. Він має також владу робити своїм нащадкам різні благодіяння. Тому кожен китаєць зобов'язаний здійснювати поминання по своїм покійним батькам і родичам в присвяченому для них місці. В іншому випадку, за запевненням Конфуція, він сам буде позбавлений права відвідувати це священне місце після своєї кончини.}. Тим часом, я мав нагоду ненароком повернутися назад і побачити розчинені двері, з яких на нас дивилися три прекрасно одягнені жінки. Але тільки-но я глянув, як це явище вмить зникло. Однак ж не важко вирішити, хто з нас був цікавіше: ми або жінки, так як двері і після того досить часто відчинялися, а по виході коли ми прийшли в галерею дві з них показалися майже явно. Одна була вже немолода, а інша ще молода, але обличчя в обох від рясної фарби і білила походили на картини. Вийшовши із сералю, наш господар показав нам все своє господарство, скотарство і різні домашні споруди. Але так як все це небагато чим відрізняється від нашого, то і не заслуговує на особливий опис.
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
ПЛАВАННЯ КОРАБЛЯ "НЕВА" ВІД КАНТОНА ДО КРОНШТАДТА
Кораблі "Нева" і "Надія" долають зворотний шлях .— Гаспарська протока .— Острови Двох Братів. — Зондська протока . — Роз'єднання кораблів "Нева" і "Надія". — Обхід мису Доброї Надії. — Азорські острови. — Ла-Манш. — Перебування в Портсмуті. — Прибуття "Неви" в Кронштадт.
Лютий 1806 р. Отримавши паспорт від китайського уряду, обидва кораблі "Нева" і "Надія" знялися з якоря. Так як в Вампу стояла безліч судів, а вітер був свіжий і протилежний, то я найняв 30 човнів для буксира.
10 лютого до півночі стали ми на якір у Бокка-Тігріс. Мені хотілося при вечірньому відпливу пройти далі, але цьому перешкодила витівка лоцманів. Увійшовши в найвужче місце у Бокка-Тігріс, вони відпустили всі човни, що буксирувати мій корабель, не сказавши мені про те раніше. А так як тоді був повний штиль, то корабель почав ухилятися до мілини, тому я змушений був кинути якір на 5 сажнів [близько 9 м]. Згодом виявилося, що лоцмани зробили це для того, щоб взяти з мене більше грошей. Однак скінчилося тим, що я деяких з них досить порядно покарав.
11 лютого разом зі світанком при північно-західному вітри ми вступили під вітрила, а до 8 години пройшли лінійний англійський корабель "Блена", який чекав своїх купецьких судів і повинен був проводжати їх в Китайському морі. На ньому знаходився добровольцем наш капітан-лейтенант Михайло Миницький, який разом з нами пробув кілька днів у Кантоні. Близько цього часу вітер почав свіжіти і віщував непостійну погоду. Однак ми встигли до вечора досягти Макао.
12 лютого дув східний вітер. О 6 годині ранку вступили під вітрила, а о дев'ятій, пройшовши Макао, відпустили лоцмана і взяли схід-південно-східний курс, до Макелесфільдської банки, як до найкращого місця для повірки свого числення.
15 лютого під другій годині пополудні ми перебували недалеко від Макелесфільдскої банки і пішли на північний захід, або до острова Пуло-Сапате.
Вчора ми зловили медузу, яка дуже схожа на блакитну квітку з синім обідком навколо білуватого і розсіченого небагатьма поперечниками ґудзика. Вона була завбільшки близько 6 дюймів [15 см], мала ґудзики не більше півдюйма [трохи більше 1 см] і безліч ніжок, які були засаджені по обидві сторони до самих кінців маленькими, так би мовити, запонками.
19 лютого. Вважаючи, що острів Пуло-Сапата знаходився вже на норд від нас, ми пішли до острова Пуло-Арое і поставили всі можливі вітрила, так що о 6 годині вечора дістали дно на 35 сажнів [64 м], ґрунт сірий пісок.
23 лютого. Хоча при сході сонця погода була похмура, але до 7 години ранку небо прояснилося, і ми побачили на північний захід острів Пуло-Теоман. Спершу нам показався його південний край, а потім північна частина, середина ж весь час перебувала в хмарах. О 9 годині відкрився острів Пуло-Памбелан, а незабаром після того і Пуло-Арое 215 (як вони названі на картах Арроусміта 216). Кожен з них спершу показався нам двома горбами, які потім, у міру нашого наближення, злилися в одне тіло.
Опівдні я займався астрономічними спостереженнями на 3о 06' пн. ш. і за всіма своїми хронометрам знаходився на західній довготі 225о 10'. Тому я знайшов, що по хронометрам широта північного краю острова Теоман — 2о59'30", а довгота — західна 255о22'30". По відстані ж місяця від сонця, знятому мною о 4 годині пополудні, остання виявилася 255о 34', так що середня між ними повинна бути досить подібна до цієї, тобто довгота західна, 255 о28'15".