ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТА
Сходження в сьоме коло. — Сьоме коло. — Любострасні. — Приклади чистоти
1-3. Зміст: "У північній півкулі було дві години після півночі, а в південній — дві години після полудня".
22-24. Мелеагр — син калідонського царя Ойнея і Алфеї. Коли він народився, парки поклали в огонь поліно, напророчивши, що Мелеагр житиме, поки воно все не згорить. Алфея загасила його і сховала. Коли Мелеагр убив братів своєї матері, вона, помщаючись за них, кинула головню в огонь, і Мелеагр помер (Метам. VIII). Цим прикладом Віргілій хоче пояснити, що душі можуть чахнути без видимої, здавалося б, причини.
25-26. Як рухами дзеркала рух віддають ваш... — так і оболонка душ відображає їх внутрішній стан.
45. В природний келих — в матку.
48. З місця досконалого — з серця.
63. Мудріша й вченіша, ніж ти, людина — видатний арабський середньовічний філософ Ібн-Рошд (латинізоване Аверроес) (1128-1198), послідовник Арістотеля.
65. Можливий розум — схоластичний термін, що означав пізнавальну здібність.
79. Лахезіс — див. прим. Ч. XXI, 25-27.
86. На берег падає — до гирла Тібру або до берега Ахерону (див. прим. Ч. II, 94-105).
93. Розкішні різноколірні сувої — тобто веселка.
128. "Не знаю мужа" — слова Діви Марії під час Благовіщення (Єванг.).
130-132. Діана... в гаю Геліки не лишила. — Богиня Діана вигнала з свого гаю німфу Геліку (Каллісто), яка кохалася з Юпітером. Ревнива Юнона обернула Геліку на ведмедицю, але Юпітер узяв її на небо разом з її сином Аркадом (Метам. II).
17. З пошани — до Віргілія і до Стація, що йдуть попереду.
40. Гоморра і Содом — за біблійною легендою, міста, спалені Богом за протиприродну розпусну поведінку їх жителів.
41-42. Пасіфая, дружина критського царя Міноса, охоплена любовною жагою до бика, спокушала його, лягаючи в дерев'яну корову, зроблену для неї Дедалом (ант. міф.).
45. Чи буде це Ріфей... — Ріфейські гори на півночі.
77-78. Цезар грішив содомією з царем Віфінії Нікомедом, чим і заслужив прізвиська "цариці" і глузування під час галльського тріумфу.
82-87. Був двостатевим гріх... — "Це була любов двох статей, але по-тваринячому нестримна. Тому й плямуємо себе тією, що була твариною, тобто Пасіфаєю".
92. Гвідо Гвініцеллі з Болоньї, поет "ученої школи", найближчий попередник "dolce slil nuovo" (див. прим. Ч. XI, 98 і XXIV, 52-54).
94-95. Як сини кинулись до своєї матері Ізіфіли (див. прим. Ч. XXII, 112), так і Данте кинувся б обійняти Гвідо Гвініцеллі, коли б не жахався вогню.
105. Не міг не вірить другий — тобто Гвініцеллі.
113. Поки буде вірш нової мірки... — поезія італійською мовою, що виникла в першій половині XIII ст.
115-117. Мова йде про Арнаута (Арнальда) Даньєля, славетного провансальського поета (пом. бл. 1200).
119-120. Провансальський поет Джіраут де Борнель (кінця XII — початку XIII ст.), що народився в Лімузинській (нині Ліможській) області.
124. Гвіттоне — див. прим. Ч. XXIV, 56.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ СЬОМА
Сьоме коло. — Любострасні. — Перехід крізь полум 'я. — Сходження в Земний Рай. — Останні слова Віргілія
1-5. Над горою Чистилища звечоріло, і сонце стало в тому місці, де воно сходить в Єрусалимі, зокрема над Голгофою, на якій був страчений Христос; у цю хвилину на крайньому заході суходолу, в Іспанії, де тече річка Ебро, північ проходить сузір'ям Терезів, а на крайньому сході, в Індії — якраз полудень (див. прим. Ч. II, 1-3, 4-6).
18. Поетові, мабуть, згадалося ще й те, що його самого заочно засуджено до спалення живцем.
23. На плечах Геріона. — Віргілій нагадує епізод з сімнадцятої пісні "Пекла", коли обидва поети спускалися в глибини на Геріоні, тритілому
і триголовому велетні.
37-39. Не знайшовши своєї коханої Фісби на місці побачення й вирішивши, що її пошматував хижий звір, молодий вавілонянин Пірам заколов себе мечем. Він уже конав, коли надійшла Фісба і своїм ніжним голосом продовжила йому життя на кілька хвилин. Кров його забарвила шовковицю, і її ягоди почорніли (Метам. IV).
94. Цітера — тут ранкова зоря.
97-108. Лія і Рахіль, біблійні персонажі. Лія — символ життя діяльного, — прообраз Мательди, яку Данте зустріне в Земному Раї. Рахіль — символ життя споглядального — прообраз Беатріче.
124. Закінчивши сходження на гору Чистилища, поети вийшли до Земного Раю, де колись, до гріхопадіння, жили Адам і Єва.
136-137. Тобто Беатріче.
142. Корона й митра — символи верховної — світської і церковної — влади, які має прийняти Данте як знак повної влади над собою.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМА Земний Рай. — Мательда. — Божественний ліс
20. Над К'яссі в соснику — в сосновому лісі (Pineta) на березі Адрі-атичного моря, на південь від Равенни. Ця місцевість має назву Chiassi, або Classe (від лат. classis — флот), тому що в часи імператорського Риму тут був морський порт (Portus Classis) Равенни. Згодом море відступило на схід. У цьому сосновому лісі Данте, який останні роки свого життя перебував у сім'ї равеннського синьйора Гвідо да Полента, творив терцини "Божественної комедії".
21. Еол — цар вітрів, який тримав їх на прикові в печері і випускав на своє бажання. Сірокко— південно-східний вітер з Африки.
25. Річка — Лета.
40. Жінка йшла мені устріч. — 3 уст Беатріче (Ч. ХХХШ, 119) ми взнаємо її ім'я: Мательда, втілення діяльної любові.
49-51. Прозерпіну, дочку Юпітера і Церери, підземний бог Плутон викрав у той момент, коли вона збирала квіти на лузі (Метам. V).
65-66. В Венери... коли влучав у матір син-пустун. — Венера палко покохала Адоніса, коли її син Купідон ненароком торкнув стрілою її
груди (Метам. X).
71-72. Геллеспонт... — Персидський цар Ксеркс, навівши мости, з величезним військом, єдиний в античну епоху, перейшов Геллеспонт (нині Дарданельська протока) і вторгнувся в Грецію (в 480 р. до н. є. ).
Зазнавши поразки, він під час втечі переплив його назад у рибальському човні.
73-74. Герой грецької легенди Леандр, який жив у Абідосі, на азіатському березі Геллеспонту, щоночі перепливав протоку, щоб побачитися з Геро, своєю коханою, яка жила на європейському березі, в Сесті. Якось одної ночі, перепливаючи Геллеспонт, він потонув.
76-77. Усміх цей... в такій місцині — тобто посеред Земного Раю, назавжди втраченого для людства.
85-87. Данте, пам'ятаючи сказане Стадієм (Ч. XXI, 46-54), дивується, побачивши воду і вітер у Земному Раї.
97-108. Згідно з Арістотелевою фізикою, вологою парою породжуються атмосферні опади, а сухою парою — вітер. Мательда пояснює, що випари води й землі йдуть знизу вгору з теплотою (під впливом сонячного тепла). На горі ж Чистилища од брами аж до саду на шпилі немає вітрів. Тут відчувається тільки рівномірний круговорот земної атмосфери зі сходу на захід, що виникав через обертання Першого Рушія, тобто дев'ятого неба, яке приводить у рух замкнені в ньому вісім небес.
121-133. Потік, що тече в Земному Раї, поділяється на два (двома річками далі протіка). Вліво струмує Лета, яка знищує пам'ять про вчинені гріхи: вправо — Євноя ("добра пам'ять"), що воскрешає в людині спомин про всі її добрі діла.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТА Земний Рай. — Алегорична процесія, або Тріумф церкви
28-ЗО. Зміст: "Якби Єва не скинула з лиця покрову слухняності, я б теж жив у цьому раї".
37. Святі дівчата — музи.
40. Гелікон — гора муз, де течуть джерела Пппокрена і Аганіппа, які дають натхнення поетам.
41. Уранія (небесна) — муза небесної науки (астрономії). Данте згадує її тому, що дальша дія його поеми відбувається на небі.
43-50. Тут починається алегорична процесія, що зображає християнське святе письмо. Світники — сім дарів Духа Святого.
60. Так повільно, що їх догнали й молоді б жінки. — За тих часів недавно одружені жінки ходили, мабуть, дуже повільно, щоб додержати скромності й серйозності або, можливо, щоб не попсувати вбрання чи прикрас.
78. Перев 'язь — Делії, а Сонцю — лук. — Згідно з античною міфологією, з веселки зроблено перев'язь у богині Місяця (Діани — Делії) і лук у бога Сонця (Аполлона).
83. Двадцять чотири діди — книги Старого завіту (крім пророків) або, за іншими тлумаченнями, старі, згадувані в "Апокаліпсисі".
92. Четверо тварин — чотири Євангелія.
96. Стоокому Аргусові Юнона доручила невсипуще стерегти Іо, кохану Юпітера, але хитрий Меркурій розповідями про пригоди німфи Сірінги приспав Аргуса і вбив його (Метам. І).
100-105. Читай Єзекіїля... — Опис подібних чотирьох крилатих тварин подано в книзі пророка Єзекіїля (Біблія) і в "Апокаліпсисі" Іоанна (Новий завіт). У Єзекіїля у них чотири крила, у Іоанна — шість, як і у Данте.
106. Святковий повіз — колісниця, що символізує християнську церкву.
107. Грифон (лев з орлиними крилами і орлиною головою) — алегорія боголюдини, Ісуса Христа.
116. Октавіан — див. прим. Ч. VII, 6.
118. Сонця повіз... — див. прим. Ч. IV, 72.
121-129. При правім колесі ішло три жінки. — Праве колесо — Новий завіт. При ньому три "богословські" чесноти: червона — любов, зелена — надія, біла — віра.
130-132. Ліворуч... четверо жінок. — Ліве колесо — Старий завіт. Чотири жінки — чотири "основні" ("природні") чесноти античного світу: мудрість, справедливість, мужність і поміркованість. З них у мудрості — три ока, якими вона оглядає минуле, теперішнє і майбутнє.
133-141. Йшло двоє... старих — Один уособлює "Діяння апостолів", приписувані апостолові Луці, за переказами — лікареві, тому й одягнутому, як учень школи грецького лікаря Гіппократа. Другий — "Послання апостола Павла", якого завжди зображували з мечем.
142-144. Ще бачив скромних чотирьох дідів — "Послання" апостолів
Іакова, Петра, Іоанна і Іуди.
144. Самотній в даль проникливо глядів. — "Апокаліпсис" Іоанна. 154. Біля корогов — біля семи світників.
ПІСНЯ ТРИДЦЯТА
Земний Рай. — Поява Беатріче і зникнення Віргілія 1-7. Зміст: "Коли це семизір'я в вищім небі (сім світників, що зійшли з десятого неба, нічого не беручи на себе, окрім гріха), яке зійшло вказувати усім учасникам процесії, що саме треба їм робити, подібно до того, як нижче семизір'я восьмого неба (Малий Віз з його Полярною зіркою) вказує весляреві дорогу на морі — спинилося..."
11.