Це підтверджується дендрологічними дослідженнями, які показують, що різниця між датами цих двох поховань складала приблизно 50 років. Що робить пазирицькі поховання такими видатними, так це те, що в них зберігся широкий спектр органічних речовин: дерево, хутра, тканини (в тому числі килими), декоративні покривала, вироби з повсті та шовку, і навіть людська плоть, шкіра та волосся. Таке дивовижне збереження є наслідком того, що земля під курганом залишається мерзлою цілий рік, у такий спосіб запобігаючи бактеріальному розкладу.
6.20 Насипні поховання (кургани) кінця 1-го тисячоліття до н.е. в Алтайсько-Саянському регіоні. На мапі-врізці показано Пазирицький курганний могильник.
Кожна гробниця мала обкладену деревом могилу, куди клали тіло та похоронні дари, після чого могилу перекривали дахом із колод, над яким насипали курган із землі та валунів. Гробниця 2 була однією з найбільш вишукано обставлених. Тут було вилучено два тіла: жінки європейського походження та чоловіка, приблизно 60 років, з фізичними рисами монгола. В обох були видалені внутрішні органи, потім тіла були наповнені рослинним матеріалом і зашиті. Чоловіка, схоже, було вбито ударами сокири по голові й оскальповано. За життя він був рясно татуйований, зі складними визерунками у звіриному стилі, у тому числі зображеннями стрибаючого оленя. Серед предметів, знайдених у могилі, були дерев'яні столи, бубен, струнний інструмент та одяг, зокрема шуба з білячого хутра й дві пари хутряних чобіт, одна з яких була з леопардової шкіри. Там також був бронзовий казан, наповнений великим камінням і обвугленим конопляним насінням. Вони залишилися від обряду останнього очищення, подібного до церемонії, яку Геродот спостерігав у причорноморських скіфів. Він описує, як казан встановлювали в невеликому повстяному наметі, а насіння конопель кидали на розпечене каміння, щоби воно виділяло пару, гашиш, який скіфи вдихали, весь час виючи від задоволення. Геродот зізнається, що був дещо збентежений таким звичаєм.
6.21 У Пазирицьких похованнях в Алтайських горах Сибіру було знайдено величезну кількість добре збереженого органічного матеріалу, зокрема шкіру правої руки чоловіка, похованого в кургані 2, татуйовану динамічними зображеннями звірів, що скачуть, ІІІ ст. до н.е.
Поховання 5 також було багато обставлене. Серед похоронних дарів був розібраний 4-колісний церемоніальний віз із колесами 2 м у діаметрі, ворсовий килим перського походження площею 4 м2, повстяна настінна завіса та китайська шовкова тканина з вишитими птахами. Разом із возом було поховано 9 коней разом із сідлами та вуздечками. Двоє з коней, можливо, ті, що тягнули віз, мали головні убори, один у вигляді оленя, інший – грифона. Коні були міцної статури, можливо, із Центральної Азії, їх годували зерном у загонах, на відміну від дрібніших місцевих порід, яких залишали годуватися на пасовищах.
Хоча тканини на диво різноманітні та яскраві, найбільш вражає різьба по дереву, що неодмінно зображує реальних і міфічних тварин, а також вирізані зі шкіри їхні силуети. Перед нами те саме скіфсько-сибірське звірине мистецтво, яким було насичене життя цих людей незалежно від соціального стану. Воно нагадує, наскільки тісно життя кочовика перепліталося з тваринним світом.
Лінза мерзлої землі
6.22 Пазирицький могильник у горах Алтаю. Показаний фронтальний розріз кургану 2: на ньому можна побачити шар вічної мерзлоти, захищений курганним насипом, завдяки якому органічні матеріали в похованні так чудово збереглися. Також наведений план могильної ями кургану 5. Тіло померлого знаходилося у дерев'яній труні разом із його супутницею. Його великий похоронний віз був розібраний і покладений зовні. Могильник датується ІІІ ст. до н.е.
6.23 Серед екзотичних товарів, якими користувались алтайські вожді, була ця вишита шовкова полотнина китайського походження, знайдена в кургані 5 у Пазирику.
6.24 Реконструкція візка, що був знайдений у розібраному вигляді в кургані 5 у Пазирику (мал. 6.22). Він нагадує карети з великими колесами, знайдені у поховальних камерах навколо гробниці першого імператора Цинь Шихуанді поблизу Сіаня, що датується 210 р. до н.е. Пазирицький візок також датується ІІІ ст. і, можливо, був привезений із Китаю.
6.25 Цей незвичайний головний убір належить одному з коней із кургану 1 у Пазирику. Можливо, хтось, побачивши таке ритуальне вбрання і не вірячи своїм очам, повідомив про далеких "грифонів, що охороняють золото" – фразу, яку записав Геродот.
6.26 Фрагмент жіночого тіла з кургану 5 у Пазирику. Тіло було препароване для видалення внутрішніх органів і акуратно зашите знову.
6.27 Дерев'яна труна з кургану 5 у Пазирику одразу після розкопування, там все ще знаходиться тіло чоловіка. Спочатку в труні було також тіло жінки, але її витягли шукачі скарбів.
Громади Алтаю лежали у вузловій точці мереж сполученості, що обплітали всю Євразію, і речі, знайдені у розкішних гробницях є відбитком цього. З перського світу походять ворсові килими й декоративні покривала; з пустель і степів Центральної Азії – хутро леопарда, витривалі коні та насіння коріандру; з Індії – олов'яне люстерко й бавовняні тканини; а з Китаю – бронзовий шолом, лаковані чаші та шовкова вишивка. Не виключено навіть, що церемоніальний візок із масивними колесами був зроблений у Китаї. Як уся ця екзотика опинилася в руках алтайської еліти у ІІІ ст., можна тільки здогадуватися. Мабуть, деякі з них потрапили сюди торговими шляхами в обмін на місцеві товари, такі як хутро та золото. Інші могли бути дипломатичними подарунками від далеких правителів, які прагнули розвивати торговельні відносини з вождями кочовиків, що контролювали транс'євразійські шляхи. Можливо навіть, що деякі екзотичні товари подорожували як посаг разом із нареченими, яких відправляли для зміцнення угод чи договорів. Яким би не був механізм, ця екзотика вказує на зростаючу взаємопов'язаність центральної та східної Євразії.
Алтайсько-саянські кочовики – народ без імені, незрозумілий для тогочасних істориків. Однак, можливо, саме вони й були тими "грифонами, що охороняють золото" Геродота. Тільки уявіть, що могла подумати нічого не підозрююча людина, побачивши вершника на коні з головним убором грифона з гробниці номер 5 у Пазирику.
Тянь-Шань і пустеля Такла-Макан
Довгий кряж гірського хребта Тянь-Шань, що тягнеться на схід від Паміру вздовж північного краю Таримського басейну, являв собою грізний бар'єр, який заважав контактам між сакськими громадами південно-східного казахського степу (регіон Семиріччя) й народами, що оселилися на північній окраїні пустелі Такла-Макан. Але в середній частині цього хребта кілька долин, зокрема долина річки Ілі, яка тече на захід до озера Балхаш, дає змогу подолати цей бар'єр, і саме тут, на північній стороні гірського хребта, дослідники ідентифікували концентрацію людського населення. Далі на схід вздовж північних схилів гір, повернених до Джунгарської улоговини, тягнеться ще одна низка археологічних пам'яток. Через ці поселення пролягає основний шлях сполучення між сходом та заходом із казахського степу до Монголії і до коридору Ганьсу. На південь від головного хребта Тянь-Шаню добре зволожені передгір'я, що виходять на пустелю Такла-Макан, мають сприятливі умови для поселень, які зазвичай знаходяться там, де є багато води і де перетинаються природні шляхи сполучення. Інші поселення зосереджувалися навколо оаз уздовж південного краю пустелі Такла-Макан.
Загалом було ідентифіковано понад 60 пам'яток, переважно могильників, причому в окремих з них, завдяки надзвичайно сухим умовам, органічні матеріали зберіглися напрочуд добре. Відносна ізольованість деяких скупчень поселень дала змогу археологам виділити 12 різних культурних груп, з яких найбільша, у долині річки Ілі, відома як культура Тємуліке. Матеріальні залишки порівняно нечисленні, і результатів датування небагато, але, здається, люди мешкали тут значною мірою безперервно з 2-го тисячоліття до приблизно 300 р. до н.е.
Незважаючи на відмінності культур цих дуже розпорошених груп, усі вони, схоже, мали контакти з кочовими народами на півночі та заході, і, цілком можливо, із часом між ними відбувався певний взаємообмін населенням. У поселеннях культури Тємуліке знайдені численні артефакти сакського типу, зокрема бронзові тарілі та казани, подібні до предметів із сакських стоянок Семиріччя, і, можливо, цю археологічно визначену культуру треба розглядати просто як одну з гілок культури саків. Дійсно, згідно з китайським текстом Ханьшу ("Хроніка династії Хань"), саки активно діяли в цьому регіоні з VII по II ст. до н.е.
Матеріальні об'єкти, пов'язані із саками, також знайдені вздовж південного боку Тянь-Шаню, що свідчить про те, що їхній вплив через гірський хребет тепер досягав Таримського басейну. Знахідки включають тарілі на бронзових ніжках, казани, люстерка й характерну кінську збрую, і все це могло походити з регіону Семиріччя-Ілі. В одній з пам'яток, могильнику Алагоу, було знайдено велику кількість золотих бляшок, на деяких із них зображені казкові звірі з розвернутими на 180° задніми кінцівками. Вони дуже схожі на речі з алтайсько-саянських пам'яток і свідчать про те, що між північчю і півднем підтримувалися контакти через Джунгарську улоговину або навколишні шляхи. Ще одна цікава деталь, що пов'язує Алагоу з Пазириком, є наявність в обох могильниках лакованих виробів і шовку з китайської Центральної рівнини. Ймовірно, саме через такі поселення, як Алагоу, що контролювали головний шлях через центральну ділянку Тянь-Шаню, здійснювалася торгівля між Китаєм і Алтаєм. У 2-й половині 1-го тисячоліття до н.е. китайські товари стають усе більш поширеними на північних окраїнах пустелі Такла-Макан, а знахідка гравірованих намистин із сердоліку в деяких пам'ятках показує, що торговельні зв'язки також були встановлені з Індією – думка, на користь якої свідчать індійське люстерко й бавовняна тканина, знайдені в Пазирику.
Важко сказати, якою мірою ці розрізнені культурні групи відчували себе етнічно спорідненими, але на момент початку ІІ ст.