Подорож на "Кон-Тікі" (Експедиція Кон-Тікі)

Тур Хеєрдал

Сторінка 46 з 48

І поки хор виконував старовинну баладу про короля Тікароа, Тупухоє поклав свою велику руку мені на груди і, повертаючи мене до глядачів, оголосив, що дасть мені ім'я Вароа Тікароа, тобто Дух Тікароа.

Коли співи стихли, настала черга Германа і Бенгта.

Велика коричнева рука торкнулася по черзі їхніх грудей, і вони дістали імена Тупухоє-Ітетахуа і Топакіно. Так звали двох стародавніх героїв, які вступили в бій з морським чудовиськом і вбили його біля проходу в рифі Рароіа.

Барабанщик декілька раз енергійно вдарив у барабан, і двоє здоровенних чолов'яг вискочили вперед з пов'язкою навколо стегон і з довгими списами в кожній руці. Піднімаючи коліна до самих грудей, тримаючи списи вістрям угору, повертаючи голови із сторони в сторону, вони почали швидко марширувати, відбиваючи ногами такт. Коли знову почувся бій барабана, вони високо підскочили і, суворо дотримуючись ритму, почали зображати легендарну битву за всіма правилами балетного мистецтва. Вся інтермедія була короткою і швидкою і зображала неначе битву героїв з морським чудовиськом. Потім зі співами і церемоніями дали ім'я Торстейну; його назвали Мароаке — за ім'ям стародавнього короля цього села, а Еріку і Кнуту дали імена Тане-Матарау і Тефаунуї на честь двох мореплавців і морських героїв давнини. Довга монотонна промова, що супроводжувала привласнення їм імен, виголошувалася з запаморочливою швидкістю; безупинний потік слів був розрахований одночасно на те, щоб справити враження і потішити.

Церемонія скінчилась. Серед полінезійців на Рароіа знову появилися білі бородаті вожді. З юрби виступили два ряди танцюристів і танцюристок у плетених солом'яних спідничках, з хисткими луб'яними коронами на голові. Танцюючи, вони наблизилися до нас і переклали корони з своїх голів на наші; нам довелося також надіти на себе солом'яні спіднички, що шелестіли, і свято продовжувалось.

Одного разу вночі уквітчані радисти зв'язалися з радіоаматором на Раротонзі, який передав нам повідомлення з Таїті. Це був сердечний привіт від губернатора французьких тихоокеанських колоній.

За розпорядженням з Парижа він послав урядову шхуну "Тамара", яка мала доставити нас на Таїті, отже, нам не доведеться чекати копрової шхуни, часу прибуття якої ніхто не знав. Таїті був центром французьких колоній і єдиним островом, що мав постійний зв'язок із зовнішнім світом. Ми повинні добратися до Таїті і там сісти на пароплав, який робив регулярні рейси і який приставить нас додому, на батьківщину.

На Рароіа тривали свята. Якось увечері з океану долинуло дивне завивання; дозорні спустились з верхівок пальм і повідомили, що біля входу в лагуну знаходиться якесь судно. Ми кинулися бігти через пальмовий ліс до берега з підвітряного боку острова. Ми дивилися на океан у напрямку, протилежному тому, звідки ми прийшли на "Кон-Тікі". З цього боку, захищеного від вітру всім атолом і рифом, буруни були значно нижчі.

Саме біля входу в лагуну з боку океану ми побачили вогні корабля. Небо було ясне і зоряне, і ми могли розрізнити обриси широкої шхуни з двома щоглами. Це і є судно губернатора, яке прийшло за нами? Чому ж воно не заходило?

Остров'яни виявляли ознаки тривоги, яка з часом наростала. Тепер і ми побачили: судно мало великий крен, і йому загрожувала небезпека перекинутись. Воно сиділо на обмілині на невидимому підводному рифі.

Торстейн вхопив ліхтар і просигналив:

— Quel bateau?[44]

— "Маоае", — передали нам у відповідь.

"Маоае" була копрова шхуна, що курсувала між островами. Вона тримала путь на Рароіа за копрою. Капітан і команда шхуни були полінезійці, і вони знали про рифи на підступах до лагуни. Але в темряві їх підвела течія. Їм пощастило, що шхуна йшла з підвітряного боку острова і що погода була тиха, але течія за межами лагуни була досить підступною. Крен "Маоае" дедалі збільшувався, і команда спустила шлюпку. Матроси закріпили міцні канати на верхівках щогли, а вільні кінці канатів доставили в шлюпці на берег, де остров'яни обв'язали їх навколо стовбурів кокосових пальм, щоб шхуна не перекинулась. Матроси з іншими канатами зупинилися на шлюпці за проходом у рифі в надії, що їм пощастить зняти "Маоае" з обмілини, коли почнеться приплив і вода рине з лагуни. Жителі села спустили на воду всі свої піроги і почали рятувати вантаж копри. На борту шхуни було дев'яносто тонн цього цінного товару. Мішки з копрою партія за партією перевозилися на берег з хисткої шхуни.

Вода піднялася, але "Маоае" все ще сиділа на обмілині, погойдуючись і б'ючись об коралові рифи, поки не дістала пробоїни. Коли настав світанок, шхуна була ще в гіршому стані, ніж раніше. Команда нічого не могла вдіяти, не варт було і намагатися стягнути з рифу важке судно, водотоннажністю в 150 тонн з допомогою шлюпки і пірог остров'ян. Якщо шхуна і далі лежатиме на тому ж місці, ударяючись об риф, вона розвалиться на частини; а якщо зміниться погода, її віднесе до атола і під час прибою розіб'є вщент.

На "Маоае" радіо не було; але ми його мали. Однак, коли б ми й викликали рятувальне судно з Таїті, то до того часу, коли воно прийшло б, "Маоае" давно стало б купою уламків. І все ж вдруге на протязі місяця риф біля Рароіа прогавив свою здобич.

Того ж дня біля полудня шхуна "Тамара" появилася на горизонті на заході. Її послали за нами, щоб забрати нас з Рароіа, і люди, які були на судні, дуже здивувалися, побачивши замість плоту дві щогли великої шхуни, що безпорадно сиділа на рифі, накренившись і розгойдуючись.

На борту "Тамари" був французький чиновник, який управляв островами Туамоту і Тубуаї, Фредерік Анн. Губернатор направив його з Таїті зустріти нас. На "Тамарі" був також француз-кінооператор і француз-радист, але капітан і команда були з полінезійців. Сам Анн, француз з походження, народився на Таїті і був чудовим моряком. Він взяв на себе командування судном за згодою капітана-таїтянина, який був радий звільнитися від відповідальності у цих небезпечних водах. Поки "Тамара" спритно лавірувала серед численних підводних рифів і коловоротів, обидві шхуни були з'єднані міцними канатами, і Анн приступив до вмілих і рискованих маневрів, а прибій між тим загрожував викинути обидва судна на той самий кораловий риф.

Коли приплив досяг найбільшої висоти, "Маоае" зійшла з рифу, і "Тамара" відбуксирувала її на глибоке місце. Але тепер через пробоїну вода почала заливати "Маоае", і її довелося якнайшвидше відвести в лагуну на мілководдя. На протязі трьох днів "Маоае" стояла біля села напівзатоплена, і всі помпи працювали цілісіньку добу. Найкращі шукачі перлів з-поміж наших друзів-остров'ян пірнали під шхуну з свинцевими листами і цвяхами і забили найбільші пробоїни. Таким чином, "Маоае" з працюючими помпами могла в супроводі "Тамари" дійти до доку на Таїті.

Коли "Маоае" була готова до відплиття, Анн провів "Тамару" між мілководдями в лагунах, вкритими коралами, до острова Кон-Тікі. Пліт взяли на буксир, а потім "Тамара" з "Кон-Тікі" на буксирі пішла назад до виходу; а "Маоае" ішла вслід за нею на такій близькій відстані, щоб можна було зняти команду, якщо в океані, незважаючи на роботу помп, не припиниться прибування води в трюмі.

Наше прощання з Рароіа було більш ніж сумним. Всі, хто міг рухатись, були на молу; вони грали і співали наші улюблені мелодії, коли суднова шлюпка везла нас на "Тамару".

Величезний Тупухоє височів у центрі, тримаючи за руку маленького Хаумата. Хаумата плакав, сльози текли і по щоках могутнього вождя. У всіх, хто стояв на молу, були сльози в очах, але вони продовжували співати і грати ще довго-довго після того, як шум бурунів, що набігали на риф, глушив для нас усі інші звуки?

Ці чисті серцем люди, які стояли на молу й співали, втрачали шістьох друзів, а ми, що мовчки стояли на борту "Тамари", поки мол не сховався за пальмами, а пальми не зникли в океані, втрачали 127 друзів. У вухах у нас продовжувала дзвеніти примхлива мелодія:

"…хай у нас будуть однакові спогади, щоб ми завжди могли бути разом — навіть тоді, коли ви поїдете в далеку країну. Добрий день!"

Через чотири дні перед нами виник з океану острів Таїті. Він не був схожий на низку перлин з кронами пальм. Дикі зубчаті сині гори здіймалися до неба, і вершини їх були оповиті хмарами, що нагадували вінки.

В міру того, як ми наближалися, на синіх горах відкривалися зелені схили. Пишна рослинність півдня зеленими плямами збігала по рудувато-червоних горбах і скелях, які переходили в глибокі ущелини і долини, що спускалися до моря. Коли берег був уже зовсім близько, ми побачили стрункі пальми, які щільно обступили всі долини і весь берег за золотистим пляжем. Острів Таїті був колись утворений вулканами. Тепер вони згасли, і коралові поліпи поступово спорудили захисний риф навколо острова, щоб океан не міг його зруйнувати.

Рано-вранці ми пройшли протоку між рифами і опинилися в бухті Папеете. Перед нами височіли церковні шпилі і червоні дахи будинків, напівзакритих листям гігантських дерев і верховіттям пальм. Папеете — столиця Таїті, єдине місто у французьких володіннях в Океанії. Це було місто розваг, резиденція уряду і центр усіх морських шляхів у східній частині Тихого океану.

Коли ми ввійшли в бухту, жителі Таїті стояли на березі яскравою щільною стіною і чекали на нас. Новини поширюються на Таїті зі швидкістю вітру, і кожному хотілося подивитися на пає-пає, який прибув з Америки.

"Кон-Тікі" відвели почесне місце біля морського бульвару: мер Папеете привітав нас, а маленька полінезійська дівчинка піднесла нам від імені Полінезійського товариства величезний букет таїтянських польових квітів. Потім підійшли молоді дівчата і наділи нам на шию ароматні вінки з білих квітів, вітаючи нас з прибуттям на Таїті, перлину Південного моря.

Я шукав у юрбі знайоме обличчя, обличчя мого названого батька на Таїті, вождя Терієроо, який був головою 17 місцевих вождів острова. Звичайно, він був тут. Високий і гладкий, жвавий і веселий, як за давніх часів, він вийшов з юрби, кричучи "Тераї Матеата!" і посміхаючись усім своїм широким обличчям. Він зробився стариком, але був таким же ставним і мав вигляд природженого вождя.

— Пізно ти з'явився, — сказав він, посміхаючись, — але ти з'явився з хорошими новинами.

42 43 44 45 46 47 48

Інші твори цього автора:

Дивіться також: