Якщо відкинути його серйозні політичні наслідки, він став ідеальним тлом для майбутніх слухань у Судовому комітеті Сенату 16 липня. І хоча номінально вони стосувалися лише ФАРА, ці слухання все одно стануть хітом, оскільки мої свідчення торкатимуться Весельницької та її діяльності у Вашингтоні.
Ще сильніший імпульс слуханням надав сенатський Судовий комітет, викликавши для надання свідчень Дональда Трампа-молодшого, Глена Сімпсона та Пола Манафорта. Цей крок змусить весь світ стежити за слуханнями з невсипущою увагою. До того як стало відомо про зустріч у Вежі Трампа, я планував відвезти свою середню доньку, Вероніку, до дитячого табору в Нью-Джерсі, а потім вирушити до Вашингтона. Але тепер, після виклику Трампа-молодшого, Сімпсона та Манафорта, слухання перенесли на 26 липня, а це означало, що мені доведеться з'їздити в той бік двічі.
14 липня ми з Веронікою мали летіти до Ньюарка. Того ранку я прокинувся рано, все ще живучи за лондонським часом і в ритмі напруженого розкладу минулого тижня. Намагаючись не потурбувати дружину, я дістав телефон і тихенько переглядав пошту та новини. Нічого надзвичайного за ніч не сталося.
Але вже після сьомої ранку на "Ен-Бі-Сі" вийшла стаття під назвою "Колишній співробітник радянської контррозвідки був на зустрічі з Дональдом Трампом-молодшим та російською адвокатесою".
Виявилося, що Весельницька була не сама.
З якоїсь причини журналіст Кен Діланіан всіляко уникав називати ім'я цього "колишнього співробітника радянської контррозвідки"[16], але мені було ясно, хто це був. Я скопіював посилання на статтю і виклав її у твітері, супроводивши таким коментарем: "Цікаво, чому "Ен-Бі-Сі"не назвала ім'я колишнього співробітника розвідки? Єдиний компаньйон Весельницької, який відповідає опису, — це Ахметшин".
За годину агентство "Ассошіейтед Прес" підтвердило, що Рінат Ахметшин справді був присутній на тій зустрічі. Телефон знову вибухнув. Поки ми з Веронікою востаннє перевіряли речі для табору за списком, мене постійно відволікала журналістська братія, яка хотіла більше дізнатися про Ахметшина.
У другій половині дня ми повинні були відлітати через "Денвер". Ми пройшли контроль і здали валізу доньки, і тут зателефонував журналіст, який працював над статтею, і запитав:
— Ви колись зустрічалися з Ахметшиним? Не хлопець, а таємниця, вкрита мороком. Я ніде не можу знайти його фото.
— Я його не знаю, — відповів я. — Але я сидів від нього за кілька місць на слуханнях у Конгресі минулого року. Мій колега зробив кілька фотографій.
— Шикарно! Ощасливте, поділіться, будь ласка.
Я зателефонував Вадиму, і він надіслав знімки журналісту. Через кілька хвилин стаття вийшла разом із фотографіями, під якими дрібним шрифтом було вказано копірайт Hermitage Capital.
Через 45 хвилин ми з Веронікою приземлилися у "Денвері". За цей час я отримав повідомлення від десятка фоторедакторів, які благали дозволити їм використати наші фотографії. Я погодився і з нетерпінням чекав на вихід нових статей.
Діставшись Нью-Йорка надвечір і заселившись у готель, ми сходили в китайський ресторанчик і рано лягли спати. Вранці вирушили на сніданок у кафе готелю, де на маленькому столику біля входу розклали ранкові газети. Я звернув увагу на таблоїд "Нью-Йорк Пост". Верхню частину першої лінії займала наша фотографія Ахметшина, а заголовок стверджував: "Трамп наляканий: колишній російський "шпигун" теж був на зустрічі з молодшим".
Ця ж фотографія того дня потрапила більш ніж у десяток видань.
Того ранку в мене було заплановано інтерв'ю з Фарідом Закарією на "Сі-Ен-Ен", і потім ми з Веронікою продовжили наш шлях. Дорога проходила в зоні поганого зв'язку, але ми з донечкою спілкувалися без перешкод і доїхали до воріт дитячого табору на річці Делавер, встигнувши на реєстрацію вчасно.
Поки я був у дорозі, американська преса нарешті по-іншому глянула на нашу скаргу щодо ФАРА, і на час мого повернення в Аспен журналісти вже впритул займалися Крісом Купером, Андрієм Некрасовим, Даною Рорабачером і навіть його правою рукою, Полом Берендсом. Статті про Берендса, що з'явилися, були настільки вбивчими, що він був негайно звільнений з посади в комітеті iз закордонних справ Палати представників.
Пізніше, 19 липня, за тиждень до початку слухань президент Трамп сам втягнув себе в гущу подій, давши розгорнуте інтерв'ю газеті "Нью-Йорк таймс". У ньому було все наперекір — типово для Трампа; але ближче до кінця він промовив щось дуже відверте.
Під час урочистої вечері в останній вечір саміту Великої двадцятки в Німеччині Трамп пересів із відведеного йому за протоколом місця поряд із дружиною японського прем'єр-міністра до своєї дружини Меланії, яка сиділа поряд із Путіним. Трамп без помічників та перекладачів спілкувався з Путіним протягом години. На запитання газети "Таймс", про що вони говорили, Трамп відповів: "Насправді було дуже цікаво, ми говорили про усиновлення".
Наступного дня Трамп-молодший заявить те саме про свою зустріч із Весельницькою. Це не було випадковістю. Пізніше, наприкінці липня, стало відомо, що президент Трамп продиктував пресі первісну заяву Трампа-молодшого, коли він повертався з Німеччини на борту номер один. Більшість людей навряд чи звернули увагу на його зізнання, але воно було знаковим. Президент Трамп і його син знали, що "усиновлення" — це безневинно звучний код для закону Магнітського, і тепер вони обоє дуже намагалися применшити зловісне значення зустрічі у Вежі Трампа.
Мій запланований виступ у Судовому комітеті Сенату дав би шанс пов'язати все воєдино і показати, що закон Магнітського не лише визначав політику Путіна щодо Заходу, а й став причиною його зухвалого втручання у політичний процес в Америці.
Такий шанс випадає лише раз.
36. Судовий комітет Сенату
Літо 2017 року
Протягом тижня, що залишився до слухань, я писав і переписував свою промову. Вона була найважливішим документом, над яким я коли-небудь працював, і мала звучати переконливо.Зазвичай запрошені виступити на слуханнях зачитують підготовлений текст з аркуша, але не я. Під час промов я дивлюся законодавцям у вічі та розповідаю історію, що йде від душі.
Виступ доповідача не повинен перевищувати семи хвилин. Прочитавши його вголос кілька разів, я повторив по пам'яті, крокуючи кабінетом і засікаючи час. На комп'ютері відредагував, скоротив текст і знову промовив усе вголос. І ще раз, і ще. Цілий тиждень я жив і дихав своїм виступом, намагаючись зробити його ідеальним.
Увечері перед від'їздом із Колорадо я переслав текст виступу Патріку Девісу до Судового комітету Сенату.
Ближче до вечора я прибув до Вашингтона і знову зупинився в готелі "Віллард". Заселившись, я почав репетирувати свою промову востаннє. Трохи менше ніж сім хвилин. Легко повечерявши та поговоривши з дружиною телефоном, я ліг спати, причому досить рано. Вранці треба було давати свідчення разом із Дональдом Трампом-молодшим, Гленом Сімпсоном та Полом Манафортом. Потрібно бути відпочилим та зібраним.
Про всяк випадок я перевірив пошту. Надійшло повідомлення від Патріка: "Білле, у зв'язку з великим напливом преси, місце проведення слухань перенесено в будівлю імені Гарта, зала № 216. Ця зала містка".
Подія набувала грандіозних масштабів.
До сьомої ранку я вже був у костюмі та краватці. Спускаючись ліфтом, я переглядав новини. Трамп щойно розмістив твіт про серйозну зміну політики: він заборонив американцям-трансгендерам проходити службу в армії. На зорі свого президентства щоразу, коли Трамп був незадоволений потоком новин, він розміщував якийсь обурливий твіт, знаючи, що ЗМІ заковтнуть нову наживку і забудуть про поточні події. Я дуже сподівався, що сьогодні преса не поведеться на цей трюк.
Ми зустрілися з Джуліанною у ресторані готелю. Вона погодилася підтримати мене на слуханнях корисною порадою у разі загострення ситуації, особливо з Гленом Сімпсоном.
Після швидкого сніданку ми повернулися до холу, де на мене мали чекати хлопці з охорони. Зазвичай у Вашингтоні я не наймаю охорону, але я мав вивалити купу брудної кремлівської білизни в прямому ефірі національного телебачення, тому треба було готуватися до гіршого. Двоє охоронців, яких мені надали, нещодавно повернулися з Іраку. У Голлівуді люблять таких карикатурних охоронців: обидва під два з лишком метри, по 115 кілограмів кожен, голені налисо, з козлячими борідками, в костюмах, що погано сидять, але в зручному взутті для бігу або бійки. Носити зброю в урядових будівлях заборонено, але й без зброї вигляд у них був страшним.
Вчотирьох ми вийшли з готелю, забралися в "Ес-Ю-Ві" із затемненим склом і поїхали до офісної будівлі Сенату ім. Гарта.
Вийшовши з ліфта на другому поверсі будівлі, ми побачили чергу в кілька сотень людей до зали № 216. Я не був раніше в цій залі, але навряд чи половина з них помістилася б у ній. Фокус Трампа із забороною служби для трансгендерів та його розрахунок на те, що він змусить "хвіст виляти собакою", у цьому випадку не спрацювали.
Оскільки я був промовцем, нам не довелося стояти в черзі. Ми протиснулися вперед. Коли ми проходили через подвійні двері до зали засідань, на нас накинулися журналісти з телекамерами та газетні фотографи, але в цей момент з'явився Патрік Девіс і, взявши мене за руку, потяг нас усіх якомога далі від метушні у службову кімнату за президією.
Він показав нам пару вільних місць у кутку і відійшов поговорити із сенатором Грасслі.
У кімнаті метушилися співробітники апарату, комусь дзвонили, з кимось переписувалися поштою, хтось постійно входив та виходив. У повітрі висіло очікування чогось непередбаченого.
Патрік повернувся за кілька хвилин.
— Трамп-молодший, Манафорт і Сімпсон не прийдуть, — сказав він. — Трамп-молодший та Сімпсон домовилися про надання свідчень у закритому режимі, а Манафорта нам, схоже, доведеться викликати через суд. Ви виступаєте після хлопців із Мін'юсту.
Я зітхнув із деяким полегшенням. Трамп-молодший та Манафорт привернули увагу всього світу до цього слухання, але якби вони таки прийшли, то в залі "не залишилося б кисню" для інших промовців. Тепер сенатори зосередяться на моїй історії, не відволікаючись на можливі сенсації.