Китайці перед своїми ідолами ставлять свічки і палять жовте і пахуче сандальне дерево 213. Для цього в кожному храмі при самому вході перед жертовником ставлять великі металеві котли. Крім цього, приносять в жертву тварин і спалюють згортки паперу, зі вкладенням в середину сандальної тирси, а зверху приліплюють клапоть жовтої фольги. Зовнішній вигляд китайських храмів походить на християнські монастирі, як це можна бачити з зробленого мною нижче опису. Отримавши який-небудь прибуток, китаєць вважає обов'язком принести ідолам подячну жертву вдома або в найближчому храмі. Він вдається до їх допомоги також і в той час, коли що-небудь робить або бажає отримати що-небудь корисне. На новий рік у всій державі приноситься ідолам загальна подяка, відома під ім'ям чин-чин-джос. Кожен китаєць, а особливо багатий, зобов'язаний принести в жертву що-небудь важливе. У Кантоні всякий господар має вдома або в своїй лавці особливу молельню для ідолів. Це є незаперечним доказом прихильності китайців до своєї віри. Число жителів в Китаї дуже велике. Барроу в описі своєї подорожі доклав таблицю, по якій видно, що площа Китайської імперії рівна 1 297 999 кв. миль [4 448 250 кв. км] і має 333 мільйони жителів. За словами цього письменника, військові сили великого китайського держави складаються з 1 мільйона піхоти і 800 тисяч кінноти. Втім, вже доведено, що численність військ без дотримання суворого військового статуту і без мистецтва ватажків представляє не тільки погану оборону для держави, але і служить найбільшим для неї тягарем. Судячи з рушниць, гармат і снарядів, які мені довелося бачити в Кантоні, військове мистецтво китайців невелике, і армія їх, при всій своїй численності, не може бути страшна для європейського воєначальника. У китайських рушниць, замість курків, є гноти, а гарматні лафети зовсім непридатні до вживання. Китайські морські сили також не заслуговують на увагу. Вони складаються з неміцно побудованих човнів, збройних двома або чотирма гарматами малого калібру. У деяких тільки на носі по одній довгій рушниці, укріпленої в колоді. Ці човни здебільшого двощоглові з вітрилами з циновок, які походять на віконні жалюзі. Споруда їх подібна іншим китайським судам, які дуже схожі на місяць у молодик. Носи в них широкі і оббиті поперек дошками, а за кормою будується навіс, в прорізі якого рухається кермо. На деяких судах воно ставиться прямо, а на інших служить замість весла. В обох випадках воно так слабо укріплено, що легко може бути зруйноване хвилями. Джонки найбільші судна в Китаї. Вони бувають водотоннажністю в кілька сотень тон, мають дві великі щогли з вітрилами з циновок і ходять в Батавию 213а і Японію. Але так як це плавання відбувається завжди в найкращий час року, то їм і вдається зазвичай благополучно досягти гаваней, куди вони бувають призначені. В іншому випадку не можна було б навіть і подумати про вихід на них з річок, а особливо в таких місцях, де трапляються іноді тайфуни, які в змозі знищити навіть самий кращій європейський корабель.
Такі бурі бувають також і на річці Тигрис, що і сталося в той час, коли ми, пройшовши Маріанські острови, бідували під час розлютованого тайфуну. У Кантоні тоді була така жахлива погода, що вода, виступивши з берегів, затопила низинні місця і розкидала безліч судів по берегах. Китайські якорі також ненадійні, як і кермо. На вигляд вони схожі на наші, але робляться з дерева і мають жердину, протягнуту крізь веретено, недалеко від лап, які прикріплюються до веретена мотузкою і оббиваються по кінцях залізом. Річкові судна своєю будівлею анітрохи не відрізняються від вищеописаних, але, судячи з їх вживання, досить хороші. Вони мілководні, піднімають великі вантажі і легкі на ходу. У тиху погоду на них ходять за допомогою чотирьох або шести весел, крім двох довгих або, щонайменше, одного, яке завжди діє на кормі в обидві сторони і прискорює хід. Такі весла вживаються і на малих човнах. Бічними ж веслами діють не разом, подібно до нашого веслування, але поперемінно. Митні човни будуються і ходять на веслуванні по-європейськи. Вітрила на цих судах, зроблені з циновок, також дуже зручні. Між річковими берегами часто дмуть тихі вітри, а тому ці вітрила діють набагато краще парусинових, які при тихій погоді безперестанку тремтять.
Європейські місіонери відгукуються з великою похвалою про китайські закони 214. Але насправді вони, на мою думку, не створюють нічого корисного для благополуччя китайців. Головним або корінним законом Китайської імперії вважається той, яким імператору надається право бути батьком своїх підданих. Таке ж право поширюється і на всіх державних чиновників, з яких кожен вважається батьком своїх підлеглих, як-то: намісник у своєму намісництво, губернатор в губернії, городничий в місті і так далі до самого нижнього місця в правлінні. Цей закон зобов'язує надавати повний послух старшим і дотримується з такою строгістю, що сам імператор в перший день нового року здійснює урочисте поклоніння імператриці-матері і вимагає його від усіх знаменитих чинів держави.
Барроу в свою подорож каже, що управління Китайської імперії складається з шести департаментів.
1-й департамент має право призначати чиновників на вільні місця. У ньому присутні міністри і вчені, які можуть судити про обдарування кандидатів.
2-й — департамент фінансів.
3-й — департамент нагляду за старовинними звичаями. Йому надано також право зносин та переговорів з іноземними міністрами.
4-й — департамент військовий.
5-й — департамент юстиції.
5-й — департамент мистецтв.
Інші присутні місця, засновані в провінціях або містах, звертаються до Пекіна до того департаменту, від якого вони залежать.
Крім того, імператор має дві ради, одна з яких, звана Сол-Лоо, постійна і складається з шести міністрів, а інша — тимчасова і надзвичайна, що складається з принців імператорської фамілії. Справи, представлені згаданими департаментами імператору, вирішуються або їм самим, або згідно думки вищевказаних рад. Для цього в царювання останнього імператора у великій палацової залі давалися аудієнції в чотири або о п'ятій годині ранку.
Втім, слід зізнатися, що зловживання владою ніде не буває таке велике, як в Китаї. Знатні чиновники діють там з власної волі і навіть часто ведуть себе як тирани з народом, який від важких покарань і болісних тортур приведений в стан такого страху, що кожен краще погодиться терпляче знести заподіяну йому образу, ніж просити задоволення в суді. Нерідко буває, що начальник, побачивши у свого підлеглого якусь вподобану йому річ, бере її собі. Панкіква запевняв мене, що він ніколи не носить із собою годинника, побоюючись, щоб намісник або митний Гопу їх не забрав, як це одного разу з ним і сталося. Намісник, сподобавши його годинника, поклав його до себе за пазуху, зробивши господареві вітання нахилом голови і сказавши, що він в знак свого благовоління до нього залишає годинник у себе. Китайська чемність вимагала, щоб Панкіква, ставши на коліна, дякував свого начальника за таку поблажливість, хоча внутрішньо і проклинав його. Мені не траплялося бути свідком покарань, але я мав малюнки, за якими видно, що китайський уряд вважає за дрібницю виламати руки, ноги або пальці, тільки б примусити обвинуваченого до визнання. Як жорстокі тортури, так само болісні і покарання, які зазвичай складаються в задушенні та відсікання голови. Перше робиться мотузкою, обкрученою кілька разів біля шиї, за кінці якої тягнуть двоє людей, спершись ногами в того, кого душать. Друге проводиться шаблею і рідко закінчується двома або трьома ударами. За важливі же злочину відрізують груди і розрубують тіла на частини. Словом, в цих випадках винний піддається самої нелюдської і варварської страти. З цього можна зробити висновок, як велика просвіта тієї нації, яка хвалиться, що вона перебувала вже в квітучому стані тоді, коли предки наші вели ще кочове життя. Надзвичайна безліч бідних також може служити явним доказом, як погані китайські закони. Злидні дійшла до такого ступеня, що багато сімей змушені тікати з провінцій і добувати собі насущний хліб пограбуванням на морі. Цілі флотилії морських розбійників роз'їжджають у самих берегів і нападають навіть на приморські міста. Перед нашим прибуттям близько 300 суден підійшли до укріпленого містечка, яке лежить недалеко від Кантона, і розорили його абсолютно.
ОПИС КИТАЙСЬКОГО ХРАМУ
Найбільший храм стоїть на іншій стороні річки Тігріс, навпроти європейських факторій. На вигляд він дуже схожий на монастир і складається з декількох будівель, призначених для жертвоприношень. Три головних з них знаходяться посеред довгого двору. Я провів у храмі кілька годин і всюди знайшов велику чистоту. Жертовники в будівлях заставлені бовдурами, яких іноді по три в середині і по дванадцяти з боків, а в інших випадках тільки по одному середньому і кілька бічних. Всі ідоли позолочені і покриті лаком. Середні з них, висотою близько півтора сажнів [2,7 м], зображені сидячими. Перед ними завжди горять свічки, зроблені з тирси сандального дерева, і кожен, хто молиться звичайно приносить їм що-небудь в жертву. Мої провідники входили в ці обителі, шановані ними священними, з покритими головами і, очевидно, з досить невеликим благоговінням, хоча вони всіляко намагалися запевняти мене, що, принісши жертву богам (чіц-чин-джос), можна очікувати всього доброго, а саме, прибутку в торгівлі та іншого. Один з них, вказуючи на ідола, що стояв окремо, стверджував, що якщо я буду молитися йому, то напевно буду мати благополучне плавання в Росію. Оглянувши всю цю обитель, я зайшов також і в її трапезну. Час тоді був обідній, і всі зібралися по дзвону до столу. Перед кожним із братів була полоскальна чаша сарацинського пшона з зеленню, який їли паличками. Мені повідомили, що кожен, то увійшов в товариство і живе в цьому храмі, до свого вступу в нього, повинен відректися від будь-якого спілкування з жінками і від вживання м'яса і риби. Порушивших же цю клятву неминуче буде страчено. Після обіду нам показали те місце, де в надзвичайній чистоті утримуються двадцять свиней. Вони були подаровані храму жителями і, не знаю, з якого приводу перевели їх в заповітні.