Посередині містився штурвал, з'єднаний з кермом штуртросами(1), що проходили до самої корми судна. Чотири ілюмінатори з черепицеподібними стеклами дозволяли кермовому спостерігати у всіх напрямках.
(1) Штуртрос — ланцюг або трос на судні, призначнсий для повороту стерна.
У рубці були темно; але незабаром очі освоїлися з темрявою, і я розрізнив постать штурмана, що тримав обидві руки на штурвалі. [222]
Море яскраво освітлювалося прожектором, який був за рубкою, в іншому кінці палуби.
— Ну, а тепер, — сказав капітан Немо, — пошукаємо вхід до тунелю.
Електричні проводи з'єднували рубку з машинним відділенням, і капітан міг одночасно керувати напрямком і швидкістю ходу "Наутилуса". Він натиснув металеву кнопку, і в ту ж хвилину гвинт зменшив кількість обертів.
Я мовчки дивився па стрімку гранітну стіну — непохитне підніжжя піщаного берегового масиву. Ми йшли протягом години уздовж цієї стіни, що тяглася кілька метрів. Капітан Немо не зводив очей з компаса, що висів на двох концентричних кругах. За знаком капітана кермовий повертав штурвал, щохвилини змінюючи напрямок судна.
Я влаштувався біля ілюмінатора бакборту і милувався чудовим нагромадженням коралів, зоофітів, водоростей і ракоподібних, що простягали свої величезні клешні з усіх розпадин у скелях.
Чверть на одинадцяту капітан Немо став біля керма. Широка галерея, темна і глибока, зяяла перед нами. "Наутилус" сміливо ввійшов під її похмурі склепіння. Незвичний шум почувся по той бік борту. То вирували води Червоного моря, що мчали схилом тунелю в Середземне море. Судно, захоплене потоком, мчало як стріла, незважаючи па всі зусилля суднової машини загальмувати швидкість ходу, падаючи гвинту зворотних обертів.
Вогненні полиски, борозни, зигзаги — світлові ефекти електричного прожектора — покреслили стіни вузького проходу, уздовж якого ми летіли зі скаженою швидкістю. Серце ледве пе вискакувало з грудей, і я мимоволі приклав туди руку.
О десятій годині і тридцять п'ять хвилин капітан Немо передав штурвал керманичу і, звертаючись до мене, сказав:
— Середземне море!
"Наутилус", захоплений течією, пройшов під Суецьким перешийком менше аніж за двадцять хвилин.
Глава шоста
ГРЕЦЬКИЙ АРХІПЕЛАГ
Наступного дня, 12 лютого, ледь розсвіло, "Наутилус" сплив на поверхню води. Я кинувся на палубу. У трьох милях від нас, на південній стороні обрію, ледь вимальовувався силует давнього Пелузіуму. Підземний потік переніс нас з одного моря в інше. [223]
Спуск положистим руслом потоку був легкий, але хіба можна було повернутися назад тим же шляхом, з таким крутим підйомом і проти плину?
Близько семи годин ранку Нед Лепд і Консель теж вийшли на палубу. Нерозлучні друзі спокійно проспали всю ніч, зовсім не цікавлячись подвигами "Наутилуса".
— Ну, пане натуралісте, — звернувся до мене канадець жартівливим тоном, — а де ж Середземне море?
— Ми пливемо по ньому, друже Нед.
— Е-е! — сказав Консель. — То виходить, нинішньої ночі...
— Нинішньої ночі ми за кілька хвилин пройшли через непрохідний перешийок.
— Я цьому не вірю, — відповів канадець.
— І даремно, містере Лепд! — заперечив я. — Низинний берег, що видніється на півдні, це єгипетський берег!
— Кажіть-кажіть, пане! — заперечив упертий канадець.
— Коли пап говорить, — сказав Консель, — треба йому вірити.
— Послухайте, Неде, — сказав я, — капітан зробив мені честь, показавши свій тунель. Я був разом з ним у штурвальній рубці. Він сам вів "Наутилус" через цей вузький прохід.
— Чуєш, Неде? — сказав Копсель.
— У вас чудовий зір, Неде, — додав я, — і ви легко розрізните мол гавані Порт-Саїда, котрий виступає далеко в море.
Канадець став пильно вдивлятися.
— Справді! — вигукнув він. — Ви праві, пане професоре, і ваш капітан — майстер своєї справи! Ми в Середземному море. Ну, отже, обмізкуємо, якщо хочете, паші справи, але так, щоб ніхто не міг нас підслухати.
Я добре бачив, куди хилить канадець. "Але все-таки, — подумав я, — краще поговорити з ним, якщо йому так хочеться"; і ми усі втрьох, сіли біля прожектора, де нас не так захльостувало хвилею.
— Ну, слухаємо,вас, Неде, — сказав я. — Що скажете?
— А от що я скажу, — відповідав канадець. — Ми в Європі. І перш ніж капітану Немо спаде на думку фантазія зануритися на дно полярних морів або плисти назад в Океанію, треба тікати з "Наутилуса"!
Зізнаюся, що дискусії з канадцем на цю тему мене бентежили. Я аж ніяк не бажав обмежувати моїх супутників у їхніх діях, але в мене не було ані найменшого бажання розставатися з капітаном Немо. Завдяки йому, завдяки його судну я поповнював щоденно свої пізнання в царині океанографії, я заново писав свою книгу [224]присвячену таємницям морських глибин, у самому лоні водної стихії. Чи випаде ще така нагода спостерігати чудеса, сховані в океані? Звичайно, ні! І я не міг звикнутися з думкою, що треба залишити "Наутилус", не завершивши циклу наших океанологічних досліджень.
— Друже Нед, — сказав я, — відповідайте мені відверто. Невже ви нудьгуєте на борту "Наутилуса"? Шкодуєте, що доля закинула вас у руки капітана Немо?
Канадець відповів не відразу. Потім, схрестивши руки на грудях, він заговорив.
— Відверто кажучи, — сказав він, — я не шкодую, що мені довелося зробити підводну подорож. Я буду згадувати про неї з задоволенням, але для цього треба, щоб вона закінчилася. От моя думка.
— Вона закінчиться, Неде.
— Де і коли?
— Де? Не знаю. Коли? Не можу сказати, але думаю, що плавання наше закінчиться, коли всі моря відкриють нам свої таємниці. Усьому на світі приходить кінець!
— Я згодний з паном професором, — сказав Консель. — І може статися, що, відвідавши всі моря земної кулі, капітан Немо відпустить нас, усіх трьох, на волю!
— Відпустить! — вигукнув канадець. — Викине, ви хочете сказати?
— Заждіть, містере Ленде! — заперечив я. — Капітана нам нічого боятися, але я все-таки не згодний з Конселем. Ми несамохіть прилучилися до таємниці капітана Немо, і я не думаю, що він дозволить, щоб ми рознесли по світу звістку про його "Наутилус".
— На що ж ви сподіваєтеся? — запитав канадець.
— Сподіваюся, що в майбутньому обставини складуться більш сприятливо, і ми ними скористаємося. Чи невдовзі, чи через шість місяців — хіба не все одно?
— Невже? — глумливо проказав Нед Ленд. — А скажіть, будь ласка, пане натуралісте, де ми будемо через шість місяців?
— Може, тут, а може, у Китаї. Ви ж знаєте, "Наутилус" — .швидкохідне судно. Він мчить по океанах, як ластівка в повітрі або кур'єрський потяг на материку! Він не боїться запливати в європейські моря. Хто поручиться, що він не піде повз узбережжя Франції, Англії або Америки, де умови для втечі будуть ще сприятливіші? [225]
— Пане Ароиаксе, — відповів канадець, — ваші докази суперечать здоровому глузду. Ви говорите в майбутньому часі: "Ми будемо там! Ми будемо тут!" А я говорю в дійсному часі: "Ми тут, і треба цим скористатися!"
Логіка Неда Ленда вибивала мене з моїх позицій, і я відчував себе переможеним. Докази на користь моєї пропозиції були вичерпані.
— Пане, — продовжував Нед Ленд, — припустимо неможливе: капітан Немо нині ж запропонує вам залишити "Наутилус". Скористаєтеся ви його пропозицією?
— Не знаю, — відповідав я.
— А якщо він скаже, що вдруге такої пропозиції не зробить? Як ви до цього поставитеся?
Я промовчав.
— А що скаже Консель?
— Друг Консель, — спокійно відповав той, — друг Копсель нічого не скаже. Йому зовсім байдуже, як розв'яжеться це питання. Він холостяк, як і його хазяїн, як і його приятель. Ні дружина, ні батьки, пі діти, ніхто не чекає його па батьківщині. Він служить у пана професора, і думає і говорить, як пан професор. На превеликий жаль, на нього нема чого розраховувати, щоб одержати більшість при голосуванні. Тут є дві сторони: пан професор і Нед Ленд. Усе цим сказане! Друг Консель — весь увага! Він готовий приступити до підрахунку голосів.
Я мимоволі усміхнувся, слухаючи кумедну промову Коиселя. У глибині душі канадець, звичайно, був задоволений, що позбувся зайвого супротивника.
— Отже, пане, — сказав Нед Ленд, — раз Консель не бере участі у суперечці, вирішувати питання доведеться нам із вами. Я усе сказав. Ви мене вислухали. А тепер що ви скажете?
Доводилося тут же дійти якогось рішення, ухилятися я не хотів.
— Друже Нед, — сказав я. — От моя відповідь. Ви праві, і мої докази менш вагомі, ніж ваші. Капітан Немо зі своєї волі не відпустить нас, на це нічого сподіватися. З почуття самозбереження він не випустить нас на волю. Але з того ж почуття самозбереження нам доведеться при першій зручній нагоді залишити борт "Наутилуса".
— Мудро сказано, пане Аронаксе!
— Але ще одне зауваження, — сказав я. — Потрібно діждатися моменту дійсно сприятливого. Потрібно, щоб наша спроба увінчалася [226] успіхом. У разі провалу ми пропали! Капітан Немо цього ніколи нам не пробачить.
— Усе це так, — відповів канадець. — Але ваше зауваження однаково стосується будь-якої спроби втекти із судна, через два роки чи через два дні. Отже, питання стоїть так: буде зручний випадок, треба ним скористатися!
— Згоден. А тепер скажіть-но, Неде, що ви називаєте зручним випадком?
— Ну, припустімо, випаде темна ніч, судно йтиме неподалік європейських берегів... От вам і зручний випадок!
— І ви спробуєте врятуватися уплав?
— Звичайно, спробую, якщо судно буде йти поверхнею моря, поблизу берега. А якщо судно зануриться під воду...
— То в такому разі?
— У такому разі спробую захопити шлюпку. Я знаю, як нею користуватися. Проберемося усередину шлюпки і, відгвинтивши затвори, спливемо на поверхню. Штурман зі своєї рубки на носу судна не помітить нашої втечі.
— Ну, що ж, Неде Левд! Ловіть зручну нагоду! Але не забувайте, що невдача нас погубить.
— Не забуду, пане.
— А тепер, Неде, хочете вислухати мою думку щодо ваших планів?
— Охоче, паие Аронаксе.
— Я думаю, — не кажу "сподіваюся", — що такої зручної нагоди не буде.
— Чому?
— Тому що капітан Немо тверезо дивиться на речі і, звичайно, буде стерегти нас, особливо поблизу європейських берегів.
— Я дотримуюся такої ж думки, — сказав Консель.
— Поживемо-побачимо! — відповів Нед Ленд, труснувши головою, як справжній паливода.
— А тепер, Неде Ленде, — додав я, — на цьому завершимо нашу бесіду.