Клю-Клю мають вислати до батька, цього, як його, Бум-Друма. Подейкують, ніби сумний король хоче відмовитись од корони і добровільно виїхати на безлюдний острів. А ти чого вуха наставив? — раптом грубо звернувся він до Мацюся.
— Це мій хлопчина: мішок мені несе.
— Ну, йдіть. Завтра після нічної варти в мене цілий день вільний, то навідаюсь до вас. Ой, жаль Мацюся.
— Стривай: на мою гадку, це ще не кінець. Мацюсь іще повернеться.
— Аби тільки дурниць він більше не робив.
— Ну, хлопче, гайда.
Ковбасник допоміг Мацюсеві закинути мішок на плечі. І сталося диво: Мацюсь тепер не відчував утоми, і мішок йому не був важкий. Іде прудко, наче на крилах летить.
Мацюсь знає майже все. Одне його тільки дивує: чому його не шукають, чому невідомо, що він утік?
— Стій, хай йому грець. Ач як летить! Наче на край світу. Завертай-но до брами.
З воріт два східці ведуть до приміщення за крамницею. Ступив Мацюсь на один східець і, мабуть, упав би, коли б його не підтримав ковбасник. А той аж злякався, коли глянув на Мацюся. Блідий, сперся хлопчина на двері, очі заплющив, увесь тремтить.
— Що тобі?
— Я голодний,— прошепотів Мацюсь і зомлів.
Ще у в'язниці Мацюсь їв мало, бо половину порції ховав на дорогу. В стрілочника теж не розкошував: прикро, йому було задарма харчуватися в бідних людей. Згодом п'ятнадцять верст відмахав він з окрайцем хліба, а тепер ось мішок ніс, від якого так смачно пахло. Дорослий і то не витримав би. А тут іще тривога, побоювання погоні, несподівана новина про те, що країна його пам'ятає, вірить йому й чекає.
Поклали Мацюся на канапу.
— Випий молока.
Розстебнув ковбасник Мацюсеві куртку, аби легше хлопцеві дихалось, і з поліцейської звички пошукав паспорта. Намацав фотографію — дивиться: небіжчиця королева, і нічого більше.
— Гей, малий, випий молока. Ну, розплющ очі!
Загартований на війні, Мацюсь швидко очуняв. Засоромився, а згодом і злякався, чи ненароком не виказав чогось, коли був непритомний.
— Як тебе звати?
— Янек.
— То слухай, Янеку. Бачу, ти дуже тендітний. Руки в тебе білі, хоч подряпані, й нігті поламані. Брехати не вмієш — це видно. Бо надто вже по-дурному ти біля станції щось вигадував. Голодний, змарнілий, хоч і дужий хлопчина. Документа жодного, лише фотографія королеви. Що це все означає?
— Душно мені,— каже Мацюсь,— відчиніть, будь ласка, вікно.
П'є Мацюсь молоко, булкою заїдає; сила в нього вливається. Але знов очі заплющує, вдає кволого і раз у раз позирає на вікно. Хай тільки що, тікатиме.
— Дай йому спокій,— каже ковбасникова дружина.— Бачиш: дитя ледве дише. Хай виспиться. Матимеш час завтра розпитати.
— Ні, моя кохана. Я два роки в поліції служив. Ти вже мене не вчи. Хай мені тільки скаже...
— Я тобі скажу: заткни рота. Зрозуміло? Покажи-но краще, що привіз?
І вони заходилися біля мішка, а Мацюсь сперся на стіл і заснув.
— І не сором тобі, чоловіче, такого важкого мішка на дитину навантажив... Адже його теж Янеком звуть...
У ковбасниці був син Янек, і цей син загинув під час останньої війни.
— Слухняна, мабуть, дитина, коли фотографію королеви ховає. Бо якби був лобуряка, то, напевне, мав би фотографію Мацюся.
Мацюсь спав чуйно. Почув крізь сон власне ім'я, прокинувся й слухає.
— Не буде вже вашого Мацюся,— каже ковбасник.— Вивезли на безлюдний острів.
— Шкода, що раніше цього не зробили. Не загинув би наш Янек. Ох, цей Мацюсь, аби він мені в руки попався...
— Розумний був це король, войовничий, відважний.
— Ти замовкнеш?
І отак було повсюди. Якщо чоловік хвалив Мацюся, дружина сердилась, якщо брат хвалив Мацюся, сестра глузувала з нього. А скільки було бійок по школах, важко навіть злічити.
Префектові поліції довелося видати наказ про те, що в театрах, парках, школах, взагалі в громадських місцях заборонено згадувати ім'я Мацюся. А хто порушить цей наказ, сплатить штраф або відсидить три дні у в'язниці.
Завдяки такій забороні про Мацюся говорили ще більше.
Розділ сьомий
П'є Мацюсь солодкий чай, їсть булку з ковбасою, розмовляє про те, про се. Чекає, коли його знову почнуть розпитувати, хто він і звідки прибув. Але поки що не питають.
— Принеси, Янеку, підмети, Янеку, подай, відстав, зав'яжи, вилий!..
Хазяї перевіряють хлопця, чи слухняний, чи меткий, чи тямущий. Певно, втік із дому й не хоче признатися. Така вже пішла тепер мода, що діти, тільки щось їм не так,— тікають. Повештаються, поголодують, зазнають лиха й повертаються додому.
— Поживе у нас трохи, оговтається, то й розповість усе. А тим часом згодиться в господарстві. Аби тільки був чесний.
Чесний. Здачу приносить завжди. Тихий — розмовляє мало. Тільки їсти не хоче.
— Їж, Янеку. Бачиш же, що в нас усе є. Соромиш тільки перед сусідами: такий худий, що подумають, наче голодом тебе моримо.
— Не можу: зуби у мене болять.
Мацюсь часто поглядає в дзеркало. Втечу рано чи пізно помітять. Шукатимуть його, а може, вже й шукають таємно. Отож треба, щоб він так схуд, аби ніхто його не впізнав...
Живе Мацюсь у ковбасника, допомагає йому, а де знайде газету, сховає й читає. Спершу крадькома, а потім одверто. Чи відносить що, чи приносить. Побачить якесь нове оголошення, зараз же зупиниться й читає.
Тепер Мацюсь знає все.
Прем'єр-міністр і міністр фінансів виїхали за кордон, куди ще перед війною відправили свої гроші й коштовності. Військовий міністр відкрив школу танців. Міністр охорони здоров'я має аптечний склад, продає туалетне мило й зубний порошок. Благородний міністр юстиції став контролером на трамваях, бо після Мацюсевого процесу не хоче мати справу з судами. А міністр
торгівлі відкрив овочевий магазин і вкупі з церемоніймейстером — кінематограф. Найгірше судилося міністрові освіти: продав перед королівським палацом газети. А лікар помер з журби.
У Мацюсевому палаці мешкає іноземна місія. Взагалі поназ'їжджалася з усього світу сила-силенна різних чужинців, авантюристів. Найкращі місця в театрах займають вони, їздять в автомобілях вони, п'ють і смачно їдять вони, а за все це повинні платити мешканці столиці.
У парламенті для дорослих влаштовуються змагання силачів, а в дитячому парламенті виступають маги та фокусники. Казарми переобладнано на броварні, бо люди спересердя п'ють багато пива.
"З чого тут почати? — думає й думає Мацюсь.— Адже треба з кимось увійти в спілку, бо сам я нічого не зроблю".
Спинився Мацюсь перед овочевим магазином міністра торгівлі. Не так-то вже Мацюсь і любив його, але знав, що це людина практична.
Зайти чи ні?
Не зайшов. Повернувся додому і ще з порога сказав:
— Мені так хотілося б купити фунт яблук...
Уперше Мацюсь попросив у своїх хазяїв гроші, бо досі тільки відмовлявся. Зраділи вони, дали йому гроші.
— Дайте, будь ласка, півфунта яблук.
Міністр пізнав Мацюся з голосу. Здригнувся, глянув — півфунтова гирка випала в нього з рук.
— Хай ваша коро...
Мацюсь приклав пальця до вуст.
— Ах, що я мелю... Пане помічник, дайте мені гирку... Або ні... Принесіть цигарки... Пані касирко, перелічіть гроші, чи все гаразд.
А Мацюсеві подає знак, аби той зайшов до складу за магазином.
— Як може ваша королівська величність наражати мене на небезпеку? — пошепки каже міністр.— Мені й так уже перепало. Був міністром, тепер яблука продаю. Тут навіть ім'я короля згадувати заборонено; а коли б довідалися... Прошу, благаю вашу королівську величність, щоб більше до мене не приходили, бо інакше, кажу щиро, змушений буду доповісти про все поліції. Адже в мене дружина, діти — я не можу накликати біду на родину.
— Але ж я хотів лише взнати...
— Але я нічого не знаю й нічого не скажу,— урвав Мацюся міністр.— Можу дати фунт, ну, три фунти яблук чи груш, а більше нічого.
— Не по милостиню я прийшов,— відказав Мацюсь гордо й пішов.
Бідолашний король-блукач. Уже немає в нього бажання заходити до інших міністрів. Минає тиждень, другий. Чим довше лишається Мацюсь у столиці, тим більше переконується, що тільки такі шляхи зосталися йому:
Або з'явитися раптово серед люду й гукнути: "До зброї!" Озброїти населення, заарештувати іноземних послів, оточити окопами місто й ще раз спробувати щастя.
Або піти до палацу й сказати: "Я Мацюсь Перший". Хай вишлють на безлюдний острів.
Або й надалі лишатися хлопчиком на побігеньках і... чекати.
Був і четвертий шлях: завітати до сумного короля. Проте цього Мацюсь не зробить.
"Чекатиму,— він зрештою вирішує.— Адже щось таки станеться".
А тим часом Мацюсь служить. Удосвіта відмикає й підмітає ковбасну, ходить з кошиком на базар, у печі розпалює, картоплю чистить, пакунки розносить.
— Візьми, Янеку, п'ятдесят сардельок та десять фунтів ковбаси, віднеси до ресторану на вулиці Новій. Раніше вона називалася вулицею Мацюся Реформатора.
— Знаю,— каже Мацюсь.
Іде Мацюсь, несе кошика, Та на вулиці якесь незвичайне пожвавлення. Чи то військові, чи то поліцейські нишпорять усюди, затримують перехожих: і дорослих, і дітей.
Глянув Мацюсь: на стіні будинку — нове оголошення. Великими літерами: "П'ять мільйонів нагороди".
Нарешті!
5 000 000 НАГОРОДИ
Колишній король Мацюсь Перший утік по дорозі на безлюдний острів. Хто затримає Мацюся або скаже, де він ховається, одержить названу нагороду.
Нагадуємо, щоб діти, особливо хлопці в літах Мацюся, мали при собі метрики. Попереджаємо батьків, що дітей без документів буде заарештовано. Хай батьки потім не сердяться.
"П'ять мільйонів,— хитає головою Мацюсь,— ніколи не думав, що королі стільки варті. Скільки ж це сардельок можна купити за одного короля?"
Проте зрадів Мацюсь, що нарешті станеться якась зміна в його житті. Повертатися до ковбасника немає сенсу. Хазяї і так уже йому докучали: хто такий, звідки, з якої школи, чого так уважно читає газети, що в тих газетах тямить, навіщо ховає фотографію королеви? Тепер вони зразу догадаються.
— Звідки йдеш? — затримав Мацюся патруль.
— Від різника.
— Є документи?
— Є.
— Покажи.
Мацюсь з невинним виглядом показує ковбасу,
— Дурень. Це ковбаса. Покажи посвідчення.
— Мій хазяїн такого зроду не коптив.
— Хай іде: що з дурнем патякати.
Минув Мацюсь дві вулиці — знову патруль.
— Паспорт, метрика чи який інший документ.
— Дайте, панове, спокій: я поспішаю. Хазяїн ресторану чекає.
Та бачить Мацюсь, що це не жарти. І далі вже обережніше, глухими вулицями прямує за місто.
— Стій!
Мацюсь навіть не здригнувсь: іде далі.
— Стій, стрілятиму!..
Мацюсь іде далі.