Китайські вулиці наповнені жебраками, крім тих бідних людей, про яких я згадав вище і які, через крайню свою убогість, змушені, можливо, з роду в рід, проводити своє життя на малих човнах і з величезною турботою і трудами відшукувати собі самий убогий прожиток. Втім, така бідність не є наслідком важких державних податків, так як немає народу в Європі, який би платив настільки малі податки своєму уряду, як китайці {Барроу в свою подорож каже, що державні доходи Китайської імперії не завжди однакові. Більші чи менші їх розміри залежать від врожаю. Вони складаються з десятої частини всього врожаю, крім данини, пені, конфіскації і подарунків. Доходи ці досягають іноді 66 мільйонів фунтів стерлінгів на англійські гроші. Вживання їх, за свідченням того ж самого мандрівника, розподілене наступним чином: на платню цивільним чинам 1 973 333 фунта стерлінгів, на утримання війська 49 982 933, на імператорську фамілію і двір 14 043 734. У 1797 році остання сума досягла лише 12 009 000 фунтів стерлінгів.}.
Крім згаданої вище їжі, китайці їдять все, що потрапило. Немає, здається, ніякого твору природи, якого цей народ не вживав би в їжу. Щури, на яких кожен європеєць дивиться з огидою, у них складають ласощі і продаються на ринках.
Чиновники і заможні купці живуть у великому достатку. Мають багаті будинки, чудові сади. Стіл їх розкішний, особливо, коли вони дають публічні обіди, на яких нерідко буває від 40 до 50 різних страв. Деякі з них дуже дорогі. Китайці ласі до всього, що тільки може зміцнити їх тілесні сили і задовольнити сластолюбству. Тому за такі речі платять вельми щедро, як наприклад: за ласти морських хижаків, пташині гнізда {Пташині гнізда збираються на берегах Китайського моря. Вони робляться невеликими пташками, схожими на ластівок, з клейкої речовини, а може бути, з риб'ячої ікри. Китайці готують з них супи і соуси, шануючи їх найкращими і смачними.} Кожен парадний обід, до якого запрошується безліч гостей, без цих страв вважається неможливим, і тому без них ніяк не можна обійтися, чого б вони не коштували. Китайський столовий прилад мені дуже не сподобався. Окремо ставиться кілька невеликих столів, за кожен з яких сідає від чотирьох до шести осіб. Страва подається одна за одною в порцелянових полоскательних чашках, з яких їдять всі кругом, поперемінно. Кожному кладеться по дві кістяні палички, довжиною близько фута [30 см], які вживаються тут замість вилки, ножа і іншого, по глиняній або фарфоровій ложці і маленькій чашечці, з якої за кожним блюдом п'ють шамшу. Скатертин тут не знають, а замість серветок кладеться по шматку тонкого паперу, яка часто служить і носовою хусткою. Я мав нагоду бачити, що перший в Кантоні купець Панкіква витирав нею ніс, коли нюхав тютюн. Китайці керують кістяними паличками з найбільшою спритністю. Велику чашку сарацинського пшона вони спорожняють в половину часу, який було б потрібно на те європейцеві з ложкою.
Китайці ведуть життя саме тверезе і помірне, але багаті утримують у себе красунь. Жінок вони зазвичай купують і тримають в сералях. На це потрібні чималі витрати. Китайці купують собі дружин наступним чином. Чоловік умовляється в ціні за свою наречену з її батьками, не бачачи її ніколи. Вона вирушає до нього в будинок в замкненому портшезі, ключ від якого посилається нареченому раніше. Якщо наречений задоволений покупкою, то залишає її у себе, в іншому випадку наказує віднести назад. Однак він залишається не без збитку, тому що не тільки позбавляється відданої за неї суми, але ще зобов'язаний заплатити стільки ж у вигляді пені. Відправлення нареченої до нареченого проводиться з великою церемонією і з музикою.
Китайці смагляві, крім тих, що живуть в північних областях, які досить білі. Рум'янцю на щоках не мають, волосся і очі у всіх чорні, а останні малі і довгуваті.
Голови голять, залишаючи волосся тільки на самій верхівці і заплітаючи їх в коси, які чим довше, тим вважаються красивіше. Одяг їх складається з довгих штанів, балахона з тонкої тканини, замість сорочки, полу кафтана і верхнього одягу з широкими рукавами. Останнє носять тільки багаті, робочий ж народ ходить в широких фуфайках з рукавами, число яких (від однієї до п'яти) залежить від погоди. Взимку, дивлячись по своєму достатку, одні підбивають верхній одяг хутром, а інші задовольняються лише хутряними обшлагами і коміром. Для цього вживають здебільшого боброві хутра, видру і морських котиків. Морський бобер в Китаї має перевагу над всіма хутрами і підкладається тільки під ошатне плаття у багатих, які в звичайні дні носять білий молодий смушок. Лисячі хутра також дуже поширені серед людей середнього стану. Головний убір китайців найпростіший. Він складається з круглої, чорної атласної шапочки з шишкою, чорного, синього або червоного кольору, і з капелюха з полями, верх якого покривається блакитним шовком, а низ — чорним плисом або оксамитом. На капелюхи пришивають червону шовкову кисть, яка покриває тулію, над якою робиться петля. Мандарина або чиновникам надано право носити під петлею кульки в півдюйма [1,2 см] в поперечнику. Вони золоті, білі, блакитні та червоні, скляні, оправлені в золото або мідь. За ним розрізняються чини китайської держави. Шарик червоного кольору вважається найважливішим, потім слідує блакитний, білий і золотий. Крім цього, мандарини мають нашивки близько 6 вершків [27 см] шириною на спині і грудях, для вказівки, до якого вони належать стану, За цим нашивкам навіть на далекій відстані можна їх відрізнити від простолюдинів. Чоботи і черевики шиються тут однаковим чином. Ступні з підошвами робляться товщиною близько дюйма [2,5 см], носки обрубані, халяви і передки бувають зазвичай з атласу і підбиваються китайкою, а під підошву кладеться вовна або бамбук. Чоботи взагалі чорного кольору, черевики же різних кольорів. Перші вживаються, здебільшого, багатими, а останні усіма без винятку. До черевиків одягається щось на зразок панчіх, зшитих з якої-небудь матерії. Халяви іноді шовкові. Китайці дуже люблять вбиратися. Нерідко можна бачити людей низького стану в шовку з голови до ніг. Середній же клас носить завжди шовкове плаття. Китайка різних кольорів вживається на одяг у всій державі. Витрата на неї мабуть дуже великі, так як без неї не може обійтися навіть жебрак.
Китайські жінки вищого стану сидять завжди вдома, і утримуються в такій строгості, що бачити їх ніяк неможливо. Отже, про вбрання їх сказати нічого. Бідні ж носять широкі штани і верхню довгу сукню з широкими рукавами, трохи схожу на чоловічу. Своє довге волосся вони підбирають наверх і звивають над потилицею. Ноги їх вельми дивні. Мені самому траплялося бачити, що в ступнях вони не більше 6 дюймів [15 см]. За словами ж китайців, у чепурух вони бувають не більше 4 дюймів [10 см]. Це здавалося мені неймовірним до тих пір, поки я не отримав кілька пар поношених черевиків, які, дійсно, не перевищували вказаного розміру. З цієї причини китайські жінки ходять, або, краще сказати, переступають з великими труднощами.
Причина настільки незрозумілого і дивного звичаю зменшувати до такої міри ноги невідома. У китаянок всі пальці на ногах, за винятком великого, увігнуті до підошви, і тому ступня отримує вид клину. Але, щоб утримати її назавжди в однаковому становищі, її з дитинства до самої смерті міцно обмотують навіть вище щиколотки.
Китайці взагалі дуже тямущі і сприйнятливі. Якщо вони не обізнані в будь-яких речах, що їх не стосуються, то це незнання треба приписувати їх вихованню. Кожен з них в своїй справі вправний і спритний. Немає речі, якої б вони не в змозі були скопіювати з дивовижною точністю. У Кантоні є безліч прикладів, що їх роботу можна ніяк відрізнити від оригіналу, якому вони наслідували. Здається, що їх ніжні руки для цього навмисне створені.
У поводженні китайці надзвичайно ввічливі і привітні. Послух же їх безмежний, тому що у них на все запропоновані закони, від яких ніхто не сміє відступити навіть в самій найменшій дрібниці. Введення будь-якого нового звичаю вважається неприпустимим гріхом. А так як це засноване на політиці китайського уряду, то ніхто не сміє навіть і подумати про які-небудь зміни.
З цієї причини кораблі, рушниці і гармати знаходяться точно в такому ж стані, в якому вони були при монгольському завоюванні 209. Нещодавно в Кантоні один купець, як мене запевняли, був страчений за те, що насмілився побудувати собі судно за європейським планом. Хоча китайці, так би мовити, з молоком матері, отримують навички безмежної покори своєму уряду, але при цьому не терплять своїх нинішніх володарів, маньчжурів, яким негайно ж висловлюють своє презирство, як тільки побачать, що воно залишиться без покарання.
Царююча в Китаї фамілія 210 хоча і слідує звичаям і вдачі завойованого нею народу, проте ж, для власної свій безпеки і по недовірливості до природних китайців, була примушена оточити себе своїми одноплемінниками, які як по військовій, так і по цивільній службі займають перші місця в державі . Таку перевагу китайці не можуть переносити байдуже, як би вони не були пригнічені. До цього можна додати, що багато тисяч людей, які не мають їжі, охоче допомагатимуть всьому, що може поправити їхнє становище.
Китайці — ідолопоклонники і поділяються на послідовників Конфукція 210а , Фо 210б і Таотзе 210 в{Останню ввів сюди хтось на ім'я Лао-Канг 210в, який, будучи в Тибеті, познайомився з обрядами жерців великого лами. Щоб збільшити число своїх прихильників, він встановив для них правилом жити щасливо і весело, не думаючи ні про майбутнє, ні про минуле. Щоб досягти ще більшого успіху в своєму підприємстві, він вигадав склад життя або безсмертя для своїх послідовників, який хоча насправді руйнує тіло і передчасно заподіює смерть, але для багатьох китайців представляє собою те ж саме, чим філософський камінь 212 був колись в Європі.}, або безсмертних 211. Двір і маньчжурські чиновники дотримуються закону великого лами. Про ці секти не можу сказати нічого ґрунтовного. Відомо лише те, що ними пропонуються багато жертвопринесення і ворожіння, з яких саме звичайне проводиться за допомогою паличок і часто дозволяє зняти будь-які сумніви.