Після цього в землю вбивають кілька кілків, по дві пари, і на кожну пару дугою кладуть половину обода колеса; потім крізь тіло коня заганяють міцні жердини й ставлять його так, щоб обід колеса спереду підтримував плечі коня, а ззаду – брюхо й задні чверті, а обидві пари ніг звисали вільно. На коней нав'язують віжки та вуздечки, тягнуть наперед і прив'язують до кілків. Потім вони саджають кожного із задушених юнаків на коня, попередньо встромивши пряму жердину в тіло вздовж хребта аж до шиї. Низ жердини, що стирчить із тіла, закріплюють в отворі тієї жердини, що проходить вздовж коня. У такий спосіб навколо гробниці колом вишукують 50 вершників, і йдуть геть.
(Геродот, Історії 4.71-2)
Достовірність цього опису цілковито підтверджується деталями поховальної практики, виявленими під час розкопок курганів на території всього причорноморського степу, від багатого раннього поховання біля станиці Костромської на Кавказі до поховання кінця IV ст. в Чортомлику в долині Дніпра, де цар був похований із великою кількістю золотих виробів, виготовлених грецькими майстрами, під курганом, що сьогодні має 9 м заввишки. Багато з тих самих ритуалів можна побачити у похованні, розкопаному в Аржані у тувинському регіоні Сибіру, датованому ІХ або VIII століттям (с. 189-192), підсилюючи припущення, що скіфська культура, перш ніж поширитися на захід, виникла на цих східних землях.
6.11 Велике скіфське поховання в Костромській на Кубані на півдні Росії. Розкопки виявили низку людських поховань у могильній камері, у якій був похований скіфський цар, разом із принесеними в жертву кіньми, що були покладені навколо поховання до того, як був насипаний курган. Ритуал був схожий на той, що описав Геродот.
Хоча грецькі колонії невдовзі перетворилися на самодостатні громади, що підтримувалися створеними на їхній території господарствами (хорами), вони були насамперед торговими осередками, де здійснювався обмін між скіфськими кочовиками та грецьким світом. З глибини степу надходили три основні експортні товари: збіжжя, хутра та раби; до них можна додати чималу кількість риби з прибережних вод. Натомість греки постачали вино, олію та споживчі товари тривалого користування, зокрема глиняний посуд.
Можливо, найбільш вражаючим результатом взаємодії греків і кочовиків були вишукані ремісничі вироби із золота, а іноді й срібла, виготовлені для елітного скіфського ринку, що відомі нам тепер переважно завдяки знахідкам у похованнях. Ці творіння, що відображають сцени з кочового життя та міфології, є роботою грецьких ремісничих шкіл, які діяли в колоніальних містах. Одним із найбільш приголомшливих виробів є велика золота пектораль із кургану IV ст. Товста Могила поблизу міста Орджонікідзе [41] в Україні. У верхньому ярусі зображені сцени з повсякденного життя: двоє скіфів шиють сорочку з овечої шкури, тварини годують своїх малюків, людина доїть вівцю. Другий ярус протиставляє цю ідилічну картину дикості неприборканого світу, де леви та крилаті грифони терзають коней, оленів і диких свиней. Таке зображення хижаків є поширеною темою в скіфському мистецтві й має сибірське походження. Подібні сцени полювання диких тварин можна побачити на золотих піхвах, знайдених у тій же гробниці. Інша низка живих побутових сцен зображена на золотому глечику з кургану Куль-Оба на Керченському півострові в східному Криму. Кочовики показані в різних повсякденних справах: двоє сидять і розмовляють, а ще один натягує вигнутий лук. Ще дві пари постають у стосунках, сповнених турботи: один перев'язує ногу свого товариша, інший вириває другові зуб. Ці сцени приватного життя зображені у найдрібніших деталях, даючи рідкісну можливість побачити одяг і зачіски кочовиків, а також їхню повсякденну поведінку.
6.12 Золота пектораль зі скіфського поховання в кургані Товста Могила, датована 2-ю половиною IV ст. до н.е. У верхньому ярусі показані сцени з повсякденного життя скотарів. У нижньому ярусі зображені дикі та фантастичні тварини під час полювання.
Ці та багато інших речей, виготовлених у грецьких майстернях для скіфської еліти, нагадують про характер взаємин між двома різними світами. Греки працювали на клієнтів, чиї вимоги та культуру вони поважали. Вони були вправнимим майстрами-ремісниками, але мало коли нав'язували іншим свої погляди.
6.13 Золотий глечик із поховання Куль-Оба, біля Керчі, на Кримському півострові, IV ст. до н.е. На глечику грецької роботи зображені сцени з кочового життя та чіткі деталі кочового одягу.
Заснування колонії в Березані у VII ст., а потім Ольвії, що була закладена неподалік у VI ст., зосередило увагу перших торговців на Буго-Дніпровському лимані. Але станом на IV ст. ця територія перетворилася на глухий закуток, а Ольвія занепала, і стала не більш ніж місцевим портом. Тим часом Кіммерійський Боспор – Керченська протока між Чорним і Азовським морями – перетворився на життєво важливий центр комерційної діяльності. Десь у 480 р. до н.е. 30 міст цього регіону об'єдналися під керівництвом Пантікапея (нині Керч), щоб сформувати союз, який став відомим як Боспорське царство. До кінця V ст. царство розширилося, включивши в себе всі грецькі поселення навколо Азовського моря аж до Танаїсу в гирлі Дону на півночі – містичного далекого місця, яке в уяві греків позначало кінець цивілізованого світу. Саме в містах Боспорського царства скіфи змішувалися з греками, наслідком чого стало те розмаїття цінностей і вірувань, що надихнуло майстрів-ювелірів на створення свого унікального художнього стилю, сповненого великої людяності та самобутності.
6.14 Понтійсько-каспійський степовий і лісостеповий регіон у IV-III ст. до н.е. під час сарматської експансії. Боспорське царство та Приазов'я все ще зберігали деякі риси своєї грецької ідентичності, але швидко змінювалися під сарматським впливом.
Скіфи у Європі
Енергія, з якою скіфські громади увірвалися в причорноморські степи, змусила деякі племена за інерцією рухатися далеко на захід, у Європу, через Карпати в Трансільванію і ще далі, на Велику Угорську рівнину, де за кілька століть до цього оселилися мігруючі кіммерійці.
6.15 Під постійним тиском кочових племен зі сходу скіфи причорноморського степу рухалися в бік Європи. Племена скіфів-мігрантів оселилися в Трансільванії та на Великій Угорській рівнині (культура Векерзуг), де степовий ландшафт був подібний до їхньої батьківщини, створюючи комфортне для них середовище. Поширення предметів скіфського стилю (переважно кінської збруї і вістер стріл) на території центральної Європи позначає зони набігів і торгівлі.
Скіфське заселення Великої Угорської рівнини, відоме археологам як культура Векерзуг, розпочалося наприкінці VII – на початку VI ст., але контакти зі сходом не припинялись, і до перших поселень, можливо, і далі прибували невеликі групи нових мігрантів. Ці нові анклави можна розпізнати за дуже характерною кінською збруєю, яку скіфи запровадили разом із трилопатевими вістрями стріл, короткими мечами та лускатими обладунками. Але тут майже не трапляються пишні поховання, як у причорноморському регіоні. Одне з найбагатших, з кладовища Артанд, містило дві бронзові чаші, грецьку бронзову посудину (гідрію) зі Спарти та ручний казан із заходу, а також особисті прикраси й збрую для одного коня. Скіфи, які дісталися до серця Європи, були бідними родичами, і здебільшого не мали ремісничих навичок чорноморських майстрів. Проте, знахідка двох тонких золотих пластинок-аплікацій у вигляді оленів у класичному скіфському звіриному стилі, що, ймовірно, кріпилися на щиті, свідчить про присутність на заході людей високого стану. Можливо, це були ватажки першої хвилі мігрантів.
За межами зони скіфських поселень знахідки металевих виробів скіфського стилю, переважно кінська збруя та трилопатеві вістря стріл, широко розповсюджені в центральних регіонах Європи. Багато із них, ймовірно, з'явилися завдяки торгівлі кіньми та зброєю, хоча деякі могли належати учасникам набігів або найманцям. Але один набір предметів, знайдений у Віташкові у Польщі, може походити з поховання багатого воїна, який колись носив оздоблені золотом обладунки та ювелірні прикраси, що можна порівняти з найкращими зразками чорноморських майстрів. Спокусливо уявити, що це було поховання знатного скіфа, що вів своїх людей на далекий захід і помер на чужій землі. Але так само це могло бути поховання місцевого вождя, який придбав ці дивні екзотичні речі через торгівлю та користувався ними для підвищення свого статусу.
6.16 Золоті прикраси скіфського періоду у вигляді оленя, VII–IV ст. до н.е., з (а) Тапіошентмартон, Угорщина; (b) Костромська, Кубанський регіон Кавказу; (c) Куль-Оба, поблизу Керчі, у Криму. Ці бляшки могли прикрашати щити.
Кочовики прикаспійського і казахського степу та подальших земель
Відомості Геродота про степові народи, що жили за межами причорноморського регіону, були обмеженими. Він довідався, що на північ від Дону лежить земля савроматів, які розмовляли "мовою скіфів, але ніколи не говорили нею правильно". Їхня територія простягалася "на північ на відстань 15 днів шляху" через "країну, де зовсім немає дерев" (Історія 4.21). Жінки тут були особливо войовничими. Вони полювали разом із чоловіками або самостійно, одягаючись так само, як і чоловіки. Він розвиває цю думку далі, коли пише, що "їхній шлюбний закон вимагає, що жодна дівчина не може вийти заміж, доки не вб'є ворога у бою" (Історії 1.116–17). Як наслідок, деякі жінки помирають неодружені в похилому віці. Наводячи ці стереотипи, Геродот має намір відрізнити савроматів від скіфів. Можна сперечатися, наскільки суттєвими були ці відмінності, але археологічні дані дійсно свідчать про те, що савромати могли ховати жінок зі зброєю, як і чоловіків, у стилі, подібному до чоловічого.