Вулиці в ньому вузькі і зважаючи на велику кількість народу, який їх постійно наповнює, проходити по ним дуже важко.
Набережна, що знаходиться в місті, надає йому величний вид. На ній збудовані прекрасні будівлі, що належать європейським купцям. З них англійська та голландська факторії можуть бути названі чудовими. Що ж стосується будівель, що належать власне китайцям, то і найкращі з них досить непоказні, а про будинки бідних китайців вже і говорити нічого. Багато з них не мають іншого отвору, крім двері, яка завішується циновкою або тонкими ширмами, зробленими з бамбука. Багаті хоромині складаються з декількох чотирикутних дворів, вимощених цеглою, на яких біля стін будуються альтанки, де ставляться стільці, столи і горщики з квітами або плодовими деревами. В інших посередині робиться невеликий ставок або ставиться велика глиняна чаша для золотих рибок, мати яку китайці вважають великим задоволенням. Такі будинки складаються здебільшого з двох приміщень і трохи схожі на розкинуті намети. Верхній поверх китайського будинку можна вважати за внутрішні покої, в яких живуть жінки, якщо немає особливого сералю. Отже, вхід в них для всіх заборонено. Китайські храми, яких тут безліч, також мало прикрашають місто. Навіть найбільші з них {Про один з них згадаю згодом.} не заслуговують особливої уваги за своїм зовнішнім виглядом.
Хоча деякі мандрівники намагалися визначити число жителів Кантона, але, мені здається, це не можна зробити без великої помилки. Торгівля з європейцями змушує стікатися в це місто безліч людей під час перебування купецьких судів. За відсутності ж їх число жителів значно зменшується. Влітку незайняті люди йдуть у внутрішні частини провінції і працюють на полях разом зі своїми родичами, а в місті залишаються тільки одні обивателі і ті, все багатство яких складається з малих, покритих циновками човнів. Ці бідняки змушені шукати собі насущного хліба на воді, так як на березі не мають ні найменшого майна. Людей такого стану в Кантоні, як запевняють, безліч, а річка Тигріс ними наповнена. Одні промишляють перевозом, інші ж з крайнім увагою стережуть, чи не буде кинуто в воду якусь здохлу тварину, щоб підхопити її собі в їжу. Вони нічого не допустять впасти в річку. Багато з них роз'їжджають між кораблями і дістають залізними граблями з дна різні впали дрібниці, витягнувши які, продають їх і тим доставляють собі прожиток.
Кантон можна розділити на дві основні частини: зовнішню і внутрішню. В останню ніхто з іноземців не може увійти, бо в ній живуть намісник провінції і всі знатні чиновники. Це місто належить до числа перших торгових міст на світі. Крім європейських і американських кораблів, які щорічно вивозять звідси до 30 000 тонн різних товарів, вся Індія і морський берег до Малаккської протоки ведуть з ним торгівлю. Внаслідок надзвичайної багатолюдності, тут ні в чому не може бути зупинки, хоча б подвоїлася згадане число кораблів, що приходять. Завантаження та вивантаження товарів в цьому місті проводиться з дивовижною швидкістю, тільки б не втрутився уряд. В іншому ж випадку неминуче повинна прослідувати нестерпна повільність. Кантонські начальники, замість належного спостереження за порядком торгівлі, вельми вигідної для їхньої держави, піклуються тільки про вишукування способів грабежу для свого збагачення. У всій Китайській імперії існує повне рабство. Тому кожен змушений зносити свою долю, як би вона не була гірка. Перший китайський купець — не що інше, як скарбник намісника або митного начальника. Він зобов'язаний доставляти тому чи іншому все, що тільки потрібно, не чекаючи ніякої плати. Інакше його спина неодмінно відчує тягар провини. Скажімо тут мимохідь, що в Китаї ніхто не позбавлений від тілесного покарання. Мало того, кожен може карати, як йому заманеться, всіх, нижче його по стану. У сьомому розділі подорожі Барроу203 сказано, що всякий державний чиновник від 9 до 4-го класу має право карати бамбуком молодшого після себе, а імператор надав собі честь карати своїх міністрів і чиновників перших чотирьох класів. Відомо, що покійний імператор Кіеньлонг204 наказав одного разу висікти двох своїх повнолітніх синів, один з яких, здається, тепер царює. Тому не дивно, що підлеглі в Кантоні сліпо коряться своїм начальникам і безмовно задовольняють їх жадібність, а особливо коли велика частина їх особистих збитків падає на іноземців, на товари яких можна накладати ціну в сваволі.
З Кантона вивозиться, здебільшого, чай, а потім вже йдуть: китайка, шовк, фарфор, ревінь і інші. Чаєм навантажуються всі судна, а особливо англійські, які зазвичай інших товарів, виключаючи ревінь, беруть потроху. Головне ж ввезення складається з хутра, тонкого сукна, вовняних матерій, олова, жерсті і іспанських талерів 205. Останні вважають за краще всього іншого, так як на них без будь-якого перешкоди можна дешево купити найкращі товари. Хутра ж, навпаки, такі непостійні в ціні, що наперед ніхто не може знати, скільки за них отримає, особливо тому, що тепер з цим товаром щорічно приходить безліч кораблів з Американських Сполучених Штатів. Цього літа на них привезено до 20 000 морських бобрів, які були продані від 17 до 19 піастрів кожен. Наступні з цих цін була оплачена чаєм, а першу ми отримали тому, що одну половину брали товаром, а іншу грошима. Така дешевизна відбувається не тільки від великого привозу, але найбільше їй сприяє грабіж митного чиновника. Він привласнює собі право вибирати на кожному судні найкращі хутра або робить умова з купцем, які купують вантаж корабля, скільки тисяч талерів йому слід заплатити за те, щоб він відмовився від цього насильницького вибору. З нашого Лукви було взято 7 000 піастрів. Настільки непрощенні нахабства, разом з митом та іншими витратами значно зменшують ціну товару, і продавці залишаються часто в збитку.
Вся іноземна торгівля знаходиться тут в руках одинадцяти чоловік, відомих під ім'ям гонгов206; крім них, ніхто не може купити іноземні товари. Як тільки судно прийде в Вампу, господар його сповіщає згаданих купців про привезених їм товари і вибирає з них одного поручителя в добрій своїй поведінці і справній платі мита. Поручитель зазвичай буває і покупцем привезеного вантажу. Без цього ж нічого не дозволяється завезти на берег. Перед цим на корабель надсилаються повірені гонгів, які, оглянувши привезені речі, призначають на них ціну, і як тільки отримають на неї згоду, то все перевозять в купецькі комори. За такої умови жоден продавець ніяк не може визначити справжню ціну свого товару, а повинен здебільшого залежати від гонгів, які кожну річ оцінюють за своїми розрахунками. Ця монополія і грабіж начальників знецінюють всі товари, які привозили, і, навпаки того, підносять ціну китайських речей до такої міри, що незабаром треба очікувати якщо не повного припинення торгівлі, то, щонайменше, неминучих збитків, які змушені будуть понести європейські купці.
Здається, самі китайці намагаються прискорити цю подію, бо не проходить року, протягом якого вони б не вигадали чогось нового на шкоду іноземцям, яких вони вважають людьми, не здатними прожити без китайських товарів. Такою думкою заражені всі китайці без винятку, і тому кожен європеєць повинен тут платити за все, щонайменше, вдвічі проти справжньої ціни. Ніхто з них сам не може купити ніяких харчів, а неодмінно повинен мати як на кораблі, так і на березі компрадора чи щось на кшталт дворецького з китайців, який набавляє на кожну річ, скільки йому завгодно, і, крім обману, ще вимагає за свою послугу великого подарунка, без чого неможливо обійтися. Одним словом, тут нічого не робиться без обману, і до того ж дуже нахабного і грубого. Всього ж нестерпніше те, що неможливо знайти правосуддя ні за яку нанесену образу. Жодному іноземці не дозволяється бачити намісника або ж надіслати листа без найбільших труднощів, і до того ж воно має бути складено в украй принижених виразах. Якщо ж воно написано хоча б трохи вільніше, а особливо, коли в ньому згадується хоча злегка про будь-яке зловживання або несправедливість керуючих, в чому ніколи не буває нестачі, то ніхто не посміє не тільки його перевести, а й вручити. Якщо європейцям трапиться коли-небудь мати вплив на пекінський двір, то вони, на мою думку, повинні домогтися перш за все надання своїм купцям переваги не тільки бачитися з кантонським намісником і спілкуватися з ним особисто, але посилати також листи прямо зі скаргами в Пекін, коли цього потребує необхідність. Тепер же ні один рядок не надсилається в столицю без латинського перекладу, який прочитується до десяти разів раніше, ніж буде представлений в призначене йому місце. Оскільки такі заходи прийняті чиновниками єдино для того, щоб приховати від відома вищої влади свої несправедливі вчинки, то, здається, немає іншого способу, крім запропонованого мною, до запобігання цьому зловживання і для здобуття правосуддя. Росія, на мою думку, має можливість надати своєму купецтву всі вищевказані вигоди, якщо наша торгівля зробиться ширше і важливіше в цій країні.
Ця місцевість виробляє все необхідне для життя людини. Тутешні тварини всякого роду, птиці і зелень чудово хороші. Звичайна ж їжа китайців складається з сарацинського пшона207, яке родиться у великій кількості. Воно в такому ж загальному вживанні у китайців, як жито в Росії. Це пшоно, служить щоденною їжею як багатому, так і бідному, з тією лише різницею, що перший має можливість користуватися хорошими його сортами і у великій кількості, а останній задовольняється сарацинським пшоном посередньої якості і не більше 2 або 3 каді208 на добу. Тут вживають напій, званий шамшу, що готується також з цього пшона. Він досить смачний, якщо приготовлений належним чином, в іншому ж випадку вкрай неприємний і навіть шкідливий для здоров'я, якщо його без міри вживати. Крім того, саме звичайне пиття у китайців — чай, який всі без вилучення п'ють без цукру, настоюючи в чашках з кришками.
Багато хто стверджує, що китайська держава надзвичайно багата, але я повинен додати, зі свого боку, що ніде не можна знайти подібної бідності, якою пригнічені незліченні сім'ї в цьому великому царстві, якщо про це дозволено буде робити висновок по баченим мною прикладам і за розповідями самих китайців.