40. Тебе, Сауле... — Зазнавши поразки, цар Саул укоротив собі віку, кинувшись на меч на гірській верховині Гелвуї, грунт якої після цього став сухим і неродючим (Бібл.).
43. Арахна — майстерна ткаля, яка пишалася своєю вмілістю і насмілилася змагатися в цьому мистецтві з Мінервою. За таку пиху боги обернули її на павука (ант. міф.).
46. Ровоам — жорстокий ізраїльський цар, який урятувався втечею від повсталого народу (Бібл.).
50. Алкмеон — син аргоського царя Амфіарая і Еріфіли. Син Едіпа, Полінік, шукаючи собі союзників, щоб відвоювати Фіви у свого брата Етеокла, подарував пихатій цариці Еріфілі намисто Гармонії, що приносило нещастя усім його власницям. Цариця вказала Полінікові місце, де притаївся її чоловік, бо знав, що його вб'ють, коли він вирушить у цей похід. Коли Амфіарай загинув під Фівами, його син Алкмеон убив свою матір (ант. міф.).
53. Сеннахеріб — гордовитий ассірійський цар. Його вбили власні сини, коли він приносив жертву в храмі (Бібл.).
55. З яким тріумфом Кіру... — Геродот розповідає, що скіфська цариця Тамірі, перемігши персидського царя Кіра, відрубала йому голову і вкинула в мішок, наповнений кров'ю.
58-59. Як... утекло все ассірійське військо. — Коли Юдіф убила ассірійського полководця Олоферна, його військо розбіглося (Бібл.). 62. Іліон — укріплена частина (фортеця) малоазійського міста Трої, облогу якого змальовує Гомер у "Іліаді".
80. Служниця ж шоста дня — шоста година після сходу сонця, тобто полуденна пора.
105. Ні книг, ні мір не гидили ще плями. — Міст Рубаконте і сходи до храму Сан Міньято споруджені до голосних шахрайств, що їх вчинили державні діячі Флоренції, зробивши підчистки в нотаріальних книгах і зменшивши вміст казенних мір.
110. "Блаженні духом нищії" (церк.) — блаженні сумирні. Одна з заповідей так званої "нагірної проповіді" Ісуса Христа (Євангелія).
121. Помахом крил ангел стер з Дантового чола перший, найбільший "глаголь" на знак очищення від гріха пихи.
ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА
Друге коло. — Заздрісні. — Приклади великодушності
29. Тут лунають голоси, що нагадують про великодушні вчинки. Перший: "Вина не імуть" (церк.) — слова Христової Матері до Сина на весіллі в Кані Галілейській (Єванг.).
32. Другий вигук: "Орест — це я!" — взято з грецької міфології. Коли вороги Агамемнонового сина Ореста схопили замість нього його друга Пілада, той, жертвуючи собою в ім'я дружби, назвався його ім'ям, але в останню мить перед стратою з'явився справжній Орест, і вражені великодушністю судді помилували обох.
36. "Любіть того..." — слова Ісуса перед смертю на хресті (Єванг.).
39-40. Бичем служать приклади любові, вуздою ж мають служити приклади покараної заздрості (див. далі, Ч. XIV).
62. Стіни розгрішних пожадань — тобто церкви.
106-129. "Була я сьєнка..." — Сапія, дружина Гінібальдо Сараччіні, тітка Провенцано Сальвані (див. прим. Ч. XI., 109-138), яка під час фатальної для нього битви при Колле ді Вальдельса раділа поразці своїх співгромадян.
122. Мов дрізд в одлигу... — натяк на італійську народну казку.
127. П'єр Гребінник — П'єр Петтінайо, проповідник, що мав у Сьєнні репутацію святого, був за професією гребінником.
151. Пустоголових стан — Сьєна, де з ініціативи офіційних осіб серйозно обговорювали і навіть починали здійснювати фантастичні плани: купівлю та будівництво морського порту в містечку Таламоне або розшуки підземної річки Дьяни, водою якої сьєнці гадали забезпечити місто. Вислів "адмірали" коментатори тлумачать різно: 1) ті, хто сподівався стати адміралами; 2) начальники портових робіт; 3) підрядчики цих робіт.
ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА Друге коло. — Заздрісні. — Приклади покараних заздрощів
1-6. Розмовляють душі двох представників знатних сімей з області Романьї: гібелін Гвідо дель Дука (перша терцина) і гвельф Ріньєрі да Кальболі.
17. Фальтерона — гора в Апеннінах на схід од Флоренції.
31. Пелоро (нині Фаро) — найближчий до Італії мис острова Си-цилії, яка, на думку середньовічних учених, колись одірвалась од материка.
42. Цірцея — чарівниця, яка обертала людей на тварин (ант. міф.).
43. Спочатку в перченім... — спочатку Арно тече долиною Казенті-но, маєтками графів Твіді, володарів Ромени й Порчано.
48. Далі, біля Ареццо, річка круто повертає на захід. 51. Вовки — флорентійці.
53. Лиси — жителі Пізи, перед якою Арно проходить старовинним каналом.
59. Твій племінник — Фульчері да Кальболі, флорентійський подеста з 1303 року, жорстоко переслідував недобитки "білих" і гібелінів.
93. Між По й горою... — тобто у Романьї.
97. Де добрий Ліцйо... — Тут і в наступних рядках старий Гвідо згадує імена романців, які відзначались колись, на його думку, зразковою чес-нотливістю.
107. Тут і далі Гвідо перелічує замки й маєтки занепалих знатних родів.
119. Демон — прізвисько Магінардо Пагані да Сузінана (пом. 1302), відомого політичною безпринципністю.
133. "Хто стрінеться — мене забити має!" — слова Каїна, який із заздрощів убив свого брата Авеля (Бібл.).
139. "Я — Аглавра..." — Аглавра заздрила своїй сестрі Ерсі, яку любив бог Марс, і той обернув заздрісницю на камінь (ант. міф.).
ПІСНЯ П'ЯТНАДЦЯТА
Друге коло. — Заздрісні. — Третє коло. — Гнівливі. — Приклади лагідності
1 —6. Сонце мало пройти до горизонту таку саму частку окружності, на яку до третьої години дня (лічачи від сходу) встигає повернутися
сфера жартівлива, мов дитина, тобто небо Сонця, вічно рухливе. Інакше кажучи, до заходу сонця лишалося три години.
4-6. Тут — у Чистилищі; вдома — в Італії.
86-92. Епізод з дитинства Ісуса Христа, коли дванадцятирічний Ісус розмовляв у храмі з учителями (Єванг.).
94-105. Епізод з античної (написаної Валерієм Максімом) біографії афінського тирана Пісістрата (бл. 600-527 pp. до н. є.). Юнак, закоханий у дочку Пісістрата, прилюдно поцілував її. Пісістрат не послухався своєї дружини, яка вимагала, щоб зухвалець був покараний, і все закінчилося весіллям.
97-98. Міста, що бились за його ім'я боги. — Посейдон і Афіна сперечалися про те, чиїм ім'ям слід назвати місто. Перемогла Афіна.
106-114. Я бачив шал нестямної юрби... — Йдеться про вбивство молодого християнина Стефана (Новий завіт).
ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА
Третє коло. — Гнівливі. — Ломбардець Марко 27. Календи — назва першого дня кожного місяця в староримському календарі.
46-144. Я був ломбардець, Марко на ім'я. — Венеціанець Марко, який жив у XIII ст. і служив при дворах різних італійських володарів. Дехто з коментаторів вважає, що визначення "Ломбардо" вказує на його прізвище, а один навіть ототожнює його з прославленим "придворним" і мандрівником Марком Поло, хоч той умер пізніше за Данте.
54-83. Знов у мене сумніви знялись. — Сумніви й непевність Данте, збуджені словами Гвідо дель Дука про моральний занепад і нехтування чеснот в Італії, подвоюються після слів Марка, і виникає запитання, хто ж у цьому явищі винен: чи несприятливий вплив зірок, як твердили тодішні астрологи, чи сама людина, яка має свободну волю? Марко висловлюється на користь другого припущення.
98-99. Хоч жує і ремигає, — він, проте, без ратиць. — У Біблії чистими проголошуються ті тварини, що ремиґають і мають ратиці. Християнські богослови пояснювали цей образ символічно: ремиґання — роздуми над Святим письмом і правильне його тлумачення, роздвоєність копит — розрізнення деяких глибоких понять, наприклад добра і зла. Данте хоче сказати: "Римський Папа і чистий і нечистий; хоч він авторитетний у питаннях релігії, але не розрізняє духовного від світського, намагається знищити "ратиці" — двоїстість влади церковної і світської". 107. Два сонця — папа і імператор.
109. Та перевищило одне — папська влада взяла гору над імператорською.
115. Де поять Адідже із По рівнину, — тобто в Ломбардії, на батьківщині промовця.
117. Федеріго — імператор Фрідріх II (1194-1250), що мав славу небезпечного єретика.
124. Коррадо да Палаццо з Брешії.
125. Герардо да Каміно — генеральний капітан Тревізо.
125. Гвідо да Кастель, який у себе в Реджо гостинно приймав мандрівників.
132. Левієві чада — потомки Леві, тобто давньоєврейські священики, що не мали доступу до світських посад.
140. Гая — чеснотлива дочка Герардо да Каміно.
ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА
Третє коло. — Гнівливі. — Вихід з диму. — Сходження в четверте коло
19. Обернення на пташку нечестиве — натяк на міф про обернення Прокни на солов'я (див. прим. Ч. IX, 14).
28-33. А поруч грізний Артаксеркс сидів... — Аман, наближений персидського царя Артаксеркса, гнівний на Мардохея, задумав його повісити і вигубити всіх іудеїв. Але цариця Есфір, іудеянка, зламала його задум, і цар велів розіпнути Амана на дереві, призначеному для Мардохея (Бібл.).
34-39. Лавінія, дочка Амати і царя Лацію — Латіна. Батько посватав її за троянського вождя Енея, а мати хотіла видати за Турна, царя ру-тулів. Дивлячись на битву троянців з рутулами і гадаючи, що Турна вбито, Амата повісилась (Ен. VII, 249-474; XII, 593-613).
91-114. Віргілій викладає вчення про любов як джерело добра і зла.
115-139. Схема побудови Чистилища:
Кола І, II, III — любов, що завдає зла іншим (пиха, заздрощі, гнів).
Коло IV — недостатня любов до істинного блага (байдужість).
Кола V, VI, VII — надмірна любов до несправжніх благ (користолюбство, обжерливість, любострастя).
ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА
Четверте коло. — Ледачі. — Приклади рідкісної швидкості і жалюгідних лінощів
17-18. Сліпоокі, що іншим стали за поводирів — епікурейці.
80-81. Де сонце йде тонуть... між сардів з корсами... — Місяць уставав у зодіакальному сузір'ї Скорпіона і йшов тією ж тропою, як і сонце, коли воно сходить у цьому сузір'ї, а сідає, як здається, в Римі, десь між Сардинією і Корсикою.
82. П'єтола — село в Мантуанській області, в якому народився Віргілій.
91-93. Aeon та Ісмена — річки в Беотії, на берегах яких жителі Фів буйними ігрищами вшановували Вакха.
100. Марія в гори квапилася йти. — Зразу ж після Благовіщення Марія вирушила в гори, щоб привітати свою родичку Єлисавету, яка зачала сина (Єванг.).
101-102. Цезар, не затримавшись в Марсільї, в Ілерду поспішає...