Зараз мертвий сезон, її просять навідатися пізніше, можливо, вона буде їм потрібна.
Повернувшись додому надвечір, стомлена й розчарована, Керрі виявила, що без неї приходив Друе. Зникли його парасолька і літнє пальто. Їй здалося, що бракує ще й інших речей, але вона не була цього певна. У всякому разі, він не все забрав.
Він, певне, кинув її назовсім. Що ж їй тепер робити? Мине ще день-два, і їй знов, як колись, доведеться самій боротись з усім світом. Знов вона обшарпається… Керрі склала руки і притиснула їх до грудей своїм звичним жестом. Великі сльозини набігли на очі і покотились по щоках. Вона була самотня, така самотня…
Друе справді приходив, але з зовсім іншими намірами, ніж уявлялося Керрі. Він мав надію, що застане її, і думав сказати, що хоче забрати решту свого одягу, а потім, до відходу, помиритись з нею.
А тому, прийшовши і розчаровано переконавшись, що Керрі нема дома, він почав длятися в кімнатах, сподіваючись, що вона десь поблизу і скоро повернеться. Він весь час прислухався, чи не почує її кроків на сходах.
Він хотів удати, ніби тільки-но ввійшов і збентежений тим, що вона його застала. Потім він сказав би, що йому потрібний його одяг, а тим часом з'ясував би, як стоять справи.
Та хоч скільки він чекав, Керрі не приходила. Він покинув нишпорити по шухлядах, сподіваючись, що вона ось-ось повернеться; підійшовши до вікна, він довго дивився з нього, потім сів у крісло-гойдалку. Керрі все не було. Він почав нервуватись, закурив сигару. Потім став ходити туди й сюди по кімнаті. Знов визирнувши у вікно, звернув увагу на хмари, що облягли небо. Тоді пригадав, що на третю в нього призначене ділове побачення і вирішив, що, мабуть, чекати далі не варто. Він узяв своє літнє пальто й парасольку, сподіваючись, що це налякає її. Завтра він прийде за іншими речами і побачить, як стоять справи.
І він пішов до дверей, щиро шкодуючи, що не застав її. На стіні висів невеличкий портрет Керрі — вона була в жакетику, його першому подарунку, і личко її виглядало трохи смутніше, ніж останнім часом. Щиро зворушений, він заглянув у ці смутні очі з незвичайним для нього ніжним почуттям.
— Недобре ти зі мною вчинила, Кед, — промовив він, немов звертаючись до неї самої.
Потім він підійшов до дверей, ще раз задумливо озирнувся по кімнаті і вийшов.
РОЗДІЛ XXVII
Потопаючи, тягнемося до зірок
Повернувшись з невеселої прогулянки по вулицях після одержання категоричного послання від "Мак-Грегора, Джеймса і Гея", Герствуд застав листа від Керрі, написаного того ранку. Він весь затрепетав, побачивши її почерк, і хутко розірвав конверт.
"Значить, вона мене любить, — подумав він, — інакше вона б зовсім не написала".
В перші хвилини зміст листа справив на нього гнітюче враження, але він швидко заспокоївся, сказавши собі знов: "Якби вона мене не любила, то не написала б зовсім".
Це була єдина втіха в його невеселому становищі. Із слів листа мало що можна було вивести, але вій був певний, що вгадує її справжній настрій.
Лист, сповнений докорів, дав йому полегкість. Було в цьому щось зворушливе, щось навіть трагічне. Стільки прожив він на світі цілком задоволений самим собою, і ось шукає втіхи, полегкості — і де! Таємничі нитки почуття, як міцно в'яжуть вони всіх нас!
Йому аж щоки порожевіли. Він навіть забув про листа від "Мак-Грегора, Джеймса і Гея". Аби тільки Керрі була з ним, він би тоді виплутався із цього всього, та й взагалі ця справа не мала б для нього ніякого значення. Йому байдуже, що робитиме дружина, аби він не втратив Керрі. Він устав і почав ходити по кімнаті, поринувши в солодкі мрії про життя з чарівною володаркою його серця.
Та незабаром усі його турботи повернулися до нього і він відчув страшенну втому. Він знову згадав про завтрашній день і про суд. Нічого ще не зроблено, а день кінчається. За чверть уже п'ята. О п'ятій адвокати підуть додому. Лишається ще завтрашній день до полудня. Поки він міркував над цим, пробігли останні п'ятнадцять хвилин і вибило п'ять. Він кинув думати про те, щоб іти сьогодні до адвокатів, і знову задумався про Керрі.
Слід зауважити, що він і не пробував виправдовуватися перед собою. Йому було дарма про те. Він міркував, як би переконати Керрі. Що ж у цьому поганого? Він її щиро любить, від цього залежить їхнє взаємне щастя. Аби тільки Друе забрався геть!
Серед цих палких думок він раптом пригадав, що на завтра йому потрібна, чиста білизна.
Він вийшов, купив білизну, а також півдесятка галстуків, і поніс усе в готель. Коли він входив до готелю, йому здалося, що вгору по сходах піднімається Друе з ключем у руці. Неможливо, щоб це був Друе! Потім він подумав, що, очевидно, вони тимчасово переїхали сюди. Він підійшов прямо до портьє.
— Мешкає тут містер Друе? — спитав він.
— Здається, є такий, — відповів портьє, проглядаючи книгу записів. — Так, є.
— Справді? — вигукнув Герствуд, силкуючись приховати своє здивування. — Сам? — додав він.
— Так, сам, — відповів портьє.
Герствуд одвернувся і стиснув губи, щоб не показати, який він схвильований.
"Що б це мало означати? — міркував він. — Мабуть, вони посварились".
Він повеселішав і заквапився у свій номер, де змінив білизну. Переодягаючись, він вирішив, що коли Керрі лишилась сама, треба поїхати до неї і дізнатись, чи не перебралася вона кудись-інде, — і то негайно!
"Ось що я зроблю, — подумав він. — Підійду до дверей і спитаю, чи дома містер Друе. Тоді я дізнаюся, чи там він живе і де Керрі".
І вже мало не зірвавсь на рівні ноги, так захопила його ця думка. Тоді вирішив, що зробить це одразу ж після вечері. О шостій годині він вийшов з номера, обережно озирнувся, чи не видно де Друе, і пішов у ресторан. Проте його так хвилювала майбутня справа, що він ледве міг їсти. Перше ніж їхати, він вирішив перевірити, де Друе, і повернувся до готелю.
— Містер Друе не виходив? — спитав він портьє.
— Ні,—відповів той, — він у себе в номері. Ви бажаєте послати йому картку?
— Ні, я зайду пізніше, — відповів Герствуд і пішов собі.
На Медісон-стріт він сів у конку і поїхав просто на Огден-сквер. Цього разу він сміливо підійшов до дверей і постукав. Йому відкрила покоївка.
— Містер Друе вдома? — ввічливо спитав він.
— Його немає в місті,— відповіла дівчина, яка чула, що Керрі так сказала місіс Гейл.
— А місіс Друе вдома?
— Ні, вона пішла в театр.
— Справді? — промовив Герствуд, дуже здивований; потім, удавши, ніби в нього якась важлива справа, спитав:
— А в який саме театр, ви не знаєте?
Дівчина зовсім того не знала, але вона не любила Герст-вуда і на злість йому відповіла:
— У театр Гулі.
— Дякую, — відповів управитель бару і, доторкнувшись до капелюха, пішов геть.
"Треба заглянути до Гулі", — подумав він, проте свого наміру не здійснив.
По дорозі до центру міста він обміркував усе і вирішив, що цього не варто робити. Хоч як він бажав бачити Керрі, він розумів, що вона буде в театрі не сама і що безглуздо з'являтися там зі своїми благаннями. Це можна буде зробити трохи згодом, — скажімо, вранці. Але вранці перед ним знов постане справа з адвокатами!
Ця поїздка була для його настрою як холодний душ. Давні турботи знов обсіли його, і він повернувся в бар, прагнучи тільки одного — хоч хвилинного забуття. Досить численна компанія зібралася в залі, сповнюючи його гамором жвавих розмов. Група місцевих політиканів обговорювала свої справи за круглим столом вишневого дерева в глибині зали. Кілька молодиків весело балакали біля прилавка, збираючись із запізненням іти до театру. Якийсь чолов'яга з червоним носом, у потертому циліндрі, одягнений убого, але з претензією, самотньо пив склянку елю біля одного кінця прилавка. Герствуд кивнув політиканам і пройшов у свій кабінет.
Близько десятої години один з його приятелів, містер Френк Тейнтор, аматор спорту і перегонів, заглянув у бар і, побачивши, що Герствуд сам у кабінеті, ввійшов до нього.
— Добривечір, Джордже! — вигукнув він.
— Як справи, Френку? — відгукнувся Герствуд, і йому враз легше стало на душі.— Сідайте, — і показав на стілець.
— Що з вами, Джордже? — спитав Тейнтор. — У вас вигляд якийсь кислий, Невже програлись на перегонах?
— Ні, просто я не зовсім здоровий сьогодні. Трохи застудився днями.
— Випийте віскі, Джордже, — сказав Тейнтор. — Вам би слід знати, що це добре помагає.
Герствуд усміхнувся.
Поки вони розмовляли в кабінеті, до бару зайшло ще кілька Герствудових приятелів, а після одинадцятої, з закінченням спектаклів, почали заглядати актори, в тому числі кілька відомих.
І зав'язалась одна з тих беззмістовних світських розмов, дуже звичайних у публічних місцях в Америці, коли ті, хто претендує на блиск, намагаються хоч потертися коло тих, кому того блиску справді не бракує. Герствуд мав великий потяг до знаменитостей. Він і себе залічував до них. Надто гордий, щоб до когось підлащуватись, він умів триматися відповідно у колі людей, які його не дуже високо ціну-"вали. Але тут було товариство, де він міг поводитись, як справжній джентльмен, де він був прийнятий як рівний поряд з прославленими людьми, — все це йому було особливо приємно. Тільки в таких випадках він міг дозволити собі "хильнути". Якщо товариство було досить веселе, він давав собі волю настільки, що пив урівні з присутніми, ні в якому разі не пропускаючи своєї черги платити, ніби він був у барі сторонній, як і всі інші. І якщо Герствуд коли-небудь доходив до сп'яніння, — вірніше, до тієї першої стадії його, коли приємне тепло розливається по тілу і на серці робиться легко-легко, — це бувало за веселою розмовою саме в такому колі прославлених людей. І того вечора, в тяжкій притузі, він радий був товариству, і, коли знаменитості зібралися, на якийсь час відкинув геть усі турботи і радо приєднався до їх компанії.
Минуло небагато часу, і хміль почав діяти. Посипались анекдоти — ці нескінченні кумедні історії, що в Америці бувають у таких компаніях основною темою.
Вибило дванадцяту, коли бар зачиняли, і гості почали прощатись— Герствуд щиро тиснув усім руки. Фізично він почувався якнайкраще. Він дійшов до того стану, коли розум ще ясний, але уява стає занадто буйна. Йому здавалося тепер, що його турботи не такі вже й серйозні. Він повернувся у свій кабінет і почав переглядати деякі рахунки, чекаючи, поки буфетники й касир закінчать роботу.